Реалізація завдань морального виховання у педагогічній діяльності Гербарта

У справі виховання Гербарт ставить перед школою цілі: можливі – підготовка майбутніх дорослих людей у галузі певної спеціальності, і необхідні – підготовка їх до роботи в будь-якій галузі діяльності. У цілому треба прагнути до виховання “доброчесної“ людини.

Загальна мета виховання, за Гербартом, повинна полягати у досягненні гармонії волі з етичними ідеями і в розвитку багатостороннього інтересу. Процес виховання він ділить на три складові: керування дітьми, виховуюче навчання і моральне виховання.

Систему керування дітьми Гербарт ґрунтував на власній ідеї про те, що дитині природно притаманна “дика пустотливість“, тому вона порушує встановлені у школі порядки, проявляє недисциплінованість. Щоб забезпечити виховання і навчання, треба приборкати цю “дикість“. Гербарт пропонував у системі керування такі засоби, як погроза, нагляд, наказ, заборона, фізичні покарання, як допоміжні засоби – авторитет і любов вихователя.

Гербарт висунув ідею виховуючого навчання. Процес виховуючого навчання ґрунтував на розвитку шести видів багатостороннього інтересу: емпіричний (до навколишнього світу), спекулятивний (до пізнання речей і явищ), естетичний (до прекрасного), симпатичний (до близьких), соціальний (до всіх людей), релігійний (до служіння “найвищому духові“). Перші три види інтересу повинні задовольнятись вивченням предметів природничо-математичного циклу, а інші три – гуманітарних дисциплін.

Спробу класифікації Інтересів І.Гербартом можна визнати штучною. Так, природознавство, географія, хімія, фізика, які він помістив в рубрику емпіричного інтересу, трактуються як суто описові предмети.

Педагогіку Гербарта можна по праву назвати педагогікою інтересу. Він вважав необхідним так вести викладання, щоб назустріч новим враженням, які повідомляє учитель, у душі учнів піднімалося уявлення, що в них уже є. Засвоєння нових уявлень на основі досвіду, що є в учнів, він назвав апперцепцією.

Основою інтересу Гербарт вважав увагу. Дітям спочатку властива примітивна увага, яка є першим видом мимовільної уваги. Другим видом мимовільної уваги є апперцептивна увага, яка немов би висилає уявлення, потрібні для засвоєння і закріплення нових. Від мимовільної уваги він відрізняє довільну увагу, яка залежить від прийнятого раніше наміру, від зусиль самого учня.

Розглядаючи умови, що сприяють збудженню у дітей інтересу до шкільних занять, Гербарт вказував на необхідність систематичного, зв´язаного викладу матеріалу вчителем, причому виклад не повинен бути розтягнутим, одноманітним, надмірно спрощеним, так як знижує інтерес учнів і розсіює їх увагу. Гербарт добивався, щоб викладення було вільним від будь-якої штучної манірності. У викладенні слід широко користуватися наочністю.

Розкладаючи інтерес на частини, Гербарт виділяє різні ступені: враження, очікування, вимога, дія. Викладання у зв´язку з цим повинно: показувати (відноситься до ясності), пов´язувати (відноситься до асоціації), повчати (відноситься до системи), філософські обґрунтовувати (відноситься до методу), бути наочним (відноситься до враження), зв´язним (відноситься до очікування), таким, що підносить (відноситься до вимоги), таким, що захоплює дійсність (відноситься до дії).

У другій пол. XIX ст. було популярним вчення Гербарта про чотири ступені навчання: виразність, асоціація, система, метод.

Процес навчання, зокрема й урок, за Гербартом, здійснюється за 4 ступенями:

1. Ясність (виразність) - це заглиблення в навчальний матеріал у стані спокою. У психологічному плані тут вимагається мобілізація уваги учнів.

2. Асоціація - це заглиблення в учбовий матеріал у стані руху уявлень. Новий матеріал вступає у зв´язок з наявними уявленнями учнів, отриманими раніше на уроках. Так як учні не знають, що вийде в результаті пов´язування нового зі старим, І.Гербарт вважав, що в психологічному плані тут має місце чекання. В дидактичному плані - краще проводити бесіди, невимушені розмови з учнями.

3. Система - це усвідомлення навчального матеріалу в стані спокою душі. Характеризується зв’язним викладом нового матеріалу з виділенням основних положень, з виведенням правил І формулюванням законів. Психологічно цей ступінь відповідає, за Гербартом, "пошуку". В галузі дидактики - це формулювання висновків, правил, визначень.

4. Метод - це усвідомлення навчального матеріалу в стані руху душі, застосування отриманих знань на практиці. Психологічно цей ступінь вимагає дії, дидактичне ж - це навчальні вправи, що вимагають від учнів широкого застосування отриманих знань.

Ці ступені повинні мати місце на кожному уроці незалежно від його змісту і віку учнів. На першому ступені (виразність) здійснюється початкове ознайомлення учнів з новим матеріалом з широким використанням наочності; на другому ступені (асоціація) у процесі вільної бесіди відбувається встановлення зв’язків нових уявлень з попередніми; третій ступінь (система) характеризується зв’язним викладенням нового матеріалу з виділенням основних положень, з виведенням правил і формулюванням законів; на четвертому ступені (метод) в учнів у процесі виконання вправ виробляється навичка використання набутих знань на практиці.

Гербарт розробив теорію видів навчання: описового, аналітичного і синтетичного. Описова форма має обмежене застосування. Вона ставить своїм завданням виявити досвід дитини і доповнити його шляхом живої образної розповіді вчителя, що використовує при цьому наочні засоби. Аналітичне навчання має здійснюватись через розподіл навчального матеріалу на окремі його складові частини і ознаки, надає уяві учнів певної системи.

