Спокуса

Спокусою називаємо внутрішній потяг до гріха, викликаний зіпсованою людською природою або впливом ворога душі, диявола.

Внаслідок первородного гріха містяться в нашій природі три недобрі нахили: пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя (І Йоан 2, 16). Ці нахили пробуджуються в нас із різних причин. Деколи спокушає нас злий дух, як спокушав Єву і Спасителя. Потрійне зваблення Христа було якраз справою пробудження пожадливості тіла, пожадливості очей і пихи. Св. Письмо називає диявола "спокусником" (Мат. 4, 3), бо він намагається звабити людей до скоєння зла. Всі Святі змушені були зносити сильні спокуси. Св. Гуга, єпископа з Гренобля (+1132), довгий час переслідували богохульні думки. Св. Франца Салезія (+1622) постійно мучила думка, що Бог його засудить.

Святими часто оволодівали спокуси у справах віри, які могли тривати роками.

Спокусою є і такий стан людини (напр., перед сповіддю або іншою доброю справою), коли нею оволодівають острах або лякливі думки.

— Бог не спокушає нікого (Як. 1, 13), лише допускає спокусу. Тут, на землі, ми повинні боротися з піднебесними духами зла (Еф. 6, 12). Ми оточені розбійниками і не одному випадає така доля, як тому євреєві, котрий ішов із Єрусалиму до Єрихону. Боротьба із злим духом не є легкою, бо вона ведеться потайки і до того ж із сильним супротивником, котрий не знає, що таке праця або сором (Св. Кассід.). Деколи людиною оволодівають спокуси незаслу-жено (Йов); частіше винна сама людина через свою нерішучість, легковажність або недбалість (Єва.). Злий дух найчастіше використовує слабі сторони нашого характеру або нашу прихильність до земних речей. Диявол чинить із нами так, як полководець, котрий штурмує фортецю в тому місці, де вона найслабше захищена.

Сприяють впливові злого духа на нас і тілесні хвороби. Кожний знає, що хворі часто надокучливі, нетерплячі, невдячні і т.п.

Диявол часто діє дуже хитро: приймаючи образ Ангела світлості (II Кор. 11, 14), засліплює людину мнимою правдою й побожністю, як це робив із гонителем християн Савлом. Те, що він вдається до хитрості, свідчить про його безсилля, бо якщо б він мав достатньо сили, то не застосовував би хитрість (св. Єфр.).

Стаємо грішниками не тоді, коли нами оволодіває спокуса, а тоді, коли піддаємося їй.

Не доторкнувшись до розпеченого вугілля, не обпечемося; відігнавши від себе злі думки, не згрішимо. Тому не лякайтеся, коли відчуєте потяг до грі­ха — покладіться на Бога і скажіть: "Господи, прийди до мене на допомогу! Ісусе, Маріє, врятуйте мене!" Острах перед спокусою — це доказ недостатнього уповання на Божу допомогу. Боягуза злий дух мучить ще більше. Хто не в змозі зберегти спокою, не може перемогти. "Така людина не в силі боронитися так само, як не в силі боронитися від ворога держава, ослаблена внутрішніми незгодами" (св. Франц. Сал.). Вона подібна на птаха, спійманого в сильце — намагаючись звільнитися, він ще більше заплутується (св. Франц. Сал.).

Боріться зі спокусами. Спаситель обіцяє: "Вашим стражданням ви спасете душі свої" (Лук. 21, 19).

Бог допускає спокуси заради добра нашої душі, даючи нам таким чином нагоду для набуття нами заслуг перед Ним.

Злий дух, спокусник, має зовсім іншу мету — він прагне нашої загибелі (згадаймо історію Йова).

Спокуса є виявленням прихильності і ласки Бога. Архангел Рафаїл гово­рить Товиту: "Я був посланий до тебе, щоб випробувати тебе" (Тов. 12, 13).

Бог наділяє своїм довір'ям того, на кого зсилає спокуси. Саме тому найбільше спокус переживають люди богобоязкі. Диявол спокушає не того, кого вже мае у своїх руках, а того, хто хоче від нього втекти або хто йому перешкоджає. Можна припустити, що той, кого дуже переслідують спокуси, є приятелем Бога і ворогом диявола. Саме тому всі святі змушені були терпляче зносити тяжкі спокуси.

