Типи неправильного виховання

На думку В. Гарбузова існує три типи неправильного виховання, що практикуються батьками дітей, хворих на неврози:

• тип А (неприйняття, емоційне відторгнення) – неприйняття індивідуальних особливостей дитини у поєднанні з жорстким контролем, регламентацією життя дитини, нав’язуванням їй єдиного правильного (з погляду батьків) типу поведінки; поряд із жорстким контролем цей тип може поєднуватися з недостатнім рівнем контролю, байдужістю, цілковитим потуранням;

• тип Б (гіперсоціалізація) – тривожно-недовірлива концентрація батьків на стані здоровfя дитини, її соціальному статусі, очікуванні успіхів часто з недооцінюванням індивідуальних психологічних особливостей дитини;

• тип В (“кумир сім’ї”) – зосередження батьків на дитині, потурання її примхам, іноді на шкоду іншим дітям або членам сім’ї.

Дослідники А. Лічко і Е. Ейдеміллер припускають крім виховання за типами “кумир сім’ї” (у їхній інтерпретації – “поблажлива гіперпротекція”) і “емоційне відторгнення” існування таких стилів виховання (особливо несприятливих для підлітків з акцентуаціями характеру і психопатіями):

• гіпопротекція – недостатність опіки і контролю за поведінкою дитини, брак чи відсутність уваги, тепла, інтересу до її справ, турботи про фізичний і духовний розвиток дитини. При скритій гіпопротекції контроль і турбота носять формальний характер, батьки не включаються у життя дитини, що призводить до асоціальної поведінки, через незадоволення потреби у любові і прив’язаності;

• домінуюча гіперпротекція – поєднання загостреної уваги до дитини з великою кількістю обмежень і заборон, що призводить до формування нерішучості, несамостійності дитини чи до яскраво вираженої реакції емансипації, невмінню постояти за себе;

• потураюча гіперпротекція – “кумір сім’ї”, батьки прагнуть звільнити дитину від найменших труднощів, потурають її бажанням, надмірно обожнюють і опікуються, підносять її найменші успіхи і вимагають такого ж захоплення від інших. Результат такого виховання проявляється у високому рівні домагань, прагненні до лідерства при недостатній наполегливості та опорі на власні сили;

• емоційне відкидання – дитину вважають обтяжливою. Її потреби ігноруються. Іноді з нею жорстоко обходяться. Батьки (або їх замісники) вважають дитину тягарем і проявляють загальне невдоволення нею. Нерідко зустрічається приховане емоційне відкидання: батьки прагнуть завуалювати реальне відношення до дитини підвищеною турботою і увагою до неї. Цей стиль виховання справляє найбільш негативний вплив на розвиток дитини;

• жорстокі взаємостосунки – можуть проявлятися відкрито, коли на дитині зганяють злість, застосовуючи насилля, або бути прихованими, коли між батьками і дитиною стоїть «стіна» емоційної холодності та ворожості;

• підвищена моральна відповідальність – покладання відповідальності на дитину за життя і благополуччя близьких, що не відповідає віку й реальним можливостям дитини; очікування від дитини великих досягнень у житті на тлі ігнорування її потреб та інтересів. Батьки сподіваються на особливе майбутнє своєї дитини, а вона боїться їх розчарувати. Часто їй доручають турботу за молодшими дітьми або старими.

Найбільшою мірою шкодять дитині непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість установок батьків на процес виховання, оскільки постійна непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжуючи в неї підвищену тривожність.

За Приходько В.І. можна виділити такі типи неправильного виховання дітей у сім’ї:

1. «Зовнішньо спокійна сім’я». Відносини ніби-то упорядковані, але батьки недостатньо спілкуються один із одним і з дітьми. Такі відносини породжують депресію, яка негативно позначається на дитині, її характері. Діти в таких сім’ях ростіть безпомічними, тривожними, напружено-знервованими.

2. «Вулканічна сім’я». Дає емоційне перевантаження, постійна емоційна напруга робить дитину ламкою у відношеннях, нестабільною.

3. «Сім’я санаторій». Може бути двох типів. Коли “санаторій” батьків”, то діти обділені увагою, емоційно збіднілі, рано залучаються до виконання домашньої роботи і дуже часто роками живуть у ситуації фізичного та нервового перевантаження. У зв’язку з цим вони стають надмірно тривожними та емоційно залежними. Коли це “санаторій” дитини”, то він породжує егоїзм, непристосованість до життя, безпомічність.

4. «Сім’я кругова оборона». Як правило, така сім’я емоційно збіднена на почуття, родинні відносини. У таких сім’ях домінує один із батьків, відношення до дітей жорстоко регламентуються, зовнішні зв’язки обмежені. Дитина в такій сім’ї знаходиться в стані постійного внутрішнього конфлікту між: вимогами батьків; особистого, хоч і недостатнього, досвіду; своїх переконань. Така сім’я дає знервовану, неврівноважену дитину.

5. «Сім’я-театр». Бажаючи створити зовнішній ефект, члени сім’ї мало приділяють уваги внутрішнім взаємовідносинам між її членами. Вона породжує двоїсті натури: зовнішній блиск і внутрішня пустота, діти, а в майбутньому і дорослі, не здатні на теплі стосунки, чуйність.

6. «Сім’я третій зайвий». Батьківство сприймається як перешкода в насолоджені взаємовідносин між батьками. У своїх небажаних дітей батьки лише бачать недоліки, а це в свою чергу розвиває комплекс неповноцінності у дитини.

7. «Сім’я з кумиром». Коли «кумир» – дитина, то перебільшена увага, надмірність емоційних стосунків виховують вседозволеність; розчарування, ким не виправдовуються погляди, думки про майбутнє і сучасне; самозадоволеність та себелюбство; зарозумілість тощо.

8. «Сім’я маскарад». Дорослі у такій сімfї служать всім «богам» одноразово і до дитини ставлення нестабільне, непослідовне. Виконання різних ролей – «масок» в сім’ї виховує у дитини почуття підвищеної тривоги, розщеплює її самооцінку, руйнує внутрішнє «Я». Дитина не має основи в поведінці.

Вивчення практики сімейного виховання показує, що воно значною мірою визначається принципами і характером виховання, якого дотримуються батьки як вихователі (авторитарне, демократичне, гуманістичне). У тій родині, де здійснюється гуманістичне виховання як процес міжособистісної взаємодії батьків і дітей (суб’єкт-суб’єктна взаємодія), суб’єкти сприймають один одного як неповторну людську цінність, створюють умови для повноцінного розвитку всіх членів родини.

Дата добавления: 2015-10-13