В наших сердцах ты как друг наш большой

Ты ещё молод – 80 лет, лиш всего!

Первинна профспілкова організація заснована в 1935 році, ще в період будівництва заводу, з перервою у своїй роботі під час Великої вітчизняної війни 1941 -1944 роки. В роки радянської влади профспілкова організація була ініціатором соціалістичних змагань, яка в деякій мірі сприяла виконанню промислових планів. В післявоєнні роки, роки становлення та розбудови заводу профспілкова організація була ініціатором соціалістичних змагань на заводі, які спрямовували колектив заводу на виконання виробничих завдань п’ятирічок, на поліпшення умов праці працівників заводу та їх соціального захисту. На сьогоднішній день організація заводу об’єднує 17 цехових профспілкових організацій загальною чисельністю 1180 членів профспілки і в своїй діяльності додержується Конституції України, законів та нормативних актів країни, Статуту професійної спілки залізничників та транспортних будівельників України а також виконанням Колективного договору між адміністрацією заводу, чиї інтереси представляє директор заводу і трудовим колективом, чиї інтереси представлені Профспілковим комітетом. Дія Колективного договору базується на базі Галузевої угоди між Укрзалізницею та Радою Профспілки залізничників та транспортних будівельників і спрямована на визначення соціально – економічних та правових гарантій працівників заводу.

До складу профспілкового комітету увійшли 15 представників трудових колективів заводу, які були обрані на конференції профспілкової організації: К.В. Александрова, В.М. Андріяш, Є.В.Ділігозін, Н.Г. Жураховська, В.С.Іваненко, М.М.Іванець, О.М. Макєєва, В.М. Образцов, Г.М.Покормяко, О.Т. Пономаренко, О.О.Роговченко, Г.І.Романенко, М.П. Фещук, К.О. Ханчич.

Профспілкову організацію, очолила Малєєва Олена Микитівна, яка більше 30 років працює на заводі і починала свій трудовий шлях з виробничих цехів, концентрує свої зусилля на життєво – важливих питаннях захисту соціально – економічних та робітничих прав і інтересів членів профспілки. Велика увага в роботі приділяється створенню нормального морально – психологічного клімату в колективі, де гаслом для кожного стало „Кожній робочій годині – найвищу віддачу!” Постійно на контролі питання охорони праці, створення сприятливих побутових умов праці, утримання побутових приміщень в належному санітарному стані та забезпеченні сучасним обладнанням кімнат прийому їжі де установлено холодильники, мікрохвильові печі, електрочайники, в душових кабінах є завжди гаряча вода. Профспілковий комітет пропонує впровадити змагання за „Зразкове робоче місце”, „ Цех зразкової культури виробництва” та „Від зразкового робочого місця до зразкового підприємства”. Профспілкова організація не зупиняється на досягнутому. Спираючись на традиції заводу, ветеранів які заклали підвалини об’єднаності і войовничості, відданості ідеалам профспілкового руху і сьогодні, пройшовши за вісімдесят років свого існування, знаходить нові форми роботи в колективі. За останні роки колектив повністю оновився, як в цехах так і на керівних посадах, молоді кваліфіковані спеціалісти. Тому профспілкова організація робить ставку на молодіжний рух.

МОЛОДІЖНА РАДА ПРОФСПІЛКОВОГО КОМІТЕТУ ЗАВОДУ

Вже майже 10 років на Дарницькому вагоноремонтному заводі при профспілковому комітеті діє молодіжна рада. Це досить потужна громадська організація, яка налічує в своїх лавах 250 спільчан. Завданням молодіжної ради, розповідає її Голова Вадим Іваненко, – забезпечити створення виробничих, соціально – економічних та психологічних умов, які сприяли становленню молодих робітників, розкриттю духовного потенціалу кожного в адаптації до умов праці та до колективу. Важливим аспектом є професійний кар’єрний зріст, отримання освіти. Оздоровлення, культурне дозвілля, заняття фізичною культурою та спортом, активний відпочинок, допомога ветеранам виробництва, зв’язки з громадськими організаціями та політична свідомість.

В кожному цеху утворені молодіжні групи, волонтери яких увійшли до складу Молодіжної Ради заводу. На зборах головою Ради був обраний Вадим Іваненко.

