Рік: фінал

Планьї сторін н співвідношення сил. Готуючись до кампанії 1918 р., німецьке керівництво розуміло, що зтот рік стане для нього вирішальним. Зовні положення німецької коаліції здавалося досить устойчівьім. Розвал російської армії, вьінуж-довший Росію до світу, розгром італійців, успішна стратеги-чна оборона на Західному фронті - все зто, на думку Гінденбурга, Людендорфа та інших керівників німецької армії, створювало сприятливу обстановку для досягнення по-бедьі.

На самому початку року кількісне співвідношення сил на За падном фронті вьіглядело непогано для Німеччини. У березні 1918 р. Антанта мала на французькому театрі 181 дивізію, а Герма-ня - 193; загальне число бійців Антантьі досягало 2158 тьіс. а Німеччині - 2037 тьіс., тобто сільї бьілі майже равньїмі. Майже равньї бьши і сільї артилерії - 15750 знарядь у Антантьі (з них 6370 тяжельїх) і 15 800 - у Німеччини (з них 6100 важче). В авіації і танках у Антантьі бьшо очевидна перевага: 3780 літаків і 893 танка проти 2890 літаків і практично-го відсутності бронетанковьіх сил у Німеччини. Німецьке командо-вання недооцінило зтот вид зброї. У німецькій армії ис-користувалися трофейньїе машіньї і счйтанньїе? Дініцьі влас-ної, багато в чому ще зксперіментальной техніки.

Порівняльна міць Аятантьі та Німеччини вимірювалася, однако, не тільки колічеотвом військ. Фактично сільї Німеччини бьілі на межі виснаження. Джерела поповнення армії бьі-ли ісчерпаньї, поповнень не вистачало. Відчувався брак ра-бочей сільї в ключевш галузях виробництва, непроізвод-тельньїй працю военнопленньїх не міг покрьіть дефіциту.Населених ня голодувало, армія недоїдала. Воєнная промьішленность ціною крайньої перенапруги всього народного господарства ще могла задовольняти потреби. в боєпріпасах і озброєнні, проте німцям доводилося думати і про постачання озброєнням своїх союзників.

Положення Австро-Угорщини, Болгарин і Туреччини бьшо іеіз-Меріме гірше. Вже в другій половині 1916 ряд німецьких частин бьіл відведений на отдьіх вглиб Австро-Угорщини. Офіційні-але - для отдьіха, неофіційно - для того, чтобьі «підгодувати-ся», використовуючи местньїе ресурсьі, а фактично - для контролю над внутрішньополітичним становищем. Продовжував набирати силу Салоникській фронт, погрожуючи ударом у найбільш слабку частьгерма-но-австрійської коаліції.

Антанта день у день ставала сильнішою. Вже наприкінці 1917 р. в Європу почали прібьівать первьіе транспортьі з амери-канськими військами. Наприкінці березня 1918 р. у Франції бьши сформірованьї первьіе 6 американських дивізій дуже сильного складу - по 28 тьіс. бійців у кожній. Вони не мали ще достатнього бойового опьіта, але їх можна бьшо використовувати на второстепенньїх ділянках, знімаючи звідти іспьітанньїе в боях анг-лійскіе і французькі частини. Амеріканцьі прібьшь в хорошому фізичному стані, охоче йшли в бій і бьши слабо воспри-імчівьі до радикальної пропаганді. До кінця войньї із загального числа 3750 тьіс. прізванньїх американців 2087 тьіс. бьши сосре-доточеньї у Франції, склавши 41 дивізію.

У порівнянні з Центральними державами зкономических і внутрішньополітичне становище Антантьі бьшо набагато більш прочньїм. Незважаючи на серьезньїе труднощі, пережіваемьіе Анг-Лією через підводного войньї, а Францією через втрати північно-восточньїх районів, загальні ресурсьі союзників зросли зважаючи вступу у війну США. Про співвідношення зкономических можливостей наочно говорить калорійність фронтового солдатско-го пайка: німецька армія - 2500 калорій, французька - 3816, англійська - 4193, американська - 4714 калорій. Внут-ренняя нестабільність у Німеччині та Австро-Вентр сказьіва-лась в значно більшому ступені. Втома війною дава ло себе знати і в країнах Антанта, але в меншій мірі. Най-більш гостро воно сказьівалось у Франції, уряду якої бьіло все важче утримувати під контролем армйю і іїаселеніе.

У таких уоловіях німецьке верховне командування вирішило домогтися в 19І8 р. победьі. Перемога бьіла необхідна швидка і рішуча, здобута до прібьітія до Європи основньїх сил американської армії. Час працював проти Німеччини. Досягти поставленньїх цілей можна бьіло тільки сокрушітельньїм наступ-ленням на французькому фронті. Підготовка до нього розпочалася наприкінці 1917 р. Німецький Генеральний штаб, фактично під-мявшій під себе політичне керівництво страньї, бьіл твердо має намір використовувати захваченньїе ресурсьі Румьініі, прибалти ки, Украіньї і Закавказзя - продовольство, метал, мінеральні-ве сьірье і паливо.

План Антанти в 1918 р. зводився до віжіданню. Її руковод ство побоюються повторення невдач 1917 р. і пішли за ними внутрішніх потрясінь, позтому расчетьі строілісьс біль-шой обережністю. У січні 1918 р. новий прем'єр-міністр Франції Ж. Клемансо прямо заявив, що Антанта рассчітьівает перемогти до осені 1919 Союзне командування вибрать метод змором, стягуючи навколо Німеччини кільце голодної блокади н вьікідая, коли співвідношення сил дозволить нанести їй вирішальний удар.

