Система понять „соціалізація”, „соціальний розвиток”, „формування особистості”, „виховання”, „соціалізованість”, „ресоціалізація” у теорії соціалізації особистості

Щоб визначити зміст поняття “соціалізація”, потрібно його “розвести” з близькими до його змісту поняттями “соціальний розвиток”, “формування особистості”, “виховання”.

Розглянемо спочатку співвідношення понять “соціалізація” і “соціальний розвиток”. Одні автори вважають, що соціалізація – це певний період у розвитку людини, поки вона не стала дорослою, а “соціальний розвиток” – весь період її життя (Андреінкова Н.В., Марков В.С.). Прибічники цієї точки зору розрізняють ці поняття, виходячи з їх обсягу. Проте, поняття “соціалізація” відрізняється від поняття “соціальний розвиток” не за обсягом, а за аспектом, а саме: означає розвиток людини в певному конкретному суспільстві, яке обумовлює появу у неї особливих рис. Адже відомо, що хоча всі риси, якості людини первісного суспільства так само соціальні, як і риси сучасної людини, однак вони відрізняються якісно. Первісній людині потрібен був такий набір якостей, який міг забезпечити її діяльність в її суспільстві, сучасній же людині потрібні зовсім інші якості.

Поняття “соціалізації” є більш конкретним у порівнянні з поняттям “соціальний розвиток ” у тому розумінні, що воно виражає процес становлення у людини тих властивостей, які обумовлені історичним типом соціальної системи, в якій живе людина. З цієї точки зору людина рабовласницького суспільства буде недостатньо соціалізованою відносно феодального суспільства.

Соціалізація – явище культурно-історичне. Зміст цього процесу, стадії, конкретні механізми мають історичний характер, суттєво варіюють від однієї культури до іншої, визначаються характером соціальної системи. Можна спостерігати, як зі зміною епох, культур, типів соціальних систем змінюються і засоби цілеспрямованого впливу на особистість, бо кожна культура використовує ті засоби соціалізації, які розраховані на формування певної поведінки, яка не виходить за межі даної культури. Так, в традиційних суспільствах, основним засобом формування у людини особистісних рис було дотримання встановлених традиційних зразків. Звичаї регулюють поведінку людей в цьому суспільстві від народження до смерті, не допускаючи нічого оригінального, передбачаючи дотримання завітів предків, відтворення минулих відносин у майбутньому. Пряме примушування через систему звичаїв і традицій було основним засобом цілеспрямованого впливу на особистість. Цей засіб був обумовлений самим типом культури, в якій традиції були основним її складовим елементом, і це відображало також рівень розвитку психіки самого індивіда.

З ускладненням суспільної системи стає недостатнім використання засобів соціалізації традиційного суспільства. Вони доповнюються іншими, які ґрунтуються на механізмі ціннісних орієнтацій, які передбачають не повторюваність дій, а являють собою деякі орієнтири, загальні принципи поведінки, якими індивід повинен керуватись в своїх вчинках. В сучасному суспільстві головним засобом соціалізації стає норма, яка формує певну суспільну вимогу, але не передбачає всіх обставин вчинку. Норми менш стійкі у порівнянні з традиціями і звичаями і менш консервативні.

Отже, соціальний розвиток особистості в теорії соціалізації досліджується в конкретно-історичному аспекті. Це виявляється, по-перше, в тім, що в його результаті утворюються не абстрактні соціальні риси особистості, а ті культурно-історичні, які необхідні їй для життєдіяльності в конкретному суспільстві. По-друге, в тім, що зміст, стадії, механізми соціалізації визначаються соціально-економічною структурою цього суспільства і варіюють в різні історичні періоди. В сучасних умовах відбувається ускладнення соціальних інститутів соціалізації, руйнування одних – традиційних, становлення інших – нових її форм, змінюється співвідношення сімейного і поза сімейного виховання, взаємовідносини поколінь, змінюються критерії соціальної зрілості.

В зв’язку з тим, що соціалізація – це процес, який детермінується конкретними соціально-історичними умовами, його не можна вважати завершеним на якомусь етапі життєдіяльності людини. “Соціалізація” як і “соціальний розвиток” охоплюють все життя людини. Соціалізація – це не тільки формування закінченості і зрілості особистісних рис, але й розвиток і модифікація зрілих форм соціальності особистості в ході включення її в систему нових зв’язків і залежностей.

Для розуміння безперервності соціального розвитку особистості важливим є розрізнення понять “соціалізація” і “соціалізованість”. Останнє визначається як відповідність людини соціальним вимогам, які пред’являються до даного вікового етапу, як наявність особистісних і соціально-психологічних передумов, які забезпечують нормативну поведінку, або процес соціальної адаптації. Порівняно з поняттям “соціалізованість”, “соціалізація” є більш широким поняттям, яке включає в себе, окрім соціалізованості, готовність переходу в нові ситуації соціального розвитку.

Зміна соціально-економічних умов вимагає від особистості сформованої готовності до переходу в нові ситуації соціального розвитку, тобто “вторинного” входження особистості в суспільні відносини. В психологічній літературі таке вторинне входження визначається терміном “ресоціалізація”.

