Поняття та риси податку

Податки — один з найдавніших економічних інструментів в суспільстві.
Визначити, коли саме з’явилися податки не можливо. Вважається, що вони виникли одночасно з виникненням держави і використовуються нею як головне джерело коштів для утри­мання органів державної влади і матеріального забезпечення виконання ними своїх функцій. Податки - це головний фінансовий метод мобілізації державних доходів. Вони становлять від 80 до 97 % дохідної частини державного бюджету.

Існують достовірні факти про існування обкладення податками у Древньому Єгипті, Древньому Римі, Вавілонії, Асирії, містах Шумера, в Хетському царстві. У давнину оподаткування, як правило, ґрунтувалось на релігійних догмах. Спочатку податки існували у вигляді безсистемних платежів, що носять переважно натуральну форму. Піддані несли повинності особистого характеру (участь у походах, робота на полях) або сплачували податки продовольством, фуражем, спорядженням для армії.

Головними передумовами виникнення податків, на думку науковців, є перехід
від натурального господарства до грошового та утворення держави.

Як перше письмове згадування про податки можна розцінити біблійні нотатки судді Самуіла. Говорячи про права царства, він писав: «… і посівів частину і віддасть євнухам своїм» (Перша книга Царства, гл. 8, п.15); «… від дрібної худоби вашої візьме десяту частину» (Перша книга Царства, гл. 8, п.17).

Першим поняття «податок» розкрив А. Сміт у праці «Про багатство народів» (1770), в якій податок був визначений як тягар, що накладається державою у формі закону, який передбачає і його розмір, і порядок сплати. Адам Сміт аргументовано вказав на те, що податки для тих, хто їх сплачує, ознака не рабства, а свободи. За А.Смітом «особиста незалежність особи можлива тільки на основі права власності».

Дослідженню питань виникнення та становлення податків було приділено значну увагу представниками юридичної та економічної науки. Відомо декілька підходів до періодизації становлення і розвитку оподаткування.

На сьогодні превалює думка, що в історії оподаткування слід розрізняти три етапи становлення і розвитку податків:

Перший етап від древнього світу і до початку середньовіччя характеризується зародженням інститутів податків, які мали випадковий і тимчасовий характер, справлялися у примітивних формах, зазвичай у натуральному вигляді (земля, худоба та ін.).

Другий етап охоплює XVI - XVIII ст., характеризується становленням феодальних держав, грошових господарств країн, бурхливим розвитком податків, які практично стягувалися за все, що можна: бороди, спадщину, землю, будинки, вікна, двері, майно, прибутки, товари, з холостяків, покійників і т.п. Збір грошей був у руках відкупників, які називали на торгах найвищу ціну за право збору чергового податку і в такий спосіб відкуповували його, намагаючись отримати максимальний прибуток за рахунок комісійних. Зрозуміло, що це призводило до зловживань. Така система викликала супротив у підданих
і трималася лише на підтримці з боку дворянства і духівництва завдяки звільненню їх від податків.

У кінці XVIII ст. настає більш цивілізований третій етап розвитку податків. Формуються наукові теорії оподаткування. В Європі формується раціональна податкова система як прямих, так і непрямих податків. У останніх особливу роль відігравав акциз. Процедура його сплати була простою й прозорою, бо він стягувався безпосередньо біля міських воріт з усіх товарів, що ввозилися й вивозилися. Іноді податком обкладалось тільки те, що ввозилось в місто, тобто звільнялись від справляння акцизу товари, що йшли на експорт. Розміри акцизу коливалися від 5 до 25%. Обґрунтування розмірів цієї ставки не було, це і являлось стримуючим фактором розвиту торгівлі. З прямих податків основна маса припадала на подушний і прибутковий (від них звільнялися дворянство і духівництво). Буржуазія і селянство віддавали державі у вигляді прямих податків 10 - 15% усіх своїх доходів. Саме в цей час набувають поширення ідеї про законність і природність обкладання податками для задоволення державних потреб, обґрунтовуються найважливіші засади оподаткування такі як рівномірність, визначеність, зручність, дешевизна справляння податків.

За економічним змістом подат­ки — це фінансові відносини між державою і платниками подат­ків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових коштів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

У світовій фінансовій науці розрізняють два системних підходи до трактування категорії «податок».

Перший ґрунтується на визнанні необхідної обов’язковості податків і податкових платежів. Так, деякі представники науки фінансового права у визначені податку звертають увагу на «форму забезпеченого державним примусом законного відчуження коштів».
Вони розуміють податки як примусовий платіж, який держава чи уповноважений нею орган стягує з фізичних та юридичних осіб на підставі чинного законодавства і спрямовує на задоволення загальнодержавних чи спільних регіональних потреб.

