Правовий статус особи

Елементи правового статусу особи	Принципи правового статусу особи
— права (особисті, соціально-еконо­мічні, політичні, культурні); — свободи; — юридичні обов’язки; — гарантії правового статусу	— рівноправність громадян; — єдність прав і обов’язків; — реальність прав і свобод; — взаємна відповідальність держави й особи

Термінологічний словник

Людина — природно-суспільна, біосоціальна істота; площина — «лю­дина — природа».

Особа — людина у її соціальному середовищі, її відносинах із суспільством, державою, правом; площина — «особа — суспільство».

Громадянин — це юридичні або політико-юридичні характеристики особи у її взаємовідносинах з державою; площина — «громадянин — правова держава».

Правовий статус особи — це соціальні можливості особи, зумовлені об’єктивними закономірностями розвитку суспільних відносин.

Типологія держав полягає у визначенні основних суттєвих рис для багатьох держав, які існували, існують або можуть існувати в перспективі; типологія держав зумовлена необхідністю встановлення певної упорядкованості та відповідної класифікації за загальними та специфіч­ними ознаками для всього різноманіття держав, які існували в історії людства; одним із критеріїв класифікації держав є їх розділення та об’єднання за типами, в основі якого — сукупність найсуттєвіших ознак держави.

Історичний тип держави — це сукупність найбільш суттєвих ознак, властивих державам, що існували на певних етапах історії людства за відповідних соціально-економічних, політичних, культурних та інших умов.

Суспільно-економічна формація — це історичний тип суспільства, структура якого визначена певним способом виробництва матеріальних благ, діалектикою розвитку продуктивних сил, виробничих відносин, базису і надбудови; на думку класиків марксизму, історії відомі п’ять суспільно-економічних формацій, які є ступенями єдиного поступального розвитку суспільства як природно-історичного, закономірного процесу зміни однієї суспільно-економічної формації іншою — первіснообщинний лад, рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм і комунізм.

Рабовласницький тип держави — це перший в історії людства тип держави, який, не набувши загального поширення, залишився перехідним типом; найдавнішими рабовласницькими державами до нової ери були: Єгипетське царство, шумерські держави, Ассирія, Хеттська держава, Індія, Китай (на межі ІV та III ст. до н. е.); згодом рабство запровадили у давній Греції, давньому Римі та в інших країнах; економічною основою рабовласницької держави була приватна власність рабовласників на основні засоби виробництва та рабів (яких у ті часи за правовим становищем прирівнювали до речей, майна); політичною основою рабовласницької держави було політичне панування класу рабовласників, знаті, наближеної до державної влади; серед основних рис рабовласницької держави виділяють: 1) велика машина військово-політичного характеру; 2) форми державного правління — східні деспотії та аристократичні республіки; 3) головна тенденція розвитку механізму рабовлас­ницької держави — створення централізованого державного апарату на основі принципу призначення.

Феодальна держава (від лат. feodum — володіння) — це такий тип держави, який в історії людства уособлює середньовічну державу (поняттям «феодалізм», що виникло у ХVІІІ ст., прийнято називати суспіль­но-економічну формацію середніх віків; середньовічна епоха феодалізму протиставлялася епосі капіталізму; капіталізм пов’язувався з індивідуалізмом і протестантизмом, тоді як феодалізм асоціювався з традиціоналізмом і католицизмом; французька революція кінця ХVІІІ ст. проголошувала, що вона знищує феодалізм, феодальне суспільство і «феодальний режим»); економічною основою феодальної держави була феодальна власність на засоби і знаряддя виробництва та часткова влас­ність селянина; земля належала земельним аристократам або монарху, який наділяв своїх підданих землею і всім, що було на ній; селянин мав своє господарство, свої засоби виробництва для обробки землі та збирання врожаю, але зобов’язувався обробляти землю феодалів і виконувати інші види робіт; особиста залежність селянина мала різні ступені й форми: кріпацтво, холопство, станову нерівноправність; соціальною основою феодальної держави був поділ населення на різні стани (групи людей), які мали неоднаковий правовий і фактичний статус, що передавався у спадщину дітям і онукам; політичною основою феодалізму було політичне панування земельної аристократії, яке виражалося в монархіч­них формах державного правління (від ранньофеодальної до станової та абсолютної — самодержавства).

Буржуазний тип держави — це такий тип держави, який в історії людства уособлює епоху «Нового часу», епоху індивідуалізму та протестантизму; економічною основою капіталістичної держави є капіталістичний спосіб виробництва, приватна власність на знаряддя і засоби виробництва, інтенсивний розвиток промисловості й економічний примус працівника; буржуазна держава проходить у своєму розвитку три етапи: період домонополістичного розвитку, період монополістичного розвитку або імперіалізму, період формування соціальної, правової держави.

