Защепнути й защипнути

“Чи є різниця між дієсловами защепнути й защипнути?”

Защепнути – взяти щось на гачок, защіпку. Защепнути вікно, защепнути двері. Похідне: защепнутий.

Защипнути – затиснути щось щипцями.

Похідне: защипнутий.

* * *

Духівництво чи духовенство?

Більше відповідає фонетико-граматичній будові української мови духівництво, про що свідчить, зокрема, і його словотворче гніздо. До нього належать духівник (священик, якому хтось постійно сповідується), духівниця (заповіт про спадщину). Духовенство такого гнізда не має.

“ – Духівництво, інтелігенція і землевласники, прошу вийти, – звернувся він до сходу” (Іван Багмут), “Не можна читати без хвилювання духівниці Архипа Тесленка, залишеної братові” (з журналу).

* * *

Вживати і споживати

“Чи збігаються в спільному значенні лексеми вживати і споживати?”

Ці слова багатозначні. Але в розумінні “їсти, пити щось” вони виступають синонімами. Отже, можна сказати уживати (споживати) курятину, уживати (споживати) фрукти. Однак і в названому спільному значенні дієсловам притаманні свої особливості. Словотвірна будова першого ніби диктує сполучуваність його з формою знахідного відмінка та прийменником у: уживають у страву багато кропу, петрушки. А в споживати наявне виразне значення “використовувати, витрачати для задоволення якихось потреб”. Звідси й похідні утворення споживний (споживні властивості, споживні гриби), споживчий (споживчі товари, споживче товариство, споживча кооперація).

* * *

Рід відмінюваних іменників

“Як визначати рід відмінюваних іменників?”

Вказівка на рід міститься уже в зовнішній формі слів: панорама, організація, брифінг, середовище, питання. Якщо він не підказується закінченням, можливі помилки при визначенні цієї категорії. Труднощі стосуються передусім іменників з нульовою флексією, що можуть належати і до чоловічого, і до жіночого роду.

Іменники аерозоль, картель, нежить, псалтир, рояль, толь, тунель, тюль, шампунь – чоловічого роду, а бандероль, барель, ваніль, вуаль, емаль, каніфоль, консоль, мігрень, папороть, ретуш, розкіш, філігрань, фланель, шагрень – жіночого. Розрізняються родом омоніми туш (рідка або суха фарба), туш (музична п’єса, котра використовується як урочисте вітання під час вшанування, вручення нагород тощо) і туш (у грі в більярд ненавмисне торкання кулі, що вважається ударом). Перший з омонімів належить до жіночого роду, два інших – до чоловічого.

Деякі іменники мають однакову морфологічну структуру в українській і російській мовах, але розрізняються родовою характеристикою.

Окремі іменники мають варіантні родові форми. Найчастіше варіюються форми чоловічого та жіночого роду: абрикос і абрикоса, вольєр і вольєра, жираф і жирафа, зал і зала, кахель і кахля, клавіш і клавіша, лангуст і лангуста, мозоль і мозоля, мотузок і мотузка, пантофель і пантофля, реприз і реприза, спазм і спазма.

Як слова спільного (чоловічого й жіночого) роду вживаються іменники гандж (розм.), дрож, купіль, фальш, харч. Можлива варіантність форм чоловічого та середнього роду безлад і безладдя, свердел і свердло, а також жіночого і середнього роду покуть і покуття, зазначає мовознавець Галина Волкотруб.

Окремі родові варіанти іменників виявляють лише частковий збіг змісту. Семантичні розбіжності можуть супроводжуватися і функціональними. Так, іменник овоч у формі чоловічого роду використовується з одним значенням – “плід городніх (польових) рослин”, рідше “плід садових (лісових) дерев, кущів”. Реалізовуючи збірне значення (“м’які плоди будь-яких рослин”), слово виступає у формах чоловічого та жіночого роду. Запам’ятайте окремі іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи та іменники жіночого роду із закінченням -а, які розрізняються значеннями, тобто до родових варіантів не належать. Це такі:

адрес (письмове вітання з нагоди визначної події) – адреса (місце проживання чи перебування);

вольт (одиниця виміру напруги електричного струму) – вольта (тканина);

гарнітур (комплект однохарактерних предметів – меблів, білизни тощо) – гарнітура (комплект шрифтів, однакових за малюнком, але різних за кеглем (розміром) і накресленням);

девіз (вислів, формулювання) – девіза (вексель, чек); жовтобрюх (змія) – жовтобрюха (пташка);

задум (план дій, намір; основна ідея твору) – задума (стан того, хто заглибився в думки, роздуми);

кар’єр (місце відкритого добування копалин; прискорений біг коня) – кар’єра (просування в якійсь діяльності);

меліс (сорт цукру-піску) – меліса (рослина);

округ (територіальна одиниця) – округа (навколишня місцевість);

пар (поле сівозміни) – пара (речовина в газоподібному стані).