В своїй роботі, Рада, під дієвим керівництвом Профспілкового комітету заводу обрала напрямок організації оздоровлення, культурного дозвілля, занять фізичною культурою, спортом та туризмом. Залучення до занять фізичною культурою та спортом, організації активного відпочинку, пропаганді здорового способу життя через систему масових змагань та оздоровчих заходів на підприємстві. Після передачі соціальної інфраструктури місту, завод лишився своєї спортивної бази, тому при підтримці керівництва заводу та виділені коштів на території заводу було збудовано міні стадіон зі спортивними майданчиками, у приміщені інженерного корпусу відкриті спортивні кімнати з тренажерами та для ігор з настільного тенісу, більярду маються шахи, шашки, а також декілька комплектів спортивної форми, яку придбав профспілковий комітет. Вже десять років на заводі відновлено проведення Спартакіад серед працівників заводу з семи видів спорту. Для постійних занять з підготовки до змагань у деяких цехах відкриті також спортивні куточки та кімнати для занять фізичними вправами. Не забарилися і успіхи у виступах молоді на змаганнях серед своїх однолітків на заводі, утворення збірних команд та виступу на Спартакіадах профспілок, залізниць та Укрзалізниці. Також молодь заводу бере участь у змаганнях району і міста у святкових заходах. Активними учасниками колективу є Ярослав Гудзенко та Максим Тонєв, Сергій Кіндзерський та Віталій Котлярчук, Дмитро Зубець і Михайло Гурський, Ганна Клочок і Тетяна Дубова, Андрій Мельник і Денис Мухін а також з котельного цеху Віталій Нагорний.

Але молодіжна Рада не може сьогодні утримати своїх товаришів на заводі, значна плинність кадрів за відсутності вирішення побутових питань та житла.

ФІЗКУЛЬТУРА І СПОРТ

ЗАВЖДИ ПОРЯД ІДУТЬ

Спортивні традиції на заводі зародилися з будівництвом заводу. Бо саме у 1936 році було засновано спортивне товариство залізничників „Локомотив”. Дарницькі вагоноремонтними відразу включилися до занять фізкультурою та спортом. Інструктором по спорту був направлений на завод Яків Флейтман. Між селищем та селом Биківня біля річки було збудовано футбольне поле, яке складалося з воріт, ровиком викопано розмітку та засипано піском, збудували з дощок примітивні роздягальні, поряд під лісом поставили турніки, бруси зварені з труб, волейбольну площадку та дві площадки під городки і лапту. Тут же зробили ями для стрибків у довжину та у висоту, доріжку для метання гранат і здачі нормативів ГПО. Той період був досить напружений. Європа готувалася до війни і види спорту майже відповідали часу. Заводська молодь у лісі облаштувала стрільбище, кожного ранку більшість бігла до річки Дарничанки, купалися, робили вправи на стадіоні і шли на роботу. Вечорами займалися гирями, штангою грали в городки, волейбол, на галявині біля бараку поставили ворота грали у футбол. Щонеділі відбувалися змагання з нормативів „Готовий до праці і оборони”. Нормативи ГТО, які були введені того ж таки 1936 року і набули великої популярності серед всіх верств населення. Саме тоді зародилася перша команда „Локомотив” Дарницького вагоноремонтного заводу з футболу серед молоді селища ДВРЗ. Багато з них стане кращими футболістами міста. На міських змаганнях футболісти займали призові місця. Багатьом до вподоби були заняття в гуртках з підготовки до армії та у клубі ТСО Авіахіму. А це потрібно було їздити після роботи та по вихідним на Печерськ або на Нивки. А після створення Центрального аероклубу УРСР більше десяти заводчан навчалися керувати літаком. Ті часи були яскравим, світлим, крилатим життям. Багато планів було у заводчан. Після завершення будівництва Заводського клубу, та спортивного залу, мали зводити стадіон. Але грянула війна і ці плани були відкладені на довгі роки.

