Експресивно-стилістичні різновиди мовлення

Крім функціональних стилів літературної мови, виділяють експресивно-стилістичні різновиди мовлення: урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, жартівливий, насмішкуваитй (іронічний).

Мовлення людини — одна з визначальних складо­вих її Я, тому природним є те, що кожен мовець намага­ється (свідомо чи інтуїтивно) висловлюватися стиліс­тично — правильно і точно, образно, етично й естетич­но. Однак за багатьох життєво-мовленнєвих ситуацій мовлення буває спонтанним, наперед не продуманим, а тому й недосконалим.

Мовлення в межах кожного стилю літературної мо­ви супроводжується певною експресією (лат. ехрезБІо — вираження). Експресивними є виражальні засоби мови, наділені почуттєвістю, емоційністю. Вони надають висловлюванню певного колориту, тональності. У мисле- но-почуттєвій сфері мовця виявляється його ставлення до адресата мовлення. Залежно від мети і життєвої ситу­ації мовлення буває емоційно нейтральним або урочис­тим, офіційним, фамільярним, інтимно-ласкавим, гумо­ристичним (жартівливим), сатиричним (в’їдливим, ущипливим, дошкульним) або й саркастичним, тобто вкрай злобливим, глузливим, глумливим тощо.

Почуттєво (емоційно) нейтральне мов­лення. Це найзвичніший (звичайний) різновид мов­лення. За стильовими ознаками таким є переважно мов­лення розмовно-побутове, яке реалізується здебільшого за щоденних невимушених домашніх умов. Учасники розмови розуміють один одного з півслова чи напівнатя­ку. Таке мовлення обмежено супроводжується жеста­ми, мімічними рухами тощо.

Урочистий різновид мовлення. Його мета — передати велич подій, осіб, викликати до них глибокі позитивні почуття. Урочистість зумовлюється позитив­ним у житті, яке усвідомлюється колективно або індиві­дуально. Приклади урочистого мовлення (про важливі події в житті країни, героїчні чи видатні подвиги, вчин­ки осіб) трапляються в публіцистичному стилі, а також у наукових, художньо-літературних текстах тощо. Уро­чистою є інформація в газетах, по радіо чи телебаченню про присвоєння певним видатним особам державної на­городи і почесного звання «Герой України», про прий­няття Верховною Радою Конституції України, схвален­ня нею державного бюджету на наступний рік та ін.

Офіційний різновид мовлення. Таке мов­лення стримане, ділове, притаманне переважно писем­ній формі офіційно-ділового стилю. Зразком цього мов­лення є текст Конституції України: Стаття 6. Держав­на влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову… Офіційністю може ха­рактеризуватись й усне ділове мовлення (розмови в дер­жавних установах, виступи на зборах, нарадах, засі­даннях; виступи-монологи, як і діалоги, під час веден­ня судових процесів тощо). Офіційність притаманна і розмовно-побутовому мовленню (стримані, поважні, з підкресленою шанобливістю і чемністю розмови). Пев­ні офіційні реалії життя відображені в творах худож­ньої літератури (висловлювання співрозмовників в ус­тановах, під час проведення державних і громадських заходів і под.). Під час офіційного мовлення простежу­ються такі його особливості:

— учасники розмови звертаються один до одного на ім’я і по батькові, вдаються до слів пане, пані, добродію, товаришу, називають прізвище співрозмовника, широ­ко використовують займенники ви, ми;

— майже не вживаються слова із значенням суб’єк­тивної оцінки — пестливості, згрубілості, виразної зне­важливості;

— переважають розгорнуті розповідні речення;

— вся оповідь здебільшого розважлива, логічно змістовна, доказова, бо мовець намагається у чомусь пе­реконати співрозмовників, зробити їх своїми однодум­цями тощо.

Фамільярний різновид мовлення. Він здебільшого виявляється у розмовно-побутовому стилі, а також у певних текстах художнього стилю. Той, хто говорить або пише, висловлюється більш чи менш роз­в’язно, безцеремонно, по-панібратському. Певною мі­рою перебільшується власне Я, применшується гід­ність інших. Особливості фамільярного мовлення ство­рюються:

— використанням слів і словосполучень дещо зни­женого чи навмисне підвищеного звучання;

— вживанням речень різної будови, часто типових для мовця, що ніби звеличують співрозмовника, а на­справді принижують його;

— помітно вільним інтонуванням фрази, супровід­ним жестом, мімікою.

Це мовлення між нерівними за певною ознакою осо­бами (наприклад, начальником і підлеглим), тому воно буває принизливим для одного із співрозмовників.