Синтетичне навчання є узагальненням учнями вже відомого їм навчального матеріалу, зведення його до певної системи.

Він обґрунтував принципи керування у шкільному закладі, які мають своїм завданням зовнішнє дисциплінування учнів, привчання їх до порядку. Дитина, на думку І.Гербарта, проявляє "дику пустотливість", що кидає її в різні сторони, вона має тенденцію порушувати встановлені в школі порядки. Для цього й потрібно приборкати дикість у дітей, тобто керувати ними. В рамках принципу керування Гербарт рекомендував такі засоби керування: погроза, нагляд, накази і заборони, покарання (в тому числі і тілесні), уміння зацікавити дітей і заповнити їх час, авторитет і любов. Останній принцип, він вважав, виходить за межі керування.

Ставлячи вище за все розвиток уявлень і формального мислення в учнів, Гербарт відводив головне місце у навчальному плані вивченню древніх мов і математики, які, на його думку, найкраще дисциплінують розум. Меншого значення надавав предметам природничого циклу. Він вважав, що дитина у своєму розвитку повторює шлях, пройдений людством, тому дитині ближче і більш зрозуміле життя древніх народів, ніж сучасників. У зв’язку з цим пропонував до 14 років вивчати передусім мову, літературу й історію античного світу, математику і географію.

Система морального виховання дітей у Гербарта базується на п’яти моральних ідеях: ідея внутрішньої волі (усунення “внутрішнього розладу“), ідея вдосконалювання (поєднання сили і енергії волі та забезпечення “внутрішньої гармонії“), ідея приязні (погодження волі однієї людини з волею інших), ідея права (розв’язування конфліктів між волею людей), ідея справедливості (визначення нагороди чи покарання тому, хто цього заслужив). Щоб моральне виховання дало бажані наслідки, Гербарт пропонує застосовувати засоби керування дітьми.

У моральному вихованні Гербарт використовував опору на позитивне у вихованцеві, тобто він на перший план ставив те позитивне, яке є в кожного учня від природи. Позитивне тут постає відправною точкою для руху вперед.

Окрім навчання (як головного засобу морального виховання) І.Гербарт виділяє й додаткові засоби:

– строгий розпорядок дня;

– схвалення або засудження поведінки дітей;

– відвернення дітей від всього, що може подіяти на них збуджуюче;

– дотримання раз і назавжди встановлених правил поведінки;

– вироблення релігійного почуття смирення і залежності від "вищих сил".

Як бачимо, Гербарт розробив таку систему морального виховання, яка відрізняється крайнім інтелектуалізмом. Головне місце в його системі займає діяльність вчителя по впровадження засобами навчання у свідомість учня моральних понять. Слід врахувати, що Гербарт відділяв управління від морального виховання. Він намагався відшукати принципову відмінність морального виховання від управління, покликаного встановити порядок тільки для теперішнього часу, але не зумів цього зробити так переконливо, та це було й неможливо. Адже дисципліна - це і умова, і результат виховання.

На відміну від навчання моральне виховання безпосередньо впливає на душу дитини, направляючи його почуття, бажання, вчинки.

Принципи морального виховання у Гербарт протилежні принципам управління. Там придушуються прояви волі і свідомості дитини. А в системі морального виховання всі методи повинні мати опору в те хороше, що вже є у вихованця. Моральне виховання повинно прагнути «підняти в очах вихованця його власне «я» за допомогою глибоко проникаючого схвалення». Вихователь зобов'язаний знайти у вихованця, навіть зіпсованого, гарні риси і не впадати у відчай, якщо це відразу не вдається. У системі морального виховання «Одна іскра може відразу запалити іншу».

До засобів морального виховання у власному розумінні Гербарт відносив наступне:

1. Утримувати вихованця (цьому служить управління дітьми, навчання їх слухняності). Треба встановлювати межі поведінки для дітей.

2. Визначати вихованця, тобто поставити дитину в такі умови, за яких він не тільки з вказівок вихователя, а й з власного досвіду зрозуміє, що «Непослух веде до тяжких наслідків».

3. Встановлювати чіткі правила поведінки.

4. Підтримувати в душі вихованця «спокій і ясність», тобто не давати підстави для того, «щоб вихованець засумнівався у правді».

5. «Хвилювати» душу дитини схваленням і застереженнями.

6. «Застерігати» вихованця, вказувати на його промахи, виправляти їх.

В моральному вихованні слід вдаватися і до покарань, але виховні покарання на відміну від дисциплінарних не повинні зв'язуватися з ідеєю відплати, а представлятися вихованцю доброзичливими застереженнями.

Оскільки діти не володіють силою волі, не можна, на думку Гербарта, допускати, щоб діти мали можливість проявляти свої погані нахили. Це слід припиняти самими суворими заходами. Важливо створити простий, розмірений і постійний життєвий уклад, позбавлений будь-яких розсіяних змін. Школа повинна підтримувати батьків, що забезпечують дітям правильний порядок життя. Дуже небезпечно дати розвинутися у вихованця свідомості, що він самостійний у своїх діях. Треба дуже обережно ставитися до перебування вихованця в суспільстві, «потік суспільного життя не повинен захоплювати дитину і бути сильнішим, ніж виховання». Гербарт вимагав встановлення незаперечного авторитету вихователя, вважав, що цей авторитет завжди замінює вихованцю «загальну думку», а тому «істотно необхідно, щоб він мав гнітючий авторитет, поряд з яким вихованець не цінував би жодної іншої думки». Всі ці висловлювання є яскравим виразом консервативного характеру гербартіанської теорії.

Дата добавления: 2015-09-06