Середньовічне місто: теорії походження; комунальні рухи та цехи.

З XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації — відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових міст (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), зростання їхнього господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, що призвело до занепаду натурально-господарських форм виробництва. Сеньйоріальне ремесло вичерпало себе і феодальне помістя не могло розв'язати свої промислові проблеми.

Успіхи сільського господарства зробили можливим існування частини населення, яке могло не займатися сільськогосподарським виробництвом. Ремісники переводилися на оброк. Вони покидали помістя і селилися на перехресті доріг у торгових містечках біля стін замків і монастирів. Поступово ці поселення перетворювалися на міста. Отже, відокремлення ремесла від сільського господарства, розвиток товарних відносин стимулювали виникнення міст як центрів ремесла і торгівлі. З кінця XI ст. зростанню і процвітанню їх сприяли хрестові походи, які активізували розвиток західноєвропейської торгівлі.

Крім старих римських центрів, середньовічні торговопромислові міста перебували під владою феодалів, які були зацікавлені у їхньому виникненні на своїх землях, через те що мита і податки з них приносили немалі прибутки. Система феодальної земельної власності міцно прив'язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста певною мірою повторювали структуру феодального помістя. Значну частину площі міста займав замок з господарськими і громадськими будівлями. Феодал постійно перебував у місті. При ньому перебувала значна кількість воїнів і слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта землі, як правило, належала церкві. Багато міських жителів працювали в сільськогосподарському виробництві. Як сільські ремісники, вони відбували всі феодальні повинності. В дещо кращому становищі були купці, хоч і не звільнені від повинностей.

Феодали мали певні обов'язки. Вони повинні були захищати місто, його жителів від посягань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У Х ст. це було нелегко. Набіги норманів, арабів, угорців спустошували землі Європи. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам. У XI ст. зовнішня небезпека майже повністю зникає і феодали втрачають своє значення як захисники міст. Це призвело до надзвичайного загострення протиріч між міщанами і феодалами. У країнах Заходу вони вирішувалися наприкінці XI—XIII ст. в ході так званих комунальних революцій, внаслідок яких міста добилися незалежності та самоврядування. Утворювалися міста-комуни або міста-держави, які мали власні управління (виборний муніципалітет на чолі з мером), суд, фінанси, військове ополчення. Виникли міське і ринкове право. Всі повноправні міщани були вільними, користувалися майновими і політичними правами. Міста мали різні пільги та привілеї. Існували гарантії купецької власності, встановлювалися ярмаркові правила.

Західноєвропейські міста були невеликими за розміром та населенням, оточені високими мурами, валами, ровами, наповненими водою. У центрі міста на ринковій площі знаходилася ратуша — адміністративний осередок. Тут проходили ярмарки, святкування, забави, всеміські збори, а також публічні страти злочинців. Від центральної площі на всі сторони розходилися головні дороги. Місто не мало каналізаційних споруд, нечистоти виливали прямо на вулиці. Все це призводило до спалахів епідемій чуми, холери, які часто спустошували міста. Набагато більше мешканців жило за мурами і валами у передмістях. У випадку ворожого нападу населення рятувалося за фортечними мурами і разом з гарнізоном обороняло місто. У містах жили ремісники, купці, люди вільних професій (художники, лікарі, аптекарі, друкарі). Намагаючись відповісти на нього, вчені в XIX і XX ст. висували різні теорії. Для значної їх частини характерний інституційно-юридичний підхід до проблеми. Найбільша увага приділялася походженням і розвитку специфічних міських установ, міського права, а не соціально-економічним основам процесу. При такому підході неможливо пояснити корінні причини походження міст.

Істориків XIX ст. цікавило в першу чергу питання про те, з якої форми поселення з’явилося середньовічне місто і як установи цієї попередньої форми трансформувалися в установи міста. «Романтична» теорія (Савіньї, Тьєррі, Гізо, Ренуар), яка будувалася головним чином на матеріалі романізованих областей Європи, вважала середньовічні міста та їх установи прямим продовженням пізніх античних міст. Історики, що спиралися в основному на матеріал Північної, Західної, Центральної Європи (в першу чергу німецькі і англійські), бачили витоки середньовічних міст в явищах нового, феодального суспільства, перш за все правових та інституційних. Згідно з «вотчинної» теорії (Ейхгорн, Нич), місто і його інститути розвивалися з феодальної вотчини, її управління та права. «Маркова» теорія (Маурер, Гірке, Белов) виводила міські установи і право з ладу вільної сільської громади-марки. «Буртовий» теорія (Кейтген, Метланд) вбачала зерно міста у фортеці-Петербурзі і Буртовий праві. «Ринкова» теорія (Зом, Шредер, Шульте) виводила міське право з ринкового права, що діяв в місцях, де велася торгівля.