«14 пунктів» Вільсоіа і Брестський мир. Декрет про світ, прінятьій II Всеросійським сгездом Рад, і пішло за зтім опублікування Радянським урядом секретіькдогово-рів Росії з союзниками з новою силою поставили питання про цілі войньї. В умовах, коли обидві сторони готувалися до фінальної сутички, необхідно бьіло максимально заспокоїти собственньїй тьіл, згуртувати населення, проголошуючи такі цілі войньї, кото-рьіе бьілі бьі ДОСТОЙНЬІ жертв і страждань. Необхідно бьіло пом'якшити зффект, проізведенньїй більшовиками. Крім того, необхідно бьшо уточнити цілі войньї з урахуванням фактичного вьіхода з неї Росії.

На міжсоюзницькій конференції в Парижі 29 листопада - З грудня 1917 союзники так і не змогли домовитися про спільної точки зору. Первьім заяву про цілі войньї зробив глава англійського уряду Д. Ллойд-Джордж. Вьіступая

5 січня 1918 перед представниками лейбористської партії і профспілок, він говорив про необхідність відновлення су-веренітета захваченньїх Німеччиною країн, покарань винуватців войньї, повазі права на самовизначення. Про останній, вчи-тьівая становище в Ірландії, англійська прем'єр вьісказьівался досить туманно. Однак його вьіступленіе змусило американ-ського президента В. Вільсона поквапитися з оформленням власній позиції.

У посланні конгресу 8 січня 1918 В. Вільсон в якості «єдино можливою программьі» укладення миру, прийом-лемой для Соедіненньїх Штатів, вьідвінул 14 пунктів, включає ших: 1) открьітьіе мірньїе договори, відмова оттайной дипломатії; 2) повну свободу морів, незалежно від наявності войньї чи світу, за винятком заборони мореплавання в цілях претво-ренію в життя международньїх договорові 3) свободу торгівлі - усунення таможенньїх бар'єрів; 4) встановлення твердих гаран-тнй, що забезпечують скорочення озброєнь; 5) «повністю незавнсімое дозвіл колоніальньїх питань», засноване на рівності інтересів населення колоніальньїх територій та уряди метрополії; 6) звільнення Німеччиною всіх оккуп-рованпьіх російських територій та надання Росії мож-ливості самій визначати свою політику; 7) звільнення Бельгії та відновлення її суверенітету і кордонів; 8) возвраще-ня Франції оккупірованньїх територій, включаючи Зльзас-Ло-тарінгію; 9) встановлення меж Італії з ясно вьіраженньїм національньїм ознаками; 10) надання народам Австро-Угорщини права автономії, незалежного розвитку; 11) освобож дення Німеччиною території Румьініі, Сербії і Чорногорії, відновлення їх суверенітету, надання Сербії вьіхода до моря; 12) самостійне існування турецької нації і автономію, вільний розвиток інших національностей, входячи-щих в Османську імперію, международньїе гарантії свобод-ного проходу через чорноморські пролівьі для судів усіх країн; 13) створення незалежної польської держави, що включає в себе бесспорньїе польські території і імеюїдего вьіод до моря; 14) створення особливою системою договорів «загального союзу націй» в цілях «надання взаімньїх гарантій політичної незалежності і територіальної цілісності одно великим і мальїм країнам».

Така проірамма післявоєнного врегулювання, з одного боку, забезпечувала Соедіненньїм Штатам максимально вьі-годньїе умови в суперництві з іншими державами - Велико-Британією, Японією, Францією, оскільки главньїм фактором суперництва ставала воєнная, а зкономічсская міць, тобто та область, де США безперечно лідирували. Сдругой сто рони, програма, вьідвінутая Вільсоном, найбільшою мірою учітьівала зміни, що відбулися в настроях широких верств населення воюючих країн під впливом войньї і рево-Люції в Росії. Саме позтому «14 пунктів» навмисно дис-танціровалісь від традіціонньїх, імперіалістичних методів ведення зовнішньої політики, таких, наприклад, як таємна дип-Ломатем, диктат по відношенню до мальїм народам. Разом з тим «14 пунктів» могли служити деякою загальною платформою для країн Антанти. Не випадково багато їх положення стали осно-вої для майбутньої мирної конференції, що поклала початок з-

будівлі Версальсько-Вашингтонської сістемьі. Зта програма бьі-ла фактично запропонована Німеччини, але оскільки вона содер-жала непріемлемьіе для німців пункту (очищення Окупуй-ванніх територій), ймовірність того, що немцьі приймуть її, бьіла невелика. Однак пропагандистсько зффект як поява «14 пунктів», так і відмови Німеччини вести переговори на зтой основі бьіл вельми великий.

На початку 1918 р. німецьке керівництво бьшо занадто поглинена своїм успіхом на переговорах в Брест-Литовську. Про-диктували Радянській Росії анексіоністський, грабіжницький світ, воно фактично відрізало собі шлях для подальших перего-злодіїв з урядами країн Антанти, дискредитувавши себе як сторону, нездатну до розумного компромісу. На віді-ванньїх від Росії територіях Німеччина створювала систему вас-сальньїх государственньїх утворень. Ставши незалежною Фінляндія бьша окупована німцями, чиє втручання сьіг-рало вирішальну роль у короткій, але крайнє запеклої і кровопролитної громадянської війни в зтой країні. На території бьівшіх прибалтійських губерній Росії німцями бьшо створено Балтійське герцогство, находівшеєся в особистій унії з будинком Гогенцоллернів, а потім, в умовах німецької окупації, бьша проголошена «державна незалежність» Зстоніі, Лат-вії і Литви. На Україні бьша відновлено владу Центральної Заради, що повернулася в Київ на німецьких штьїках. Радянський уряд зобов'язане бьшо визнати мирний договір Заради з Німеччиною та її союзниками і в свою чергу укласти договір з Радою, що визначає граніцьі між Росією і «самостійний України». Правда, вже до кінця квітня німецьке командування замінило режим Радьі владою гетьмана П. Скоропадського, поспішаю-но обраного главою «Української Держави». Суть встановлений-ного на Україні, як і в інших місцях, режиму зводилася до забезпечення німецької зкономіка і армії сьірьем, продоволь-наслідком і паливом.Донська область також бьша окупована німецькими військами.

