Методологія

Дослідження використовує дев'ять факторів якості життя для визначення оцінки країни. [1]. Нижче йде опис показників, які враховувалися при складанні рейтингу:

· Здоров'я: очікуваність тривалості життя (у роках).

· Сімейне життя: Рівень розлучень (на 1 тис. чол.), Ставиться оцінка від 1 (мало розлучень) до 5 (багато розлучень).

· Громадське життя: Мінлива приймає значення 1, якщо в країні високий рівень відвідуваності церкви або профспілкового членства.

· Матеріальне благополуччя: ВВП на душу населення, Паритет купівельної спроможності.

· Політична стабільність і безпека: Рейтинги політичної стабільності і безпеки.

· Клімат і географія: Широта, для розрізнення холодних і жарких кліматів.

· Гарантія роботи: Рівень безробіття (у відсотках). Політична свобода: Середній індекс політичної та громадянської свободи. Шкала від 1 (повністю вільна) до 7 (невільна). Гендерна рівність: Вимірюється шляхом ділення середньої зарплати чоловіків на зарплату жінок.

Глобальні проблеми людства

- комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу і вимагають для свого розв’язання колективних зусиль світової громадськості (екологічні проблеми, гонка озброєнь, хвороби і т.д.). Глобальні проблеми людства стосуються як поверхні землі, так і Світового океану, атмосфери планети, навколоземного космічного простору.

Це сукупність соціоприродних проблем, від вирішення яких залежить подальший прогрес людства, збереження цивілізації. Ці проблеми характеризуються динамізмом, виникають як об'єктивний фактор розвитку суспільства і для свого вирішення потребують об'єднаних зусиль всього людства. Глобальні проблеми взаємопов'язані, охоплюють всі сторони життя людей і зачіпають всі країни світу.

Глобальні проблеми людства на сучасному етапі розвитку:

§ необхідність збільшення тривалості життя i вирішення проблеми старіння людини;

§ уникнення термоядерної війни і забезпечення миру між народами, недопущення несанкціонованого світовим співтовариством розповсюдження ядерних технологій,радіоактивного забруднення довкілля;

§ регулювання стрімкого збільшення населення Земної кулі;

§ уникнення катастрофічного забруднення навколишнього середовища і зниження біорізноманітності на планеті;

§ забезпечення людства ресурсами на довготривалу перспективу;

§ подолання розриву у розвитку між багатими і бідними країнами, подолання бідності, голоду, неграмотності;

§ деградація земель;

§ озонові дірки;

§ проблема СНІДу;

§ глобальні епідемії (приклади - грип пташиний, грип свинячий).

Глобальні проблеми людства є наслідком протистояння з одного боку природи, а з іншого - людської практики, культури людства, а також невідповідності або несумісності різноспрямованих тенденцій в ході розвитку самої людської культури. Природа існує за принципом негативного зворотнього зв'язку (див. біотична регуляція довкілля), тоді як людська культура — за принципом позитивного зворотнього зв'язку.

Урбанізація: проблеми та наслідки

Урбанізація (англ. urbanization, від лат. urbanus - міський) - соціально-економічний процес, що виражається в зростанні міських поселень, концентрації населення в них і особливо у великих містах, підвищенні ролі міст у суспільному житті, поширенні міського способу життя на всю мережу поселень (включаючи села).

Темпи економічного розвитку країни і темпи зростання рівня урбанізації - взаємопов'язані явища. У великих містах утворюється своєрідний ефект людського спілкування - просторова (агломераційна) синергія, що ґрунтується на територіальній кооперації людей внаслідок різкого розширення ділового спілкування працівників. Це дозволяє отримувати такі інтелектуальні продукти, які неможливі за межами великих міст.

Процес зростання міського населення, збільшення кількості міст і їх укрупнення, виникнення мереж і систем міст, а також підвищення ролі міст у сучасному світі називається урбанізацією. Урбанізація - найважливіший соціально-економічний процессучасності. У його розвитку виділяються три етапи:

§ початковий етап - XIX століття. Процес урбанізації розпочався в Європі та Північній Америці;

§ перша половина XX століття. Цей етап характеризується прискоренням зростання міського населення і поширенням урбанізації майже на всі регіони світу;

§ друга половина XX століття. Для цього етапу характерно ще більше прискорення темпів зростання міського населення,розвиток великих міст, перехід від точкового міста до агломерації (територіальної угрупованню міст і сільських поселень), а також формування мегалополісів (злиття міських агломерацій), що призводить до поширення міського способу життя на сільську місцевість.

