Читайте также:
|
|
И каждая прочнее стали –
Залог успеха в этом есть!
Династії заводу
1. БАБКІН ІВАН ТИХОНОВИЧ – З 1934 -тесляр
2. АНДРОНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ З 1934Р. -тесляр
Син – Федір Михайлович тесля ВРЦ – тесляр
Дочка - Анна Михайлівна – працювала в ВМТП
3. СУСОЙКІН ГРИГОРІЙ -тесляр
Дружина – Сусойкіна Параска – різноробоча
4. КУДЕЛЬКІН ХОМА ТРОХИМОВИЧ – бригадир теслярів
Племінник –Куделькин Іван Касянович – печник РБЦ
Дружина –Катерина – вихователь заводського дитсадка
Дочка – Євдокія Іванівна – інженер АСУВ
Брат Куделькін Григорій Федотович – майстер РБЦ
Син – Володимир Григорович – електрозварник
Дочка – Валентина Григорівна – інспектор квиткового бюро
5. ЄГОРЧЕНКО МИКОЛА СЕРГІЙОВИЧ – з 1934 року по 1974
Дружина – Віра Василівна - заводоуправління, інженер.
Син – Борис Миколайович – майстер ЕСЦ
Син – Євген Миколайович – слюсар ЦХЧ
Син – Олег Миколайович – електрозварник ЦРВ
Невістка – Людмила – оператор ЕСЦ
6. СУРЖАНСЬКИЙ ПАВЛО СЕМЕНОВИЧ – Інспектор ВТК
Син – Петро Павлович – інженер відділу механіка
Онук Василь Петрович – слюсар ЦМР
Дочка – Ольга Павлівна – комірник складу ВМТП
Зять ЛЕВЕНКОВ Василь Матвійович – електрозварник
Онук – Юрій Васильович – електрозварник
Онука – Наталія Василівна – оператор ксерокса
7. МАХОТКІН ОЛЕКСАНДР ДАНИЛОВИЧ – вагоноремонтник
Ст. Син - Василь, майстер, начальник зміни ВРЦ
Син – Олександр – токар, начальник ковальського цеху
Дружина Олексія – Валентина Костянтинівна – інженер
Онук – Олексій Олексійович – електрозварник
Онук – Юрій Олексійович – слюсар –інструментальник
Онук – Анатолій Васильович – інженер АСУВ
Дружина Анатолія – Лідія – оператор АСУВ
8. ПІДГОРНИЙ КАРПО ЮХИМОВИЧ – майстер РМЦ
Дочка – Марія Карпівна – технік – технолог заводу
Чоловік Марії – Мисник Кирило Михайлович майстер ВРЦ
Дочка – Ніна Карпівна – інспектор квиткового бюро
Чоловік Ніни – Мойсєєнков Олексій Ілліч – технолог ЦМРІ
9. НАЛИВАЙКО МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ – токар, коваль
Дочка – Олександра Миколаївна – інженер відділу КБ
Син – Петро Миколайович – головний інженер, конструктор
Дочка – Лідія Миколаївна – лікар, нач. заводської поліклініки.
10. ШАРЛАЙ ПАВЛО ІВАНОВИЧ – бухгалтер, профком
Дружина – Наталія Юхимівна – лікар в заводській лікарні
Син – Володимир Павлович – учасник ВВВ
Дочка – Галина Павлівна – телефоністка на заводі
Онука -Людмила – працює в лікарні
11. ЗУБРИЦЬКИЙ АРТЕМ ОЛЕКСАНДРОВИЧ – нач. Бюро
Син – Зубрицький Артем Артемович – нач. відділу зарплат
Невістка – Катерина Аністратівна – нормувальник ТЦ
Онук – Юрій Артемович – начальник ЦМРІ
12. СЕМЕНОВ ІВАН ФЕДОТОВИЧ – майстер ВТК
Дочка – Валентина Іванівна – оператор МОС
Чоловік Валентини – Мартич Степан Михайлович – ЦВП
Син – Володимир Іванович – газорізальник заводу
Дружина Володимира – Валентина Іванівна – вихователь
Син -Віктор Іванович – слюсар ЦПВ
13. СТАРОДЕДОВ МАКСИМ КУЗЬМИЧ -токар РМЦ
Дружина – Галина ілівна – робітниця ДОЦ
Син – Олександр Максимович – токар РМЦ
Син -Олег Максимович - токар РМЦ
Невістка – Ольга Андріївна – економіст ВМТП
14. ХАУСТОВ МИКОЛА МАКСИМОВИЧ – токар
Дружина – Клавдія Іванівна – у вагонному депо Дарниця
Син – Вініамін Миколайович – шліфувальник на заводі
Син Валентин Миколайович – стругальник на заводі
Дочка – Олімпіада – касир на станції Дарниця
Дочка – Рима Миколаївна – вчителька СШ № 11.
