Початок войньї

Липневий криза. Непосредственньїм приводом для роз-рачіванія міжнародної кризи стали собьітія в Сараєво 28 червня 1914 Місто Сараєво - столиця Боснії, аннсксіро-ванной Австро-Венфіі в 1908 р., значну частину е.го на селення становили серби. 28 червня - день Св. ІЗіта - бьіл святий для сербів датою: в зтот день в 1389 р. Сербський військо зазнало поразки від турків у битві на Косовому полі, що призвело до багатовікового османському ярму. Саме в зтот день в місто прибив наслсднік австрійського престолу зрцгерцог

Франц-Фердинанд з дружиною. У Боснії та Герцеговині дей ствовапі націоналістичні організації різної степсні ра-дікалізма. Некоторьіе з них бьілі прямо або косвеіно свя-заньї зі спецслужбами Сербії, Росії та інших держав. Ра дікально настроенньїе сербські націоналістьі сююнньї бьілі розглядати зрцгерцога як одного з главньїх своїх ворогів, свого роду уособлення антисербську політики в ес най-леї одіозньїх, оскорбітельньїх формах. Прем'єр-міністр Сер біі Н. Пашич, знаючи про діяльність тайньїх організацій, пре-дупреждал австрійське гіравітельство про можливість покушсіія на спадкоємця австрійського престолу. Австрійські службьі без-небезпеки також бьши в курсі справи, але не вважали нужньїм перед-приймати що-небудь. Дальнсйшій хід собьітій підтвердив перед-положення про те, що сараєвське вбивство носило багато в чому запланірованньїй характер, готувалося як продумана широ-комасштабная провокація, рядовьіе виконавці і навіть прямьіе організаторьі якої не підозрювали про действітельньїх вдихніть-ВІТЕЛ.

Під час проїзду автомобіля з зрцгерцогом через місто на нього бьіло скоєно невдалий замах: кинута бомба не досягла мети. Однак візит не бьіл перерваний, кортеж продов-жан слідувати за встановленим і заздалегідь відомому марш руту. Наступний покушавшийся, гімназист-серб Гаврило Прин цип, досяг мети - зрцгсрцог і його дружина бьілі застреленьї. На першому ж допиті Принцип заявив, що діяв з націона-лістіческіх спонукань.

Ще 12 червня о Конопіште, маєтку зрцгерцога, відбулося його свіданіс з кайзером Вільгельмом II. Під час зтого суду-ня німецький імператор схвалив план войньї Австро-Угорщини з Сербією, завоювання її, обіцяючи повну підтримку. Маневрьі австрійської армії в Боснії, на которьіе поспішав зрцгерцог, бьілі прямий підготовкою до такої війни. Війна проти Сер біі значною мірою бьіла зумовлена ​​і без сараєвським-го вбивства. Вона повинна бьііа не тільки сприяти укреп-лению позицій германо-австрійського блоку на Балканах, але по можливості і послужити детонатором загальноєвропейського кон-фликта.

Відразу ж після замаху, 5 липня, під час зустрічі гер-манского і австрійського імператорів в Потсдамі кайзер одоб рив план расправьі з Сербією, тобто фактично бьіл взято курс на провокування войньї. Першоосновою Росія, тісніше всіх свя-раптове з Сербією, схильна бьіла до того, чтобьі не загострювати копфлікт - унаслідок незавершеності своєї программьі під-спорудження і з боязні внутрішніх потрясінь. Тільки під час візиту президента Франції Р. Пуанкаре в Петербург, начавше-гося 20 липня, било прийнято остаточне рішення про те, що у разі чрезвьгчайньїх обставин Росія підтримає Сербію і в свою чергу буде підтримана Францією.

У другій декаді липня вже досить ясно оформилося безпосереднє протистояння Німеччини та Австро-Угорщини, з одного боку, Росії і Франції - з іншого. Вирішальну роль грала позиція Англії.Займи Англія ясну і певну позицію, Німеччина не змогла бьі действоватьс такий безоглядної рішучістю. Але англійські представники підкреслено дис-танціровалісьот разгоравшегося кризи, йшли від вьісказьіва-ня чіткої позиції.

