Засуджувати й осуджувати

“Яка семантична відмінність у дієслів засуджувати й осуджувати?”

Засуджувати – 1. Визнаючи особу винною, встановлювати їй якусь міру покарання. “Через два тижні суд засудив Сергія Петровича Боровика до двох років ув’язнення” (Вадим Собко). 2. Негативно ставитися до когось, чогось. “Наталя почервоніла, опустила очі, щоб не бачити похмурого обличчя Остапчука, його іронічного погляду, що засуджував її легковажність, гарячковість, різкість” (Семен Журахович).

Осуджувати – 1. Висловлювати невдоволення чиїмись діями, вчинками. “З ним можна не погоджуватися чи осудити його, але відмовитися від нього не можна” (Михайло Томчаній).

2. Неславити, поширювати погані думки, чутки про людину чи групу людей. “З ніг до голови осудили” (Матвій Номис).

Таким чином, в обох дієсловах багато спільного в значенні, а розрізняються вони відтінками.

***********************************

Урок 4

Відповідаємо на запитання читачів (IV)

Дрібні гроші чи дріб’язок

“Як краще сказати: дрібні гроші чи дріб’язок?”

В українській мові є термін дрібні гроші, який відповідає російському мелочь щодо розмінної монети. Дріб’язок – то, за визначенням мовознавців, щось вельми незначне. Вживаючи це слово стосовно грошей, маємо на увазі їхню мізерну суму. Приміром, може бути такий діалог: “У тебе є гроші?” – “Тільки якийсь дріб’язок залишився”. А коли говоримо про розмінну монету, безвідносно до суми, слід послуговуватися словосполученням дрібні гроші або субстантивованою (іменниковою) формою дрібні. Така назва відповідає за змістом термінові розмінна монета. “Розмінна монета використовується для розрахунків за товари вартістю до одної гривні” (з газети). У побуті ще кажуть дрібняки. Не так давно в обігу були срібняки, срібнячки (монети зі срібла, його сплавів), мідяки (монети з міді або ті, що кольором схожі на мідь).

* * *

У пальто чи в пальті?

Часто у просторіччі чуємо: грають на піаніні, їдемо метром, сплю з бігудями. Це не випадкові мовні огріхи, поява їх мотивована і навіть закономірна. Адже в нас зв’язки між словами виражаються за допомогою закінчень. Запозичені з інших мов іменники типу кіно, піаніно, метро, бігуді мовець підсвідомо українізує, пристосовуючи до своєї мови. Окремі іншомовні “гості” зрештою таки адаптуються і змінюються, як, наприклад, слово пальто. Тепер кажемо у пальті, на пальті, з пальтом, хоча був час, коли це вважалося помилкою.

* * *

Масті тварин

“Яку особливість мають слова, що позначають масті тварин?”

Однією з лексико-семантичних груп в українській мові є прикметники на позначення власне кольорів, відтінків та різних поєднань барв. Наприклад: зелений, жовтий, малиновий, чорний, буряковий, вишневий, золотистий, багряний, блідо-блакитний, жовтогарячий тощо. З погляду сполучуваності вони не мають обмежень, бо іменники – назви носіїв кольорових ознак – не становлять фіксованої кількості. Зовсім інша природа в прикметників, які позначають масті тварин, а саме: вороний (чорний із синюватим полиском), буланий (світло-рудий), гнідий (темно-коричневий), чалий (сірий, сіро-коричневий). Ці лексеми функціонують як слова з фразеологічно обмеженими значеннями. Така кваліфікація випливає з того, що вони виступають тільки з іменниками кінь, жеребець, кобила, називаючи відповідну масть. У значенні гнідий уживають також прикметник карий, поєднуючи його з іменником очі. Карі очі.

* * *

Відмінність між історизмами й архаїзмами

“У чому полягає відмінність між історизмами й архаїзмами?”

