Політизація громадівського руху наприкінці ХІХ ст.

За умов дії Емського указу громадівці змінили тактику своєї діяльності, перейшовши до аполітичного культурництва. Аби не провокувати російський уряд на протиукраїнські репресії громадівці зосереджуються на практичній діяльності, суто науковій і літературній праці. Стара Київська Громада зреклася будь-якого політичного напряму і зосередила свою діяльність на виданні журналу «Киевская Старина» та укладанні українського словника.

Журнал «Киевская Старина» став виходити у 1882 р. і видавався до 1906 р. Першим його редактором був громадівець, церковний та культурно-громадський діяч Ф.Лебединцев. Ідеологами створення науково-літературного журналу були лідери Старої Київської Громади В.Антонович, П.Житецький, О.Левицький. Програма журналу передбачала наукове вивчення історії, етнографії, фольклору та літератури України.

Журнал «Киевская Старина» відіграв значну роль в історії українського руху. В умовах реакції, суспільної русифікації та протиукраїнських заходів російського уряду журнал скупчував навколо себе інтелектуальні сили українства і залишався одним з легітимних засобів формування української свідомості.

У першій половині 1870-х рр. більшість членів Київської громади працювали над створенням українського словника. Ця праця мала не лише академічний характер, а була своєрідною формою українофільського руху. Упродовж 1880-1890 рр. словникова робота залишалася чи не однією з основних форм організаційної діяльності старогромадівців. У різні часи редакторами «Словника» були В.Науменко, Є.Тимченко, а на завершальному етапі (1902р.) – Б.Грінченко. У 1906 р. «Словар української мови» за редакцією Б.Грінченка отримав премію Російської Академії наук.

Зосередження українофілів на науково-літературній та культурній праці відштовхувало радикально налаштовану молодь. У 90-х роках більшість громадівців були людьми похилого віку, нездатними до рішучих активних дій. Тому моральний провід в українському русі 90-х років перебрала на себе політично активна молодь, українські студентські організації.

Однією з таких було «Братство тарасівців». Це таємна організація, створена влітку 1891 р. на могилі Т.Шевченка у Каневі. Засновниками були група українських студентів – Б.Грінченко, І.Липа, М.Міхновський, В.Боровик та ін. Основні ідейні засади організації були викладені у «Декларації віри молодих українців» і опубліковані у квітні 1893 р. у Львівській газеті «Правда». Своїм основним завданням Братство тарасівців ставило боротьбу за національне визволення українського народу та досягнення повної автономії всіма народами, які були поневолені Російською імперією. Братство зобов’язувалось вимагати поширення вживання української мови у школі, державних установах, родині і при всіх обставинах боронити інтереси українського народу. Тарасівці розгорнули широку діяльність по пропаганді своїх ідей серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. До літа 1893 р. основним осередком Братства тарасівців був Харків, але після арешту значної частини членів організації центр перенесено до Києва. Осередки Братства з’явилися в Одесі, Полтаві, Лубнах. Братство тарасівців діяло в Україні до 1898 р. Під впливом ідей Братства було засновано в 1897 р. Загальну Українську Безпартійну Демократичну Організацію та в 1900 р. – Революційну Українську Партію.

У другій половині 1890-х років активною силою українського національного руху залишається студентська молодь. У 1897 р. у Харкові виник гурток під назвою Харківська Студентська Громада, активними учасниками якої були Дмитро Антонович, М.Русов, О.Коваленко, Б.Мартос, Б.Камінський та ін. Усього організація об’єднувала 100 осіб. Ідеологічні позиції членів Харківської студентської громади характеризувалися поєднанням національних та соціальних ідеалів. Ідейним підґрунтям українського студентського руху була програма тарасівців. Але на відміну від них, діячі українського студентського руху, поступалися національними ідеалами на користь революційних.

Членами Харківської Студентської Громади використовувались традиційні для громадівства форми роботи. Вони організували український хор, театральні вистави, проводили читання рефератів та дискусій на суспільно-політичні теми. У 1898 р. вони організували святковий вечір і концерт на честь 100-річниці «Енеїди» І.Котляревського. Нелегальні форми їх діяльності характеризувалися встановленням зв’язків з національними діячами Галичини, поширенням політичних прокламацій.

Під впливом Харківської Студентської громади виникла Полтавська семінаристська Громада.

Український студентський рух 1890-х рр. поєднував дві тенденції – соціал-демократичну та націоналістичну. Спробою його консолідації було проведення у Києві нелегального з’їзду студентських громад. Ініціатором з’їзду у Києві був лідер Харківської Студентської громади Д.Антонович. На Київському з’їзді 1898 року були представлені Київська, Харківська, Олександрівська громади, а також Львівська «Академічна громада» та Віденська мілітарна організація «Січ». У вигляді відозви були видані у Галичині постанови з’їзду. Маючи національно-демократичний характер, вони закликали до впровадження демократичних свобод, пропаганди української ідеї, вживання української мови, поширення друкованих видань українською мовою в масах.

У 1899 р. у Києві відбувся другий студентський з’їзд, в роботі якого взяли участь діячі Київської, Харківської студентських громад, а також громадівці з Петербургу та Юр’єва (Тарту, Естонія). Рішення студентського з’їзду було видруковано в Галичині під назвою «Оповіщення 1899 року». В документі проголошувалося створення спілки українських студентських громад. Вітаючи новоутворену «спілку», І.Франко дав їй назву «Молода Україна».

«Молода Україна», як і Братство тарасівців сполучала у своїй ідеології національну й політичну ідеї. Наприкінці 1890 р. «Молода Україна» видала в Галичині документ під назвою «Програма української національної партії», яка була співзвучною з програмою тарасівців. На основі «Молодої України» та Харківської студентської громади була створена перша в Наддніпрянській Україні Революційна Українська партія.

Узагальнення відомостей про розвиток громадівського руху уможливлює виділення такої періодизації:

І період (1859-1863 рр.) – легальні форми діяльності, яка зводилася до дослідження української культури і мови. Друкований орган громадівців – журнал «Основа».

ІІ період (кінець 1860-1875 рр.) – напівлегальні форми діяльності, змістом була наукова українознавча діяльність російською мовою. Друкований орган – газета «Киевский телеграф».

ІІІ період (1875-1890 рр.) – нелегальна діяльність. Пошуки форм легальної діяльності й перенесення центру політичної боротьби до Галичини (ідея «галицького П’ємонту» В.Антоновича).Друкований орган – журнал «Киевская старина».

Історичне значення громадівського руху:

1.Наукова діяльність громадівців заклала основи української науки.

2.Громадівці значно вплинули на розвиток українського руху в Західній Україні.

3. Громадівці завершили об’єднання двох регіональних течій українського руху в Російській імперії: лівобережного, що починався з відродження на Слобожанщині й продовжував свої традиції в Кирило-Мефодіївському братстві, та правобережного, що укоренився в «українській школі» польської літератури і знайшов продовження в діяльності хлопоманів.

4. Члени громад своїми плідними дослідженнями з історії, етнографії, статистики і мовознавства довели, що українство має глибоке історичне коріння, чіткі етнічні особливості й окреслені етнічні межі. Цим вони підвели український рух до необхідності сформулювати і розробити політичну програму.

5. Забезпечили наступність поколінь в українському русі (кирило-мефодіївці та інші організації, що розпочали активну діяльність у 90-ті рр. ХІХ ст.).

Дата добавления: 2015-08-21