Про пильнування та іспит совісти

Скільки сил зберігай, брате, совість свою чистою і в думках, і в - словах, і в ділах, нехай буде вона завжди бездоганною і ніколи нехай не осуджує й не гризе тебе. Якщо будеш так робити, то вона набере більше сил у тобі й у твоїй внутрішній і зовнішній діяльнос­ті, і, ставши володаркою над всім, почне добре керувати твоїм жит­тям. Чиста совість і твоє життя вчинить бездоганним, бо тоді вона буде чутливою і сильною на добро й проти зла. Вона є законом, що Бог накреслив у серцях людей, аби освітити їх шляхів і належно керуватися у всьому, як вчить апостол Павло, називаючи її «ділом закону, написане в їхніх серцях» (Рим. 2,15). Основуючись на цьому, св. Ніл дає кожному такий урок: «У всіх своїх ділах, як світильни­ком, користуйся керівництвом совісти».

Зберігати совість свою бездоганною тобі треба у чотирьох аспектах: щодо Бога, щодо себе самого, щодо ближніх і щодо всіх речей, які в тебе в руках. Усе це ти знаєш, лишень нагадаю тобі найголовніше. Щодо Бога - перебувай в Божій пам'яті й ходи в Божій присутності. Усві­домлюй себе ношеним і хороненим Божою силою, і веденим до то­го кінця, для якого Він покликав тебе до буття; і себе і все своє посвячуй на служіння Богу й на славу Його імени; у Ньому живи, на Нього уповай і Йому віддай свою долю, тимчасову і вічну.

Щодо себе, - будь справедливий до себе й кожній частині своєї природи віддавай належне: дух твій, що шукає Бога, небесного та вічного, нехай панує над душею і тілом, які мають призначення влаштовувати тимчасове життя; душа, яка кориться навіюванням духа, шию ума нехай нахиляє богооб'явленій істині й нею нехай освячує всю царину свого знання; волю нехай тримає в Божих заповідях, не даючи їй схилятися до своїх похотей; серце нехай вчить знаходити смак тільки в Божих речах й в усьому, що носить відбитки та служить виразом божественного, й у цьому дусі нехай провадить свої діла й життєві та суспільні порядки; тілу давай по­трібне й, зберігаючи в цьому строгу міру, візьми собі за правило ніколи ні в чому не «дбати про тіло в похотях» (Рим. 13,14). Дотри­муючись цього, ти будеш добрим управителем й істинним добро­чинцем для себе. Щодо ближніх, - шануй усіх, як Божий образ, усім бажай добра и твори добро скільки можеш, перед усіма смиряйся і всім догоджай в межах добра. Радій з тими, що радіють, і плач з тими, що плачуть. Нікого не осуджуй і не понижуй, навіть в думці й у почутті. Від тих, що шукають у тебе поради та настанови, не ховай Істини, якщо знаєш. Сам в учителі нікому не набивайся. А найбільше зберігай мир і згоду зі всіма, з готовністю на різні зі свого боку жертви, уникай кого-небудь спокусити.

Щодо речей,- з повагою стався до всього, як до творіння Божого, яке Бог дає тобі у володіння, зберігай та використовуй його на Божу славу, будь задоволений всякою мірою його і дякуй за це Богові. Ні до чого не плекай пристрасти й на все дивись, як на зовнішні способи та засоби, щоб вільно користуватися ними й не мати до них прив'язання і перешкод у своїх добрих починах - не дозво­ляй собі спочивати в них, не хвались своїм, не заздри чужим, не будь скупим і не будь марнотратником не на добро.

У тому чи иншому вигляді все це доводиться виконувати щодень кожному. Якщо так добре будеш жити, то будеш мати й доб­ру совість, наслідуючи св. Павла (Євр. 13,18).

Хто хоче добре жити, так і робить, намагаючись ні в чому не згрішити й нічим не заплямувати своєї совісти. Однак при цьому проскакують або думки та почуття, або слова, а то й неправдиві діла, часом непомітно, або й помітно, та запорошують чисте облич­чя совісти, так що до кінця дня, рідко хто не стає подібним на мандрівника, який йшов по курній дорозі й у якого всюди набилася пилюка: і в очі, і в ніс, і в рот, і в волосся, і покрила все обличчя. Тому й треба кожному, хто дбає про спасіння, робити ввечері іспит совісти й, виявивши прогрішення, яких допустився впродовж дня в думках, словах і ділах, очистити їх покаянням, тобто зробити те саме, що робить запорошений мандрівник: він миється водою, - а рев­нитель спасіння очищує себе покаянням, сокрушенням і сльозами.