За підручником “Сучасна українська літературна мова”, історизми – це слова, які використовують для позначення предметів, явищ і понять, що вийшли з ужитку через соціально-побутові й суспільно-політичні зміни. Йдеться передусім про лексеми, котрі у відповідний період історії української мови належали до активно вживаних і виступали: а) назвами одиниць адміністративно-територіального поділу на Січі: паланка – округ, центральне управління певної частини запорізьких вольностей; курінь – одиниця адміністративно-територіального поділу в межах паланки, а також найменування житла військового формування; б) назвами військових формувань (полк, сотня); в) назвами осіб та їхньою роллю в ієрархічній адміністративній і військовій організації: гетьман, генеральний писар, генеральний суддя, генеральна старшина, осавул військовий генеральний – ад’ютант гетьмана, інспектор військової справи, хорунжий військовий генеральний – радник гетьмана, хранитель військового прапора (корогви), бунчужний військовий генеральний – радник гетьмана, хранитель бунчука, генеральний підскарбій – радник гетьмана у справах землеволодіння і фінансів, полковник, сотник, писар полковий, писар сотенний, хоружий (хорунжий) сотенний, гетьман наказний – особа, що тимчасово виконувала обов’язки гетьмана, наказний полковник, наказний сотник, бунчуковий товариш – особа, яка перебувала під протекцією гетьмана поза підпорядкуванням полковій адміністрації, компанієць – козак-піхотинець, сердюк – козак-кавалерієць; г) назвами військових атрибутів (клейнодів) як символів влади: булава – срібна або позолочена, прикрашена коштовними каменями куля, закріплена на металевому, інколи золотому або дерев’яному держальні, знак гетьманської влади; бунчук – гетьманський знак, що являв собою древко з мідною чи позолоченою кулею на верхньому кінці, під якою було закріплене волосся з кінського хвоста; шестопер, або пірнач – жезл у вигляді перистої булави як символ влади полковника, значок – полковий чи сотенний прапор.

Значні за кількісним складом групи лексичних історизмів становлять слова – найменування грошових одиниць і різних мір (ваги, об’єму, розміру), часових понять, предметів побуту (одягу, тканини, їжі), родинної спорідненості, назви осіб за професійною діяльністю, ремесел, предметів виробництва тощо.

У тих випадках, коли предмети, явища, поняття зберігаються (у побуті, духовній і матеріальній культурі, в різних сферах соціальних стосунків тощо), а їхні назви у процесі розвитку мови замінюються іншими, первісні номінації переходять до розряду архаїзмів (грецьке archaios – давній). Архаїзми та сучасні відповідники цих слів співвідносяться як синоніми. На відміну від історизмів з властивою їм безпосередньою номінативною функцією архаїзми використовують передусім як категорію виразно стилістичну, розраховану на створення історичного мовного колориту. Їх поділяють на кілька груп:

1. Застарілі слова, витиснені з мовного вжитку іншими лексичними одиницями; десниця – права рука, зигзиця – зозуля, брань – битва, ланіти – щоки, ректи – говорити, перст – палець, оний – той, зане, зануж – тому що, бо.

2. Застарілі слова, що відрізняються від сучасних словотвірними елементами: вой – воїн, велій – великий, пребути – бути, возсіясти – засіяти, миса – миска.

3. Застарілі слова, що відрізняються від сучасних за фонетичним вираженням: вольний – вільний, вражий – ворожий, глас – голос, піїт – поет, ріжниця – різниця, шкло – скло, сей – цей, серебро – срібло.

4. Морфологічні: гортанію – гортанню, паде – падає.

***********************************

Урок 5

Відповідаємо на запитання читачів (V)

Вживання слова «значимий»

“Чому дедалі рідше вживають у нас слово значимий?”

У радянські часи витиснення української мови з багатьох сфер публічного спілкування призвело, писав академік Іван Дзюба, до нехтування її функціональних можливостей, до завмирання багатьох природних форм вираження, на зміну яким за умов потужного тиску російщення приходили форми спотворені, аж до так званого суржику. З другого боку, втрата природності й краси, засилля кальок з російської та суржику позбавляють нашу мову унікальності, небезпечно зменшують її конкурентоздатність у публічному й приватному мовленні.

Тому утворення із “запозиченим” суфіксом – им (-ий) – значимий, любимий і т. ін. – сприймаються нині як порушення граматичної норми. Відчуття системних зв’язків у мові сприяло поширенню інших форм з таким самим значенням: значущий, улюблений. І закономірно надають перевагу, скажімо, словосполученням значущий результат (а не значимий результат), значуща подія, улюблена книжка (а не любима книжка), улюблений кіноактор, улюблена справа тощо.

* * *

Форми вищого ступеня порівняння

“Чим розрізняються форми вищого ступеня порівняння в українській та російській мовах?”

У російській такі форми поєднуються з родовим відмінком іменника (день длиннее ночи) або зі сполучником чем (это дерево толще, чем то). В українській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) чи зі сполучником (ніж, як). “І дівчата... які бойові були! Навіть за хлопців міцніші!” (Валер’ян Підмогильний), “ – Ви молодші, ніж я”. – А ви сильніші від мене” (Богдан Лепкий).

Найуживанішими є стилістично нейтральні побудови з прийменником від і сполучником ніж. Поєднання вищого ступеня порівняння з прийменниками за і проти властиве розмовному мовленню. Науковим та офіційно-діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменником порівняно з. У творах письменників минулого вищий ступінь порівняння також сполучався з прийменником над: “Чи може що кращого бути Над небо, задивлене в море?” (Богдан Лепкий). Тепер такі конструкції архаїчні.

* * *

Дата добавления: 2015-10-21