Особливе становище склалося на південному фланзі бьівшего російсько-німецького фронту. У має 1918 бьш підписаний Буха-рестскій мірньїй договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною, з одного боку, і Румьініей - з іншого. Румьінія повертала Болгарії отриману за договором 1913 Південну Добруджу з «виправленням кордонів» на користь Болгарії. Над Північною Добруджей встановлювався кондомініум держав Четверного союзу, обязьівавшіхся забезпечити Румьініі торговий шлях до Чорного моря по лінії Чернавода-Констанца. Договір фактично перетворював Румьінію в австро-німецьку колонію, передбачав передачу на 50 років в повне користування Герма нії всіх природніх багатств, всього «надлишку» врожаю, всіх портів і железньїх доріг. Головне значення для Німеччини мала румінская нафту. Договір не бьш ратифікований румьінскім королем, хоча проводився в життя, особливо в частині зкономі-чеський, силами німецьких оккупаціонньїх влади. (Після пора ження держав німецького блоку він бьш скасований). Зі свого боку німецький блок санкціонував окупацію Румьініей Бессарабії, проведену в квітні.

У квітні 1918 р. Німеччина нав'язала Туреччини секретне злагоди-шення про розділ Закавказзя, маючи на меті поставити під свій контроль Чіатурська марганець і бакинську нафту. Опорньїм пунктом німецького впливу в Закавказзі стала проголосила незалежність «Грузинська Демократична республіка». У ній бьілі размещеньї німецькі гарнізоньї, її зкономические ресур си і транспортна мережа били взяти під контроль німецьким ко-мандованіем.

Діючи подібним чином, німецьке командування стре-мілось, з одного боку, до досягнення найбільш амбітними, зкстремістскіх цілей, поставленньїх напередодні войньї, отторж-нию від Росії Прибалтики, України, Кавказу. З іншого сторо ні, в наявності било прагнення в найкоротші терміни забезпечити себе ресурсами для успішного завершення войньї. Зта попьггка в мінімальний час взяти під контроль максимальну терито-рію дуже дорого обійшлася Німеччині, тут знову проявився авантюризм її висшая воєнного і політичного керівництва. По-первих, для зффектівності контролю над величезною терито-рией нужни били значними сили. По-друге, вся зта маса задействованньгх військ - від 35 до 50 дивізій - перебувала в охопленій революцією країні, їх морально-політичне відбутися у-яние саме по собі перетворювалося на проблему. По-третє, распьіле-ня сил неминуче срівало використання зкономических ре-сурсів оккупірованньїх територій. Так, на Україні почалося шалений опір селян, вьііівшееся в партизанську, повстанську війну. Для боротьби з нею були потрібні всі новьіе і новие сили, которьіе, в свою чергу, треба бьіло годувати. У підсумку, навіть створивши зффектівності апарат для зксплуатации оккупірованньїх територій, немци так і не змогли отримати очікуваного результату. Сірье і продовольство надходили в кількостях, навряд чи здатні коренньїм чином змінити співвідношення сил. Висвободив значними сили для Західно-го фронту в тих масштабах, які передбачається первісної, не вдалося. Відтягувати перехід в наступ на Захід-ном фронті німецьке командування більше не могло - час працювало тепер проти нього.

Западіьій фронт: последіїее наступ німецької армії. 21 березня 1918 німецькі війська почали перше з серії мощньїх наступів, що тривали до середіньї липня. Зосередивши на ділянці Аррас - JIa-Фер 3 армії (62 дивізії), 6800 знарядь і 1000 літаків проти 29 дивізій союзників, немцьі після короткої артилерійської підготовки почали взламьівать оборону противника.

Первоначапьньїй план операції передбачав розсічення фронту союзників і відтискування англійців до моря. Тим самьім німецьке командування прагнуло розвалити коаліцію: затиснути-нення у моря, отрезанньїе від портів англійці, як вважало німецьке керівництво, охочіше підуть на мірньїе переговори. Одпако хід бітвьі вніс до плану неожіданньїе зміни. Несмот-ря на упорньїе атаки, дві ударньїе німецькі армії зуміли оволодіти лише переднім краєм англійської обороньї, але далі не просунулися. Зате допоміжна армія, що завдавала отвле-Розкаюваний удар в напрямків Ам'єна, домоглася великого успіху. Англійці бьілі отброшеньї за день відразу на 7 км і понесли тяжкий поразку.

Німецьке командування святкувало: прорьів фронту став реальністю, хоча і не в тому місці, де спочатку на відзначалося. Воно всіма силами прагнуло розвинути тактичний успіх і продовжити наступ. У результаті змінився весь план операції: замість того, чтобьі притиснути англійців до моря, немцьі наносили тепер главньїй удар в обхід лівого флангу французького фронту, в кінцевому рахунку погрожуючи Парижу. У Па ріже почалася паніка, прем'єр Ж. Клемансо знову зібрався зва-куіровать уряд в Бордо. Англійська Головнокомандувач-щий Хейг всерйоз почав готувати плани звакуаціі англійців з континенту.

Одіако німецьке командування, як зто вже не раз бьіва-ло, переоцінило свій успіх, собственньїе сільї і недооцінило сільї протистоїть стороною. У безпосередній близькості від атакованого фронту у союзників були крупньїе резерви. До 27 березня німецькі армії просунулися на 60 км, повернувши позиції, оставленньїе в 1917 р., до Ам'єна залишалося 18 км. Але наступного дня співвідношення сил почало змінюватися - до англійцям і французам постійно прибивали свіжі під-кріплення. Союзники в повній мірі використали свое переваж-суспільством в автомобільному транспорті, німецькі ж частини втомилися, ослабли від втрат, порушувалася зв'язок і координація дій з артилерією, сама артилерія страждала від браку боепрі-пасів, підвезення которьіх по переораної снарядами місцевості бьіл утруднений.

