Культура батьківського спілкування

Сімейне спілкування. Від цих слів віє теплотою і сердечністю, турботою про дітей, доброзичливістю і чуйністю. Психологи стверджують, що правильно організоване спілкування — запорука доброго настрою, душевного спокою. Проте встановлено, що ніде люди не ранять одне одного так боляче, як удома в сімейних конфліктах.

Правильно роблять ті дорослі, які велику увагу приділяють повсякденному спілкуванню з дитиною. Вони розповідають багато цікавого, читають книжки, складають казки, обговорюють події дня. Виявляється, вмінням говорити з дитиною, правильно будувати спілкування володіють не всі батьки. Розмовляючи з колегою по роботі, ми відповідним чином підбираємо слова, намагаємося передбачати реакцію співбесідника, а спілкуючись із власними дітьми, керуємось, як правило, принципом «кажу все, що хочу». Слово – могутній засіб виховання, тому і користуватися ним слід дуже обережно, особливо в конфліктних ситуаціях.

В. Сухомлинський підкреслював, що від того, яким буде слово матері – лагідним, добрим, уважним, розумним, сердечним чи дратівливим, сварливим, злим, – залежить і виховання у дітей почуття відповідальності. Відомий педагог неодноразово вказував на емоційність мовлення. «Як важливо, – підкреслював він, – щоб у кожному слові вихователя трепетала, хвилювалася, раділа й обурювалася жива людська пристрасть! Бо хоч який високий буде зміст слів, що їх чує дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в неї не займеться вогник почуття, не запульсує кров. Цю душевну повноту і насиченість слова не можна почерпнути ні з яких книжок, посібників, указівок. Вона дається тільки життям...».

Стежте за власним мовленням. Пам'ятайте, що воно – відображення вашої особистості. Намагайтеся говорити спокійно, доброзичливо. Не зловживайте словами «повинен», «треба». Зверніть увагу на те, чи говорите дітям «дякую», «вибач», чи вистачає вам терпіння шукати все нові й нові слова для роз'яснення і переконання.

У кожній сім’ї повинен існувати мовний кодекс, який включає такі основні правила:

- якнайчастіше спілкуйтесь з малям;

- щиро і правильно відповідайте на запитання дитини;

- шануйте гідність маленького співрозмовника, давайте йому можливість висловити свою думку;

- не підвищуйте голос у розмові з донькою чи сином; якнайчастіше вживайте формули ввічливості: будь ласка, перепрошую, вибач, прошу вибачити, дякую – виявляйте доброзичливість, прихильність;

- читайте і співайте дитині і разом з нею; учіть разом вірші, пісні, загадки, приповідки, скоромовки, поєднуйте слово і гру; слово і малюнок; не допускайте у вашій оселі лайливих слів; привчайте дитину до мовного етикету за столом, у транспорті, магазині, на вулиці; виправляйте власні мовні огріхи, а також ваших рідних, друзів, колег;

- пояснюйте дитині значення незрозумілих слів; учіть правильно будувати речення;

- ведіть словничок, записуйте перлини мовної творчості вашої дитини.

Такий своєрідний мовний кодекс допоможе виховати у дітей шану до рідної мови як засобу спілкування і наблизити їх до витоків духовності, сформувати загальну культуру та розбірливість в емоціях спілкування.

Як батьки будують своє спілкування з дітьми? Наскільки це спілкування ефективне? Розглянемо деякі типи батьківського спілкування.

· «Прийняття – нехтування» На одному полюсі: батьки сприймають свою дитину поганою, непристосованою, негідною, невдахою. Вони не довіряють дитині, не поважають її. Батьки приписують дитині злу волю, песимістично оцінюють її життєву перспективу. Їм здається, що дитина не досягне успіху в житті через свої погані здібності, невеликий розум, злі нахили. Здебільшого батько (мати) відчуває до дитини злість, досаду, роздратування, кривду.

На іншому полюсі: батькам подобається дитина така, яка вона є. Батьки поважають індивідуальність дитини схвалюють її поведінку, симпатизують їй, схвалюють її інтереси і плани.

