Сутність понять «середні віки» та «феодалізм».

Термін Середні Віки має умовний характер. До сьогодні велика кількість медієвістів (медієвістика – розділ історичної науки, що вивчає Середньовіччя) сперечаються щодо визначення цього поняття, його періодизації та географічних рамок. На сьогодні, медієвістика накопичила велику кількість фактів, які дозволяють прояснити ситуацію з приводу поняття Середні Віки.

У більшості читачів поняття «Середні Віки» ототожнюється з словосполученням «Темні Віки», тобто період занепаду блискучої античної культури і перехід до більш примітивних форм. Такому визначенню чи завдячуємо італійським гуманістам, а особливо Ф. Петрарці, який будучу знавцем класичної латини, називав «Темними Віками» період домінування вульгарної (спрощеної), кухонної латини. Саме поняття «Середні віки» (лат. medium?vum – середній вік) вперше запропонував Флавіо Бьондо в роботі «Декади історії, починаючи від занепаду Римської імперії» (1483) для позначення періоду історії між Античністю та добою Відродженням.

В сучасних підручниках також використовуються терміни Середні та Темні Віки, але надаючи їм трохи іншого значення, і використовуючи для зручності у вивчені світової історії. Середніми віками називають період історії з кін. V ст. до кін. XV – поч. XVI ст., в історії Західної Європи, а також для Східної і Південної Європи, і навіть в історії Азії та Африки. Темники Віками називають період в історії Західної Європи з кін. V до VIII ст., що в сучасній періодизації відповідає Ранньому Середньовіччю. Також сучасні медієвісти прагнуть не ідеалізувати культурний занепад Європи епохи Середньовіччя, проте відзначають зниження загального культурного розвитку.

Феодалі́зм — панівна за середньовіччя в Західній і частково в Центральній та Східній Європі суспільно-економічна система. Феодальний лад - це такий лад, коли землевласник дає залежним селянам землю в обмін на їхню працю.

Політична система більшості європейських країн у середні віки будувалася за принципом васалітету - надання військовій знаті землі в обмін на службу. Центром феодальної ієрархії був король, який у середні віки був передусім полководцем. З 9-го по 14-е століття найважливішою складовою війська були кінні лицарі. Спорядження лицаря, проте, вимагало чималих коштів. Король віддавав землю, відому під назвою феод або лен найвищому прошарку знаті, отримуючи від них лицарів. Ця найвища знать була васалами короля. Найвища знать і собі роздавала землю лицарям, які здавали її в оренду селянам. Король був сюзереном щодо своїх васалів, королівські васали були сюзеренами щодо своїх лицарів.

Васали присягали на вірність своїм сюзеренам, проте діяло правило безпосереднього підпорядкування «васал мого васала - не мій васал».

Значно ширше розуміння феодалізму подає комуно-більшовицька історіографія, яка більше підкреслює його соціально-економічний аспект, аніж інституційно-правний. Згідно з марксизмом, людство пройшло низку суспільно-еконономічних формацій: від первісного через рабовласницький, феодальний і капіталістичний лад — досоціалізму, що в кінцевому висновку має призвести до повного комунізму. Ця схема розвитку мала б бути загалом дійсною для всього людства, хоч допускаються відмінності в еволюції окремих народів; так само можливо, що за певних умов така чи така формація не розвинулася.

Дата добавления: 2015-08-21