На відміну від розуміння податку як примусу законослухняних платників-виконавців, другий напрям фіскальної теорії визначає податок як громадянський обов’язок. Отже, відбувається певна трансформація від розуміння податку як принципово обов’язкового платежу державі до розуміння його як усвідомленої необхідності. Необхідно звернути увагу, що податки в умовах переходу до ринкової економіки повинні використовуватися не тільки як джерело одержання доходів бюджету, а й як важливий інструмент фінансового регулювання економіки. Тому в таких умовах особливої актуальності набувають дослідження концептуальних засад природи податку саме як соціально-економічної категорії.

Щодо податку як фінансово-правової категорії необхідно зазначити наступне.
З цієї точки зору на сьогодні наукою фінансового права вироблено наступне визначення податку. Встановлений законом для досягнення загальнодержавних або місцевого значення цілей обов’язковий індивідуально безвідплатний грошовий платіж, який вноситься юридичними та фізичними особами до державного чи місцевого бюджету за наявності матеріальних передумов (доходу, прибутку чи майна) у чітко визначені строки та у передбачених законодавством розмірах і не призначений для конкретних витрат.

Легітимне визначення податку, збору (плати, внеску) міститься у ст. 6 Податкового кодексу України.

Так, під податком законодавець розуміє обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового кодексу України.

У свою чергу, під збором (платою, внеском) розуміється обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються
в установленому Податковим кодексом України порядку, становить податкову
систему України.

Характеризую­чи податки, важливо виділити основні риси, ознаки податку:

1. Це вид платежу, закріплений актом вищої юридичної сили.
С. Г. Пєпєляєв підкреслює, що право пар­ламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на його сплату. Однак це не означає згоди кож­ного конкретного члена чи суспільства або навіть окремих груп, верств. Наприклад, у багатьох країнах існують конституційні заборони на рішення питань про оподаткування шляхом рефе­рендуму.

Відповідно до статті 92 Конституції України, податки й збори, система оподаткування встановлюються виключно законами України. У свою чергу, ст. 74 Конституції України передбачено, що референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

2. Має односторонній характер встановлення (індивідуальна безповоротність).

Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротним. Сплата податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника.

3. Не має цільового призначення.

4. Платіж надходить, як правило, до бюджету відповідного рівня (а не до іншого цільового фонду). Розподіл податків по бюджетах здійснюється відповідно до бюджетної класифікації і може йти двома основними напрямками: закріплення податку за певним бюджетом чи розподіл податку між бюджетами.

5. Обов’язковий характерподаткового вилучення забезпе­чує нагромадження коштів у доходній частині бюджету. Це е основою закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов'язку громадян. Обов'язковість податку забезпечується силою держави в особі податкових, правоохоронних і судових органів і свідчить про те, що сплата податків має не добровільний, а примусовий характер. Система способів примусу і санкцій впливає на плат­ника податків для того, щоб поставити йому в обов'язок вико­нання своїх зобов'язань зі сплати податків.

Ґрунтується на положеннях статті 67 Конституції України, де закріплено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

6. Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Так, ст. 35 Податкового кодексу України визначає, що сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим Кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.

2. Функції податків

Питання щодо функцій податків є дискусійними.

Функції податку - це проявлення його сутності в дії, спосіб вираження його властивостей.

При характеристиці податків, як правило, виокремлюють та розкривають сутність основних та додаткових функцій. Серед відповідних представників наукового загалу можна назвати Воронову Л.К., Кучерявенка М.П.

Група основних функційвключає сутнісну функцію податку (фіскальну) і дві загальнофінансові (регулюючу та контрольну). Саме на базі цих функцій будується податковий механізм, і, діючи спільно, вони утворюють цілісний комплекс.

Додаткові функціїдеталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Крім того, якщо основні функції обов'язкові для всіх видів податків, то додаткові мають відтінок факультативності й не обов’язково представлені у всіх податках.

Основні функції податку.

1. Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. fiscus - державна скарбниця. Фіском в Стародавньому Римі називалася військова каса, де зберігалися гроші, призначені до видачі.). Відповідно до цієї функції по­датки виконують своє основне призначення — насичення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. У період становлення буржуазної держави цю спрямованість податків вважали єдиною. Однак до кінця XIX ст. з’явилася нова концепція: податки розглядали як со­ціальний регулятор, знаряддя реформ, а вже до кінця 30-х рр. XX ст. — вже і як засіб регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання.

