Конфесійний та епістолярні стилі мови, їх стильові та мовні ознаки, сфера застосування.

Конфесійний стиль обслуговує релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у “Біблії” та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

Конфесійний стиль (від. лат. confessio –визнання, сподівання) виник як стильове запозичення у зв’язку з прийняттям християнства у Київській Русі. Культові книги почали переклалати з грецької мови старослов’янською і використовували в релігійних обрядах додаючи окремі українські вимовні і граматичні риси. Вчені вважають, що тексти у 14 ст. вже читали по-українському. Відомо що в 16 ст. в церквах використовували і давню українську мову, про що свдчать численні переклади фрагментів з Біблії, учительних євангелій. Про становлення конфесійного стилю в українській мові свідчить і той факт, що палкий захисник церковнослов’янської мови Іван Вишенський частину своїх послань написав простою українською мовою. У 16-17 ст. в давній українській літературній мові склався і функціонував конфевійний стиль, що задовольняв релігійні потреби українського суспільства. З 1686 р. Росія підпорядкувала українську православну церкву російській, а служба Божа і церковні книги українською мовою були заборонені. У 1690 р. Собор російської православної церкви наклав прокляття й анафеми на київські книги видатгних укоаїнських проповідників і талановитих письменників Симеона Полоцького, Петра Могили, Кирила Ставровецького, Іоаникія Галятовського, Лазаря Барановича та інших і вилучив їх з ужитку. Складалися суцільні заборони на все українське. У 1753р. було заборонено викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії, яка готувала проповідників вищого духовенства, і далі на цідлі століття конфесійний стиль був вилучений з контексту української мови.З того часу з невеликою перервою (1918-1928рр.) і аж до проголошення України незалежною соборною державою конфесійний стиль з відомих причин не мав можливостей для вільного розвитку на етнічних українських територіях.

Однак розвиток нової української мови, зокрема її художньго стилю, на початку 19 ст. стимулює і розвиток конфесійного стилю. У 40-х роках 19 ст. зявляється український переклад Євангеоія Маркіяна Шашкевича, поширюються українською мовою псалми, Псалтир. Філософсікі- поетично трансформує біблійні сюжети й образи Тарса Шевченко. У 60-х роках 19-го ст. переклад Євангелія зробив П.Мурачевський. Разом з Іваном Пулюєм Біблію перекладав Пантелеймон Куліш, а після його смерті працю завершував Іван Нечуй-Левицький. У1821 році Я.Левицький переклав Новий Завіт І частину Старого Завіту. Інтенсивніше став розвиватися конфесійний стиль у звязку з діяльністю Української автокефальної православної церкви під орудою Василя Липківського (1920-1928рр).

В Західній Україні греко-католицька церква використовувала спочатку для окремих жанрів, а потім і для всіх інших українську мову. У 30-х – на початку 40-х років українська мова широко використовувалася як культова. Після ліквідації в Україні комуністичним режимом греко-католицької церкви конфесійний стиль української мови функціонував тільки за кордоном, де були українські релігійні громади. Там видавалися катехізиси, молитовники, проповіді і послання, а в 1962р. вийшла українською мовою Біблія у перекладі Івана Огієнка.

Сфера поширення конфесійного стилю – культові установи: уеркви, монастирі, скити, теологічні навчальні заклади, молитовні будинки, релігійні громади, віруючі родини.

Головне призначення конфесійного стилю – допомагати віруючим у спілкування їхніх душ з Богом, зберігати і продовжувати культові ритуали, обєднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога.

До основних мовних стильових засобів конфесійного стилю належить маркована лексика, яку в національній літературній мові називають конфесійною.Це стилістеми Ісус, Різдво, Великдень, Паска, Трійця, піст, архангел, катехізис, хрещення, чернець, гріх, амвон, херувими тощо.

Отже, конфесійний стиль сучасної української літературної мови (в супереч колишнім заборонам і нинішнім конфесійним незгодам церков) зберігає основні риси класичної сакральної мови: урочистість, канонічність словоформи конструкцій, сталість жанрів (Біблія, Євангеліє, проповідь, молитва, псалом) тощо.

Мовні засоби: суто церковна термінологія (акафіст, тропар, кондак) і слова–символи; непрямий порядок слів у реченні та словосполученні; значна кількість метафор, алегорій, порівнянь; наявність архаїзмів.

Епістолярний стиль – стиль приватного листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського, “Листи з хутора” П Куліша та ін.).

Основні ознаки: наявність певної композиції (початок, що містить шанобливе звернення; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум. Р.S. – приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби – поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов’язкових раніше вступних звертань та заключних формувань увічливості.

Дата добавления: 2015-10-21