· «Симбіоз» Цей тип віддзеркалює міжособистісну дистанцію у спілкуванні з дитиною. Змістовно він може бути описаний так: батьки відчувають себе з дитиною одним цілим, повністю поглинуті нею! Дитина знаходиться у центрі уваги та інтересів батьків. Батьки намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгородити її від труднощів та неприємностей життя. Батьки постійно відчувають тривогу за дитину, вона здається їм маленькою та беззахисною. Тривога батьків збільшується, коли дитина починає автономізуватися, оскільки з власної волі батько (мати) ніколи не надасть дитині самостійності.

На другому полюсі – батьки відчувають дитину чужою, сторонньою людиною, не цікавляться її турботами, надають самостійність аж до бездоглядності.

· «Авторитарна гіперсоціалізація» Відображає форма та напрям контролю за поведінкою дитини. Батьки вимагають від дитини безапеляційної слухняності та дисципліни. Вони намагаються нав’язати дитині свою волю у всьому, не в змозі стати на точку зору дитини. За прояви свавілля дитину сувору карають. Батьки прискіпливо стежать за соціальними досягненнями дитини та вимагають, щоб дитина стала соціально успішною. При цьому батько (мати) добре знає свою дитину, її індивідуальні особливості, думки, почуття.

· «Кооперація» Заснований на демократичних принципах виховання і кооперативних установках у спілкуванні. Його зміст розкривається так: батьки зацікавлені у справах та планах дитини. Намагаються допомогти їй у всьому, співчувають їй, високо оцінюють інтелектуальні та творчі здібності дитини, відчувають гордість за неї. Батьки довіряють дитині, намагаються зрозуміти її точку зору. Вони заохочують ініціативу та самостійність дитини, надають їй розумну автономію, довіряють їй, намагаються бути на рівних з дитиною, стати на її точку зору в суперечках.

При спілкуванні з дитиною батьки повинні прагнути до вироблення батьківського авторитету в очах дитини. Великий вклад в педагогічну науку і в розуміння ролі авторитету батьків в вихованні дітей вніс А.С. Макаренко. Аналізуючи досвід сімейного виховання, А.С. Макаренко прийшов до висновку: далеко не всі батьки розуміють значення авторитету в вихованні дітей і далеко не завжди педагогічне правильними будуть дії і вчинки по встановленню авторитету.

Крім справжнього авторитету батьків в сімейному вихованні, на жаль, трапляються прояви фальшивого авторитету батьків, який шкодить вихованню дітей. А.С. Макаренко виділяв такі види фальшивого авторитету:

1.Авторитет придушення – базується на примусі, залякуванні; батьки завжди сердиті, за кожну дрібничку вибухають громом, часто хапаються за палицю чи пасок, кожну провину дитини відзначають покаранням. Особливо страждають ним батьки. При такому батьківському терорі положення матері в сім’ї зводиться до нуля, діти виростають або затурканими, безвільними, або самодурами, які мстять за своє пригнічене дитинство.

2. Авторитет віддалі – батько або мати тримають дітей на відстані, розмовляють з ними зверхньо, холодно; окремо від дітей обідають, для розмови запрошують дитину в кабінет, окремо розважаються, у батьків своє життя, а в дітей – своє.

3. Авторитет чванства – батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; батько або мати вважає себе начальством і на роботі, і дома, батьки бундючаться та надуваються, дома тільки й розмови про свої достоїнства, заслуги, зверхньо ставляться до інших людей. Як правило, діти починають чванитися перед своїми товаришами: "Я скажу своєму батькові, він тобі дасть" або "А ти знаєш хто мій батько?" і т.п., дивлячись на пихатих батьків, діти також вихваляються: мій тато – начальник, мій тато – знаменитість. При такому авторитеті діти виростають хвастливими, не вміють самокритично віднестись до своєї поведінки.

3.Авторитет педантизму – батьки переконані, що діти повинні з трепетом їх вислуховувати; розпорядження дають холодним офіційним тоном, вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; виявляють прискіпливість до дітей з приводу найменших дрібниць. В сім’ї не радяться з дітьми, не враховують їхні думки. Діти з таких сімей не вміють проявляти самостійність, ініціативу, постійно чекають розпорядження дорослих або чинять опір вимогам дорослих.

5. Авторитет резонерства – батьки "з’їдають" дитину своїми повчаннями, вдаються до моралізування з будь-якого приводу; безкінечними напучуваннями, привносять у сім'ю надмірну серйозність. З будь-якого приводу батьки починають довгі і нудні розмови, іноді одні і ті ж. Діти звикають до них, не реагують на них, часто оздоблюються і перестають слухати та поважати батьків.