Екологічні проблеми, пов'язані з ростом міст:

1. Збільшення щільності населення.

2. У великих містах на 15% знижується інсоляція (кількість сонячної енергії).

3. Збільшується кількість опадів.

4. Збільшується кількість туману (на 30% влітку і на 100% взимку).

5. Збільшується захворюваність інфекційними захворюваннями.

6. Збільшується захворюваність онкологічними захворюваннями.

7. Накопичення твердих відходів.

8. Забруднення атмосферного повітря в містах.

9. Забруднення води в містах.

10. Скорочення чисельності тварин, рослин.

Екогуманізм

Для сучасності характерно прагнення повернути єдність людини і природи. Не боячись впасти в перебільшення, можна сказати, що філософія ХХ століттярішуче залишила характерне для Нового часу протиставлення суб'єкта й об'єкта, людини і природи. Природа стала розумітися як будинок, в якомуживе людина. Екологія в дослівному перекладі з грецької означає наука про дім.

Що опинилися настільки непорушними принципи гуманізму маютьспіввідноситися не тільки з людиною, але і з природою. В такому разі гуманізмвтрачає своє колишнє зміст і стає екогуманізмом. Любов людини, егоїстичноспрямована тільки на нього самого, привела в кінцевому рахунку до екокризи.Екогуманізм на відміну від традиційного гуманізму бачить в природі буттялюдини. Саме тому людина змушена ставитися до неї так само дбайливо, як до самого себе. Природа цінна для мене, тебе, нас, для нинішніх і майбутніхсоціальних систем.

З поняттям «екогуманізму» тісно пов’язано з поняттям «біоетики».

Біоетика — (з грецької мови βιοσ — життя, ετηοσ — звичай), нормативне знання, що охоплює моральну проблематику, пов'язану з розвитком біомедичних наук, які стосуються питань передання життя, генетики, медичних досліджень, терапії, турботи про здоров'я і життя людини.

Термін «біоетика» ввів у 1927 Фріц Ягр у статті «Біоетичний імператив», як поняття про моральні засади використання лабораторних тварин і рослин[1][2]. Сучасне уявлення про біоетику розробив у 1971 році американський біохімік Ван Ренсселер Поттер з метою виокремлення вчення про моральність людської поведінки з позиції біологічно-меПринципи біоетики

До найбільш важливих принципів, якими керується біоетика, належать:

Принцип цілісності Цей принцип біоетики оправдує втручання в людський організм з ціллю видалення хворого органу з наміром збереження цілісності даного організму. Основна його закономірність полягає в тому, що добро цілого є визначальний фактор у порівнянні до частин, тому частини можуть послужити на користь цілого. У християнській антропології є потреба зосередити увагу на духовну ціль існування людини, для якої кожний окремий орган є підпорядкований не тільки доброму функціонуванні тіла, але для добра особи.

Принцип подвійного наслідку. Цей принцип біоетики ми можемо застосовувати в діях, що мають два чи більше наслідки, серед яких, зрозуміло, один є поганий чи не бажаний, а інший є добрий. До певної міри цей принцип виправдовую можливість непрямого вбивства, непрямого аборту, непрямої матеріальної співпраці, але варто не забувати, що моральне зло спричинене в результаті цих ―виправданих‖ дій залишається. Цей принцип завжди вимагає чотирьох умов для того щоби оправдати певну дію чи вчинок: Вчинок, сам в собі, повинен бути добрим (або індиферентним);Намір особи, котра виконує цей вчинок, є спрямованим лише на добрий наслідок, в той час як поганий наслідок залишається толерованим або дозволеним; Поганий наслідок не є засобом для осягнення доброго наслідку (передбачую поганий наслідок, але його не хочу);Має бути відповідна пропорційність між добрим наслідком та поганим наслідком (тобто іж добром, що хочу мати і злом, що передбачую, є пропорційність).