В 1950 році було завершено повністю відновлення заводу і якщо Будинок культури увійшов до плану відбудови та вже будувався то стадіон не був запланований. На місці зруйнованого Заводського клубу комсомольці запропонували збудувати стадіон, методом народної будови. Керівництво заводу підтримало молодь. Було виділено бульдозер, для вирівнювання площі під футбольне поле, бігові доріжки. Всі інші роботи виконувалися в ручну. Носили землю ношами, біля котельні пересівали шлак, змішували його з глиною і тачками возили на доріжки, з труби зроблений каток, трамбував грунт. У звільненому тимчасовому клубі, де раніше був спортивний зал заводу, прибрали лави, перестелили підлогу зробили зал для волейболу та боротьби, влаштували роздягальні. На стадіоні молодь з ремонтно – будівельного цеху та деревообробного почали будувати трибуни і центральну трибуну з роздягальнями для команд з футболу.

1952 рік був знаменним для радянської молоді. Вперше збірна команда СРСР брала участь в Олімпійських іграх. Тому комсомольці бажали також зробити свій вклад в олімпійський рух, проводили різні змагання серед цехів та гуртожитків. Поки будували стадіон, Профспілковий комітет, керівництво заводу при допомозі Київської Ради добровільного спортивного товариства „Локомотив” запропонували провести Спартакіаду серед цехів заводу. Таким чином в 1952 році на спортивних площадках було відкрито Першу Спартакіаду заводу, присвячену ХУ1 Олімпіаді. Ці змагання підштовхнули на пришвидшення будівництва свого стадіону. Але 1953 рік, після смерті Сталіна, був важким випробуванням для держави. Різні заборони, призупинили роботи на стадіоні. Лише було збудовано красиву огорожу навколо стадіону, яка існує до сьогодення.

1954 рік став визначальним завершено роботи на будівництві народного стадіону, останній суботник у липні, прибирання сміття, висаджували квіти, красили огорожу навколо бігової доріжки, підвезли машину піску для ям зі стрибків у довжину та у висоту. Посіяну траву весною покосили і спеціальною машинкою розмітили поле під футбольний матч. І не простий матч, а з командою Київського „Динамо”. Відбулося засідання спортивного активу заводу на якому було обрано спортивну раду. Першим головою обрали Артема Зубрицького, бо саме він був тим натхненником молоді при будівництві стадіону. Було вирішено урочисте відкриття стадіону провести на День залізничника в неділю – 1 серпня.

З допомогою партійного комітету було домовлено з керівництвом команди „Динамо”, яка в цей день була вільна від календарних ігор. Ще задовго до відкриття на стадіон прийшло все населення селища ДВРЗ, Машиністівської, Старої Дарниці. У параді відкриття приймав участь весь завод. Так відкрилася і чергова третя Спартакіада заводу. А о 16 годині пролунала трель судді матчу, до початку матчу. Боротьба була безкомпромісною. Заводчани віддавалися повністю грі з елітою радянського футболу. І не дарма. Рахунок 4: 2 на користь динамівців.

З відкриттям заводського стадіону спортивне життя на заводі і в селищі стало стрімко розвиватися. 12 секцій працювало з різних видів спорту, більше 1000 заводчан відвідувало постійно заняття, 3600 чоловік брало участь у щорічних Спартакіадах заводу з 10 видів спорту та всі працівники здавали нормативи комплексу ГТО. Протягом багатьох років на ДВРЗ у відношенні до інших підприємств міста Києва, була найменша захворюваність працівників, плинність кадрів була менше середньої статистичної, одиничні випадки порушень правопорядку, лише незначна частина працівників та мешканців селища пиячили та палили, а до 1970 року не було жодного приводу до медвитверезника.

Довгий час на заводському стадіоні працювали Олександр Царенко, Анатолій Камзолов, тренери Микола Бережний, Зеленцов, Козлов, Віталій Ришков, Кур’ян, Марат Лозоватський.

