Навчальні завдання

Теми рефератів

Формування зворотного зв’язку між народом та дер­жавною владою в процесі здійснення влади політичної.

Політична влада та її значення в процесі становлення правової, соціальної держави.

Політичні партії як суб’єкти політичної влади.

Співвідношення понять «політична влада» та «політичні відносини».

Вибори як безпосередня форма народовладдя та фор­ма народного державотворення.

Вітчизняна та світова політико-правова думка про сутність та форми прояву народовладдя.

Питання для дискусій

1.Представник державно-правового вчення елітаризму італійський вчений Вільфредо Парето (1848—1923) у працях «Перетворення демократії», «Трактат із загальної соціології» зазначав, що суспільством править пануюча меншість — еліта як ви­щий клас, той, що зайнятий в управлінні; решта (як нижчий клас) — підвладні; такий стан суспільства, на його думку, є природним, оскільки він визначається природною нерівністю людей. При цьому відмінність суспільств між собою залежить від якості їх еліт, обсягу влади, привілеїв, якими вони наділені, тощо; в суспіль­стві весь час відбуваються зміни, зумовлені зміною як в самих елітах, так і між ними в цілому; процес таких змін відбувається постійно; люди з нижчих еліт переходять до вищих і навпаки — відбувається зворотний рух; крім вертикальної зміни еліт має міс­це їх зміна по колу: еліти, що правлять силовими методами, «леви», заступаються іншими — «лисицями», тими, що здійснюють управління методами переконання; тобто система відносин владарювання в людській історії є замкнутим циклом, який полягає в зміні пануючих еліт, які керуються в своїй діяльності зазначеними методами; нездатність еліти розв’язувати проблеми соціуму призводить до суспільних негараздів і може бути підставою для соціальної революції.

Проаналізуйте концепцію елітаризму Вільфредо Парето під кутом зору принципу народного суверенітету. Спробуйте висловити власну позицію щодо характеру даної концепції, оскільки, як відомо, державно-правові теорії елітаризму (від франц. elite — краще, добірне) були започаткованідержавно-правовими концеп­ціями аристократизму і, зокрема, антидемократичними ідеями
Ф. Ніцше.

2. Ідеолог теорії народного суверенітету французький просвіт­ник Жан-Жак Руссо у трактаті «Про суспільний договір, або принципи політичного права» (1762) стверджував, що суверенітет не може бути представлений, оскільки воля аж ніяк не може бути представлена; або це дана воля, або це інша воля, середнього не буває. Депутати народу, відповідно не є і не можуть бути його представниками; вони лише його вповноважені; вони нічого не можуть постановити остаточно. Будь-який закон, якщо народ не затвердив його безпосередньо сам, недійсний; це взагалі не закон. Англійський народ вважає себе вільним: він дуже помиляється. Він вільний лише під час виборів членів Парламенту: як тільки вони обрані — він раб, він ніщо.

Визначте основну помилку у поглядах Жан-Жака Руссо. Обґрунтуйте свою відповідь, посилаючись на позиції щодо цього питання інших видатних мислителів епохи Просвітництва.

3. Видатний український мислитель епохи Просвітництва Григорій Сковорода у творі «Дружна розмова про душевний спокій» зазначав: «Бог подібен до богатого фонтана, що наповнює ріжні сосуди по їх вмістимости. А над фонтаном напис: нерівна усім рівність. І ллються з ріжних трубок ріжні токи в ріжні сосуди, що стоять довкола фонтана. До меншого сосуда менше попадає, але в тім він рівний з більшим, що обоє однаково повні. І що може бути більше глупого від тої рівності, яку деякі дурні у світі завести думають? Бо хіба ж не глупе те, що противиться Божій натурі?»

Проаналізуйте політико-правовий підхід до категорії «рівність» «українського Сократа» Григорія Сковороди з погля-ду реалізації принципу народного суверенітету та форм його проявів.

4. Аналізуючи сутність інституту народного представництва, видатний російський вчений Борис Чичерін у своїй праці «Про народне представництво» (1866) вказував на те, що: «За допомогою представницьких засад політична свобода може поширюватися на великі території, на численні народи, не обмежуючись маленьким простором... Таким чином, у нових суспільствах велика кількість громадян, які мають політичну свободу, мають право голосу, обмежуються вибором представників, яким доручається ведення справ, захист прав та інтересів виборців.

Проте представництво не є просте доручення, як приватна довіреність або повноваження; державні засади надають йому зовсім інший характер … На повіреного покладається не виконання приватної волі довірителя, а обговорення та вирішення спільних справ. Він має на увазі не вигоди виборців, а користь держави…

Вищою гарантією прав та інтересів народу може бути лише народне представництво, що бере участь в діях та постановах самої верховної влади… Такий захист свободи від свавілля має великий вплив на збудження народних сил, на розвиток загального добробуту. Людська діяльність вимагає простору та безпеки. Впевненість у майбутньому, в міцності порядку, в неможливості свавілля являє собою першу умову будь-якої діяльності. Тільки в свободі енергія особи може проявитися в усій повноті; в свободі полягає головна пружина людського вдосконалення. Куди б ми не звернулись, усюди існує цей закон… Тому вільні народи — найбільш багаті й найбільш освічені».

Дата добавления: 2015-08-21