Принцип співпраці у злі Співпраця у злі може бути формальною або матеріальною. Перша має місце тоді, коли співпраця від-бувається не лише на рівні дії, але і на рівні намірів, друга — коли введеня у зло відбувається на рівні дій, але співучасник або не знає про це в що саме він є ―втягнений‖, або не прагне до цього, не бажає цього, не хоче бути причиною цього зла. Іншими словами, формальна співпраця несе у собі узгодженість із поганим наміром і є завжди недозволеною: не є необхідною у цьому випадку фізична співпраця для того щоби стати співучасником поганого вчинку, але вистачає підказка, заохота, згода, а деколи навіть і сам факт мовчання, коли є необхідним та обов’язковим сказати засуд проти зла. Матеріяльна співпраця, в свою чергу, може бути прямою чи непрямою (деколи говорять близькою чи віддаленою). В першому випадку співучасник виступає у виконавчій єдності з головною діючою особою, в другому — між діями головної діючої особи і діями співучасника існує певний розрив, який допускає різнови-дні варіанти поведінки головної діючої особи, а не тільки єдину і неукнену можливість.

Принцип солідарності та милосердя Цей принцип сприяє поширенню необхідної практики трансплантації органів, оскільки єднає людей та дозволяє ―бути даром‖ для терплячих братів. Для правильного етичного застосування цього принципу є не-обхідним взяти до уваги певні етичні критерії про які буде йти мова на наших лекціях стосовно трансплантації. дичної галузі та інших соціально-орієнтованих наук про життя.

Глобальний енергетичний баланс

Енергетичний баланс - система показників, що характеризують ресурси енергії та їх використання. Розрізняють приватні баланси по окремих видах енергії та зведені енергетичні баланси по всіх видах енергії. У видатковій частині Е.Б.виділяється витрата енергії на рухову силу, на технологічні потреби, на господарські потреби, відпуск енергії на сторону, споживання енергії на власні потреби силових станцій, що перетворюють один вид енергії в іншій, втрати при передачі та перетворення енергії.

Світовий енергетичний баланс в чому визначається структурою ресурсів окремих енергоносіїв.

Характерним для світового енергетичного балансу є підвищення частки споживання енергоресурсів у вигляді електричної енергії.

Таким чином, закономірністю розвитку світового енергетичного балансу є безперервне збільшення в структурі споживання енергії частки найбільш ефективних її видів - нафти і газу при випереджальних темпах цього процесу.

Висока частка в енергобалансі найбільш обмеженого ресурсу - вуглеводневого палива - зберігається незважаючи на те, що в ряді країн вперше після Чорнобильської аварії відроджується інтерес до атомної енергетики, а промислово розвинені споживачі проявляють все більший інтерес до альтернативних джерел енергії. Фактично споживання вуглеводнів в даний час не має серйозної альтернативи, що створює загрозу їх дефіциту з урахуванням прискореного зростання енергоспоживання.

Теорія «глобального селища»

Глобальне селище (всесвітнє глобальне селище) - термін, введений Маршаллом Маклюен, широко описується в його книгах «Галактика Гутенберга» (The Gutenberg Galaxy: The Making of Typographic Man, 1962) і «Осягнення засобів масової інформації» (Understanding Media, 1964), для опису ситуації, нової комунікаційної, а згодом і культурної ситуації. Маклюен описує, як земна куля «стиснулася» до розмірів села в результаті широкого вжитку електронних засобів зв'язку, стала можлива миттєва передача інформації з будь-якого континенту в будь-яку точку світу.
Сьогодні термін «глобальне селище» головним чином використовується як метафора, описуючи Інтернет і Всесвітню павутину.

В Інтернеті фізична відстань між співрозмовниками не відіграє суттєвої ролі для спілкування, стираються не тільки простір і час, але відбувається зближення культур, світоглядів, традицій і цінностей. Через вдосконаленою швидкості он-лайн обміну інформацією, у людей з'явилася можливість читати, розповсюджувати і реагувати на ситуацію в світі набагато з більшою швидкістю. Маклюен вважає, що цей процес змушує людей бути залученими в справи один одного, ніби це були наші власні. Вступаючи в комунікацію один з одним за допомогою електронних засобів зв'язку, люди міркують і надходять таким чином, як якщо б вони перебували зовсім поруч, жили б в «одному селі». Вони вільно чи мимоволі все грунтовніше вторгаються в життя один одного, розмірковуючи про все побачене і почуте. Це форма комунікації формує нову соціологічну структуру в межах існуючого контексту культури.

Канадський соціолог розглядав соціально-історичний процес з точки зору розвитку засобів масової комунікації: періодизацію соціального процесу можна розглядати не тільки з точки зору розвитку виробничих відносин в матеріальному виробництві, але і з точки зору розвитку відносин, зв'язків (комунікації) в духовному виробництві. Так, Маклюен розглядав таку періодизацію соціально-історичного процесу: "усне", "рукописне", "книгодруковане" суспільство, "електронна ера».