З 1954 року команда заводу з футболу почала виступати у першостях міста Києва та Південно – Західної залізниці, а з 1960 року на заводі існувало 16 команд з футболу, які виборювали звання чемпіона заводу і Комітет фізкультури і спорту міста Києва надав заводській команді статус клубу під назвою „Футбольний клуб „Локомотив” ДВРЗ”. Після чого на першість міста від ДВРЗ виступало чотири команди: дитяча до 15 років, юнацька до 18 років, дублери (збірна команда цехів заводу) та основна команда, яка протягом 20 років ставала 7 разів чемпіоном міста і 3 рази у клубній першості. Майже половина складу команди була у збірній команді Південно – Західної залізниці, які представляли столичну магістраль на Спартакіадах Центральної Ради ДСТ „Локомотив”. Шахматисти заводу неодноразово ставали переможцями чемпіонатів залізниці та Центральної Ради ДСТ „Локомотив”. Серед них Новицький, Ткаченко та Латманізова. Серед борців перемагали Ю.Єрастов, Є Єгорченко, Ю. Янович, В.Годунов, М.Підпомога та А.Єрастов.

Видатним для спортсменів заводу став 1960 рік. На Олімпійських іграх золотими переможцями стали спортсмени – залізничники столичної магістралі: Віра Крепкіна – стрибки у довжину, Володимир Синявський і Яков Куценко – борці, які бік у бік тренувалися на спортивній базі ДВРЗ з нашими заводчанами. Їх перша зустріч з колективами залізниці відбулася саме на заводському дворі де їх засипали квітами та вітаннями. Ця зустріч спонукала багатьох заводчан займатися спортом, кинути погані звички, працювати по ударному, бути достойними олімпійських чемпіонів. Того ж року у Будинку культури відбулася зустріч на спортивному вогнику ще з двома олімпійцями Ларисою Латиніною та Юрієм Тітовим. Зал був забитий вщент, було багато дітей працівників заводу, які на другий же день звернулися до керівництва заводу про відкриття у спорткомплексі спортивної і художньої гімнастики. Великої шани набули передовики виробництва та „знамениті” для селища спортсмени: футболісти Тогобицький, Опрощено, Кособукін, Сорокін, волейболістки Кучменко, Огурцова, Чернякова, гімнастки Попруженко, Остапенко, борці Терехов, Єрастов, Єгорченко, легкоатлети В. Борцова, М. Телепун, П. Баришков, брати Перегуди та багато інших, що внесли великий вклад у розвиток спорту на заводі. Саме вони надихнули на заняття спортом молодь ДВРЗ. Тоді до секції з легкої атлетики прийшов і я. Нас прийняв тренер Марат Лозоватський. В групі були Петро Баришков, Микола Павлюк, Валерій Лисенко, Анатолій Дворянець, Світлана Гора, Олександр Конотоп та ще з десяток тих хто хтів бути схожим на олімпійських чемпіонів. Багатьом з них підкорився норматив майстра спорту, вони стали чемпіонами на різних змаганнях у спортивному товаристві „Локомотив” на Спартакіадах та чемпіонатах України і Радянського Союзу. А багато з них і до сьогодення ведуть здоровий спосіб життя.

В Незалежній Україні різними постановами уряду та Президента України відбулася трансформація соціальної структури в заводських колективах. Так завод, який опікувався повністю всією соціальною інфраструктурою селища ДВРЗ, передав її місту, з житловим фондом, будинком культури, стадіоном, лікарнею, банею та іншими об’єктами.

Відсутність цих об’єктів позначилася вже через декілька років.

Сьогодення спортивне життя менш насичене ніж було у минулі роки, але вже у 2003 – 2005 роках почало відроджуватися. Знову проводиться Спартакіада заводу по 7 видах спорту, знову команди заводу представляють колектив на Спартакіадах Укрзалізниці та в місті. Відроджується спортивна база: виділено приміщення та закуплено інвентар і форма для проведення змагань з настільного тенісу та більярду, збудовано міні футбольне поле та майданчики для волейболу, кожного року профком оновлює спортивну форму та обладнання. Збірна команда Дарницького вагоноремонтного заводу з першої Спартакіади працівників підприємств залізничного транспорту України захопили лідерство в таких видах: гирьовий спорт – переможці Василь Вязовець та Вадим Влезков, в армріслінгу – Сергій Василенко, в шахах – Сергій Шишкин, а у волейболі команда посідає постійно призові місця. Також постійно команда займає призові місця у загальнокомандній першості. Активну життєву позицію і ведуть за собою у спортивному житті заводу найактивніші О.К.деревянко, О.О. Пономарьов, З.Т. Воронін, О.В. Полуцька, К.О. Ханчик, Н.П. Литв як, Є.В. Ділігодін, О.С.Потернак, А.В. Клочок, Д.С. Зубець, В.В.Швець.

