Про те, що боротьбу треба вести безперервно і мужньо

Якщо бажаєш перемогти своїх ворогів якомога швидше й лег­ше, необхідно тобі, брате, вести боротьбу з усіма своїми пристрас­тями безперервно й мужньо, а особливо з самолюбством або неро­зумною любов'ю до себе, коли ти догоджаєш собі й себе жалієш. Тому, що це є основою і джерелом всіх пристрастей, його инакше загнуздати не можна як безупинним свідомим озлобленням на себе та любов'ю до скорбот, злигоднів, наклепів, безвинних утисків зі сторони світу й світських осіб. Нехтування таким безжальним до себе ставленням було, є і буде завжди причиною неможливосте наших духовних перемог, їх трудности, рідкости, недосконалосте й слабкости.

Отже, ця наша духовна боротьба повинна бути у нас постійна й безнастанна. Вона повинна вестися з душевною бадьорістю і муж­ністю, що легко тобі вдасться, якщо це буде від Бога. Виходь на цю боротьбу без вагань. Якщо прийде бентежлива думка про лють і безупинну злобу, яку мають проти тебе вороги-демони, і про їх чис­ленні полки, то подумай також і про безмежно величну Божу силу і про любов Його до тебе, а також і про незрівнянно більшу кількість ангелів небесних та про молитви святих. Усі вони невидимо боряться поряд з нами проти наших ворогів, подібно, як це було сказано стосовно Амалека: «...війна Господня проти Амалека з роду в рід» (Вих. 17,16). Скільки слабких жінок і скільки малолітніх дітей під­штовхнула до боротьби думка про таку потужну та завжди готову допомогу! І вони взяли гору і перемогли всю мудрість світу, всі під­ступи диявола та всю злобу пекла.

Тому ніколи не треба лякатися, коли тобі почне докучати нап­лив думок, що боротьба ворогів проти тебе дуже сильна, що їй не­має кінця і вона розтягнеться на все твоє життя, що не уникнути тобі падінь і їх численного та різноманітного повторення. Знай, що вороги наші зі всіма своїми підступами знаходяться в руках Божес­твенного нашого Архистратига, Господа Ісуса Христа, на честь і славу якого ти ведеш боротьбу. Якщо Він сам вводить тебе в бій, то не тільки не допустить, щоб вороги твої вчинили над тобою насиль­ство й перемогли тебе, якщо, звичайно, ти сам своєю волею не перейдеш на їхню сторону, а сам буде боротися за тебе й віддасть ворогів твоїх в твої руки переможеними, коли Йому буде угодно, як написано: «Бо Господь, Бог твій, іде посеред твого табору, щоб визво­ляти тебе й віддати тобі в руки твоїх ворогів» (Втор. 23,15).

Якщо Господь відтягне твою повну перемогу над ворогами та відкладе це до останнього дня твого життя, то знай, що зробить це заради твого вічного блага. Лише не відступай і не переставай вести боротьбу. Хай деколи отримаєш рану, але не складай зброї і не кидайся навтіки. Одне лиш май на думці — воювати зі всім натхненням і мужністю, тому що це — неминуче. Немає людини, яку б оминула ця боротьба, чи в житті, чи в смерті; й хто не веде боротьби, щоб перемогти пристрасті та ворогів, той неминуче потрапить у полон — чи тут, чи там, — і буде відданий на смерть.

Корисно пам'ятати тобі також, навіщо Богові треба тримати нас в такому бойовому стані. А ось для чого. Як колись Бог, привівши Ізраїля в обітовану землю, не всі наказав винищити народи, що там жили, а залишив на місці п'ять чужих і ворожих Ізраїлю племен, — по-перше, для того, щоб випробувати, чи твердо вірить в Нього вибраний народ, і чи вірно виконує Його заповіді, а по-дру­ге, для того, щоб навчити свій народ мистецтву вести бої (Суд. 2, 21-23; 3,1-2). Подібно не знищує Він одразу й усі наші пристрасті, а залишає, щоб випробувати нашу до Нього любов і покірність Його волі, та навчати нас духовній боротьбі. Докладніше викладає це блаженний Теодорит. «Бог, — говорить він, — робить це для того: а) щоб ми не впадали у безпечність і безтурботність, але щоб були пильні, старанні й уважні; б) щоб ми не забували про постійну за­грозу нападу, й не були зненацька оточені ворогами та переможені пристрастями; в) щоб завжди зверталися до Бога й щоб завжди шу­кали і чекали від Нього допомоги; г) щоб не гордились, а смиренно думали про себе; г) щоб навчилися всім серцем ненавидіти при­страсті та ворогів, які так невтомно нападають на нас; д) щоб ви­пробувати нас, чи до кінця зберігаємо ми Божу честь, любов і віру; є) щоб заохочувати нас точніше виконувати всі Божі заповіді і не схиблювати навіть в найменших; є) щоб на ділі пізнати, наскільки цінна чеснота, й тому ніколи не погоджуватись залишати її і падати в гріх; ж) щоб безупинна боротьба давала нам можливість здобувати щораз то більші вінці; з) щоб Бога прославляти, а диявола й гріх посоромлювати своїм терпінням до кінця; и) щоб, навчившись протягом життя, ми не боялися в час смерти вступити в найжорстокішу боротьбу».

Таким чином, оточені завжди стількома ворогами, які так злоб­но нас ненавидять, ми не можемо чекати від них ні миру, ні перемир'я, ні закінчення, ні відкладання боротьби, а в кожну мить по­винні бути готові до боротьби й відразу мужньо вступати в неї, як тільки вони нападуть. Звичайно, було б краще, якщо би ми спочат­ку не відкривали дверей свого єства й не пускали ворогів і пристрастей всередину себе, в душу та в серце. Але після того, як одного разу проклали вони собі дорогу в нас, немає вже нам сенсу віддаватись безпечності, а треба озброїтися проти них, щоб вигнати їх із себе. Вони — безсоромні та наглі, й не вийдуть, якщо не ви­гнати їх силою.

ГЛАВА 16

Дата добавления: 2015-09-06