Іспит повинен з'ясувати все - добре й недобре, правдиве й не­правдиве. Що побачиш правдивим по суті діла, подивись, чи прав­диве воно за наміром і метою, чи правдиве воно за способом вико­нання, і чи правдиво виглядає по виконанні, чи не зробив це напо­каз або задля догоджання людям чи собі, - чи до місця це, чи до часу, чи до особи; й нарешті, чи не похвалився ти перед собою, чи не помріяв про себе, не віддавши хвали Богові. Правдиве діло є правдиве лишень тоді, коли воно робиться із покори Божій волі та на славу Божу, з повним самовідреченням і самозабуттям.

Що побачиш неправдивим, з'ясуй, як так сталося, що ти вчи­нив це, маючи бажання робити лишень правдиве, які були до цього внутрішні й зовнішні нагоди та причини, й що би ти мав робити в цьому випадку, аби не згрішити, та чому ти цього не зробив. Потім, осудивши себе, а не когось иншого чи щось инше, з'ясуй, як треба тобі триматися, щоб знову не згрішити в подібних випадках, і постанови рішуче виконувати це, без ухиляння й послаблення собі або на догоду людині, використовуючи таким чином і нечистоти для підживлення ниви свого серця.

Закінчивши іспит, за все добре подякуй Богові, та не присвоюй собі в цьому жодної частки, бо істинно «Бог викликає у вас і хотіння і діяння за своїм уподобанням» (Флп. 2,13), і без Нього не можемо ми творити нічого доброго (Йо. 15,5). Подякувавши Богові, забудь те, наслідуючи св. Павла, щоб за його прикладом з більшим старанням прямувати до того, що попереду (Флп. 3,13). У всьому злому покайся і сокрушись перед Господом, ганьблячи себе за те, що на своїй тра­пезі предложення ніколи не приносиш Йому абсолютно чистих хлібів, а завжди зі сміттям, та постанови строго пильнувати себе наступного дня, щоб нічого не було неналежного, не тільки в ділах і словах, але й у думках і почуттях.

Ті, що все це беруть до уваги, тобто іспит і кінцеву його дію, діють протягом дня так, що ввечері іспит совісти стає в них тільки повторенням денного, його виправленням і доповненням. І не можна не погодитися, що такий спосіб діяння кращий та природніший. Від совісти не сховаєш того, що допущено недоброго. Помі­тивши це, вона відразу починає непокоїтися. Чи не природніше відразу її заспокоїти самоосудженням, сокрушенням і постановою випра­витися, аніж залишати це до вечора?

Подам тобі ще деякі вказівки щодо цього.

Якнайретельніше розбирай свої діла і, заглиблюючись в їх при­чину, нещадно себе суди. Чим далі будеш заглиблюватися у все, що є в тобі й від тебе, і неправдиве усувати, а в правдивому утверджуватися, тим скоріше очиститься твоя совість; подібно як з криницею: чим глибше її копають, тим чистіша буває в ній вода.

Совість, пізнавши добро та зло, почне вимагати дії відповідно до першого і переслідуватиме судом та доріканням за допущення другого. Але поки вона дійде до повного пізнання одного і другого або поки здобуде навик «розрізняти добро від зла» (Євр. 5,14), вона деякою мірою залежатиме від инших душевних сил, зокрема від розсудливосте. Розсудливість, поки не очиститься серце від пристрастей, нерідко буває підкуплена останніми, які затьмарюють око совісти, заводять її в оману, й вона признає не раз чорне за біле. Тому, поки ти ще борешся з пристрастями, при іспиті совісти став свої діла перед дзеркалом Божого слова й ним керуйся при визна­ченні їх якости та гідности. При цьому не соромся і не лінуйся звертатися до свого духовного отця.

Починай і закінчуй обмірковування своїх діл щирою молитвою, нехай Господь дасть тобі очі бачити таємне свого серця, бо «лукаве над усе у світі серце людське - і ледаче!Хто його збагнути може?» (Єр. 17,9). Бо «Бог більший, ніж наше серце, і Він усе знає» (Йо. 3,20), «Він один знає серця всіх синів людських» (Цар. 8,39). У серці гли­боко сховані неправдиві почуття, які деколи миттєво проходять в ділах, а деколи, не помічені, обкаджують їх гріховним запахом. Ось і молись з пророком Давидом: «...від гріхів таємних очисти мене!» ( Пс. 19,13).

ГЛАВА 9

Дата добавления: 2015-09-06