Прийменник 5 страница

МОВЛЕННЯ — процес добору і використання засобів мови для спілкування з іншими членами певного мовного колективу. Мовлення є формою існування живої мови, у мовленні мова функціонує і в процесі функціонування перебуває у постійному розвитку. Мова і мовлення взаємно і нерозривно пов'язані між собою. Мовлення існує на основі певної мови, а мова виявляє себе в мовленні її носіїв. Мова щодо мовлення — явище загальне, вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж — часткове, окреме, індивідуальне щодо мови. Це одна з багатьох форм загального, що виникає у процесі спілкування в устах окремих осіб у різних життєвих обставинах. Основою всякого мовлення є елементи мови, але водночас у мовленні можуть бути (і здебільшого є) й такі елементи, яких у мові немає, бо кожна людина є не тільки носієм певної мови, але й її творцем. Це послідовність мовних знаків (насамперед слів), організована (побудована) за правилами мови й відповідно до вимог висловлюваної інформації.

МОВЛЕННЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ — сукупність психофізіологічних робіт людського організму, важливих для побудови (організації) мовлення.

МОВНА ОСОБИСТІСТЬ — це поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснення усебічної мовної діяльності. Мовна особистість свідомо ставиться до своєї мовної практики, несе на собі відбиток суспільно-соціального, територіального середовища, традицій виховання в національній культурі. Словесне мистецтво, на відміну від живопису, музики, скульптури, акумулює всі зорові, слухові, дотикові відчуття в синкретичному знакові — слові. Синкретизм, універсальність слова щодо передавання, відтворення чуттєвих змістових відтінків зумовлює особливе значення мови як

чинника формування особистості. Ще в перші десятиліття XIX ст. В. Гумбольдт започаткував напрям досліджень, який розробляв питання зв'язку мови з мисленням людини, її внутрішнім світом та культурними цінностями. У науці цей напрям одержав назву антропоцентричного, що підкреслювало пріоритет психологічного й етносоціологічного елементів у його розбудові та концентрацію уваги на людській особистості як носієві та творцеві мовної картини світу. Ю. Караулов запропонував трирівневу структуру мовної особистості. Нульовим є вербально-семантичний рівень, або лексикон особистості, що містить фонд лексичних та граматичних засобів, які особистість використовує при створенні значного масиву текстів, тобто в дискурсі мовної особистості. Дискурс особистості може й має містити різножанрові й різностильові комунікативні одиниці. Перший рівень — це лінгвокогнітивний рівень, представлений тезаурусом особистості, у якому відбитий "образ світу", або система знань про світ. В аналізі мовної особистості Ю. Караулов на перший план ставить інтелектуальні характеристики, притаманні її картині світу, тобто тезаурусові. Інтелект найінтенсивніше виявляється в мові й досліджується через мову, а мовна особистість починається по інший бік буденної мови, коли в гру вступають інтелектуальні сили. Тому цей рівень ще називають інтелектуальним. Одиницями тезаурусу є поняття, слова-символи, образи, "уламки" фраз, формул, ідеї, що складаються у кожної мовної індивідуальності в більш або менш упорядковану, більш або менш систематизовану "картину світу", яка відбиває ієрархію цінностей. Тезаурус збагачується через пізнання світу. За Ю. Карауловим, поняття мовної особистості переплітається з етнокультурними й національними рисами індивідуальності, мовна особистість є глибоко національним феноменом. Важливим складником національної свідомості є ставлення до мови, оцінка її як окремішньої, самобутньої, здатної до культурного акумулювання знань, досвіду інших народів і до якнайповнішого вираження національної мовної картини світу. Національне пронизує всі рівні організації мовної особистості, у тому числі й другий рівень — мотиваційний, або рівень діяльнісно-комунікативних потреб, що відбиває прагматикой особистості, тобто систему її цілей, мотивів, настанов, життєвих та ситуативних домінант, що виявляється в процесі творення текстів і їх змісті, а також особливостях сприйняття чужих

текстів, що в кінцевому результаті визначає ієрархію цінностей у мовній моделі світу особистості.

МОВНІ НОРМИ: 1. Нормою називають загальноприйняте вживання, яке закріпилося в мові. 2. Нормою називають вживання, рекомендоване граматикою, словником, довідником, підкріплене авторитетом відомого прозаїка, поета і т. д. Культура мови утверджує норми: лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності); граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми); стилістичні (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); орфоепічні (вимова); орфографічні (написання).

МОДЕРНІСТЬ — стан в економічному, технічному, політичному й культурному розвитку; зазвичай розглядається щодо націй та країн. Нині модерність здебільшого означає сукупність таких ознак, як постіндустріальна, орієнтована на споживання економіка, високий рівень технологічного розвитку, певна форма політичної демократії та загальне домінування світського світогляду. Слова "модерність" і "постмодерність" нерідко вживаються щодо певного історичного періоду, однак таке вживання є проблематичним, оскільки надто багато регіонів світу ще не є "модерними".

МУЛЬТИСЕМІЧНІСТЬ (multisemy) — погляд на символічні форми як такі, що мають не лише різний сенс для різних людей, але й кілька можливих значень для тієї самої людини.

МУЛЬТИМЕДІА — комбінування різних медіа з використанням звуку, образів і тексту. Взаємодія візуальних і аудіоефектів з інтерактивним програмним забезпеченням. Зазвичай означає поєднання тексту, звуку і графіки, а останнім часом все частіше — анімації і відео. Характерна, якщо не визначальна, особливість мультимедійних веб-вузлів і компакт-дисків — гіперпосилання. Поняття, що означає сполучення звукових, текстових і цифрових сигналів, а також нерухомих і рухомих образів. Комбінація двох чи більшої кількості каналів засобів масової інформації.

МОНОЛОГ (від гр. monos — один і logos — слово, мовлення) — функціонально-комунікативий вид мовлення однієї особи, не розрахований на словесну реакцію інших.

МОТИВ — імпульс чи порух, що зумовлює людську дію.

Дата добавления: 2015-10-21