До винаходу писемності людину оточувало тільки усне мовлення. Світ можна було пізнати лише інтуїтивно, тому 1-у епоху всесвітньої історії представляла людина, яка слухає. Це епоха усного мовлення як комунікації в акустичному (доалфавітному) світі (міфологічна свідомість). Винахід алфавіту перемкнув центр сприйняття зі слуху на зір - людство вступило в механістичну епоху, триваючу донині. За Маклюеном, детонатором "вибуху технологій" стало гусяче перо, а епіцентром вибуху можна вважати винахід друкарського верстата Гутенбергом.Таким чином, 2-у епоху створила людина, яка дивиться. Це епоха типографського (друкарський верстат І. Гутенберга) або індустріального індивіда з переважанням друкованого слова над усним мовленням в комунікації. В дану епоху винахід алфавіту означав перехід до нової ери. З тих пір почалися процеси фрагментації суспільства і відчуження людини: друковане слово дозволило пізнавати світ індивідуально, поза колективної свідомості громади. А крім того, книга стала першим стандартно відтворюваним товаром, тобто першим продуктом масового виробництва. І, нарешті, в XX столітті відбувся новий переворот, пов'язаний з електрикою Людина слухає і дивиться представляє третю епоху - епоху інформаційного індивіда в умовах перемоги електронної (аудіо візуальної) комунікації, що підвищує інтелектуальні здібності і творчий характер особистості.

[1] Волков Ю.Е. Взаимодействие социальное //Социологическая энциклопедия. Том 1. М.: Мысль, 2003. С. 148.

[2] Кравченко А.И. Социология менеджмента. М., 1999. С.5.

[3] См. Основы социального управления: Учебное пособие/ Под. ред. В.Н. Иванова. – М.: Высшая школа, 2001. – С.64

[4] Основы социального управления: Учебное пособие/ Под. ред В.Н. Иванова. – М.: Высшая школа, 2001. – С.70

[5] См. Основы социального управления: Учебное пособие/ Под. ред В.Н. Иванова. – М.: Высшая школа, 2001. – С.67-68

[6] Подробнее основные этапы процесса социального управления рассматриваются в теме 10.

[7] Кравченко С.А. Социология: парадигмы через призму социологического воображению. - М.: Издательство «Экзамен», 2007. С.23

[8]Статистические и динамические закономерности //Новая философская энциклопедия: в 4 т. М.: Мысль, 2001. Т. 3. С. 635.

[9] Романов В.Л. Социальная самоорганизация и государственность. М.: РАГС, 2000. С. 6.

[10] Выготский Л.С. Собр. Соч. Т. 3. С.79-80.

[11] См.: Кравченко С.А. Социология: парадигмы через призму социологического воображения: Учебник для вузов. М., Изд-во «Экзамен», 2004. С.565-568.

[12] См.: Кравченко С.А. Нелинейная социокультурная динамика: играизированный подход: монография М., МГИМО-Университет, 2006. С. 21-22.

[13] См.: Кравченко С.А. Социология: парадигмы через призму социологического воображения: Учебник для вузов. М., Изд-во «Экзамен», 2004. С. 568-570.

[14] См.: Кравченко С.А. Нелинейная социокультурная динамика: играизированный подход: монография М., МГИМО-Университет, 2006. С. 106-116; Кравченко С.А.Социология модерна и постмодерна в динамически меняющемся мире: монография М., МГИМО-Университет, 2007. С. 217-228.

[15] См.: Кравченко С.А. Социология: парадигмы через призму социологического воображения: Учебник для вузов. М., Изд-во «Экзамен», 2004. С.581-583.; Кравченко С.А.Социология модерна и постмодерна в динамически меняющемся мире: монография М., МГИМО-Университет, 2007. С. 228-230.

[16] Кравченко С.А. Нелинейная социокультурная динамика: играизированный подход: монография М., МГИМО-Университет, 2006. С. 19-20

[17] Луман Н. Общество как социальная система. М.: Издательство «Логос», 2004. С. 69

[18] Лапин Н.И. Пути России: социокультурные трансформации. М., 2000.

[19] Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. 1992. С. 302

[20] Руссо Ж.Ж. О причинах неравенства. СПб., 1907. С. 25

Дата добавления: 2015-09-06