Йому належить понад 250 праць, серед них 27 книжок.

Основні праці Фрідмена:

v «Нариси позитивної теорії» (1953).

v «Кількісна теорія грошей» (1956).

v «Теорія функції споживання» (1957).

v «Програма монетарної стабілізації» (1959).

v «Теоретичні основи аналізу кредитно-грошової системи» (1970).

v «Гроші й економічний розвиток» (1973).

v «Безробіття проти інфляції? Оцінка кривої Філліпса» (1975).

v «Теорія цін» (1978).

v «Монетарна історія США, 1867-1960» (1981).

v «Нариси позитивної економіки» (1975).

v «Вільні вибирати» (1980).

v «Особистий погляд» (1981).

Метод теоретичних досліджень Фрідмена можна назвати суб'єктивно-позитивістським:

- заснованим на емпіричних та статистичних узагальненнях;

- полягає в тому, що її цілком орієнтовано на практичне застосування;

- суб'єктивізм - (як одна з ознак належності до неокласичного напрямку в економічній теорії) проявляється в тому, що він ураховує дію психологічного фактора (мотивів поведінки людини) в різних економічних ситуаціях, наприклад у ситуації «інфляційного очікування»;

- психологічні фактори - це рівноправні складові врівноважування економічної системи.

Ранній інституціоналізм. У рамках раннього інституціоналізму склались три основні напрями:

1) соціально-психологічний;

2) соціально-правовий;

3) емпіричний (кон'юнктурно-статистичний).

Соціально-психологічний інституціоналізм. Торстен Веблен (1857-1929). У 1899 року Веблен опублікував свою першу працю «Теорія бездіяльного класу», в якій дав глибоку критику капіталізму з його культом грошей. Цій проблемі були присвячені й наступні його праці: «Привілейовані групи і стан промислової техніки» (1919), «Інженери і система цін» (1921), «Абсентеїстська власність» (1924) та інші.

У центр дослідження він ставить ідею розвитку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах:

1. Заклав основи нового напряму в історії економічної думки, її соціально-психологічного відгалуження - інституціоналізму.

2. Виступив з гострою критикою капіталізму, що дало підставу колегам назвати його «американським Марксом».

3. Заперечував революційні перетворення і виступав лише за здійснення більш-менш радикальних реформ.

4. Прихильник еволюціоналізму, що його він, однак, поєднує із соціал-дарвінізмом, поширюючи поняття природного добору, боротьби за існування на сферу суспільного життя («Теорія бездіяльного класу»).

Рушійними силами, які спонукають людину до продуктивної економічної діяльності, у Веблена є:

- батьківські почуття;

- інстинкт майстерності, тобто майже напівсвідомий потяг до добре виконаної та ефективної роботи;

- допитливість.

Веблен розрізняє:

- «ранній бізнес»;

- «сучасний бізнес».

«Ранній бізнес» - це «грошова економіка», що відповідала періоду домонополістичного капіталізму.

«Сучасний бізнес» - це «кредитна економіка», тобто економіка монополістичного капіталізму.

Веблен розрізняє: промисловий і фінансовий капітал.

Методологія інституціоналістів передбачала:

1) широке використання описово-статистичного методу;

2) історико-генетичний метод;

3) як вихідну та основоположну - категорію інституту (сукупність правових норм, звичаїв, традицій).

Джон Р. Коммонс (1862-1945), досліджуючи такі колективні інститути, як:

- сім'я;

- профспілки;

- торговельні об'єднання;

- виробничі корпорації;

- держава;

- правові відносини та інші.

Кон'юнктурно-статистичний напрям. Уеслі Клер Мітчелл (1874-1948) - учень і послідовник Т. Веблена. У. Мітчелл у своїй основній публікації «Лекції про типи економічної теорії» (1935) виходив насамперед з ідей Т. Веблена.