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ НА ЗАВОДІ ТА СЕЛИЩІ ДВРЗ

Культура виробництва нерозривна з духовністю та надбанням поколінь, що оточуюча обстановка завжди підтягує людину, піднімає настрій в роботі і його культуру виробництва. Тому не дивно що з будівництвом заводу, постало питання будівництва осередку культури. Заводський клуб на 560 місць з бібліотекою, танцювальною залою та літньою площадкою почали будувати вже по завершенню першої черги заводу. Місце було вибрано вдало, біля заводу, майже в центрі селища. За клубом, збудували спортивний зал, спортивні площадки, сам же стадіон для футболу був за селищем в районі водойму під лісом.

В 1936 на початку 1937 року в клубі, почали демонструвати перші звукові фільми. На відкритті ж першим фільмом була кінокомедія „Волга – Волга”. Після чого до будинку культури був переведений заводський духовий оркестр. Створюється драматичний аматорський театр з працівників заводу. Танцювальні вечори, відбувалися у вихідні дні. В цей рік вперше на заводі урочисто відсвяткували професійне свято День залізничника. В цей серпневий день відбулося відкриття заводської бібліотеки, в яку було передано майже 1500 екземплярів художньої літератури українських авторів. Завод отримав технічну літературу з Москви, її також передали до бібліотеки, де відкрили перший читальний зал в Дарниці. Вечорами в читальному залі проводили диспути, технічне навчання, зустрічі з видними людьми Києва та України. Партійна організація в залі ініціювала проведення навчання політінформаторів на заводі, проводила цехові, комсомольські та партійні збори. На жаль вже на початку війни при бомбардуванні селища будинок культури був зруйнований вщент, у нього влучила фугасна бомба.

Друге відродження Будинку культури відбулося з будівництвом його в період 1952 – 1954 років на новому місці. Бо саме Будинок культури був закладений у плани другого етапу відбудови соціально культурної черги. Його відкриття – у березні 1955 року співпало з приїздом до Києва Головного інспектора кавалерії Міністерства оборони СРСР, Маршала СРСР Семена Михайловича Будьонного, якого партійна організація через ЦК КПУ запросила на торжества з нагоди знаменної події для селища та району. Учасники святкового концерту були мешканці ДВРЗ та цехів заводу. Духовий оркестр відкрив дійство задовго до початку перед входом до Палацу. На сцені за лаштунками вистроївся заводський хор зі 150 учасників, піснею „Реве та стогне Дніпр широкий” під керівництвом Г.А.Плахі, розпочав свою програму, присвячену ювілею з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Хор змінили сиві ветерани – заводчани – гурт бандуристів, були поздоровлення учнів залізничної школи №11 та комсомольців Дарницьких вагонного та паровозного депо, окреме поздоровлення надійшло від молоді станції Дарниця. Завершилося відкриття Будинку культури, виставою театрального гуртка заводу „В степах України” Корнійчука.

Вже через місяць в Будинку культури, який розрахований на 700 місць у залі, постійно працювали різноманітні гуртки від струнного і духового оркестру до драматичного самодіяльного театру з керівником театру. Бібліотеку збирали всім селищем, у кого залишилися ще довоєнні книги їх приносили, як раритет, багато книг назбирали школярі обходячи родини у приватних будинках одноосібних господарств. У читальному залі крім технічної літератури були підшивки всіх важливих центральних партійних і українських газет, в тому числі „Піонерська правда” та „Зірка”. З відновленням випуску заводської багатотиражки „Дарницький вагонобудівник” – його підшивка зайняла почесне місце по центру залу, вона була саме читаємо у мешканців заводського селища. Також у 60 – ті роки відкривається зал дитячої бібліотеки. На літній танцювальній площадці, яка залишилася майже не ушкодженою з війни, постійно відбувалися вечори танців під духовий оркестр заводу або баян, гармошку й бубон. Багато на заводі було й гармоністів, баяністів, вони складали досить високу конкуренцію струнному оркестру, але саме вони були головними виконавцями у цеховій художній самодіяльності. Вже з 1954 року на заводі починають проводити конкурси аматорських колективів заводу, фестивалі, участь у конкурсах колективів Південно – Західної залізниці. Заводчани пишалися своїм хором, який виріс з 25 виконавців до 150. Цей хор був самим визначним у місті та на залізниці. Важливе місце в культурному житті заводу та селища у Будинку культури зайняв художній самодіяльний драматичний театр, який складався виключно з мешканців ДВРЗ. А душею колективу став режисер І. Яров. За роботу в аматорському колективі він отримав звання «Заслужений артист УРСР».