Українська мова (іменники чоловічого роду)	Російська мова (іменники жіночого роду)
біль	боль
дриль	дрель
дріб	дробь
живопис	живопись
запис	запись
кір	корь
літопис	летопись
машинопис	машинопись
напис	надпись
опис	опись
перекис	перекись
пил	пыль
підпис	подпись
Полин	полынь
поступ	поступь
пропис	пропись
розсип	россыпь
рукопис	рукопись
Сибір	Сибирь
висип	сыпь
степ	степь
степінь	степень
ступінь	ступень

***********************************

Урок 8

Відповідаємо на запитання читачів (VIII)

Як відмінюються слова плащ-дощовик і плащ-намет?

У першому з них відмінюємо обидві частини, бо другий компонент (дощовик) – прикладка: плаща-дощовика, плащем-дощовиком, (на) плащі-дощовику. А от плащ-намет передає певне цілісне поняття, у нього другий компонент (намет) не є прикладкою. Це частина одного слова. Тому перший компонент не відмінюється: плащ-намету, плащ-наметом.

* * *

Архіваріус чи архівіст?

Хоч слово архіваріус 11-томний Словник української мови не подає як застаріле, проте воно рідковживане. Цю лексему тепер заступає іменник архівіст. Ним називають не тільки власне фахівців архівної справи, що збирають, упорядковують, науково класифікують та зберігають документи, писемні пам’ятки тощо, а й посаду, котру ті люди обіймають.

* * *

Пріоритетний чи першорядний, тренінг чи вишкіл, опір чи спротив?

Ось думка відомого українського мовознавця Святослава Караванського: – Коли наші президенти чи парламентарії говорять про образ, лице або ім’я держави, то хай там що скажуть імідж. А першорядні завдання неодмінно назвуть пріоритетними. Бо коли ти мовиш, як усі, то багато втрачаєш в очах оточення, тобто своїх майбутніх виборців. Отже, говори, як належить лідеру. А пересічний громадянин, коли чує іноземну тарабарщину з уст високих достойників, і собі засвоює її.

До чого це веде? “Іноземці” витискають нашу питому лексику. Ми втрачаємо віру в самих себе: починаємо боятися власних слів і зворотів. Там, де треба вжити їх, віддаємо перевагу “чужинцеві”. І коли чехи майже всі іншомовні слова замінили чеськими – навіть театр у них дівадло, то ми – навпаки: кожне своє слово хочемо замінити іноземним.

Пишуть науковці з творчої групи “Інтелект”: “... ми пропонуємо... систему підвищення... кваліфікації – інтелектуальний тренінг”. Невже тут слід конче вжити тренінг? Таж ми маємо чудове слово вишкіл! Хіба інтелектуальний тренінг краще звучить, ніж інтелектуальний вишкіл? “Інолюбці” йдуть далі: від іменника тренінг творять важкомовний прикметник тренінговий: тренінгова система. А чому не вишкільна система?

Візьмімо слово досвід. Бідолашне! Його, як і зворот виробничий досвід, сучасники живцем кладуть у могилу, використовуючи тільки високоінтелектуальне, на їхню думку, ноу-хау, дарма що воно для загалу незрозуміле.

А от пише академік НАНУ: “... мені не подобається, викликає спротив...”. Тобто він хоче сказати викликає опір. Опір – питоме українське слово. Його утворено від дієслова опиратися. Зрозуміла і легкомовна форма. Вживати б її та вживати. Аж ні, академікові треба козирнути ерудицією, козирнути “новим” словом. Бо якби він знав бодай трохи ще таку слов’янську мову, як польська, то збагнув би, що спротив – не нове й не українське слово. Це калька з польської – sprzeciw. Та чи збагачують нас позичені слова? Усякі позики слід віддавати. Тож і за словесні треба розплачуватися. А розплата ця в устах наших “друзів” виглядає так: “українська мова – це діалект: суміш польської, німецької та гебрейської (єврейської) мов”. Отак вилазять боком позички.

