Душа, яка зреклася своєї волі, має віддавати себе Богові

Уповай, брате, на Бога, який закликає всіх: «Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11,28), — і йди за цим покликом, очікуючи водночас пришестя Святого Духа. Із закрити­ми очима кинься в море божественного промислу та волі, нехай но­сять тебе, як бездушну річ, сильні хвилі Божої волі, без жодного опору твоєї волі, щоб таким чином тебе швидше прибило до при­стані спасіння і християнської досконалости. Чинячи так багато разів на день, намагайся, наскільки можливо, усамітнюватися — як внутрішньо, так і зовнішньо, — щоб усіми силами душі віддатися таким діям, які особливо сильні в будуванні міцної любови до Бога, зокрема: молитві, безнастанному призиванню найсолодшого імени Господа Спасителя, сльозам, які проливаються з любови до Нього, теплій побожності перед Ним та иншим духовним практикам. Ці вправляння нехай будуть без примусу й насильства серця, щоб не знесилитися тобі нерозумними втомливими вправами, не охоло­нути від цього й не зробитися нездатним до прийняття дії благодаті, Подбай у цьому ділі про поради досвідчених, і творячи його, нама­гайся звикнути до того, щоб завжди перебувати в спогляданні Божої святости та безчисленних Його благостей, і зі смиренням приймай солодкі краплі, які впадуть в твою душу з Його невимов­ної доброти.

Зрештою не набридай Богові в таких виявах Божого благово­ління до тебе, а смиренно перебувай у внутрішньому усамітненні, очікуючи сповнення на тобі Божої волі. І коли Бог дасть тобі їх без жодних твоїх зусиль, тоді спробуєш, які вони солодкі й добро-плідні. Ключем, яким відчиняються таємні скарбниці духовних дарів знання і божественної любови, є смирення, самозречення і віддання себе Богові на всякий час і в усякому ділі. Цим же ключем зачиняються також двері незнання і духовної холодности.

Намагайся, скільки можеш, мовчки стояти з Марією під хрес­том біля ніг Христа Господа, й будь уважний до того, що буде Він промовляти до твоєї душі. Пильнуй, аби твої вороги, серед яких найбільший є ти сам, не перешкодили цьому святому стоянню в мовчанні перед Господом. Коли бажаєш умом своїм знайти Бога й спочити в Ньому, не призначай Йому місця і меж своєю немічною і вузькою фантазією. Бо Він — безмежний і є всюди й у всьому, а краще — все є в Ньому. Ти знайдеш Його всередині себе, у своїй душі, щоразу, як істинно будеш шукати Його. Бог сам бажає бути з нами, синами чоловічими, щоб робити нас гідними себе, хоч Він не має в цьому жодної потреби.

Читаючи Божественне Писання, не гортай просто сторінку за сторінкою, а роздумуй над кожним словом, і якщо деякі слова змусять тебе заглибитися в себе або породять сокрушення, або наповнять твоє серце духовною радістю і любов'ю, то зупинись на них. Це Бог наближається до тебе, смиренно прийми Його відкритим серцем, бо Він сам хоче, щоб ти причастився Його. Якщо задля цього доведеться тобі щось залишити невиконаним, що було визначено для цієї духовної вправи (тобто читання), — відкинь хвилювання. Бо мета всіх духовних вправ, як зрештою і цієї - сподобитися прийняти Бога, і коли тобі це дано, не треба зупинятися на засобах до цього. Подібно й коли роздумуєш про якийсь божественний предмет, особливо про окремі страждання Ісуса Христа, то на тому, що тебе зворушить, зупинись і зосередь свою увагу, щоб як­найдовше утримати це святе почуття.

Однією із великих перешкод для збереження внутрішнього миру є, брате мій, зв'язування себе, як незмінним законом, загаду­ванням читати в день стільки-то катизм із Псалтиря, стільки-то глав з Євангелія і апостольських послань. Ті, що взяли собі це за правило, звичайно спішать усе прочитати, не турбуючись про те, чи приходить в серце зворушення від прочитаного й чи в умі народжу­ються які-небудь духовні думки та образи. І коли не вдається їм усього прочитати, то вони тривожно бентежаться не про те, що залишилися без духовних плодів на збудування свого внутрішнього чоловіка, а що не все прочитано. Послухай, що говорить про це св. Ісаак Сирин (Сл. ЗО): «Якщо хочеш сповнитися насолодою від славослов'я і осягнути зміст проказуваних тобою слів Духа, то від­клади в бік кількість стихів, і нехай заглиблюється твій ум у вивчення слів Духа, доки твоя душа подивом до промислу не пробудиться до високого їх розуміння і через це не почне славословити Бога або сповнюватися корисною печаллю. У рабському вправлянні немає миру для ума, а збентеження забирає смак від змісту й зрозумілости та краде думки, подібно як п'явка висмоктує життя із тіл разом з кров'ю їх членів» (див. Сл. 52).

Якщо справді бажаєш у чеснотах прожити дане тобі життя, то не май иншої мети, крім тієї, щоб здобувати Бога, де Він зволить себе явити тобі. І коли сподобишся цього, то відкинь усяке иншеділо, й не рушай в ньому вперед, забудь все инше та спочивай в єдиному твоєму Бозі. Коли ж буде вгодно Його величності відійти від тебе, й припинити являти свою близькість до тебе в цьому випадку, тоді знову можеш звертатися до звичайних своїх духовних вправ і продовжувати їх, пам'ятаючи про ту ж головну мету: здобути через них свого Бога, аби, здобувши Його, знову вчинити так само, як я сказав вище, тобто зупинити звичайне вправляння, щоб спо­чивати в Ньому єдиному. Пам'ятай про це добро, про яке сказав тобі, бо є багато духовних осіб, які позбавляють себе спасительного плоду — миру від своїх духовних вправ — тим, що продовжують їх, вважаючи, що будуть мати шкоду, якщо не доведуть їх до кінця, у впевненості, звісно, оманливій, що в цьому і є суть духовної досконалости. Йдучи таким чином за своєю волею, вони часто знесилю­ють і мучать себе, однак не отримують істинного спокою та внут­рішнього миру, в якому справді здобувається і спочиває Бог.

ГЛАВА 21

Дата добавления: 2015-09-06