Зрештою немцьі вирішили офанічіться захопленням Амье-на, важливого вузла шляхів, що ведуть до Парижу, але не досягли успіху і в зтом. Перед німецькими військами знову стояв суцільний по-зіціонньїй фронт англійців і французів. В операції немцьі втратили 160 тьма. людей, ще 60 тьіс. людина бьілі втрата-ньі в березні на всьому іншому фронті. За один місяць герман-ська армія, вже вичерпала свої поповнення, відчутно скор-тилась.

Під час зтого німецького наступу Антанта вирішила обь-єдине командування союзними силами в руках французького генерала Ф. Фоша. 14 квітня він бьш затверджений главі юкоманду-ющим усіма союзними силами Західного фронту. Довго про-тівілся формальному підпорядкування Фошу командувач амери-канской армією генерал Дж. Першинг.Довелося погодитися на формально незавісімьіе (але фактично в рамках загального пла-ну) дії американських сил і одночасно форсувати перекидання американських військ до Європи - то бьіло едінствеїі-ве засіб створити чисельну перевагу над німцями.

Тим часом німецьке командування зробило новий наступ проти англійців. 9 квітня бьш завдано удару на р. Лис, нацеленньїй по найкоротшому напрямку на узбережжі і мав на меті захоплення портів і пояній1 розгром англійців. До 12 квітня положеіе союзників стало загрозливим, 8 англій-ських і 2 португальські дивізії, що перебували на зтом ділянці, повністю втратили боєздатність. Громадська думка Ан Танта бьіло вражене новим ударом - англійці вьінужденьї бьши очистити Виступ біля Іпра, за которьій в 1917 р. било віддано стільки життів.

Положення врятували бьістро прібьівшіе до місця прорьіва фран-цузское резерви. Прорватися до узбережжя німцям не вдалося.

Німецькі настання будувалися за принципом мощньїх та ранніх ударів по окремих ограніченньїм ділянкам фронту. Операції відділялися один від одного значітельньїмі проміжками часу. Остаточною победьі вони принести не могли - каж-ДОЕ наступ починалося успіхом, але бьістро захлебьівалось. Антанта встигала зосереджувати резерви, часто знімаючи їх з інших ділянок фронту. Оскільки резервьі союзників росли, вони мали перевагу в автотранспорті, бронстанковой техніці, пальному, стратегія таранного удару мала все менше шансів на успіх.

Однак визнати зто німецьке командування не могло. Воно продовжувало будувати наступательньїе плані. Наступне велике

наступ бьіло розпочато 27 травня на ділянці Суассон-Реймс в напрямку Шато-Тьєрі - Париж. До його початку на Западньїй фронт бьши стянутьі все резервьі, включаючи ті частини, которьіе вдалося зняти зі сходу. Всього немцьі мали 205дівізій, з них 80 - у резерві. Зто бьіл межа можливостей змученої, зголоднілий, стікаючої кров'ю, але все ще не бажала визнати поразку страньї. Армія і її командування вирішили перемогти у що бьі то не стало.

Нове німецьке наступ загрожувало Парижу. У першій своїй фазі воно повинно бьшо перерізати залізницю Париж-Верден, життєво важливу для всієї французької армії. Після короткої, але потужної артилерійської підготовки немцьі прірва ли фронт на ділянці в 80 км, просунулися на десяток километр-рів, підійшли до річки Зн, розбили французькі резервьі, бро-шенньїе до місця атаки. До кінця дня прорьів досягав 20 км в глибину. Того ж дня німецька наддалекобійні артилерія почала обстріл Парижа. Фронт бьш майже в півтора сотнях кілометрів від Парижа, на місто падали снарядьі «Великих Берт». Всі зто разом з почастішанням нальотами авіації вплинуло на моральний стан французів.Масштаби німецького успіху панічно перебільшувались. Зти обстрельї і налетьі бьши со-ставной частиною німецької стратегії, стратегії відчаю, мавши-шей метою якщо не домогтися успіху безпосередньо на фронті, то принаймні визвала потрясіння в тьілу у супротивника, примусити його почати переговори на пріемлемьіх для Німеччини умовах.

Під час зтого настання німецькі війська знову вьішлі на Марну, перейшли її і пройшли далі того місця, де вони бьши разбітьі в вересні 1914 р. Проте до 31 травня настав перелом. 2 червня многочісленньїе свіжі французькі дивізії перегородили німцям шлях на Париж, і 5 червня бої завмерли.

Прагнення німецького командування ісправітьдело отвле-Розкаюваний ударом на Компьен, предпрінятьім 9 червня, не допомогло. Французька 10-я армія впервьіе після довгого перерьіва пішла в атаку, звернувши наступаючих у втечу і взявши пленньїх. В цілому ж за травень-червень німецька армія скоротилася ще майже на 300 тьіс. чоловік.

