Злі нахили

Людина, котра скоїла тяжкий гріх, нагадує нам смертельно хворого; а порочна людина подібна до трупа, котрий розкладається.

Злі нахили — це грішна звичка до скоєння зла, схильність волі до злого.

Злом є все, що протистоїть Божій волі. Віл або кінь, запряжений перший раз до воза, намагається скинути ярмо. Однак поступово звикає до нього, а відтак, якщо його лише відв'язати від жолоба, добровільно йде до воза, хоча знає вже, наскільки це тяжко. Так і з гріхом людини (св. Авг.). Віл і кінь поступово звикають тягнути віз, грішник звикає до недобрих учинків.

Злий нахил набути легко, позбутися ж його надзвичайно важко. Боротися зі злими нахилами тим важче, чим довше людина піддається їм.

До злих нахилів пливемо за течією, до доброчесностей — проти течії (Люд. Гран.). Добрі справи вимагають багатьох зусиль, злі даються легко.

Багато зусиль треба докласти, щоб позбутися злих нахилів. Зійти з гори легше, ніж піднятися на гору (св. Берн.). Грішника обплутує диявол так, як павук муху, і нелегко вибратися з цих пут. Подолати злі пристрасті так само важко, як приборкати наляканого коня (Беляр.).

Чим довше зла пристрасть володіє людиною, тим сильніший її вплив на людину і тим тяжче людині навернутися. Чим глибше вб'ємо цвях, тим важче його витягнути; чим довше перебуваємо в грішній пристрасті, тим важче її позбутися (Люд. Гран.). Недобра звичка вкорінюється так міцно, що позбутися її пізніше дуже тяжко, а навіть неможливо (К. Гуго). Постійно повторюваний гріх стає звичкою, яка породжує постійний потяг до злого і неможливість відірватися від гріха. Остання приводить людину до відчаю, до вічного осуду (св. Авг.).

Людина, якою оволоділи злі нахили, не може виправитися самостійно, їй необхідна допомога. А допомогти їй може тільки Божа ласка. Щоб виправитися, людині потрібні неабиякі зусилля волі і тривала праця над собою. Насамперед необхідно побороти ту пристрасть, якій людина найбільше віддається.

Того, хто впав на дно гріха, може врятувати лише Божа ласка (св. Верн.).

В Євангелії читаємо про три випадки воскресіння — доньки Ліра, юнака з Наш і Лазаря. Двоє перших є образом людини, яка щойно тяжко згрішила; а Лазар, котрий протягом чотирьох днів лежав у труні, — образом закоренілого грішника. Двох перших неважко було Ісусу Христу воскресити з мертвих. Дівчину Він взяв за руку і наказав встати; так само вчинив, воскрешаючи юнака. Коли ж воскрешав Лазаря, був дуже стурбований, сумував, плакав, наказав відвалити камінь і голосно кликав Лазаря. Воскрешения Лазаря свідчить, що найтяжче воскресити до духовного життя закоренілого грішника (св. Авг.). Св. Моніка слізно молилася про навернення свого сина Августина протягом 18 років (Мег. 1, 39).

Закоренілий грішник, який хоче виправитися, повинен спочатку просити в Бога ласки, бо інакше ніколи не навернеться. Було б дуже добре, коли б його ближні допомогли йому в цьому. Багато зусиль треба докласти грішникові для того, щоб навернутися. Пристрасть долається лише пристрастю (Тома з Кемп.). Запущеної хвороби тіла можна позбутися тільки тривалим лікуванням. Запущені хвороби душі можна усунути, лише приклавши певних зусиль.

Навіть відпокутувавши, людина залишається схильною до злого. Але якщо людина здатна навчитися ходити по линві; то може і побороти зусиллям волі злі звички. Почати треба з найгіршої звички.

Перемігши одну злу пристрасть, перемагаємо і всі інші. Якщо би ми щороку позбувалися хоча б однієї вади, то швидко досягли б досконалості (св. Тома з Кн.). На жаль, багато хто намагається позбутися другорядних недоліків, і дозволяє щораз сильніше вкоренитися одній пристрасті, зате потрапляє у сіті іншої; вони чинять як невільники, котрі звільняються від одного деспота, щоб потратити у неволю до другого (св. Григ. Наз.).

Людина, котрою заволоділи пристрасті, дуже нещасна, бо не має освячуючої ласки, а діючої ласки не сприймає; життя її нікчемне, а після смерті чекає на неї засудження.

Св. Дух не оселяється в закоренілому грішникові. Порядні люди не відвідують такі заклади, де панує розпуста і сваволя, бо добрий не любить приятелювати із злими; і Бог також не хоче та й не може перебувати у заплямованій гріхом душі (св. Макар.).

Пристрасна людина повністю залежить від диявола.

Праведник є вільним, хоча би й був у неволі; людина, якою оволоділи злі пристрасті, є і залишиться невільником, хоча б сиділа на престолі; вона двигає стільки безчесних пут, скільком пристрастям віддається (св. Авг.). Пристрасна людина не здатна сприйняти ласку. Сучасникам Ноя не допомогли його проповіді і навчання, фарисеїв не навернули ні повчання, ні чудеса Ісуса Христа. Пристрасна людина — це хворий на запущену хворобу — йому вже не допоможуть жодні ліки. Зла пристрасть робить людину нікчемною — вона позбавляє маєтку, доброго імені, здоров'я, викликає незадоволення собою і життям, є причиною душевної тривоги (згадаймо долю блудного сина).

