Частина третя.

«Тюнінг вещь нєпростая, и даже опасная. Будьтє бдитєльны». (с)

Після останнього осмислення сенсу власного життя, я остаточно вирішив – треба еволюціонувати. Моя свідомість вирішила протюнингувати сама себе.

Ну що ж. Сказано - зроблено.

Почав я одразу з декількох параметрів.

Першим було збільшення кількості і часу моїх тренувань.

Дві години як раніше, відпочивали. Близько чотирьох на день, плюс вечірня пробіжка та кидання м’яча на баскетбольному майданчику.

Я почав вивчати жіночу психологію (та і психологію людей вцілому), та кинув наркоманити. Паління відпало само собою.

Я став додержуватися режиму, та більш менш старанно годуватися, щоб бути здоровим, та гарним. Став читати ще більше книжок, незважаючи на те що й так полюбляю читати.

Хороша музика, та хороше кіно, ну а хулі, усе по феншую.

Результати все ж таки проявили себе. І мені було дуже приємно що мені стало вдосталь наснаги змінити себе.

Я навіть став краще грати на ударці, хоча це вміння майже й не «тюнінговав».

Приємно.

Відповідальність та старанність, осі дві останні сходинки в запланованому. Зосталося небагато, і я твердо знав що подужаю їх.

Літо підкралося до мене дуже несподівано. У серпні. Перший місяц літнього відпочинку я старанно проєбав, відпрацьовуючи не здану вчасно сесію. (Це було ще до тюнінгу).

І ось лишень у серпні я дістав змогу якісно відпочити від розумової праці, та патологічної втоми.

Перші дні відпочинку я спав по «стопятьсот» годин. Ну чи майже так. Але годин таки по дванадцять – чотирнадцять спав.

Організм відновлювався.

Коли я відчув що регенерація душі пройшла успішно, враз захотілося з кимось цим поділитися.

Ставити задротні статуси у «Вконтактє» мені не хотілося, то для дітей. Тому я суворо вирішив поділитися радістю в «асьці». Це по дорослому.

Забігаючи наперед скажу що задумане мені не вдалося, через напад інопланетних форм свідомості, які захопили головний сервер «айсікью», і переписувалися зі мною, зламавши акаунт Ані. За їх тверджень, це була чиста, стовідсоткова випадковість.

Я намагався сказати їм, що з наркотою вже зав’язав, а галюциногенів не їв вже трохи не рік, але вони не зважали. Або може й просто не хотіли відмазатися так просто. Хтозна. До речі я точно знаю, що також до інопланетної братіі належить мій кіт Тіма. Він також ніхуя пояснень не розуміє. І хоч скільки його я не зачиняв у холодильнику, він знову й знову намагаеться скамуніздіть щось звідти. По любому марсіанин.

Щодо інопланетною переписки з Анею, то вона була повна кривої іроніі, та негативізму. Крім того я дізнався (від неї), що якийсь задрот на ім’я Любко Дереш, своїми творами написаними під накуром, захопив її цнотливі мізки. І шо вабщє він стукає пальцями по клаві крутіше за мене. Ну тут уж хуй рєбята, в мене 220-240 ударів за хвилину по клаві, ето фантастіка. Дереш нервово підкурює притулившись до стінки галімого бару.

«Досталі йобані масони» подумав я.

Вона-Він крутий. Пише дуже файно.

Я-Ти гаваріш я дємон, так і єсть.

В-Щоб так писати треба як мінімум народитися у Львові.

Я-А молодого командіра, несли з пробітой головой.

Я-Чи не почати мені писати свої оповідання українською мовою, тобто брудно канати під того ж самого Дереша?

В-не, у тя так не получиться, это надо рродиться во львове, или хотя б в яремче. Так шо, любчику, можешь навіть не намагатися.

Я - Я був впевнений на "стопятьсот" відсотків, що ти щось таке вистрелиш. Окрім того, я певно канати під Дереша не буду. Нафіга?

От і я так думаю. Е, ні. Під Дереша тільки після п’ятої, або після п’ятої - під стіл. Воно знаєш – первак забирає.

В - треба зауважити, шо в тебе не зовсім виходить. якось воно не так. ти ше не вшарив українскьку.

Я - Енн я українську вшарив років так з 5-7)

В – нє, не вшарив

Я - А ти бєстолочь

В - та што ти гавариш

Я -Реально, нічого іншого сказати щось не спроможуся. В тебе є чудовий дар - ліпити задроки

Я - в мене є бажання з тобою спілкуватись, а не задроки слухати. Неінтересно якось. Та і не цікавлять мене вони

В - всё сказал? да ну? спокойной ночи =)

Я – Мєтадон, пєрєц, амфєтаміни…

Ось так пройшла моя розмова з інопланетними підарасами захопившими голову Енн. Спонтанно, та досить жваво.

Спочатку я хотів бісонутися, але потім швидко охолонув, та відпустивши доброго срача коту Тімі, який падло, користувався моєю відсутністю на кухні, і комуниздив сосиски з холодильника, пішов на вулицю. Лагодити свій афігенний дьорт-байк.

Проїдуся вирішив я. Треба охолонути. Надвечір на вулиці стає найприємніше. Спека спадає, а дівчата вилазять з своїх тісних хавір, у різнокольорових, квітчастих сарахванах. Мужики хуярять пиво попід дитячими качелями та горкою. Випускниці совхозу імені Совєцького Союзу тридцятих - п’ятидесятих років вже зайняли сторожові пости.

Життя. І хоч часто один день схожий на попередній, воно не стоїть на місці. Життя пливе. А з ним і ми.

24 июля 2010. Далі буде…

Дата добавления: 2015-10-13