Йому свою працю несу. Я встигну зробити багато,

В праці ж бо – велич людини, І праця користь несе.

В праці я бачу красу. Віддам тобі сили, Вітчизні

Я ремонтую вагони, юність, завзяття,

Вони потрібні завжди Мій рідний завод – ДВРЗ!

Щоб розвести по країні вагомі

Олександр НЕВІДОМИЙ.

НА КРУТОМУ ПЕРЕЛОМІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ!

Дарницький вагоноремонтний завод крупніший серед промислових підприємств з ремонту рухомого складу України. Завод займає площу 53,5 га, має 40 км. під’їзних залізничних колій та автодоріг. Загальна площа заводських приміщень більша за 30 тисяч кВ. метри. Безпосередньо має вихід на залізничний вузол станції Дарниця.

2000 рік став поворотним в історії заводу, його новітній історії. У квітні Укрзалізницю очолив Георгій Миколайович Кирпа, який невдовзі з’явився на заводі, ознайомився з проблемами і Рада Укрзалізниці приймає рішення про прийняття під своє крило всіх заводів залізничної інфраструктури. Директором заводу призначається Сергій Іванович Харченко, який до цього працював у Запоріжжі. Колектив Дарницького вагоноремонтного заводу увійшов у ХХ1 століття незалежної України у важкому стані. Налагоджений ритм заводу, коли з воріт випускалося до 15 тисяч вагонів різних модифікацій стояв на порозі розвалу. Міністерство шляхів сполучення Російської Федерації у Москві замовлень не давало, Укрзалізниця також не брала у свої тенета заводи на Україні, кругом був бартер, не вистачало фінансів. Завод чекала доля заводу „Більшовик”, банкрутство, але директори заводу Володимир Андрійович Барановський та Леонід Михайлович Тепляков, поставили завдання зберегти завод, не дати розорити як цього хотіли олігархічні клани в керівництві країни та Києві. Бралися за ремонти всіх видів вагонів, які потребували відновлення. Так у 1994 році справилися з капітальним ремонтом і модернізацією секцій електропоїзда, потім поставили на поточну лінію інший. Так в 1996 було відремонтовано ще три состава, але електричне обладнання необхідно було відновлювати на спеціалізованому заводі. Тоді Укрзалізниця запропонувала розділити ремонт з Київським електровагоноремонтним заводом (КЕВРЗ). Але ремонти за векселями не вигідний заводу, бо всі необхідні матеріали потрібно купувати за „живі” гроші. „Укрзалізпром” в цьому питанні майже не допомагав і випуск 200 вагонів електросекцій стояв під зривом. Все ж таки, завод зміг закупити спеціальні камери для дробоструйного очищення корпусів кузовів вагонів електропоїздів, вагонів трамваїв. Додалися клопоти з передачею всього житлового комплексу селища, будинку культури, стадіону, піонерського табору та зони відпочинку на водоймі до Київської державної адміністрації. Практично тоді з 9 конвеєрних ліній працювало лише дві. Чисельний склад працюючих скоротили майже у тричі. 2000 рік став поворотним в історії заводу, його новітній історії. У квітні Укрзалізницю очолив Георгій Миколайович Кирпа, який невдовзі з’явився на заводі, ознайомився з проблемами і Рада Укрзалізниці приймає рішення про прийняття під своє крило всіх заводів залізничної інфраструктури. Директором заводу призначається Сергій Іванович Харченко, який до цього працював у Запоріжжі. Перед заводом поставленні нові вимоги з ремонту та випуску нових вагонів для залізниць України та будівництво піввагонів, яких вкрай не вистачало на залізницях. Також стояло завдання стати знову потужним вагоноремонтним заводом на Україні, як най швидше перейти на випуск своєї продукції відповідно вимогам європейської якості, сертифікувати її та зайняти порожнє місце серед споріднених заводів. На заводі почалися справжні перетворення. З’явилася виробнича програма і отримано перший економічний зиск. І це вдалося. Запроваджено новітні технології капітально – відновлювального ремонту складних за конструкцією піввагонів, цистерн, думпкарів. Продумано кожний процес до деталей, постійно удосконалюючи виробничі технології.

Новий директор почав з нової огорожі, які зробили по всьому периметру заводу чим запобігли крадіжкам, ввели жорстку виконавчу дисципліну виходу на роботу та покращення її на робочих місцях. Були відремонтовані приміщення цехів, застеклені вікна в усіх приміщеннях, територію облаштували квітниками, зроблена стоянка для автотранспорту. Ті хто не бажав змін на заводі – звільнився, але залишилися завзяті молоді люди, які хотіли працювати в належних умовах. Простої канули у лету, працівники почали отримувати двічі на місяць заробітну плату, в цехи почали встановлювати нове обладнання, в ливарному цеху вагранку замінили електропіччю, знизивши негативний вплив на навколишнє середовище. Буквально за два роки завод вийшов з кризового стану, розрахувався з державними боргами, став новітнім підприємством, яке вийшло на міжнародний рівень отримало сертифікати відповідності своєї продукції. Далі відпрацьовуються випуск різноманітних запасних частин та вийшли на сертифікат відповідності в 2003 році для країн СНД та України, і отримано товарний знак ДП „Дарницький вагоноремонтний завод”, а проявлена ініціатива творчий підхід та прагнення до нових звершень дозволили отримати Сертифікат менеджменту якості у відповідності з вимогами міжнародного стандарту ISO 9001: 2000 на початку 2006 року. Отже, завдяки високоякісному виробництву тріангелів, гальмівних башмаків та інших дефіцитних деталей, про ДВРЗ заговорили залізничники з країн СНД, тож надходження до скарбниці заводу не забарилися. Тому недивно, що вагоноремонтними єдині в Україні спромоглися опанувати технологію ремонту складних пневмосистем механізму перекидання думпкарів В основі успіху - інтенсифікація технологічних процесів по хвилинах; налагодження взаємовигідних партнерських відносин, якість і раціональний індивідуальний підхід – три кити, які допомогли колективу стати твердо на ноги. Епоха ринкових відносин спонукала до удосконалення виробництва, тому результат не зачекав себе. Завод удостоєний цілого ряду нагород, які чесно зароблені своїми мозолистими руками. Починаючи з 2006 року завод освоїв будівництво нових чотирьохвісних піввагонів для залізниць України, потреба яких на Донецькій була досить висока. Їх прохання заводчани виконали в місячний термін і відправили 50 піввагонів дончакам. Це стало можливим за проведення сертифікації на відповідність випуску підприємством вагонів різних типів за міжнародним стандартом. С.І.Харченко очолював завод 10 років і вніс великий вклад в його процес до деталей, постійно удосконалюючи виробничі технології.

НЕСТИ ЛЮДЯМ ДОБРО!

Современный, надёжный ДВРЗ завод –

Дата добавления: 2015-09-03