Правнучка – Колоток Анна – технік технічного відділу
15. ЧУМАЧЕНКО МИХАЙЛО ДАНИЛОВИЧ – зам. Нач. ЦПВ
Брат – Володимир Данилович – транспортний цех
Син – Віктор Михайлович – нач. відділу кооперації
16. СКВОРЦОВ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ – гол.бухгал.
Дружина – Зінаїда Данилівна секретар начальника заводу
Син – Олександр Олександрович – інженер КБ
17. ЖУВАГО НІКОН КУЗЬМИЧ – начальник ДОЦ
Дружина – Ганна Федорівна - відділ заводоуправління
Син – Федір Никонович – ветеран війни – начальник ЦО
18. БРАТУХА ОНИСІЙ ТРОХИМОВИЧ – машиніст на паровозі
Син – Володимир Онисійович – слюсар компресорної ст.
Дружина Людмила – інженер ВТЗ
Племінниця – Наталія – технолог
19. СТАРИК ВЛАС ПЕТРОВИЧ – начальник ізотермічного цеху
Дочка – Ніна Власівна – інженер ВТЗП
Зять – Коркішко – токар, загинув у ВВВ.
20. КОСТИГОВ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ – з 1935 року, колійний майстер, евакуйований в Канаш, після повернення працював до пенсії
Дружина – працювала в заводській лікарні санітаркою;
Син – Василь Михайлович – токар інструментального цеху;
Невістка – працювала лаборантом в ЦЗЛ.
21. НАУМЕНКО МИКОЛА ІВАНОВИЧ – з 1935 року працював стругальником інструментального цеху до виходу на пенсію;
Дружина – Матрона Ігорівна – працювала диспетчером в гаражі;
Син – Володимир –слюсар в інструментальному цеху;
Син – Микола – шліфувальник в РКЦ.
22. ГРЕК ВАСИЛЬ ДМИТРОВИЧ – працював з 1935 року, обслуговував кінний двір;
Син – Микола – інженер котлонадзору;
Син – Олександр – працював у ливарному цеху;
Дочка – Галина – працювала у заводській лікарні.
24. БАБАЧЕНКО ПАРАСКОВІЯ КУЗЬМІВНА, токар у Канаші,кранівниця на ДВРЗ;
Батько – Кузьма – токар евакуйований з сімєю до Канаша, загинув на фронті в 1944 році;
Син – Володимир – слюсар інструментального цеху.
25. ГОРЯЙНОВ ФЕДІР ПЕТРОВИЧ – працював помічником машиніста з 1936 року, в Канаші машиністом, в 1942 році призваний у армію, загинув на Ленінградському фронті;
Дружина – Олександра, працювала станочницею в ДОЦ;
Син – Володимир – працював в ДОЦ.
У ХХ1 СТОЛІТТЯ – З ВАГОМИМИ ІДЕЯМИ!
24 серпня 1991 року стало днем нової ери в житті України і всього українського народу. В цей день Україна отримала свою Незалежність і вийшла зі складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
Для Дарницького вагоноремонтного заводу це був трагічний день, бо завод мав пряме підпорядкування МШС СРСР, а структурі Українських залізниць ні один заводне був підпорядкований. Настали нелегкі часи, замовлення різко скоротилися, перерозподіл вагонного парку між новими країнами та відсутність замовлень від Українських залізниць, поставили завод на грань виживання. Прийшлось іти на непопулярні рішення – скорочення штатної кількості фахівців, робітників. На зборах колективу було прийнято рішення скороченню підлягають ті кому на цей час досяг пенсійного віку та інші працівники, що не зайняті на основних видах робіт.. Досить сильно переживав в цей час директор заводу В.А.Барановський, тому в 1994 році він пише заяву про вихід на пенсію.