6. Авторитет любові – найрозповсюдженіший вид помилкового авторитету. щоб діти слухалися батьків, треба, на їх думку, на кожному кроці виказувати їм свою любов, тому вони надмірно вдаються до ніжних слів, пестощів, вимагають від дітей ніжності і любові, якщо дитина не слухається, її негайно питають: "Значить, ти тата не любиш?". В такому середовищі в дітей виховується сімейний егоїзм. Дитина скоро починає розуміти, що батька і маму можна легко обдурити, все в них випросити, показавши як ти їх любиш. В таких сім’ях виростають люди з холодним серцем. Терплять від такого виховання в першу чергу самі батьки.

7. Авторитет доброти – дитяча слухняність викликається не поцілунками та ласкавими словами, а поступливістю, лагідністю, добротою, батьки усе дозволяють дітям, уникають будь-яких конфліктів, ладні пожертвувати чим завгодно, аби тільки все було гаразд. Батько і мама виступають перед дитиною як добряки, які все дозволяють, нічого для неї не жаліють. Батьки бояться конфліктів в сім’ї, вони за мир навіть з великими жертвами. В такій сім’ї діти дуже швидко починають командувати батьками.

8. Авторитет дружби – батьки проголошують, що вони друзі для своїх дітей, зникає різниця у віці, авторитеті, діти починають виховувати батьків, називають батьків Сергієм, Вірою, насміхаються над батьками, грубо обривають, не поділяють думки батьків.

9. Авторитет підкупу – найаморальніший авторитет, коли слухняність дитини купується подарунками і різними обіцянками, навіть грішми, за добрі оцінки платять дітям за встановленою таксою, заявляють: якщо будеш слухатися – куплю якусь річ. Особливо важкі наслідки такого авторитету в сім’ях, де немає злагоди між батьком і мамою, де виникла конфліктна ситуація. В таких сім’ях батьки задобрюють дитину з метою перетягнути її на свій бік. Дитина користується цим, але поступово перестає поважати і батька, і маму. Виростає людина, яка нічого не зробить за власним бажанням, яка навчена пристосовуватись, бути там, де більше платять, де вона буде мати більше зиску

Батьки, які прагнуть до піднесення педагогічної культури, мають постійно аналізувати свої дії, критично ставитися до фальшивого авторитету, витісняти його прояви з власної поведінки.

Типові помилки і прорахунки батьків при спілкуванні з дітьми:

§ Нестриманість у спілкуванні, поспішність у судженнях і висновках відносно тимчасового психічного стану і дій дитини;

§ Фамільярність, дратівливість, ворожість, брутальність у спілкуванні й у ставленні до дитини;

§ Зайва причепливість до слів, вчинкам і дій дитини;

§ Вільність у спілкуванні з дітьми, повідомлення їм стихійної інформації;

§ Апатія, байдужність в тих ситуаціях спілкування з дітьми, коли необхідно виявити свою моральну і життєву позицію.

Спілкуванню з дітьми необхідно постійно учитися, розвиваючи позитивне й усуваючи наявні в ньому помилки і прорахунки. Деякою мірою цьому допоможуть програма, вправи, завдання, ситуації, тести, що можуть бути використані для батьківської самоосвіти і навчання складному мистецтву спілкування з дітьми, батьків один з одним і оточуючими людьми.

Яким повинен бути справжній батьківський авторитет, на якій основі він повинен будуватися? На це питання відповів А.С. Макаренко, життя підтвердило справедливість його висновків: "Головною основою батьківського авторитету тільки і може бути життя і праця батьків, їх поведінка"

Наведемо принципи створення батьківського авторитету:

- ставлення до дітей не повинно бути авторитарним і деспотичним;

- вияв батьківської любові не повинен бути надмірним, бо це тільки завдає дітям шкоди;

- батьки мають бути для дітей прикладом у всьому;

- до кожної дитини потрібно здійснювати індивідуальний підхід;

- треба любити дітей, поважати їх гідність, бути справедливими і тактовними у стосунках з ними;

- як би не були батьки завантажені, вони повинні знаходити час для сердечного спілкування з дітьми, яке не можна нічим замінити;

- батькам важливо пам’ятати своє дитинство – тоді зрозумілішими будуть власні діти, те, що викликає у них повагу до дорослих.

Дата добавления: 2015-10-13