Про пильнування ума від марного всевідання і пустої цікавости

Наскільки необхідно, як ми сказали, стерегти ум від невідання, настільки так само необхідно його стерегти від протилежного неві­данню — всевідання й цікавости. Бо, якщо ми наповнимо його ба­гатьма знаннями, уявленнями і думками, не виключаючи і суєтних, непотрібних та шкідливих, то зробимо його безсилим; і він не зможе вже добре розуміти, що є придатне для нашого істинного само­виправлення та досконалости. Тому треба тобі так триматися щодо знань про земні речі, хоч инший раз і добрих, але не конечних, якби ти вже помер. І, спрямовуючи свій ум всередину себе, зали­шати його вільним від думок про всі речі світу.

Розповіді про минуле і нові відомості про майбутнє нехай оми­нають тебе, і всі перевороти в світі та царствах нехай будуть для тебе такими, якби їх зовсім не було, а коли тобі їх хтось принесе, то від­вернись від них і далеко відкинь від свого серця та уяви. Послухай, що говорить св. Василій: «...нехай буде для тебе гірким смакуванням слухання світських вістей, і солодощами меду нехай будуть сказання преподобних мужів». Прийми і те, що говорить пророк Давид: «...розповідали мені законопереступники безнастанні задуми свої, але не законом Твоїм, Господи» (Пс. 118,85). Возлюби ж слухати і вивчати тільки духовні та небесні речі, і нічого в світі не бажай знати, крім «Ісуса Христа і то розп'ятого» (1 Кор. 2,2), крім Його д життя і смерти, і крім того, що Він від тебе вимагає. Так чинячи, щ будеш виконувати волю Бога, Який вибраними і любими вважає тих, які Його люблять і намагаються творити Його волю.

Всяке инше дослідження й дізнавання є породженням і поживою самолюбства та гордости. Це - кайдани і сіті диявола, який, бачачи, сильну та міцну волю тих, які провадять духовне життя, намагається перемогти їх такою цікавістю, щоб заволодіти і ними, і їх волею. Для цього він звичайно вкладає в них високі, тонкі й захо­плюючі думки, а особливо тим, які дотепні та швидкі на мудруван­ня. І вони, захоплюючись такими високими помислами, забувають берегти чистоту свого серця і звертати увагу на смиренне про себе думання та істинне самоумертвлення. Таким чином, будучи зв'яза­ними ланцюгами гордости й зарозумілости, вони творять собі ідола зі свого ума, а внаслідок цього потрохи, самі того не відчуваючи, вдаються до думки, що не мають більше потреби в порадах і пов­чанні инших, бо звикли у кожній потребі прибігати за допомогою до ідола власного розуміння і судження.

Це дуже небезпечна річ, яка важко лікується. Гордість ума несе більшу біду, ніж гордість волі. Бо гордість волі є явною для ума, і може бути ним успішно вилікувана, коли перебуватиме під його ярмом. А ум, коли самовпевнено утвердиться в думці, що його власні судження кращі від усіх инших, то хто його може вилікувати? Чи може він кого-небудь послухати, якщо впевнений, що судження всіх инших не настільки правильні, як його власні? Коли ж це око душі — ум, з допомогою якого людина могла би пізнавати і виправ­ляти гордість волі, також осліплене гордістю і залишається хворим, то хто ж тоді вилікує волю? І буває все всередині настільки розлад­нане, що немає де і немає кому прикласти лікарство. Ось чому як­найшвидше треба піднятися тобі проти цієї згубної гордині ума, 2а перш ніж вона проникне до твоїх костей; опирайся, загнуздай бистроту свого ума і покірно підкоряй свою думку думці инших; будь нерозумним ради Бога, якщо бажаєш бути мудрішим від Соломона. «Як комусь із вас здається, що він мудрий у цьому віці, хай дур­ним стане, щоб зробитися мудрим» (1 Кор. 3,18).

Дата добавления: 2015-09-06