Останню попьітку переламати на свою користь хід собьітій німецьке командування зробило 15-17 липня в ході опе рації, що отримала назву «Битва за мир». Пропаганда зуміла востаннє вселити німецьким солдатам, що успіх зтого настання може привести до почесного світу. Як обьгч-но, немцьі ретельно до нього готувалися: бьіло заготовлено біль-ШОЕ кількість боєприпасів, проведеньї железнодорожньїе вет-ки, готувалися понтоньї для форсування Марньї. Однак Фош заздалегідь знав про час і місце підготовлюваного удару. Коли 15 липня після короткої артилерійської підготовки три німецькі армії пішли в атаку схід і на захід Реймса, вони не зустріли серйозного опору і просунулися вперед, але насправді вони зім'яли тільки незначітельньїе заслоньї. Як тільки німецькі війська відірвалися від власної артилерії, вони наткнулися на потужний опір свіжих французьких сил, які займали глибоко зшелонірованную оборону. Німецькі батальоньї ще йшли вперед, подекуди переправилися через Марну, але вже 16 липня стало ясно, що наступ програно. 17 липня Гінденбург віддав наказ припинити бесплодньїе атаки і гото витися до відходу. Однак бьшо пізно. 18 липня між річками Урк і Зн в атаку перейшла 10-я французька армія. Попереду пехотьі йшов танковьій кулак - близько 250 машин, в повітрі панування-вала численна французька авіація. Удар припав по правому флангу німецького вьіступа, утвореного предидущим-ми наступами. Одночасно перейшли в наступ три французькі армії, тісно центр і левьій фланг німецького фронту. В результаті немцьі очистили южньїй берег Марньї, почали відходити за річки Урк, Зн і Вель. До 4 серпня операції припинилися - немцьі бьілі отброшеньї на 20-30 км, втративши з таким трудом завойоване простір, а головне - втратили ініціативу. Співвідношення сил продовжувало змінюватися на користь Антанти.

Поразка і розпад австро-німецького блоку. В результаті весняних і літніх боїв німецька армія витратила останні резерви. Поступово расформіровівалісь найбільш пошарпаний-ня дивізії, за їх рахунок йшло поповнення вбили в інших частинах. У самие критичні моменти доводилося відправляти з армії десятки тисяч людей для роботи в ключових галузях зкономіка, задьіхавшіхся без робочої сили. На фронт надходило недостатність-але боєприпасів і озброєння, щоб компенсувати втрати в боях і знос. Після майже п'яти місяців непрерівньїх боїв німецька армія знаходилася практично на межі своїх фізич-них можливостей.

Сілі Антанти продовжували наростати. У має до Франції прибили 250 тис.. американців, у червні - 300 тис.. Різко виросло кількість бойової техніки, особливо артилерії, тан ков та авіації. Наявність рясного на ті часи автотранс - порту дозволяло гнучко і бістро перебрасівать підкріплення і Фузі. Фош повільно, але вірно збирав сили для наступу. Бої другій половині липня дали, нарешті, ініціативу в руки союзного командувача. На відміну від таранного удару Гінде-Бурга, спрямованих на отдельньїе ділянки фронту і бьівшіх багато в чому наслідком того відчайдушного положення, в якому ока • залась Німеччина, Фош вьідвінул план последовательньїх неперервним-рьгвньїх операцій, связанньїх єдністю мети.

Першою з сірчаного намеченньїх операцій стала Ам'єнська опе-рація, задумана з спочатку вельми скромну мету - Відкинь-сить німців від Ам'єна і забезпечити безпеку залізної до роги Париж-Кале. Вона робилася ограніченньїмі сила ми, але у союзників бьшо більш ніж четьірехкратное превос-ходство в артилерії, а більш ніж п'ятистам їх танкам немцьі взагалі нічого не могли протиставити. Розпочате вранці 8 ав-густа наступ застало німецьку армію зненацька. Поль-зуясь туманом, без попередньої артилерійської підготовки танки прорвали оборону, увірвалися на артилерійські позиції. Оборонітельньїе лінії німецьких військ бьши рассеченьї, гар-нізоньї отдельньїх вузлів опору отрезаньї і окруженьї. Саме тоді почав сказьіваться занепад бойового духу герман-ської армії, дала про себе знати загальна втома від войньї. Мно-Гії солдатьі, не бажаючи далі битися, здавалися в полон. Герман-ське командування бьшо особливо вражене випадком, коли йшли в атаку резервньїе підрозділи бьши встреченьї від-ступають частинами криками: «штрейкбрехерів! Їм ще мало войньї!»До 13 серпня операція завершилася. ЗО тьісяч взятих со юзнікамі пленньїх і захваченньїе трофей наочно говорили про падіння стійкості німецької армії, про занепад її волі до соп-ротівленія.

14 серпня на нараді Коронного Ради в Спа (резиден-ції німецької Ставки) Гінденбург і Людендорф прямо заявив ли імператору Вільгельму, що перемогти німецька армія не може, що вьіход необхідно шукати в переході до Верховними кой обороні, домагаючись тим часом світу на основі пере-говорів. Німецькі генерали сподівалися, перейшовши до оборони, перечекати зімлів кампанію і дотягнути до весни наступного року. Зто засідання, на якому бьш визнаний факт воєнного пораження, означало і фактичний кінець диктатури Гінде-Бурга-Людендорфа, установлешюй наприкінці літа 1916 винятково становище генерал-квартирмейстера 3. Людендорфа, який керував Генеральним штабом, а фактично і престарим-льім фельдмаршалом П. Гинденбургом, значною мірою ос-новьівалось не тільки на його профессіональньїх якостях, а й на тому, що саме він стверджував протягом двох років, що може привести Німеччину до перемоги. Тепер він сам зізнався в тому, що перемога неможлива. Країну між тим продовжували запевняти в зворотному. Такому стану речей сприяло те, що німецькі війська як і раніше знаходилися на чужій тер торії, а інформація, що надходила з фронту, найсуворіше контролювалася.Людендорф залишався на своєму посту ще майже півтора місяця, до кінця вересня. За зто час він зумів підготувати і провести свою останню операцію, в якій вьіступал вже як політик. Тепер він планував за-вершать войньї. Військова поразка не повинно бьіло перетворитися у розгром, в дискредитацію військової кастьі. Німецький народ не повинен бьіл побачити свою армію, про непереможність якої йому говорили протягом усіх четьірех років войньї, яка бреде в колонах военнопленньїх, не повинен бьіл побачити победоносньїе союзньїе війська, що входять до Німеччини. Підписати перемир'я і мир, наступний за поразкою, должньї бьілі не ті, хто отказьівался робити зто, обіцяючи перемогу, а ті, хто пропо-гал починаючи з 1917 р. почати переговорьі про світ, - партія опозиції, соціал-демократи, виступать з «мирними резо-люціямі». Зто било тим більше важливо, що президент В. Вільсон в нотах неодноразово заявляв про необхідність зміни по-литического ладу Німеччини як одному з найперших умов початку переговорів.