Соціалістичний тип держави — це такий історичний тип держави, який в історії людства виник в результаті соціалістичної революції та великого перевороту (на відміну від капіталістичної держави, виникнення якої відбувалося природно) та уособлює втілення ідеї держави диктатури пролетаріату (що виникла як наслідок гострої класової бороть­би між буржуазією і робітничим класом та була науково обґрунтована К. Марксом і Ф. Енгельсом у працях «Німецька ідеологія» (1846 р.), «Маніфест комуністичної партії» (1848 р.), «Класова боротьба у Франції з 1848 р. по 1850 р.» тощо); соціальною основою соціалістичної держави був союз робітничого класу з селянством за керівної ролі робіт­ничого класу та його комуністичної партії; першою історичною формою соціалістичної держави була Паризька комуна (коли в 1871 р. робітничий клас Франції встановив диктатуру пролетаріату, що проіснувала 72 дні); друга форма соціалістичної держави — республіка Рад, або радянська республіка (коли в Росії в лютому-березні 1917 р. виникли Ради як єдині органи робітничих і селянських депутатів, що проіснували приблизно 73 роки); третя форма соціалістичної держави — народно-демократична республіка.

Навчальні завдання

Теми рефератів

Співвідношення держави та суспільства.

Правовий статус особи: поняття, структура, принципи.

Концепції лібералізму та неолібералізму як ідеологічне підґрунтя правової, соціальної держави.

Питання для дискусій

1. Проаналізуйте наведений уривок з праці Джона Мілля «Про свободу» (1859 р.) з точки зору цивілізаційного підходу до типології держав:

«Проте настав час, коли людство, просуваючись вперед шляхом прогресу, прийшло до усвідомлення того, що немає жодної потреби в тому, щоб їх володарі мали незалежну владу, інтереси якої суперечили б інтересам їхніх підданих. Люди визнали більш доцільним, аби представники різних державних установ були їхніми вповноваженими чи представниками народу, які, на їхній же розсуд, могли б бути ними ж і усунуті... Поступово це намагання мати обраних чи тимчасових правителів стало головною метою, до якої поривалися народні партії, де такі існували, і ця мета знач­ною мірою затулила собою попередні зусилля народу обмежити владу правителів...»

2. Проаналізуйте наведений уривок з праці Карла Маркса і Фрідріха Енгельса «Маніфест комуністичної партії» (1848 р.) з погляду формаційного підходу до типології держав:

«Історія всіх суспільств, що існували до цього часу, була історією боротьби класів.

Вільний і раб, патрицій і плебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, тобто гнобитель і гноблений, перебували у вічному антагонізмі один до одного, вели невпинну, то приховану, то явну боротьбу, яка завжди завершувалася революційною перебудовою всього суспільства або загальною загибеллю класів, що вели між собою боротьбу...»

3. Як відомо, капіталістичний тип державизародився в надрах феодалізму; розвиток капіталізму відбувався природно — через виникнення капіталістичного способу виробництва, класу буржуазії та пролетаріату в період розвиненого феодалізму; буржуазні революції лише юридично закріпили цей спосіб виробництва, а також завоювали державну владу для свого класу, маючи на меті розвиток цього способу виробництва і проведення необхідних реформ: вони не знищували державний апарат, а лише пристосовували його до своїх потреб та інтересів.

Соціалістична революція не могла обмежитися лише такими реформами. Вона мусила майже повністю замінити державний апарат і встановити свою систему державних органів влади. Після соціалістичної революції та громадянської війни необхідно було створювати соціалістичний тип держави, новий спосіб життя, а отже, й нові умови.

Чим, на Вашу думку, це пояснюється? Обґрунтуйте Вашу відповідь та проаналізуйте основні закономірності становлення та розвитку капіталістичного і соціалістичного типів держави.

4. Борис Чичерін у праці «Філософія права», аналізуючи співвідношення особи та суспільства, проголошував: «…Що таке людська особистість? Людина, насамперед, відокремлюється від інших, як самостійний тваринний організм, що має свої фізичні потреби і прагне до їх задоволення… Але над цим суто тваринним елементом споруджується цілий духовний світ, джерелами якого є розум та воля; …. індивідуалізм, що полягає у визнанні свободи особи, становить наріжний камінь будь-якої справжньої людської споруди. Теорії, які не хочуть знати нічого, крім владарювання цілого над частинами, придатні для машин, а не для людей. Насправді, свідомість та волю мають тільки окремі особи, а не загальні установи, які існують і діють виключно тому, що вони представлені особами…»

У чому, на Вашу думку, полягає зміст тези Б. Чичеріна, що «теорії, які не хочуть знати нічого, крім владарювання цілого над частинами, придатні для машин, а не для людей»? Що має бути наріжним каменем побудови правової, соціальної держави у її співвідношенні з суспільством? Обґрунтуйте свою відповідь.

Завдання для перевірки знань

Питання для самоконтролю

1.Проаналізувавши подані вислови Георга Еллінека та Герберта Спенсера щодо співвідношення суспільства та особи, визначте основні ознаки суспільства.