2. Регулюючафункція слугує своєрідним доповненням по­передньої і стосується як регулювання виробництва, так і ре­гулювання споживання (наприклад непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об'єктивно і вплив на плат­ників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг ок­ремим виробникам чи галузям. Однак податкове регулювання — складніший механізм, що враховує не тільки податковий тиск, а й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибут­ковості і т. ін.

3. Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяль­ності підприємств і організацій, одержанні доходів громадя­нами, використанні ними майна. З допомогою цієї функції оці­нюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного важеля окремо, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети у сформованих умовах.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоп­лює кілька видів функцій.

1. Розподільнафункція являє собою своєрідне відображен­ня фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи спо­живання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види про­дуктів і т. ін.). Це дозволяє говорити про існування первинно­го і вторинного розподілу (перерозподілу) за рахунок податків.

2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробничої діяльності. Як і регулюю­ча, вона може бути пов'язана із застосуванням механізму пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

3. Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагаль­нення всіх попередніх функцій і головну — з позицій реалізації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою пов'язані їх виникнення і розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимча­совий характер, виступає як етапне, реалізуюче насичення бюд­жету на певний період. Кінцева мета податків — не тільки сфор­мувати бюджет, а й сформувати мету, інтереси в розподілі цих коштів і інших коштів платників, тобто створити умови для на­громадження як юридичними, так і фізичними особами. У цьо­му разі йдеться про активне нагромадження, що полягало б у збільшенні потужностей, розвитку виробництва тощо. Здійсни­ти це можна шляхом диференціації або зниження майнових по­датків, надання пільг при цільовому використанні коштів. Ця функція дуже тісно пов’язана зі стимулюючою, але є більш гло­бальною й узагальнюючою. Крім того, якщо стимулююча функ­ція пов'язана з процесом, діяльністю платників, то накопичу­вальна орієнтована на кінцевий результат, визначає мету діяль­ності і має більш статичний характер.

3. Елементи правового механізму податку

Правове регулювання обов’язкових податкових платежів визначають як особливостями компетенції органів державної влади й управління щодо їхнього встановлення, зміни й скасування, так і чітким закріпленням усіх елементів, що притаманні податку як цільному механізму. Законодавчі акти щодо окремих податків різняться відносно стабільною, традиційною структурою. Її складовими частинами виступають елементи, що притаманні податкам.

М.П. Кучерявенко для характеристики «…податку як цілісного досконалого механізму» використовує поняття «елементи правового механізму податку», як похідне від «механізм сплати податку та збору». Р.О. Гаврилюк пропонує використовувати категорію «юридична конструкція податку», хоча не розкриває її сутності.

На сьогодні також не існує єдиних підходів щодо групування тих або інших елементів податку.

Зокрема, окремі вчені дотримуються точки зору, що система елементів правового механізму податку складається з обов’язкових і факультативних елементів. Обов’язкові елементи, на його думку, включають дві групи:

1. Основні елементи визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, що формують основне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність будь-якого з основних елементів правового механізму податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу й робить податковий механізм невизначеним. Це платник податку, об’єкт оподаткування, ставка податку.

2. Додаткові елементи правового механізму податку деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму. Слід враховувати, що додаткові елементи так само обов’язкові, як і основні, й не мають факультативного характеру. Цільний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів, і відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дозволить законодавчо закріпити окремий податок чи збір.

Сукупність додаткових елементів правового механізму податку досить різноманітна (залежно від ступеня деталізації податкового механізму). Однак ця сукупність складається
з двох підгруп:

- додаткові елементи правового механізму податку, що деталізують основні чи пов’язані з ними (предмет, база, одиниця оподаткування - категорії, що безпосередньо залежать від об’єкта оподаткування);

- додаткові елементи правового механізму податку, що мають самостійне значення (податкові пільги, методи, терміни й способи сплати податку; бюджет чи фонд, куди надходять податкові платежі).

Основні, й додаткові елементи мають обов’язковий характер, без якого неможливе закріплення відповідного податкового механізму. Додатковість елемента відзначає не його необов’язковість, а особливості регулювання (можливість делегування компетенції тощо).

Інакше обстоїть справа з факультативними елементами. В окремих випадках специфіка податку вимагає виділення в його механізмі особливих елементів, притаманних виключно цьому податку. Наприклад, ведення спеціальних кадастрів за майновими податками; специфічних реєстрів; бандерольний спосіб сплати тощо. Подібні елементи й складають групу факультативних, що можуть бути наявні в податковому механізмі,
а можуть і не використовуватися.