Зти заходи били тим більше неминуче, що становище на фронті погіршувався. Фош зумів провести в життя першу частину свого плану. В результаті серії приватних операцій німецька армія била відтіснена по всьому фронту. За два місяці боїв - з середини серпня до середини жовтня - фронт віпрямілся, скоротившись з 910 до 740 км, Німеччина втратила лише полон-ними 150 тис.. людина, в руки союзників потрапили 2 тис.. знарядь і 13 тис.. кулеметів. Здатність німецької армії до сопротив-лению на очах падала. У зтих умовах Фош вирішив почати останній наступ з рішучою метою - прорвати герман-ський фронт на всьому його протязі, оточити і знищити німецькі армії; всі союзньїе армії французькі, англій-ські, американські, бельгійські - должни били наносити кон-центричний удар на протязі від моря до Маасу. Антанта ніколи ще не била такою сильною, вона імелз 220 дивізій проти 182 виснаженням дивізій німців. Союзники вівелі в резерв 87 дивізій і всю кавалерію, у Франції вже сражяпіоь 1,5 млн американців, а в портах разгружллісь все іовьіе і новие війська. Німецька сторона могла проти вопоставіть всьому зтому тільки пасивну оборону. 26 вересня почалося загальне наступле ня на 420-кілометровому фронті. 12 союзних армій наступали проти 10 німецьких. Особливо рвалися в бій не Осміяний гірким ОПит поразок амеріканскіс дивізії, нсся при зтом величезних втрат. Німецькі війська завзято соп роти влялісь, первьіе п'ять днів союзники не мали успіху. Проте потім почався відступ, одновременньїй медленньїй відхід всієї гер-манской армії, що тривав до самого 11 листопада, до заклю-чення перемир'я.

Німецькі війська не бьілі ні унічтоженьї, ні окруженьї. Незважаючи на втому, вони відходили в порядку, руйнуючи за собою мостьі, дороги. Союзники повільно рухалися за ними по спустошеній місцевості.

На коронна рада в Спа 29 вересня Гінденбург і Лю-дендорф заявили, що армія не в змозі більше вьщержівать натиск супротивника, починає вьіходіть з покори і що єдиний порятунок - у бьістром укладення перемир'я. Сам же Людендорф, підготувавши зміну уряду, спритно Спрови-царювати власну відставку. Рейхсканцлером бьш призначений принц Макс Баденський, який мав репутацію ліберала. Змінено бьіл статус уряду - тепер воно бьіло відповідально перед рейхстагом, до його складу бьши введеньї соціал-демократи (всі зто здійснювалося під чітким контролем Генштабу). Одночасно, 29 вересня, Німеччина звернулася до президента США з 'проханням про світ. Союзники, уверенньїе у перемозі, не поспішали з відповіддю. 4 жовтня В. Вільсону бьша спрямована нова нота з пропозицією про перемир'я. Німецька сторона ще сподіваємося-лась покласти в основу переговорів «14 пунктів». Однак ще до того, як бьши обнародованьї умови перемир'я, Німеччину змусили принятьпредварительньїетребования, що включали пре-кращения підводного войньї і ОТЗЬІВ човнів в їх постоянньїе базьі, звакуацію всіх оккупірованньїх областей. Одночасно німецькій стороні дали зрозуміти, що подальших переговорів не буде до тих пір, поки не усунений Вільгельм II і верхів-ве командування не підпорядковане політичної влади. Виникло питання про зречення Вільгельма і кронпринца. Кайзер отбьш в Ставку під захист Гінденбурга.

Незважаючи на поразку німецької армії на Західному фрон ті, положення її ще не стало катастрофічним, порався Антан-тьі НЕ бьш переважною. Перемир'я сделапо неізбежньїм розвал блоку Центральньїх держав, що почався в середині вересня в найслабшою його частини.

15 вересня армії Салонікської фронту почали наступ в Македонії. Зтот фронт, на створення, збереження і посилення якого Антанта витратила стільки сил, дипломатичних ін-триг, золота, зброї та крові, почав нарешті грати відведену йому роль. «Заноза» в територіальному масиві авотро-гермаїїско го блоку, хвороблива, але не дуже небезпечна, перетворилася на сталевий клинок, нещадно шматують «м'яке бапканское підчерев'я» Центральних держав, що порушував життєво важньїе для них зв'язку. Через 10 днів після початку наступу болгар-ська армія бьша повністю розгромлена і капітулювала. Цар Фердинанд бьіл повалений. 26 вересня німецьке командування розпорядилося послати в Болгарію 5 німецьких і 3 австро-венгер-ські дивізії, але бьіло вже пізно. 29 вересня Болгарія слалом на милість переможця. Того ж дня 11-я німецька армія в Македонії бьша взята в полон. У результаті істотно погіршити-лось положення Туреччини, бьшо поставлено під загрозу поста-ня Німеччини румьінской нафтою. План німецького командо-вання - зайняти жорстку оборону на Західному фронті і, до-ждавшие весньї, боротися за пріемлемьій світ - затріщав по швах.

Турецька армія бьша остаточно розгромлена. 31 жовтня Туреччина підписала в Мудрос, на острові Лемнос, капітуляцію, продиктовану Великобританією.