Георг Еллінек («Соціально-етичне значення права, неправди та покарання», 1878): «Суспільство та індивідуум — це два полюси життя людського роду, і кожна спроба розгадати їх буде приречена на невдачу, якщо односторонньо спиратиметься на один із цих полюсів, залишаючи без уваги інший»; Герберт Спен­сер («Підстави соціології», 1896): «Суспільство є деяка сутність… властивості суспільства подібні до властивостей живого тіла… потрібно розглядати підстави, які дають можливість стверджувати, що сталі відносини між частинами суспільства аналогічні сталим відносинам між частинами живого тіла…»

2. Як відомо, історія становлення прав особи передбачала два етапи. За першого етапу виборювані протягом тривалого часу і запроваджені в соціальну практику принципи індивідуалізму і «негативної» свободи (обмеження втручання держави в економіку) виконали своє призначення. Вони сприяли розвитку ініціатив-
ності, підприємництва, розширенню виробництва, появі нових технологій і форм господарювання. В країнах Західної Європи в основному була сформована правова державність, основне призначення якої полягало в гарантуванні та забезпеченні «першого покоління» прав людини — громадянських і політичних.

За другого етапу вільний ринок призвів до подальшої диферен­ціації суспільства, дедалі більше порушувався принцип рівності (перш за все в економічній і соціальній сферах), поглиблювались суперечності між різними верствами і групами населення. В суспільній свідомості виникали і репродукувались погляди щодо реформування суспільного життя, вдосконалення відносин особи і держави, формування соціально орієнтованої полі­тики за умови зростання ролі держави в питаннях впли­ву на економіку, забезпечення економічних, соціаль­них, культурних («другого покоління») прав людини.

Спробуйте оцінити призначення другого етапу становлення та розвитку прав особи для формування основ не лише правової, а й соціальної держави.

3. Аналізуючи причини зміни однієї суспільно-еконо­мічної формації іншою, Карл Маркс у своїй праці «До критики політичної економії» (1859) зазначав: «В суспіль­ному виробництві люди вступають в певні, необхідні, від їх волі незалежні відносини — виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих від­носин становить економічну структуру суспільства, ре­альний базис, на якому підноситься юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального жит­тя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість.

На певному етапі свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства починають суперечити існуючим виробничим відносинами, або — що є тільки юридичним виразом останніх — відносинам власності, всередині яких вони досі розвивалися. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їхні пута. Тоді настає епоха соціальної еволюції. Зі зміною економічної основи більш або менш швидко відбувається переворот у всій величезній надбудові… Жодна суспільна формація не гине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона дає досить простору, і нові, вищі виробничі відносини ніколи не з’явля­ються раніше, ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах самого суспільства…»

В чому, на Вашу думку, полягає головний недолік Марк­сової теорії про «суспільно-економічну формацію»?

Семінарське заняття № 5-6 „Держави в політичній системі суспільства”

1. Поняття, структура політичної системи суспільства та її основні суб’єкти.

2. Поняття народовладдя, його ознаки та причини виникнення. Представницька та безпосередня форми демократії.

3. Місце держави в політичній системі, її взаємодія з політичними партіями та іншими суб’єктами політичної системи в процесі реалізації політичної влади.

Засвоївши питання сутності держави, і, насамперед, пе­реваги держави демократичного, правового і соціального спрямування, доцільно перейти до розгляду такого особливого соці­ально-політичного механізму («політичної системи»), за допомогою якого в надрах суспільства зароджуються відповідні політичні сили, спроможні просувати суспільство у взаємодії з особливою суспільною політико-правовою організацією (якою є дер­жава) в напрямі прогресу, демократії та свободи.

Отже, в даній темі виділяють декілька важливих блоків питань:

1. По-перше, це визначення змісту поняття «політична система суспільства»; й у зв’язку з цим надання особливої ваги такій категорії як політика, оскільки політика — це мистецтво управляти державою, це прагнення, зумовлене завоюванням, формуванням і використанням державної влади та її інститутів, цілеспря­мованим впливом на неї; площина політичних відносин завжди пов’язана зі взаємодією індивідуальних, групових і загальних інтересів, і тому передбачає існування певного механізму, який би за своїм призначенням був покликаний використати таке різноманіття інтересів не для розколу, а для зміцнення суспільства.

2. По-друге, це з’ясування співвідношення між поняттями «політична влада» та «державна влада» (табл. 1), і з приводу цього дослідження питань народовладдя (табл. 2 (як фундаментальної основи реалізації політичної влади), головний зміст яких полягає в забезпеченні реальної, практичної участі громадян у розробці, обговоренні, прийнятті політичних рішень й управлінні державними та суспільними справами, підвищенні активності громадських об’єднань, утвердженні свободи слова, врахування громадської думки тощо; слід також звернути увагу на те, що в умовах формування громадянського суспільства та правової, соціальної держави особливої ваги набуває налагодження так званого зворотного зв’язку між суспільством і державою у здійсненні політичної влади, що виявляється в наданні найширших можливостей громадянам, їх об’єднанням, іншим недержавним структурам.

Таблиця 1.

---

Дата добавления: 2015-08-21