Спокуси пробуджують нас із байдужості (отже, є для нас тим, чим острога для коня); утримують нас у покорі, бо дають нам змогу пізнати наше безсилля; примножують наші сили; збільшують у нас любов до Бога; зменшують наші майбутні покарання в чистилищі; врешті, дають підстави надіятися на наше майбутнє щастя (зрозуміло, лише в тому випадку, коли ми долаємо їх). Отже, бачимо, що диявол є в деякій мірі нашим слугою, а його спокуси є для нас лише щаблями драбини, котра веде на небо. Кого непокоять спокуси, той ніколи не повинен молитися про цілковите їх усунення, але повинен просити сили для боротьби з ними. Саме тому шосте прохання в "Отче наш" треба також розуміти так: Боже, не допусти, щоб ми піддалися спокусі.

Бог допускає спокуси щодо кожної людини; однак ніколи не дозволяє спокутувати нас понад наші сили.

"Хто прагне Царства небесного, мусить бути спокушуваний" (св. Петро Дам.). Не може бути увінчаним лаврами переможця той, хто не переміг; ніхто не може перемогти без боротьби; боротися можемо лише з ворогом. Отже, спокуси необхідні (св. Авг.). Тому спокушав Бог людей і після їх гріхопадіння — найкращим доказом цього є Йов і Товит.

Однак, Бог ніколи не дозволяє спокутувати нас понад наші сили (І Кор. 10, 13). Бог — як добрий батько, який не примусить дитину нести більше, ніж вона може. Допускаючи тяжкі спокуси, Бог одночасно наділяє людину ласкою, щоб вона могла встояти перед ними (II Кор. 12, 9). Чим сильніше спокуса, тим більша ласка; чим більша небезпека, тим значніша Божа допомога. Тому ніхто, вчинивши гріх, не повинен виправдовуватись, що спокуса була великою і що не було сили встояти перед нею (М. Лят.)

Для боротьби зі спокусами ми повинні озброїтись ретельністю у праці, частими роздумами про Бога і постійною працею над собою.

Для захисту фортеці необхідні міцні оборонні мури і пильна сторожа; коли ж на фортецю нападає ворог, її треба мужньо і стійко боронити. Так само треба охороняти і нашу душу, щоб до неї не вдерся ворог. Оборонним муром для нашої душі, найкращим засобом проти будь-якої спокуси є постійна праця. Диявол сторониться працьовитих людей. Кожен із нас повинен пам'я­тати, що початком будь-якого пороку є лінь. Тому не дозволяймо лінуватися ні тілу своєму, ні душі.

Можемо протистояти спокусам і роздумуючи про Бога. Той, хто постійно думає про Бога, остерігається, щоб не образити Його ні думкою, ні вчинком. Тому нагадує нам Ісус Христос, щоб ми повсякчас думали про Бога: "Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне" (Мат. 26, 41).

Диявол — вуж, який повзає по землі, тому він не може досягнути того, хто підноситься до неба (св. Авг.). Беремо верх над злим духом доти, доки, за прикладом Мойсея, тримаємо руки здійнятими до Бога; коли ж їх опустимо, переможе ворог нашої душі (св. Єфр.). Побожні душі потрапляють у блуд найчастіше тому, що не хочуть пам'ятати про присутність Бога (св. Франц. Сал.).

Долати спокуси допомагає нам і постійна праця над собою — подолання надмірної цікавості, захланності і т. п. Христос недаремно постив перед тим, як дозволити дияволові спокушати себе — тим самим Він дав нам приклад, як чинити, щоб подолати ту чи іншу спокусу. Постійна боротьба з самим собою виробляє в нас силу волі, необхідну в боротьбі з дияволом. Той, хто занадто прив'язаний до земних речей, легко піддається спокусам. Така людина схожа на подорожнього, котрий узяв на себе непосильну ношу і тому не може, напр., утекти від розбійників (св. Верн.).

Людина, відчувши, що нею оволоділи спокуси, повинна відразу звернутися до Бога через молитву або згадати про останні речі чи прикрі наслідки гріха.

Якщо ворог, незважаючи на оборонні мури і пильну сторожу, все ж відва­житься напасти на фортецю, то його треба відбити. Дуже важливо, щоб відбити вже перший наступ ворога. Чим рішуче боронимося, тим більше збиваємо ворога з пантелику.