Колектив Дарницького вагоноремонтного заводу увійшов у ХХ1 століття незалежної України у важкому стані. Налагоджений ритм заводу, коли з воріт випускалося до 15 тисяч вагонів різних модифікацій стояв на порозі розвалу. Міністерство шляхів сполучення Російської Федерації у Москві замовлень не давало, Укрзалізниця також не брала у свої тенета заводи на Україні, кругом був бартер, не вистачало фінансів. Завод чекала доля заводу „Більшовик”, банкрутство, але директори заводу Володимир Андрійович Барановський та голова профспілкового комітету Леонід Михайлович Тепляков, поставили завдання зберегти завод, не дати розорити як цього хотіли олігархічні клани в керівництві країни
Директором вперше в історії заводу демократично, колективом обирається заводчанин Леонід Михайлович Тепляков.
Директор ставить завдання не дати розорити завод, він має працювати, ремонтувати вагони, випускати в цехах продукцію необхідну для вагонних депо країни. Менеджери заводу почали пошук клієнтів, тих хто мав би замовити продукцію для своїх потреб. Почала підійматися Укрзалізниця, але бартер не давав можливості розгорнути роботу на повну силу. Вагони старіють і практично виходять з ладу кузови, люки піввагонів, які потребують капітального ремонту. Більшість вагонних депо не в змозі виконати такі ремонти. З метою забезпечення експлуатації залізничного рухомого складу і народного господарства й населення України в перевезеннях, Дарницький вагоноремонтний завод починає виконувати капітальний ремонт вантажних вагонів та капітально – відновлювальний ремонт чотирьохвісних вагонів з метою збільшення терміну їх служби в експлуатації на 12 років. Також почалось відновлення капітально – відновлювальним ремонтом кузовів електричок, будівництво чотирьохвісних фітингових платформ і думпкарів, хопер – дозаторів і критих вагонів. З товарів широкого вжитку пропонувалися то пічний брикет, дачні будиночки, металеві огорожі й гаражі, дверні та віконні рами, тарні ящики та піддони.
Необхідно відзначити, що конструктори відділу головного технолога працювали на випередження часу на якісно нові технології ХХ1 століття. В цей час на порозі тисячоліть на заводі впроваджуються нові технологічні процеси з ремонту електрозварюванням запасних частин вагонів. Провадиться наплавлення електрозварюванням проволокою під слом флюсу клинків візків Ханіна, також гребенів цільнокатаних коліс та багатьох інших технологій, які виводили завод на нові провідні позиції на пострадянському просторі. Почалось впровадження персональних ЕВМ в системі управління заводом.
Бралися за ремонти всіх видів вагонів, які потребували відновлення. Так у 1994 році справилися з капітальним ремонтом і модернізацією секцій електропоїзда, потім поставили на поточну лінію інший. Так в 1996 було відремонтовано ще три состава, але електричне обладнання необхідно було відновлювати на спеціалізованому заводі. Тоді Укрзалізниця запропонувала розділити ремонт з Київським електровагоноремонтним заводом (КЕВРЗ). Але ремонти за векселями не вигідний заводу, бо всі необхідні матеріали потрібно купувати за „живі” гроші. „Укрзалізпром” в цьому питанні майже не допомагав і випуск 200 вагонів електросекцій стояв під зривом. Все ж таки, завод зміг закупити спеціальні камери для дробоструйного очищення корпусів кузовів вагонів електропоїздів, вагонів трамваїв. Додалися клопоти з передачею всього житлового комплексу селища, будинку культури, стадіону, піонерського табору та зони відпочинку на водоймі до Київської державної адміністрації. Практично тоді з 9 конвеєрних ліній працювало лише дві. Чисельний склад працюючих скоротили майже у тричі.
МІЙ ЗАВОД – МОЯ ГОРДІСТЬ!
На просторах зелених, широких, Праці людської плоди.
Де в сонячних розсипах все, Віддаюсь весь, до краю, роботі
Підняв корпуси в синє небо І буде так, вірю, завжди,
Мій рідний завод – ДВРЗ. Бо справу продовжать до праці охочі,
Я з ним зустрічаюсь щоднини, Нових будівничих ряди.
Дата добавления: 2015-09-03; просмотров: 88 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Микола ПЕТРЕНКО | | | Йому свою працю несу. Я встигну зробити багато, |