Всі ці теорії відрізнялися однобічністю, висуваючи кожна небудь єдиний шлях або чинник виникнення міста і розглядаючи його переважно з формальних позицій. До того ж вони так і не пояснили, чому більшість вотчинних центрів, громад, замків і навіть ринкових містечок так і не перетворилися на міста.

Німецький історик Рітшель в кінці XIX ст. спробував об'єднати «бургові» і «ринкову» теорії, вбачаючи в ранніх містах поселення купців навколо укріпленого пункту - Бурга. Бельгійський історик А. Пиренн на відміну від більшості своїх попередників відводив визначальну роль у виникненні міст економічному чиннику - міжконтинентальної та міжрегіональної транзитної торгівлі та її носію - купецтву. Відповідно до цієї «торгової» теорії, міста в Західній Європі виникали спочатку навколо купецьких факторій. Пиренн також ігнорує роль відділення ремесла від сільського господарства у виникненні міст і не пояснює витоки, закономірності та специфіку міста саме як феодальної структури. Теза Пиренна про чисто торговому походження міста не був прийнятий багатьма медієвіста.

У сучасній зарубіжній історіографії зроблено багато для вивчення археологічних даних, топографії і планів середньовічних міст (Гансгоф, Планіц, Еннен, Веркотерен, Ебель та ін.) Ці матеріали багато роз'яснюють в передісторії і початкової історії міст, майже не освітленій письмовими пам'ятками. Серйозно розробляється питання про роль в складанні середньовічних міст політико-адміністративних, військових, культових факторів. Всі ці фактори і матеріали вимагають, звичайно, врахування соціально-економічних сторін виникнення міста та його характеру як феодальної структури.

Багато сучасні зарубіжні історики, прагнучи усвідомити загальні закономірності генезису середньовічних міст, поділяють і розвивають концепції виникнення феодального міста саме як наслідку суспільного розподілу праці, розвитку товарних відносин, соціальної та політичної еволюції суспільства.

У вітчизняній медієвістиці проведено солідні дослідження з історії міст майже всіх країн Західної Європи. Але тривалий час у ній робився акцент в основному на соціально-економічної ролі міст, при меншій увазі до їх іншим функціям. В останні роки, однак, проявляється тенденція розглядати все різноманіття соціальних характеристик середньовічного міста, притому від самих витоків. Місто визначається як не тільки найбільш динамічна структура середньовічної цивілізації, а й як органічний компонент всього феодального ладу.