Термін “ресоціалізація” активно використовується в соціальній психології останні два десятиліття. Вперше цей термін застосували американські соціальні психологи. А. Кеннеді і Д. Кербер для означення процесу “вторинного” входження індивіда в соціальне середовище в результаті певних “дефектів” соціалізації (ресоціалізація звільнених з місць позбавлення волі) або в результаті зміни соціокультурного оточення (ресоціалізація мігрантів). Сьогодні цей термін розуміється досить широко і поза специфікою суб’єктів процесу – як усвідомлена зміна поведінки людини в ситуації очевидного соціального неуспіху.

Про ресоціалізацію можна говорити і тоді, коли мається на увазі процес формування в особистості здатності орієнтуватися і діяти в непередбачених, невизначених ситуаціях. Такі ситуації виникають постійно в умовах швидких змін сучасного суспільства. Ці умови вимагають від особистості сформованої готовності до переходу в нові і нові ситуації соціального розвитку. Формування в особистості такої готовності є дуже важливим в умовах трансформації суспільства. В цих умовах важливим результатом соціалізації є формування в особистості окрім нормативної поведінки таких рис, як:

- здатність до адекватного сприйняття нових соціальних вимог;

- вибіркове ставлення до соціальних впливів;

- низька соціальна ригідність;

- сформованість особистісних передумов для виконання задач наступного етапу соціалізації.

Слід розрізняти також поняття “соціалізація”, “формування особистості”. У вітчизняній літературі поширена думка відносно того, що соціалізація індивіда – це і є процес формування особистості. На наш погляд, ці поняття не слід ототожнювати.

Відмінність між поняттями “формування” і “соціалізація” полягає в тому, що поняття “формування особистості” відображає процес становлення і розвиток особистості під кутом зору породження, складання, набуття закінченості і зрілості її особистісних рис, в той час як поняття “соціалізація” фіксує не тільки процес складання, становлення, але й розвиток зрілих форм соціальності індивіда, їх модифікацію в ході включення особистості в систему нових зв’язків і залежностей. Тобто, поняття “соціалізація” відображає більш універсальні процеси становлення і розвитку особистості у порівнянні з поняттям “формування”.

Необхідно також розрізняти поняття “соціалізація” і “виховання”. Поняття “виховання” вживається в широкому і вузькому значенні. В вузькому значенні виховання означає процес цілеспрямованої дії на розвиток особистості з метою підготовки її до виробничої, суспільної і культурної діяльності.

Наголос тут ставиться на цілеспрямованості процесу. Поняття “виховання” у вузькому смислі відрізняється від поняття “соціалізація”, смисл якого розповсюджується не тільки на цілеспрямовані, але й на стихійні процеси, які діють на особистість, за обсягом.

В широкому значенні виховання – це вплив на людину всієї соціальної дійсності з метою засвоєння нею соціального досвіду. Зовнішній вплив соціокультурного середовища в процесі соціалізації здійснюється на індивіда через інститути соціалізації, якими є, перш за все, такі соціальні інститути, як сім’я, система освіти і виховання, засоби масової інформації, ідеологія. Ці інститути виступають своєрідними трансляторами соціального досвіду від покоління до покоління.

Людина як особистість сама створює суспільні відносини, але перш ніж вона стане особистістю, їй доводиться пройти шлях соціалізації в різних групах. Залежно від ролі та місця, яке вона посідає в них, формуються певний тип особистості та її структура.

Зміст соціалізації залежить і від такого важливого параметра, як соціальні інститути – системи спеціально створених або таких, що природно склалися, установ і органів, функціонування яких спрямоване на розвиток індивідів, насамперед шляхом освіти і виховання. До них належать сім’я, дошкільні установи, школа, неформальні групи, офіційні організації тощо. Ефективність соціалізації зумовлюється їх моральним, культурним та економічним станом.

Інститути соціалізації – це відносно стійкі типи і форми соціальної практики, завдяки яким організується процес соціалізації особистості в рамках соціальної системи суспільства. Функціонування цих інститутів визначається, по-перше, системою норм, які регулюють певну поведінку індивіда; по-друге, наявністю засобів і умов, що забезпечують успішне виконання нормативних наказів і здійснення соціального контролю; по-третє, інтеграцією інституту в соціально-політичні, ідеологічні і ціннісні структури суспільства, що дозволяє узаконити формально-правову основу функціонування того чи іншого інституту.

Соціалізація –це результат взаємодії численних обставин. Саме їх сукупний вплив вимагає від людини певної поведінки і активності. Обставини, за яких створюються умови для перебігу процесів соціалізації, називаються чинниками соціалізації.

У вітчизняній і зарубіжній науці існують різні класифікації чинників соціалізації. А.В. Мудрик виокремлює три групи чинників соціалізації: 1) макрочинники (космос, планета, світ, країна, суспільство, держава); 2) мезочинники (етнос; місце і тип поселення – регіон, село, місто; засоби масової комунікації – радіо, телебачення, газети тощо); 3) мікро-чинники (сім’я, групи ровесників, учбові, професійні, громадські групи тощо).Хоча поняття “соціалізація ” за своїм обсягом співпадає з поняттям “виховання”, коли останнє розуміється в широкому смислі, проте ці поняття відрізняються за своїм змістом. У понятті “виховання” акцентується увага на ролі зовнішнього впливу у розвитку особистості, мається на увазі відтінок односторонності. В понятті “соціалізація” підкреслюється двосторонність процесу, взаємодія індивіда і соціальних умов життя людини і суспільства, внаслідок чого відбувається розвиток як окремої людини, так і людства в цілому.

Дата добавления: 2015-10-13