Різні спокуси даються нам на добро

Щоб було тобі зрозуміліше, як взагалі посилає нам Бог різні спокуси на нашу користь, запам'ятай те, що скажу. Чоловік, за сво­єю зіпсованою природою, є гордий, славолюбець, любить, щоб всі бачили його, вперто тримається своїх думок та висновків і бажає завжди бути доцінений усіма, і навіть вище, ніж є насправді. Така самооцінка та висока думка про себе дуже згубні в ділі духовного життя, так, що однієї її тіні вистачить, щоб не дати чоловікові досягнути справжньої досконалости. Тому чоловіколюбний Отець наш небесний, премудро дбаючи про всіх нас, особливо про тих, які щиро віддали себе Йому на служіння, спокусами, які нам допус­кає, уводить нас у такий настрій, в якому можемо уникнути страш­ної небезпеки від цієї самооцінки, та майже примусово дійти до іс­тинного смиренного пізнання себе. Так зробив Він зі св. апостолом Петром, допустивши йому тричі зректися Його, щоб він пізнав свою неміч і перестав надіятися на себе, і зі святим Павлом, на яко­го після того, як взяв його до третього неба й відкрив йому свої божественні тайни, наклав важку спокусу, щоб він, носячи в собі таке свідчення власного безсилля і нікчемности, досягнув успіху в смиренні й хвалився тільки своїми немочами, та щоб ця велич тайн, яких він удостоївся від Бога, не ввела його у вивищення, як сам він про себе свідчить: «А щоб я не загордів надмірно висотою об'явлень, дано мені колючку в тіло, посланця сатани, щоб бив мене в обличчя, щоб я не зносився вгору» (2 Кор. 12,7).

Отже, Бог, який співчуває нашій нещасній беззаконній схильності (високо про себе завжди думати), допускає, щоб на нас різними шляхами нападали спокуси, часто дуже важкі, щоб ми, пізнаючи свою неміч, смирилися. У цьому Господь виявляє і свою у благість, і свою премудрість: бо те, що найбільше видається нам шкідливим, приносить найбільшу користь, тому що смиряє, а сми­рення є найпотрібніше та найкорисніше для душі. Якщо таким чином всі спокуси даються, щоб навчити нас смирення, то звідси випливає, що й раб Божий, який відчуває в своєму серці гіркий стан: сухість, духовну холодність, бідність духовних потіх, - досвідчує це, щоб навчитися бути смиренним, думаючи, що воно поси­лається через його гріхи, що ніхто не має такої нужденної душі, як він, що жоден не працює для Бога з такою холодністю душі, й що такий стан спадає тільки на тих, кого залишає Бог, а отже, — і він залишений, до того ж заслужено. З таких смиренних помислів народжується ось яке благо: той, хто спочатку думав про себе, що він є щось, і то щось дуже важливе, то тепер, після відчуття гіркого ліку, посланого йому зверху, починає думати, що він найгірший чо­ловік в світі, навіть християнином негідний зватися. І справді, він ніколи не прийшов би до такої принизливої про себе думки й не осягнув такого глибокого смирення, якщо б не змусили його ці особ­ливі спокуси, ця велика скорбота та гіркота серця. Тому вони є великою милістю, яку в цьому житті дає Бог нашій душі, яка себе смиренномудро віддає, щоб Він, за власним промислом, зцілив її такими ліками, які досконало знає і вважає необхідними для її оздоровлення та приведення в добрий стан.

Крім того плоду, який дається душі згаданими спокусами через зменшення духовних утіх, душа отримує ще й багато инших плодів. Хто сокрушений такими внутрішніми скорботами, повинен зразу прибігати до Бога, вимолюючи у Нього швидку допомогу, й старан­но робити все, що вважає добрим для оздоровлення душевної скорботи та прогнання гіркоти серця; і щоб на майбутнє позбутися такого душевного мучеництва, мусить твердо постановити йти шляхом духовного життя, уважаючи на порухи серця, уникаючи на­віть тіні гріха й кожного, навіть легкого, зіпсуття, яке може його віддалити від Бога й Бога від нього. Таким чином ця скорбота, яку він вважав ворожою та шкідливою його меті, стає для нього жалом, яке спонукає шукати Бога, з більшою ревністю втікати від всього того, що не згідне з Божою волею. Якщо коротко: всі скорботи та муки, що переносить душа під час внутрішніх спокус і збіднення духовних утіх і насолод, є не що инше, як лік, посланий Божою любов'ю, яким Бог очищає душу, якщо вона зі смиренням і терпін­ням переносить їх. Таким терпеливим борцям скорботи та муки готують вінець, який здобувається тільки за їх допомогою, і вінець тим славніший, чим болісніші бувають муки серця, які пережива­ються під час спокус.

Із цього випливає, що не треба нам надто засмучуватися і му­чити себе — як через инші зовнішні спокуси, що нападають на нас, так і через внутрішні, — як то часто роблять недосвідчені в цих питаннях, хибно вважаюче те, що виходить від Бога, диявольським, або породженням своїх гріхів, або наслідком власної недосконалости. Знаки Божої любови вони вважають знаками Його гніву, добро та дари — бичами та ударами, яких завдає Він через велику злість на них. Вони все, що робили й роблять, вважають марною працею, нічого не вартою, а втрату - тим, що не має ліку. Але якщо б вони вірили, що спокуси не завдають їм жодної шкоди в ділі здобуття чеснот, а навпаки — примножують їх, коли душа приймає їх зі смиренням і переносить з подякою, і якщо б вірили, що вони допущені Божим благоволінням, то не бентежилися б занадто й не втрачали миру в серці через те, що піддаються тим спокусам, пере­носять недоречні й сороміцькі помисли та бувають сухі й холодні під час молитви та инших духовних вправ. Краще б вони плекали більше смирення своїх душ перед Богом й у своєму серці постанов­ляли у всякому ділі виконувати Божу волю, оскільки Бог бажає, щоб тільки таким чином Йому догоджали в цьому світі, й скільки сил намагалися б перебувати в мирі та спокої, приймаючи все, що 203 станеться, немовби з руки небесного Отця, з якої походить і ця гірка чаша, яку вони п'ють зараз. Бо, нехай і від диявола буває якась спокуса, або від людей, або від гріхів, але вона залежить від Бога й Ним посилається нам на добро та на відвернення якоїсь більшої спокуси.

ГЛАВА 26

Дата добавления: 2015-09-06