Диявол чинить, як ворог, котрий, здобувши гармати противника, відразу починає ними відстрілюватися. Тому кожному з нас треба бути постійно насто­рожі. "Той, хто відразу не чинить опір спокусам, уже наполовину переможе­ний" (св. Гр.). Якщо ж нам не вистачає для боротьби зі спокусами власних зусиль, то треба просити Божої ласки або молитись. Чиньмо, як Апостоли під час бурі на Генезаретському озері; або як мала дитина, котра, побачивши великого пса, відразу біжить до матері (св. Франц. Сал.). Адам згрішив, бо, спокушуваний, не звернувся за допомогою до Бога (св. Тома з Акв.).

Коли нами оволодівають спокуси, слід відмовити "Богородице Діво" або бодай промовити побожно "Ісусе" або "Маріє". Ці слова мають внутрішню силу проти диявола, ці імена є жахом для пекла (св. Золот.).

Молитва є сильнішою від усіх дияволів, бо завдяки молитві здобуваємо Божу ласку. А Божій силі ніщо не може протистояти (св. Берн.). Молитва допомагає нам встояти перед спокусою, просвітлює розум і зміцнює волю.

Велику силу проти злого духа має і знак святого хреста, і свячена вода. Чорт утікає від знаку хреста, як пес від костура. Багато святих хрестилися відразу, як тільки відчули спокусу і таким чином долали її. Св. Тереса проти спокус завжди вживала свячену воду.

Спокусу можна побороти, почавши думати про щось інше, зокрема, про смерть, суд і вічне покарання. Будь-кого відверне від гріха думка про смерть. Св. Письмо говорить: "У всіх ділах твоїх пам'ятай про твою кончину — повіки не згрішиш" (Сир. 7, 36). Допомагає і згадка про сумні наслідки гріха. Римляни говорили: "Що б ти не робив, роби швидко і пам'ятай про кінець". Хто щось робить не задумуючись, той наражається на великі неприємності. У деяких випадках, особливо при спокусах проти віри і проти чистоти, варто просто зневажити спокусу. Пихатих і зарозумілих (отже, і диявола) найлегше пере­могти, зневажаючи їх. Якщо у нас виникають грішні думки, то треба з ними повестися так, як з опалим листям — не помічати їх. Якщо подорожній не зважає на пса, то він перестає брехати (св. Золот.). Можна теж відігнати від себе злі думки, як це зробив Ісус Христос, промовивши: "Геть, сатано!" (Мат. 4, 10). Св. Яків нагадує нам: "Противтеся дияволові, і він утече від вас" (Як. 4, 7). Можна також перемогти спокусника Божим словом (Лук. 4, 4).

Св. Петро радить нам, щоб ми чинили опір дияволу, зміцнюючи свою віру (І Петро 5, 9). Диявол немічний, як мурашка, щодо тих, хто чинить йому опір, і сильний, як лев, щодо тих, хто йому підтакує (св. Григ. В.).

Щоб побороти спокуси, ми повинні упокоритися перед Богом. "Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать" (І Петро 5, 5). Св. Августин молився в момент спокуси: "Господи, я порох і слабке створіння". Нехтуючи всім, що проминає, ми завжди переможемо диявола (Віянней). Тому в момент тяжких спокус сповідаймося в тих тяжких гріхах, які найбільше нас непо­коять — таким чином відженемо найбільшу спокусу. Диявол спонукає нас мовчати, а Бог, навпаки, хоче, щоб ми його натхнення піддавали оцінці наших настоятелів і душпастирів (св. Франц Сал.). Розповідаючи сповідникові свої недобрі думки, вже наполовину перемагаємо спокусу (св. Фил. Н.).

Той, хто переможе спокусу, заслужить від Бога і вічної нагороди.

Поборовши спокусу, здобуваємо нові, особливі докази Божої ласки. Коли Христос прогнав від Себе диявола, "Ангели приступили й почали йому слугувати" (Мат. 4, 11).

Той, хто перемагає спокуси, заслуговує на вічну нагороду.

Бог говорить: "Переможному дам споживати від дерева життя, що в Божому раю" (Одкр. 2, 7), "Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя" (Одкр. 2, 10).

Дата добавления: 2015-08-21