Також вже у 1955 -1956 роках при будинку працюють фотогурток, авіамодельний, дитячі танцювальні гуртки, а для жінок селища відкрили гурток – курси крою та шиття. Зі смаком було виконано художнє оформлення Будинку культури в середині так перед центральним входом. У великій боковій залі в 1963 році був об лаштований музей бойової і трудової слави Дарницького вагоноремонтного заводу, який проводив велику виховну патріотичну роботу серед піонерів та молоді. Музей відвідували не тільки мешканці селища а й жителі Дарниці, залізничники Південно – Західної залізниці, гості з інших міст та за кордону.

В 70-і роки в Будинку культури повністю сформовано масову, змістовну і різноманітну художню самодіяльність з семи її колективів, хоровий, який охопив більше ста заводчан та мешканців селища, (керівник Попов), драматичний 28 постійних членів, серед яких ентузіасти заводу І.Ф.Рудь, М.Ф.Чуєнко, Лідія Володіна, Р.М.Івашківа, Д.А.Черкаський, танцювальний чоловічий та жіночий, духовий з 50 чоловік, а зі шкільною студією 100 чоловік, оркестр народних інструментів 30 чоловік, вокально – естрадна студія біля 50 молодих артистів заводу,серед яких переможці оглядів солісти В.Петров, Л.Якубовська, Л.Шаповал та інші, найстаріший в Києві ансамбль бандуристів, яким керує заводчанин з півстолітнім стажем в художній самодіяльності І.О. Заболотний (чоловічий та жіночий колективи). В дитячій студії налічується більше 300 дітей заводчан. Раду Правління Будинку культури очолює комуніст Д.П.Биков, якого обрали на зборах колективу закладу.

Щодня на екрані демонструвалися популярні кінострічки. Зал завжди був повний, а якщо шли індійські стрічки то в залі був аншлаг, тоді було декілька сеансів. Найпершими артистами в будинку культури були всенародно любимі Штепсель і Тарапунька, композитор Майборода, у 70-тіі пізніше не минали ДВРЗ - Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Іван Попович та інші артисти української естради, а лікар Микола Амосов не раз бував на лекціях у Будинку культури проводячи цікаві та повчальні заняття з заводчанами та школярами, закликаючи до здорового способу життя. Ще цікавим заходом працівників Будинку культури були святкування Нового року, з встановленням перед входом високої ялинки, причому всі іграшки на ялинку виготовлялися дітьми шкіл ДВРЗ та комсомольцями заводу, а ліхтарики з ялинковою гірляндою встановлювали працівники енергосилового цеху. Під ялинкою в новорічні дні Дід Мороз та Снігуронька роздавали дітям заводчан подарунки. Таке дійство було проведено вперше на ДВРЗ, яке підхопили інші культурні заклади Києва поширюючи його на всю країну. В період Незалежності всі соціальні об’єкти передали до районних адміністрацій, Будинок культури в тому числі. Майже всі гуртки були закриті, залишилися лише на платній основі і тільки для дітей. Це не поправимо, втрата великого культурного пласту народної творчості серед мешканців ДВРЗ. Сьогодні профспілковий комітет великими зусиллями старається створити культурно – масові заходи на заводі, але відсутність фахівців цю роботу зводить на нівець. Тому відсутність всякої культурно – масової роботи на заводі не сприяє високій культурі її членів. Але як висловився один з членів профспілки її якщо б і хотіли, просто немає де і кому проводити. Працівники Будинку культури не займаються роботою в трудових колективах, волонтери молодіжних організацій ще не визначилися яким чином прийти до людей.

Наше багатство – наші люди!

---

Дата добавления: 2015-09-03