Погіршення положення австро-німецького блоку на Балка нах негайно позначилося на Габсбурзької монархії. Прагнучи досягти компромісу з національно-освободітельньїм движени-ем, правлячі кола Австро-Угорщини, наслідуючи приклад старшого партнера, Німеччини, також харчувалися здійснити «революцію згори». Маніфест 16 жовтня перетворював Австро-Угорщину в союзну державу. Ще раніше «коронньїе області» імперії стали створювати свої Національньїе советьі. 28 жовтня чеш-ський Національньїй рада проголосила в Празі повну неза-ісімость Чехословаччини. Національньїе советьі Хорватії та Сло-веніі вісказалісь за обьединение з Сербією. Угорська На ціональньїй рада проголосила незалежність Угорщини. Положе ня в Будапешті бьшо отчаянньїм - голодна юрба захватьівапа баржі з зерном, які йшли по Дунаю до Німеччини, і розбивала їх.

Після переходу влади на місцях до Національньїм радам все бьівшіе коронньїе області Австро-Угорщини порвали зв'язок з Віднем. Утворилися національньїе уряду потребова-ли отзьіва військ з фронту. Розділу армії сприяв той факт, що більшість австро-угорських частин, як правило, формувалися з уродженців одних і тих же місцевостей і від-туди ж поповнювалися. Австро-угорська армія спочатку бьі-ла розділена за національною ознакою. З 20 жовтня войс ка почали самовільно йти з фронту. У такій обстановці 24 жовтня Ітап почала наступ проти вже не сущест-вова австро-веігерской армії (правда, все ответственньїе ділянки бьши занятьі англійськими та французькими частинами).Угорські, чеські, югославянськие і румьінскіе солдати отка-залісь обороняти фронт. Лише подекуди продовжували опираючись-

38 - 4659 ніє німецькі частини і ті підрозділи австрійської армії, которьіе бьши сформірованьї з німців. Однак навіть у таких умовах вперед просунулися тільки англійці і французи.Італьянцьі пішли вперед, коли фронт стало вже нікому оборо няти, коли з нього пішли останні частини противника.

29 жовтня повстали моряки на суднах австро-угорської Адрі-атіческой зскадрі. Флот бьш переданий югославянекому Націо-нальному раді у Загребі, а дунайська воєнная флотилія - ​​Угорщини. Флот слідом за армією розпався. Поки югославяне опановували зскадрой, італійські BMC провели одну з не-багатьох своїх удачньїх операцій.Диверсанти-підводники, про нікнув в без охорони базу, підірвали кілька великих су-дів, на которьіх вже бьши спущеньї австрійські прапори. Зто бьша не так бойова, скільки політична операція - Іта-лія не бажала, чтобьі у майбутньої Югославії бьш сільньїй во єнній флот. З листопада Австро-Угорщина підписала в Падуї пе-Ремір і здалася на милість італійського «переможця», що не здобув жодної победьі. Тепер з південного сходу Герма нії погрожував кулак ударньїх англійських і французекіх корпусів. Падали останні планьї що позбулася всіх союзників Герма нії вьіетоять, домогтися скільки-небудь прийнятної світу.

Комп'єнське лереміріе. Антанта не поспішала з відповідями на німецькі нотьі від 29 вересня та 4 жовтня: час працювало на неї. Німеччині залишалося лише поступатися все більше і біль-ше. Відповідь на Обрашение до президента США В. Вільсона з проханням про світ бьш суворий: Німеччина повинна бьша заздалегідь погодитися на любьіе умови перемир'я, которьіе запропонують їй союзники.

27 жовтня така згода бьшо отримано. Почалася підго-товка до переговорів про перемир'я. Депутати рейхстагу лише в самому кінці вересня - початку жовтня отримали реальне перед-дання про масштаби воєнного поразки, їх розгубленості і люті НЕ бьшо межі. У свою чергу найбільш авантюристи-чесання настроенньїе представники командування харчувалися продов жити війну, стверджуючи, що безвіходное положення змусить все населення включитися в боротьбу за власне існування і терпіти любіе позбавлення.

Частиною зтой авантюрної стратегії став наказ флоту От-Криту моря війта з баз і напасти на англійський флот. На недоуменнне вопросьі матросів про підготовку кораблів до ви ходу в морі - адже уряд вже веде переговори • офіцерів ри відповідали, що зто «їх уряд» веде переговори, а вони, офіцери, віполняют наказом свого командування. У результа ті наростаючої напруги команди двох лінкорів взбунтова-

лись. Їх вьіступленіе бьшо придушене, більш тьісячі матросів бьілі арестованьї і свезеньї на берег, їх чекали военньїй суд і розстріл. На базі почалися мітинги команд, демонстрації. Відповіддю на арестьі стало повстання на більшості крупньїх кораблів в Кілі і Вільгельмсгафене. Матросьі залили котльї своїх кораблів, підняли красньїе прапори, зійшли з зброєю на берег, до них приєдналися солдатьі морської пехотьі. Зти собьітія 3-4 листопада стали початком революції в Німеччині.

Попьіткі верховного командування кинути фронтовьіе войс ка для придушення распространявшейся революції не мали ус-пеха. 9 листопада берлінський гарнізон і гвардія перейшли на бік повсталого населення, принц Макс Баденський обьявил

про зречення Вільгельма II. 10 листопада Вільгельм II втік до Голландії.

Коли німецька делегація прібьшь до головнокомандувачу союзників на Західному фронті Фошу і, бажаючи почати бесіду, запитала його про умови перемир'я, той прямо сказав, що умов немає, єсть тільки одна вимога - Німеччина повинна встати на коліна. На його боці бьша сила, чинити опір НЕ бьшо практично ніякої можливості. Народ не хотів про-долженой войньї, армія розвалювалася, флот повстав, союзники бьілі потеряньї. Умови перемир'я, який набрав чинності в 11 ча-сов ранку 11 листопада 1918 р. бьши неумолімьі. Німеччина обязьі-валась протягом 31 дня після підписання перемир'я очистити левьій берег Рейну, Бельгію, Люксембург, Зльзас і Лотарін-енергію. Належало освободітьвсехпленньїх, повернути трофей, вклю-чаю захваченньїй в Бельгії золотий запас. Німеччина бьша обя-зана вьщать країнам-переможницям 5 тьіс '. знарядь, 25 тьіс.кулеметів, 3 тьіс. мінометів, 1700 літаків і все дирижаблі, 5 тьіс. паровозів, 150 тьіс. вагонів, 5 тьіс. автомобілів, всю броньовий техніку, хімічну зброю. Німецький флот з невеликою-шими командами на борту повинен бьш йти здаватися в указанньїе Антантою портьі.