* * *

Кумир

«Які особливості відмінювання лексеми кумир?»

У розумінні “ідол” вона відмінюється як іменники-назви неістот (знах. відм. кумир). Повернути кумир. У переносному значенні “той, хто є предметом захоплення, поклоніння” відмінюється як іменники-назви істот (форма знах. відм. кумира). Знайти кумира, любити свого кумира.

* * *

Майбітній час «буде»

“Коли вживаємо форму майбутнього часу дієслова буде?”

Тоді, коли сподіваємося наслідків мисленнєвих дій у процесі формулювання речення. То так званий майбутній час визначень. Вісім плюс сім буде п’ятнадцять. Помилковим є використання такої форми у висловах: це буде іменник, це буде підмет, це буде голосний звук.

* * *

Звертання до посадових і титулованих осіб

“Як називати і як звертатися до посадових і титулованих осіб високих рангів, дотримуючись міжнародного етикету?”

Лінгвісти рекомендують такі мовні формули:

до монархів (королів) та їхніх дружин звертаються Ваша величносте. Про них кажуть Його (її) величність;

до князів монаршого дому, а отже, до принців, принцес звертаються Ваша високосте. Про них кажуть Його (її) високість;

до князів, кровно не пов’язаних із монаршою родиною, до можновладних осіб, а також до осіб, які обіймають високі пости (глава уряду, держави) звертаються Світлий пане, Ваша світлосте. Про них кажуть Його світлість;

щодо керівників федеральних, центральних органів державної влади, послів уживаються вислови достойний, високодостойний пане. Звертаються Ваша достойносте. Відповідно йдеться про Його достойність (високодостойність). До речі, достойний (високодостойний) пане вживається до високоповажних осіб узагалі. Широку адресацію шанобливого звертання мають прикметники високоповажний, поважний, вельмидостойний, вельмишановний, вельмиповажний, високошановний (пане).

І ще одне. До представників аристократичного роду традиційно звертаються вельможний пане, хоча цей вислів може стосуватися й широкого кола осіб.

* * *

Вулиця Марка Вовчка чи Марко Вовчок?

Письменниця Марія Вілінська, по чоловікові Маркович (просторічне Марковичка), обрала собі псевдонім Марко Вовчок. Тому його і відмінюємо так, ніби це стосується особи сильної статі: захоплююся оповіданнями Марка Вовчка, присвячено Маркові Вовчку. Отже, правильним є словосполучення вулиця Марка Вовчка.

Аналогічно Олександра Судовщикова виступала в літературі під чоловічим іменем та прізвищем Грицько Григоренко. Тож зустріч з Грицьком Григоренком.

* * *

Диякон і дяк

“Чим розрізняються значення іменників диякон і дяк?”

Диякон – церковний служитель, котрий має перший ступінь священства, помічник священика. “А там ідуть три попи і четвертий диякон, та усе в чорних ризах, а дяків – так десятка з два” (Григорій Квітка-Основ’яненко).

Дяк – 1. Нижчий церковний служитель, який не має ступеня священства. 2. У Київській Русі – переписувач князівської канцелярії; у XV – XVII століттях – значний урядовець: верховний дяк, думний дяк.

***********************************

Урок 9

Відповідаємо на запитання читачів (IX)

За поданням чи на подання?

Вислів за поданням, який дехто вживає в офіційно-діловому мовленні, є прикладом невдалого застосування прийменника за. У таких випадках українці вдаються до прийменника на: на вимогу, на замовлення, на пропозицію, на прохання. Аналогічно має бути на подання, на звернення тощо.

* * *

Дахове залізо чи бляха?

Відомо, що дахи будинків криють бляхою, пише мовознавець Святослав Караванський. Це слово коротке, легкомовне, відоме у висловах хата під бляхою, будинок під бляхою. Та дехто хоче покривати їх даховим залізом. Два слова замість одного? Чи ж це доцільно? Для декого – так. Для тих, кому дахове залізо легше скопіювати з російського кровельное железо, ніж засвоїти українське бляха.

* * *

Дата добавления: 2015-10-21