Як кару за гріхи Бог зсилає на людей заразні хвороби, голод, війни, землетруси і т.п.

Люди, якими оволоділи злі пристрасті, ніколи не потраплять на небо (І Сам. 6, 9). "Коли живете за тілом, то помрете" (Рим. 8, 13). Ті, хто догоджає тілу, не здобудуть Божого царства (Гал. 5, 19-21).

Людина із злими нахилами позбавлена освячуючої ласки, її розум затьмарений, а воля ослаблена. Грішник не усвідомлює, що він знаходиться в путах гріха.

Пристрасті, що гніздяться в серці грішника, нагромаджують хмари перед його духом І затьмарюють його розум (св. Теоф.). Якщо дивимося через жовте скло, все здається нам жовтим; подібно і пристрасна людина судить про речі не за їх власними прикметами, а слухаючись свого хворого розуму (св. Кир. Єр.). Пристрасна людина ніколи не в змозі пізнати саму себе; вона подібна до води, розбурханої бурею, в якій ніхто не побачить свого справжнього обличчя (св. Вінк, Фер.). Пристрасна людина не раз настільки засліплена, що вважає найсоромніші вчинки доброчесними справами, а ще й висміює і ганьбить того, хто звертає їй увагу на недобрі пристрасті, попереджає про сумні наслідки (св. Авг.). Воля пристрасної людини дуже ослаблена; така людина не має сили робити добро. "Чим більше хто згрішив, тим слабшим стає" (св. Дорот.). Якщо людину, котра міцно спить, потрясемо і розбудимо криком, то вона розплющить очі і спробує встати, але тут же знову засинає. Так само з людиною, котра знаходиться у гріховному сні. Її можна напоумлювати, лякати смертю, судом, пеклом і вічністю; вона слухає, визнає рацію того, хто їй це каже і навіть намагається виправитись, але знову грішить, бо її спокушає недобра звичка (Люд. Гран.). Призвичаєний до злого не може творити добра так само, як негр не може змінити кольору своєї шкіри (Єр. 13, 23). Пристрасна людина вже й не намагається протистояти гріху. "Перша, друга і третя пляма на одязі дратує нас; але відтак уважаємо одяг брудним і не робимо нічого, щоб вичистити його, хоча би навіть він повністю був забруднений" (св. Золот.).

До злих нахилів належать сім так званих головних гріхів, а саме: гордість, жадібність (захланність), гнів, заздрість, ненажерливість і пияцтво (непомірність в їжі та питві), нечистота і лінь.

Ці сім грішних пристрастей є джерелом усіх гріхів людини. Всі інші гріхи випливають із них, як із джерела. Справедливо називаємо їх пристрас­тями, бо вони спричиняють постійний розлад душі. Вони називаються також гріхами, бо проявляються зовні або як тяжкий гріх, або як гріх повсякденний. Як одиничні добрі справи, напр., милостиня, ще не говорять про щедрість душі, так і одиничні недобрі справи, напр., гнів, ще не творять гріха гніву. Називаємо ці гріхи головними гріхами, тому що кожний із них — це неначе голова багатьох інших гріхів та пристрастей. Кожний головний гріх — це отруйний корінь, котрий народжує отруйні плоди. Нахили нашого розуму зв'язані між собою, як ланки одного ланцюжка; якщо потягнемо за одну ланку, то одночасно порушимо всі інші (св. Григ. Наз.) Злі пристрасті вини­кають із пожадливості тіла, пожадливості очей і гордині життя (І Йоан 2, 16). Майже неможливо визначити докладно всі пристрасті, котрі заслуго­вують назви головних, бо кожна окрема людина має свою, особливу вдачу (св. Тома з Акв.) і найрізноманітніші злі нахили. Папа Григорій Вел. та інші визначають 8 головних гріхів, включаючи до їх складу також пусте бажання слави, смуток і т.п. Всі і завжди на перше місце ставлять гордість, як "царицю усіх злих учинків".

Людина, котра постійно віддається порокам, є ідолопоклонником (Еф. 5, 5), бо робить будь-яке створіння або створену річ (напр., себе, ближнього, гроші і т.п.) останньою метою всіх своїх прагнень. Така людина любить світ, а не Бога, а Христос говорить: "Не можете Богові служити і мамоні" (Мат. 6, 24). Головні гріхи загороджують нам вступ на небо, подібно, як 7 народів загородили євреям вступ до обіцяної землі (Второз. 7, 1). Сім головних грі­хів — це 7 чортів, котрих вигнав Ісус із Марії Магдалини (Мар. 16, 9); то 7 злих духів, котрі вертаються в душу людини, якщо остання втратить освячую­чу ласку (Лук. 11, 26). Сім головних гріхів — то 7 тяжких недуг душі, які загрожують їй смертю. Гордість схожа на божевілля, жадібність (захлан­ність) — на параліч, гнів — на лихоманку, заздрість — на сухоти, непомір­ність — на водяну пухлину, нечистота — на заразну хворобу, лінь — на нервові розлади.

Дата добавления: 2015-08-21