Зто бьши всього лише умови перемир'я. Аж до заклю-чення світу Антанта залишала за собою право зберігати бло каду Німеччини. Такі умови самі по собі говорили про те, ка-кой світ буде продиктований роззброєної, знесиленої країні.

Війна закінчилася. Пройшли четьіре з гаком роки небьіва-лого напруги, жертв і страждань. Ціною войньї стали майже 10 млн убітьіх і померлих від ран, понад 20 млн іскалеченньїх (63,6% всіх втрат - убітьіе, 14,0% - померлі від ран, 0,4% - померлі від отруєння газами). З'явилися невіданньїе формьі збройної борьбьі, організації зкономіка, маніпуляції че-ловеческой свідомістю. Колишні уявлення про можливе і

Поразка Четверного союзу. Вступ США у війну проти Німеччини не могло повністю компенсувати Антанті втрату Росії, але сприяло нарощуванню її переваги над Четверного союзу, як військового, так і морально-політичного. Істотне значення мало оприлюднення президентом Вільсоном в січні 1918 р. так званих 14 пунктів - своєї програми повоєнного устрою. Вона розроблялася і широко пропагувалася в усіх країнах.

Звичайно, висуваючи її, деякі кола США домагалися посилення своєї ролі у світі. Але набагато важливіше було те, що в цій програмі в концентрованому вигляді виражалися широко розповсюдилися в усіх країнах прагнення людей до справедливого, тривалого і міцного миру. У ній передбачалися висновок відкритих мирних договорів, забезпечення свободи мореплавання і торгівлі, гарантії скорочення озброєнь, неупереджене врегулювання колоніальних суперечок, звільнення територій і відновлення незалежності окупованих країн, надання автономії національним меншинам, а головне - створення Ліги націй - союзу держав для огорожі незалежності та територіальної цілісності всіх країн.Майже всюди більшості населення вона виявилася зрозуміліше і привабливішою як загарбницьких планів олігархій, так і революційних закликів більшовиків. Урядам Великобританії та Франції довелося солідаризуватися з нею.

Час працював на Антанту - до березня 1918 р. у Франції було вже більше 300 тис. солдатів США. Тому незабаром після підписання Брестського миру з Росією німецьке командування почало потужний наступ: проти 32 англійських дивізій в Пікардії були кинуті 62 німецькі дивізії, що мали значну перевагу в артилерії і літаках. Фронт був прорваний, англійські війська готувалися евакуюватися додому, а французький уряд знову мало намір виїхати в Бордо.

Але погоджувати дії союзників генерал Ф. Фош кинув у бій великі резерви і поразки вдалося уникнути. План німецького командування підкріпити підводну блокаду Великобританії розгромом її військ не вдався.

Відволікаючи резерви англо-французького командування, німецькі війська в травні, червні та липні зробили три великих наступу. Їм вдалося значно просунутися, вийти на річку Марну і вони виявилися в 70 км від Парижа. Однак у битві на Марні німцям, як і в 1914 р., не вдалося добитися перемоги. Їх наступ захлинувся, а французькі війська перейшли в контрнаступ.

У битві під Амьеном 8 серпня німецькі війська зазнали тяжкої поразки і це підірвало їх моральний стан. Людний-дорф назвав цей день "чорним днем ​​німецької армії". Німецьке командування прийняло рішення домагатися світу дипломатичним шляхом. Втративши в боях 1918 800 тис. чоловік, німецькі війська були знекровлені, деморалізовані і до вересня відкотилися до вихідних рубежів свого весняного наступу.

Ініціатива всюди перейшла в руки Антанти. Її війська в середині вересня прорвали фронт противника на Балканах, і вже 29 вересня Болгарія підписала перемир'я. 26 вересня почався наступ англо-франко-американських військ по всьому Західному фронту. Німецька оборона була прорвана. Німецьке командування визнало становище безнадійним, і 5 жовтня уряд Німеччини запросило президента США Вільсона про перемир'я.

Але ще до підписання перемир'я - 11 листопада - у Німеччині повстанням військових моряків 3 листопада почалася революція. Кайзер втік, і країна була проголошена республікою. У жовтні зазнали поразки турецькі війська в Палестині, і 30 жовтня Османська імперія підписала перемир'я з Антантою. Після прориву італійськими військами австро-угорського фронту 3 листопада капітулювала імперія Габсбургів, в якій теж почалася революція.

Четверний союз був розгромлений, і Антанта, що втратила Росію, але обросла новими союзниками, здобула перемогу. Проте мети переможців реалізувати було дуже не просто, особливо стала популярною програму Вільсона.

Війна, розпочата європейськими державами, охопила 33 з наявних тоді 59 незалежних держав з населенням більше 1,5 млрд. людей - 87% населення планети. Були вбиті і померли від ран 10 млн. чоловік і в два рази більше - поранені. Прямі військові витрати і вартість зруйнованого перевищили 266 млрд. дол того часу. Розорені були цілі країни.Наслідком війни стали соціальні вибухи, в результаті яких з карти світу зникли Російська, Німецька, Австро-Угорська та Османська імперії. Світ змінився, але розпочатий війною світова криза тривав.

Дата добавления: 2015-08-21