Державне регулювання економіки реалізується-в різних формах. Залежно від строкової розмірності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання.

Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів.

Короткострокове регулювання - це передусім антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).

За характером впливу на господарські суб'єкти державне регулювання економіки поділяється на дві форми:

- пряме;

- непряме (опосередковане).

Пряме регулювання - це вплив держави на економічні процесії за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів. Воно реалізується через бюджетне інвестування державою відповідних програм - фінансування розвитку державних підприємств, інфраструктури, науки, культури, освіти, соціального захисту населення тощо, а також через регламентацію цін, заробітної плати та інших інструментів ринкового механізму. Прямий вплив може здійснюватися і через використання адміністративних важелів, які регламентують конкретні завдання та обмеження господарської діяльності.

Непряме регулювання економіки - це вплив держави на господарську діяльність через внесення відповідних змін в умови функціонування ринкового механізму. Воно досягається за допомогою правових та економічних інструментів. Застосовуючи ці інструменти, держава безпосередньо нічого не змінює в ринковому механізмі, а створює лише передумови для цих змін.

Транснаціональна корпорація – це великі виробничі концерни, торговельні або фінансові корпорації, сфера діяльності яких – весб світ.

Особливо активна діяльність ТНК США, Японії, ФРН, Великобританії, Франції.

Зміст системи заходів повоєнного відродження національних економік:

- у ряді країн пройшла націоналізація промисловості, банків, фінансових установ, транспорту;

- запроваджено адміністративний, тп економічний контроль за цінами та заробітною платою;

- широко застосовувалися найрізноманітніші методи державного регулювання;

- пряме та непряме регулювання, програмування.

Національні програми та моделі економічного відродження та повоєнного розвитку провідних держав:

1. США:

- після війни швидко та ефективно переорієнтувати свою економіку на випуск мирної продукції;

- зростання приватного споживання;

- прискорений розвиток, обумовлений урядовою політикою, спрямованою на розширення експорту;

- забезпечення більшої зайнятості населення.

2. Німеччина:

- грошова реформа, яка стала важливою передумовою загальної реформи економічного механізму.

- наявність матеріальної бази, що збереглася від попереднього періоду

- порівняно дешева робоча сила;

- тривало відкладений та незадоволений попит населення, який активно впливає на виробництво;

- стабілізація фінансової та грошово-кредитної системи стали необхідною передумовою успіху.

3. Франція:

- розподілі кредитів;

- податкових заохоченнях;

- державних інвестиціях з метою прискорення виконання планів;

- створений спеціальний фонд (Фонд соціально-економічного розвитку) дозволяв здійснювати інвестування в державний та приватний сектори економіки.

4. Великобританія:

- підтримка повної зайнятості;

- провадиться часткова націоналізація базових галузей - енергетики, транспорту, кам'яновугільної та сталеплавильної промисловості, а також інфраструктури;

- підтримки фунта стерлінгів;

- було проголошено політику економії, під якою передбачалося заморожування заробітної плати та доходів;

- обмеження споживання;

- високі прямі податки.

2. Розвиток економічної думки країн європейської цивілізації (друга половина ХХ ст.)

Значні уточнення в теорію економічного прогресу вніс Дж. Б. Кларк, який детально:

- проаналізував проблему продуктивності кожного з факторів і вказав на те, що віддача фактора зменшується в міру того, як йому віддають перевагу і кількісно зростає його використання;

- сформулював закон граничної продуктивності та закон спадної віддачі факторів виробництва. Забезпечення оптимального співвідношення між факторами виробництва, є важливою передумовою зростання, причому ця оптимальність підтримується автоматично, завдяки дії ринкових сил.

Теоретичні засади неокласичної виробничої функції як моделі економічного зростання, сформулювали Р. Солоу, Дж. Мід та У. Свен.

В теоретичних засадах неокласичної виробничої функції вони виходили:

- з граничного аналізу двох виробничих факторів - праці та капіталу, які виробляють однорідний продукт;

- припускали, що кількість праці (робочої сили) зростає постійно й рівномірно;

- за умов вільної конкуренції відшкодування витрат факторів відбувається згідно з граничним продуктом;

- заробітна плата дорівнює граничному продукту праці, а прибуток - граничному продукту капіталу;

- вартість у цій функції визначалася традиційно, через витрати виробництва, які неокласична школа розуміла як суму заробітних плат та прибутків.

Трактування технічного прогресу як третього незалежного чинника економічного зростання, хоч як це парадоксально, згодом поставив під сумнів Р. Солоу.

Р. Солоу зазначав:

- що науково-технічний прогрес не існує поза факторами праці та капіталу;

- пропонував визначати його через кількісну та якісну зміну цих факторів;

- побудував модель-прогноз темпів економічного зростання економіки США, яка, проте, не враховувала можливості циклічних коливань, а тому не відповідала фактичним даним;

- зробив висновок, що необхідно враховувати ще один фактор - кон'юнктурні зміни ефективного попиту, які знаходять відображення у зміні показників ефективності використання виробничих потужностей.

І. Теорія «стадій економічного зростання». У. Ростоу написав більше 30 книг по самих різних напрямах суспільствознавства - економічної історії, економічної теорії, політології, і т.д.

Основниййого науковий внесок пов'язаний з трьома концепціями- теорією«стадій економічного зростання», концепцією фаз переходу до демократії і ціновою теорією довгих хвиль кон'юнктури.

Сама ідея виділення стадій, які послідовно повинне проходити суспільство у міру свого розвитку, відкрита не Ростоу. Її коріння лежить в концепціях перших соціологів (О. Конт, Р. Спенсер), на основі яких К. Маркс створив свою теорію формаційного розвитку. Замість запропонованого Марксом принципу виділення фаз розвитку за способами виробництва, Ростоу запропонував враховувати інші економічні критерії - технологічні інновації, швидкість економічного росту, зміни в структурі виробництва і т.д.

Дата добавления: 2015-10-13