Особистий внесок У. Мітчелла в інституціональну теорію полягає:

- по-перше, у виявленні впливу на економічні фактори (у категоріях грошового обігу, кредиту, фінансів та ін.) так званих неекономічних факторів (у тому числі психологічних, поведінкових та ін.) за допомогою конкретного вивчення цифрових показників і виявлення закономірностей у коливаннях (кон'юнктури) цих показників на базі широкого масиву статистичних даних з фактичного матеріалу та їх математичної обробки;

- по-друге, у спробі обгрунтувати концепції безкризового циклу за допомогою різних варіантів державного втручання в економіку.

Теорія раціональних очікувань. У 1960-х - 70-х рр. зростає розуміння того, що регулюючого впливу держави недостатньо для забезпечення збалансованого та стабільного економічного зростання, оскільки такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають кількісному оцінюванню, наприклад, інформації і прогнозів.

Існує два підходи до оцінки очікувань:

v «адаптивні очікування»; v «раціональні очікування».

Адаптивні очікування спираються на колишній досвід:

v знання наслідків певних економічних дій; v урахування колишніх помилок; v на підставі «адаптивних очікувань» фірми пристосовуються до економічної ситуації, виробляють стратегію поведінки.

«Раціональні очікування» базуються на наукових прогнозах, що враховують функціонування реальної економічної моделі:

Ø динаміку цін; Ø витрат; Ø рівень ставки процента; Ø наслідки конкретної економічної політики; Ø вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо.

Економічний зміст кривої Лаффера:

1. Коли податковий прес переходить оптимальну межу, то надходження в бюджет спочатку зростають, а згодом починають зменшуватись. Це відбувається тому, що зниження прибутковості виробництва стимулює спадання ділової активності, збільшення схильності до споживання та скорочення обсягів інвестування, тобто фізично звужується база оподаткування. Крім того, скорочується сфера легального бізнесу.

2. Прагнення держави мати стабільний рівень надходжень примушує її постійно збільшувати ставки податків аж доти, доки вже ніхто не працюватиме і не сплачуватиме їх.

3. Зниження ставок податків у короткому проміжку часу призведе до зменшення надходжень, але стимулюватиме виробничу активність, що згодом збільшить і надходження.

4. Лаффер указав на необхідність визначення оптимальної ставки податку, яка, на його думку, залежить від економічної ситуації, розмірів та структури виробничої сфери, національних, культурних, психологічних та інших чинників.

5. Основним в теорії «економіки пропозиції» було заперечення маніпулятивної фіскальної політики та існуючої системи прогресивного оподаткування як такої.

7. Прихильники цієї теорії стверджували, що можливе одночасне зниження інфляції і зростання виробництва та зайнятості за умови зменшення прибуткового податку.

8. Високі податки, на їхній погляд, є причиною перерозподілу ресурсів з приватного сектора в державний, що призводить до спадання продуктивності праці, зростання витрат виробництва та цін.

Неокласичний синтез. Наприкінці 1970-х рр. різниця між кейнсіанською та неокласичною школами мала більше історичний, ніж концептуальний характер:

1. Це обгрунтовано Полом Самуельсоном. Він розглядав працю Кейнса як окремий випадок традиційної неокласичної теорії, модифікованої лише запровадженням певних обмежень у галузі ціноутворення. ставки заробітної плати та норми процента. З іншого боку, Кейнс вважав неокласичну школу окремим випадком загальної теорії зайнятості, характерним для умов повної зайнятості.

Він підкреслював, що коли з допомогою централізованого контролю пощастить забезпечити повну зайнятість, то неокласичний аналіз знову набере виняткового значення.

2. Суть синтезу полягала в тім, що залежно від стану економіки пропонувалось використовувати або кейнсіанські методи регулювання, які стояли на позиціях обмеження втручання держави в економіку та вважали найліпшими регуляторами грошово-кредитні механізми, що діють за умов вільного ринку, забезпечуючи рівновагу між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням.

Дата добавления: 2015-10-13