Про бажання і прагнення, які с в людині, та про їхню боротьбу між собою

Знай, що в цій невидимій боротьбі, дві волі, які є в нас, воюють між собою: одна належить розумовій частині душі, й тому назива­ється волею розумовою, вищою; а друга належить чуттєвій частині, й тому називається волею чуттєвою, нижчою, а загально вона називається волею безсловесною, тілесною, пристрасною. Вища воля бажає завжди тільки добра, а нижча — тільки зла. Одне і друге діє­ться само собою, тому ні добре бажання само по собі не рахується нам за добро, ані зле — за зло. Зарахування залежить від схиляння нашої вільної волі. Тому, коли ми своєю волею схиляємося на добре бажання, воно зараховується нам за добро, а коли схиляємося до злого бажання, воно зараховується нам за зло. Ці бажання йдуть поряд: коли приходить добре бажання, то відразу виступає проти нього бажання зле. І коли приходить зле бажання, то виступає про­ти нього добре бажання. Наша воля вільна у своєму виборі, і до якого бажання вона схиляється, те і є переможцем цього разу. В цьому і полягає вся наша невидима боротьба. її ціллю є не дозво­лити нашій свобідній волі схилятися до бажання нижчої, тілесної і пристрасної волі, а завжди йти вслід за волею вищою, розумовою. Бо вона є волею Божою, іти за якою є законом нашого буття: «Бога бійся і заповідей Його пильнуй, бо в цьому вся людина» (Проп. 12,13), — говорить Премудрий. Одне і друге бажання притягує до себе нашу волю і бажає підчинити її собі. Придуши нижче бажання і схилися до вищого, — і перемога за тобою. А вибереш нижче, знехтувавши вищим, — будеш переможеним. Св. Павло про це пише так: «Отож знаходжу (такий) закон, що, коми я хочу робити добро, зло мені наки­дається; мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу инший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах» (Рим. 7,21-23). І всім пропонує як закон: «...духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити» (Гал. 5,16). А цього без боротьби з тілом досягнути не можна.

Особливо великий подвиг і важку працю повинні понести на початку ті, які перед своїм рішенням змінити світське та тілесне життя на життя боговгодне й віддатися ділам любови і щирої праці для Бога, зв'язали себе злими звичками через часте задоволення бажань своєї тілесної та пристрасної волі. Хоч з одного боку в них поряд зі свобідною волею стоять бажані ними вимоги розумової волі, які запалюються Богом, але зате і з другого боку стоять ті ж, не без співчуття зустрінуті побажання волі тілесної і пристрасної, і, противлячись першій, перетягують вільну волю на свій бік з такою силою, як деякий раз тягнуть на мотузці під'яремну скотину. І тільки Божа благодать дає їм силу втриматися в раніше прийнятому намірі. Час протистояння їм і стійкість в боротьбі послаблюють їх силу, але боротьба від цього не припиняється.

Тому нехай ніхто не мріє здобути істинний християнський намір і християнські чесноти та працювати для Бога як належиться, якщо не хоче присилувати себе відкидати і переборювати всілякі пристрасні порухи тілесної волі, не тільки великі, але й малі, які він спочатку звик охоче й люб'язно задовольняти. В тому, що через жаль до себе деякі особи не хочуть заставляти себе і відмовляти собі рішуче у всьому, і полягає головна причина, чому так мало тих, хто досягає повної християнської досконалости. Бо коли вони, з трудом перемігши великі пристрасні нахили, не хочуть потім заставити себе до поборення малих, які здаються незначними, то, оскільки ці малі є причиною породження і плекання більших, задовольня­ючи їх, живлять ці останні, які потім продовжують жити та діяти в серці, хоч виявляються у незначних розмірах. Серце при цьому залишається пристрасним і нечистим, і головне — анітрохи не визволяється від догоджання собі і жалю до себе, які завжди став­лять під сумнів вартість боговгодних діл.

Наприклад, є такі, які, не присвоюючи собі чужого, надмір люб­лять власне й з однієї сторони надто уповають на нього, а з другої — бувають повільні на милостиню. Инші, не добиваючись почестей поганими засобами, не ставлять їх в ніщо, але часто бажають їх отримати, якщо би вдалось, нібито проти їхньої волі. Инші знову ж, довго дотримуючись встановлених постів, не відмовляють собі у бажанні багато і смачно поїсти, чим зовсім знищують вартість пос­ту. Деякі живуть у чистоті, але продовжують підтримувати стосунки і знайомства з особами, які їм подобаються, і тим насолоджуються, не бажаючи зрозуміти, Що цим вони плекають в собі ще більшу перепону на шляху до досконалости в духовному житті та в єднанні з Богом.

Додам сюди неувагу деяких до природніх недоліків свого ха­рактеру, які хоч і не залежать від свобідної волі, але роблять його гідним суду, коли хто, бачачи як вони заважають справі духовного життя, не тільки не прагне зовсім їх знищити, але й укласти в не­шкідливі рамки, коли це можливо з допомогою Божої благодаті, при ревності і належній увазі до себе. Серед тих недоліків такі, як відлюдькуватість, запальність, вразливість і, як наслідок цього — без­думна поспішність у словах, рухах і ділах, суворість та буркотли­вість, впертість та сварливість тощо. Всі ці недоліки і природні слабкості потрібно виправляти, забираючи в одних надлишки, дру­гим додаючи нестачу, перетворюючи одні й другі у відповідні добрі якості. Бо ніщо природне, яке б воно дике і вперте не було, не може встояти проти волі, коли вона, озброївшись благодаттю Божою, запалиться ревністю зі всією увагою і ретельністю протистояти цьому.

Із вищесказаного випливає, що деякі й роблять добрі діла, але ці діла залишаються недосконалими, шкутильгають і сплетені з по­хотями, що панують у світі (Йо. 2,16). Тому ці особи анітрохи не мають успіху на шляху до спасіння, а тупцюють на одному місці, й нерідко повертаються назад і впадають в минулі гріхи. Напевно, тому, що не" повністю полюбили вони від початку добре життя у Христі, не цілковито наповнилися почуттям подяки до Бога, Який визволив їх відклади диявола, і не з досконалою рішучістю поста­новили працювати для Нього єдиного на вгоду Йому. Звідси випли­ває, що такі завжди залишаються ненавченими в добрі і сліпими, не бачачи небезпеки, в якій знаходяться, думаючи, що їх становище міцне і їм не загрожує ніяка біда.

Заради цього, любий мій у Христі брате, закликаю тебе, полю­би труднощі й лихоліття, які неминуче супроводжують нашу внут­рішню боротьбу, якщо не бажаєш завжди бути переможеним. Так радить і премудрий Сирах: «Покинь нехіть до тяжкої праці» (7,15). Тому, що це є фундаментом всієї боротьби. Чим більше полюбиш ти цю трудність і безжалісне до себе вправляння в подвигах, тим скорішу й повнішу отримаєш перемогу над собою і над тим, що в тобі противиться високому добру, та, як наслідок, сповнишся вся­кою чеснотою і благістю, і мир Божий вселиться в тебе.

Дата добавления: 2015-09-06