Інтимно-ласкавий різновид мовлення. Таке мовлення здебільшого трапляється в художньому і розмовно-побутовому стилях мови. Інтимно-ласкаві тексти наповнені позитивними почуттями з відтінком інтимності. Інтимно-ласкаве забарвлення висловлюва­ного досягається широким вживанням емоційної лекси­ки, особливо епітетів, слів із суфіксами пестливості, го­лубливості, здрібнілості, а також переважанням речень нескладної будови, зазвичай побутового змісту, які наповнені почуттєвістю, емоційністю. Мовлення втілю­ється в доброзичливих, прихильних інтонаціях. При­кладом цього різновиду мовлення є епізод із «Fata mor­gana» українського письменника Михайла Коцюбин­ського (1864—1913): спершу Андрій Волик, будучи вкрай розбурханим Маланкою, злісно кидає їй: Тричі тьху на твою землю!.. Вона [Маланка] стояла біла, як біль, справді налякана. І — враз: Хмару розбила лас­тівка. Вбігла Гафійка, сквапно ховаючи щось за пазу­ху. Оте-те, виплекане, немов вилизане матір’ю зві­рятко, таке туге, як пружина, з круглими бронзовими руками й ногами в золотих волосинках, ота весняна золота бджілка вкинула в хату щось таке, від чого бі­лі стіни під низькою стелею осміхнулись, голуб перед образами крутнув на нитці і козаки з червоного папе­ру, поліплені на стінах, узялися в боки. Цей різновид мовлення в художніх творах сприяє глибшому розкрит­тю характеру персонажів, їхньої розумово-почуттєвої на- лаштованості, зумовленої певними реаліями життя.

Гумористичний (жартівливий) різновид мовлення. Жартівливий колорит вислову найчасті­ше простежується у розмовно-побутовому, художньому мовленні, рідше — в публіцистичному і науковому сти­лях. Характерний цей різновид мовлення і для приватно­го листування. Гумористичний колорит створюється ба­гатьма мовними засобами, серед яких переважають такі:

— контрастно-комічні порівняння чи зіставлення певних фактів, ознак;

— невідповідність висновку тому змістові, з якого висновок природно мав би випливати;

— перебільшення реальних властивостей, якостей людей, тварин, предметів;

— вживання слів у значенні, яке не відповідає кон­кретній ситуації, тощо.

Жартівливе мовлення супроводжується нотками доброзичливої іронії. Синтаксис цього підстилю найріз­номанітніший, помітно індивідуальний. Іноді гумор сповнений глибокого, навіть трагедійного змісту, напр.:

Андрій застав Маланку покірливу й ласкаву як зав­жди по службі Божій. Значить, вона лаятиме його сьо­годні не так, як в будень, а з солодкою усмішкою і ніж­ними словами. Поглядаючи скоса на щільно стулені жінчині вуста, він з побільшеною жвавістю скинув з се­бе свиту і розсівся на лаві, як пан. Га! Хіба він не госпо­дар у своїй хаті! Проте Андрій плекав таємну надію, що все минеться якось і жінка не зачепить.

Та саме в той мент, здіймаючи з мисника миску, Маланка скинула на нього оком.

— Нанявся?

«О! таки починається!» — подумав він, але удав не­винного.

— Чи нанявся в економи, питаю?

«Ач, невірна баба: і знає, що не був я там, а питає» (М. Коцюбинський).

Горе і сміх у цьому уривку, доброзичливе й глузли­ве, трагічне майстерно, високохудожньо зображено в комічних обрисах.

Сатиричний різновид мовлення. Мета та­кого мовлення — викликати негативне ставлення до то­го, про кого (про що) йдеться, затаврувати, розвінчати, різко засудити певних осіб (особу), їхні вчинки, якісь події, явища в житті. Такого забарвлення можуть набу­вати уривки різних стилів мови, особливо прилюдні виступи на політичні теми, тексти художніх творів, по­лемічні наукові дискусії і розмовно-побутові, але гос­тро-іронічні вислови.

У сатиричному мовленні широко вживаються слова і словосполучення, якими виражається зневага до по­творних вчинків. Для цього використовуються глузливі епітети, порівняння тощо. Своєрідною є й будова ре­чень, яка розрахована на відповідну інтонацію. Це ілюструє такий приклад:

Особливо в’їдливе сатиричне мовлення називається саркастичним. Сарказм відчутний і в фрагменті з художнього тексту «Fata morgana» М. Коцюбинського:

Ат, дай ти мені спокій з тією економією… не те у мене на мислі тепер. Он, казав Ґудзь, швидко сахарню будуватимуть.

— Слухай, серце, Ґудзя, слухай, Андрійку… якраз по­чепиш торби, та й мені доведеться…

І пішло. Вона йому вичитувала, вона його сповідала, вона кропила його, підкурювала і садила чортами так обережно, так делікатно, як тільки можна було в неді­лю, по службі Божій, а він, червоний, немов варений рак, спочатку відмовчувався, а далі й сам почав верещати тонким і надірваним голосом.

Сатиричне мовлення завжди пройняте осудливістю, гострою незгодою з тим, що чиниться навколо, в сус­пільстві.

Експресивні різновиди мовлення не завжди чітко розмежовуються. Самостійний і окремий вияв кожного з них найбільше досягається добором мовних засобів: використанням слів із певним значенням (пор.: дід, ді­дусь, дідунько, дідисько, дідуган, дідище), вживанням і своєрідним поєднанням вигуків, відповідних типів ре­чень, інтонацією, логічним виділенням певного слова в реченні, висловлюванням у тій чи іншій тональності, темпі тощо.

Літературне мовлення в усіх експресивних виявах безмежно стилістично різноманітне, завжди функціо­нально диференційоване, реалізується в певному стилі, жанрі і позначається певною експресією.

Дата добавления: 2015-10-21