Щодо позиції законодавця, то у ст. 7 Податкового кодексу України визначаються обов’язкові елементи податку: платники податку; об’єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Щодо податкових пільг, то законодавець зауважує, що під час встановлення податку податкові пільги та порядок їх застосування може передбачатися. Зі змісту відповідного положення випливає, що даний елемент законодавцем не відноситься до обов’язкових.

Платники податків

Відповідно до ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

Різноманіття платників податків зумовлює потребу їх кла­сифікації за різними підставами. Класифікація має важливе; значення як для теорії податкового права, так і для податкового законодавства. По-перше, вона дає вичерпне уявлення про всі різновиди платників податків, і, по-друге, така класифіка­ція закладає основи правового статусу того чи іншого платни­ка податків.

Платників податків можна класифікувати за такими підста­вами:

I. Залежно від способу організації господарської діяльності:

1) фізичні особи;

2) юридичні особи;

3) іноземні юридичні особи; постійні представництва інозем­них юридичних осіб;

4) юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (іноземні і/чи національні юри­дичні та фізичні особи, що діють в Україні на правах партнерів у складі групи, яка не є юридичною особою, на підставі догово­ру про спільну діяльність);

5) відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;

6) консолідована група платників податків (це створене і зареєстроване відповідно до національного законодавства об’єднання підприємств і організацій, що виступає як єдиний платник податку щодо одного чи кількох податків).

II. Залежно від податкової юрисдикції держави:

1) резиденти — особи, які мають місце постійного прожи­вання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність);

2) нерезиденти — особи, які не мають місця постійного зна­ходження в державі і в яких оподатковуванню підлягають лише доходи, отримані ними на даній території (особи, які несуть об­межену податкову відповідальність).

Розмежування резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:

- постійного місцезнаходження на території держави (най­частіше закріплюється кількісний критерій — в Україні це неменше 183 календарних днів);

- джерела отриманих доходів;

- межі податкової відповідальності — повної чи обмеженої.

Принцип територіальності визначає національну належ­ність джерела доходу.
При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподаткування в даній країні.

IІІ. Залежно від критерію юридичного та фактичного обо­в’язку сплати податку:

1) юридичний платник податків;

2) фактичний платник податків.

Цей критерій має місце при непрямому оподатковуванні. Наприклад, при податку на додану вартість кошти в бюджет перераховує суб’єкт, який реалізував товар (роботу, послугу), тобто юридичний платник податків, але за рахунок коштів, отриманих від покупця (користувача, кінцевого споживача), який є фактичним платником податків. Отже, юридичний платник податку — це суб’кт, який формально зобов’язаний перерахувати податок у бюджет.

Об’єкт оподаткування

Поняття «об'єкт оподаткування» передбачає два підходи: правовий (розширений) і законодавчий (більш вузький).

Як правова категорія об’єкт оподаткування являє собою родове визначення об'єкта (доходи чи їхня частина; майно; вартість тощо), з яким пов'язане виникнення обов'язку платника по­датків сплатити податок.

У більш вузькому значенні яке дається законодавцем (ст. 22 Податкового кодексу України) об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Предмет оподаткування (законодавець не виокремлює такий елемент)

Найчастіше в юридичній науці поняття «предмет оподатку­вання» і «об'єкт оподаткування» ототожнюють, між ними фак­тично ставлять знак рівності. Разом з тим, це не зовсім так.

Характеризуючи зв'язок предмета й об'єкта оподаткуван­ня, слід зазначити, що предмет є обов'язковою, невід'ємною частиною об'єкта і вони співвідносяться, як частина і ціле. Сама наявність у платника податків предмета оподаткування не оз­начає неминучого виникнення податкових правовідносин. Од­нак, якщо платника і предмет оподаткування поєднує певний юридичний стан (юридичний факт, насамперед дія), то в резуль­таті цієї взаємодії ми можемо говорити про виникнення подат­кового обов'язку. Наприклад, розглядаючи плату (податок) на землю, як предмет ми можемо виділити земельну ділянку, а як об'єкт — право власності на певну земельну ділянку.

Предмет оподаткування — різновид предметів матеріально­го світу, з якими законодавець пов'язує виникнення податко­вого обов'язку. При цьому під предметами матеріального світу слід розуміти майно, прибуток, доход, інші частини вартості або інші економічні підстави, що мають вартісну, кількісну чи фізичну характеристику.

Дата добавления: 2015-10-13