Утворення середньовічного міста визначалося суспільним прогресом, насамперед прогресом аграрного виробництва. Особливого значення мав розвиток товарного виробництва (заінтересованість феодала в додаткових джерелах доходу) й обміну (розширення торгівлі зі Сходом). Найперші феодальні міста виникли в Італії (ХІ ст..) – Венеція, Генуя, Піза, Флоренція, Неаполь, Брі, Амальфа в на півдні Франції (Х ст.) – Марсель, Арль, Монпельє, Тулуза та ін. Виникнення їх у цих регіонах супроводжувалося впливом античної міської традиції і розвитком торговельних зв’язків із більш розвинутими на той час Візантією та країнами Сходу. Згодом з’являються міста в північній Франції, Нідерландах, Англії, Німеччині. Більшість міст виникає заново. Найбільш урбанізованими зонами Західної Європи були місцевості, де спостерігався стійкий прогрес сільського господарства або завершувались чи перетинались великі торгові шляхи.
Процес виникнення середньовічних міст не обмежувався феодалізмом. Найбільша кількість нових міст припадає на рубіж ХІІІ-ХІV ст. – понад 200. Це були малі (1-2 тис. осіб); середні (3-5 тис. осіб) з розвинутими ремеслами і торгівлею, муніципальною системою; великі (9-10 тис. осіб) міста. Міст із населенням 20-40 тис. в усій західній Європі були близько 100 (Любек, Кельн, Мец, Лондон, Рим та ін.). Найбільшим містом було Венеція із населенням до 80 тис. осіб, до нього наближалися Константинополь, Мілан, Париж, Севілья, Флоренція. У містах жили ремісники, купці та люди вільних професій (аптекарі, художники, лікарі). Службовці феодалів, які були вихідцями із рабів або закріпачених селян, називалися міністеріалами. Власник землі, на якій стояло місто, був його сеньйором (у його руках зосереджувалися судова влада, гроші). Сеньйор встановлював митні збори, дні торгу, шляхи проїзду купців, організовував захист міст. Надмірна жадоба сеньйорів до отримання прибутку призвела до комунального руху. Цей рух спочатку був спрямований на зменшення поборів та торгові привілеї, а згодом перетворився в боротьбу за міське самоврядування й правову організацію. У Північній та Середній Італії, південній Франції в ІХ-ХІІ ст.. внаслідок комунальних рухів міста набули статусу комун (Марсель, Тулуза, Брюгге та ін.).
Міста-комуни мали:
- виборних радників, мерів (бургомістрів), інших посадових осіб, які становили раду міста (12-24 особи), що була законодавчим та виконавчим органами;
- своє міське право (правові кодекси міст Німеччини – «Саксонське дзеркало», «Магдебурзьке право» та ін.), суд, у складі якого були війт та обрані міщанством присяжні; фінанси, військове ополчення та ін. міське право охоплювало питання регулювання торгівлі, мореплавства, діяльності ремісників та їх корпорацій, розділи про права бюргерів, про умови найму, кредиту, оренди, побутові розпорядження;
- право на оголошення війни і на укладення миру, вступу в дипломатичні відносини. Місто-комуна виплачувало сеньйору щорічний внесок.
В Німеччині існували також імператорські міста (підпорядковувалися особисто імператору). Вони біли своєрідними міськими республіками (Любек, Бремен, Нюрнберг, Магдебург, Франкфурт-на-Майні).
Розвиток ремісничого виробництва сприяв швидкому росту слов’янських міст. Згідно з літописами у ІХ-Х ст. в Київській Русі було 20 міст, у ХІ - + 32 міста, у ХІІІ + 300 міст.
Міста складалися з двох частин: фортеці (резиденція князя, княжої і церковної адміністрації) і власне міста, де мешкало ремісничо-торгове населення.
Коли місто розросталося – утворювалися передмістя. Найбільшим містом у ХІ ст. був Київ, який нараховував 8 ринків. Найважливішими центрами ремісництва і торгівлі був Львів (Львівське сукно, полотна, ювелірні та шкіряні вироби, шапки).
Економічні функції міста:
- втягнення виробників аграрного сектору в обмін (створення відкритої економіки);
- поділ праці ремісників;
- утворення професійних об’єднань.

Цехова організація середньовічного ремесла.
У часи середньовіччя значного поширення набула тенденція до об’єднання осіб суміжних професій у межах кожного міста в цехи, гільдії, братства. В умовах конкуренції ремісники об’єднуються в цехи, які виникли у Візантії в ІХ ст. Перші ремісничі цехи виникли в Германії, потім на Волині та Київщині. У 1425 р. у Львові було 9 цехів, а наприкінці ХV ст. вже 14. У яких працювали майстри 50 спеціальностей.
Цехи виконували ряд функцій: утверджували монополію на певний вид ремесла; встановлювали контроль над виробництвом і продажем ремісничих виробів; регулювали відносини майстрів із підмайстрами й учнями.
Цехи не були виробничими об’єднаннями, кожний ремісник працював у власній майстерні, зі своїми інструментами та сировиною. Ремесла передавалися спадково і були сімейною таємницею. У майстерні був майже відсутній поділ праці, тут працював майстер, один-два підмайстри і кілька учнів, але членом цеху був лише майстер. Цехи мали статути, якими визначалися вид продукції, розмір, якість, колір, використання певної сировини, обсяги виробництва. Крім соціально-економічних цехи охоплювали й інші сторони життя ремісників, наприклад, у разі війни вони виступали як бойова одиниця, цехи мали свою церкву, каплицю, спільну казну, допомагали у разі хвороби чи смерті годувальника, організація спільних святкувань тощо.
Таким чином, цехи, як об’єднання економічного характеру, до кінця ХІV ст. відігравали прогресивну роль і відповідали тодішньому рівню продуктивних сил.

Дата добавления: 2015-08-21