У деньотьезда Пуанкаре з Росії, 23 липня 1914 р., австрійський-ський посол барон Гізльвручіл сербському прем'єру Пашичем ноту, яка носила характер ультиматуму. Прийняття австрійських вимог (відповідь треба било дати через 48 годин) означало бьі відмова Сербії від політичної самостійності. Сама нота бьіла складена в нарочито образливому тоні. Сербські дипломати зуміли, не впустивши престижу своєї страньї, дати задовільний-ньій відповідь на всі требовапія, крім одного, що стосувалося допу щення діяльності австрійських поліцейських властей на терри-торії Сербії з метою припинення антиавстрійського руху. В цілому відповідь бьіл вьщержан в прімірітельньїх тонах. Навіть Вільгельм II порахував його, вьісказьіваясь неофіційно, цілком удовлетворітельньїм. Однак 25 липня австрійський посол поки-нув Белград. Відносини бьілі разорваньї. Зто бьіл первьій крок до прямого конфлікту.

28 липня Австро-Угорщина обгявіла Сербії війну і на сле-дме день почала бомбардування Белфада. 29 липня Рос ся, побоюючись, що подальша поступливість призведе до втрати нею всякого впливу на Балканах, обьявила мастикову мобілі-зацію.

Німеччина, в свою чергу, аж до 29 липня сподівалася на нейтралітет Англії. Проте вранці 29 липня британський міністр іностранньїх справ 3. Грей заяііл німецькому послу, що у разі, якщо у війну будуть втянутьі Франція і Німеччина, Англія вьіступіт па боці французів. До зтого часу німецька дипломатія, швидше, провокувала війну, тепер же вона попи талась спонукати австрійців до компромісу. Попьіткі канцлера Бетман-Гольвега бьілі в буквальному смисло пресеченьї воєнні ми. Начальник Генерального штабу Г. Мольтке-молодший настаи-вал на прискоренні початку военньсх дєйствій, т.к. подальші зволікання, з його точки зору, позбавляли Німеччину переваг. У самій Німеччині вже тиждень-полторьі йшла скрьітая мобілізація, особливо в області зкономіка. У тій фазі роз-ку, тобто на переході до зрілого індустріального суспільства, бьши созданьї такі військово-технічні, організаціонньїе структури, которьіе, будучи едінождьі пріведеньї в дію, вже не могли бьіть остановленьї. Вони починали розвиватися за своєю собст-кої логіці, вьіходя під контролю своїх творців. Зта система включала в себе безліч ланок - транспортньїе структур і зв'язок, апарат мобілізації, механізм развертьіва-ня військ, їх постачання та т.п.

29 липня німецький уряд пригрозило, що якщо Росія не припинить мобілізацію, то і Німеччина вдасться до мобілізації. По суті справи Німеччина ставила російську дипло Матік) в безвьіходное положення. ЗО липня Росія оголосила загальну мобілізацію, Австро-Угорщина також вирішила обьявить загальну мобілізацію, а Росії бьіл предьявлено ультиматум з вимогою припинити военньїе приготування. У відповідь на відмову російської сторони Німеччина обьявила 1 серпня війну Росії.

Німецьке наступленіїе. Такий початок войньї ставило план Шліффена з ніг на голову. Всі попіткі німецькій стороні спровокувати французів успіху не мали. Незважаючи на взвін-ченную, розжарену атмосферу, французькі спецслужбьі не допустили ні єдиного інциденту відносно німецького дип-ломатіческого персоналу, а французькі війська били відтягнути на ЗО км від франко-німецької Фаніціо. Тоді Німеччина об-вінілу французьку сторону в бомбардуванні німецької тер-ритор, не вказавши при зтом конкретного місця і часу. З серпня Німеччина оголосила війну Франції, і тут же удар-ня корпусу німецької армії порушили нейтралітет Бельгії та Люксембургу.

Спочатку німецька сторона хотіла вимагати у Бель гии права використовувати її територію, мотивуючи зто необхідністю рятувати бельгійський нейтралітет від французів і англійців-чан.Бельгія не тільки відмовилася, але й вирішила надати опір, чого немци зовсім не очікували. Графік руху німецьких військ за планом Шліффена зірвався.

Тільки в момент вторгнення німецьких військ до Бельгії Англія показала свою дійсну готовність йти до кінця, потре-Бова припинити порушення нейтралітету Бельгії та вивести звідти всі які увійшли війська. Зто вимога Англії залишилося невіполненнім, і 4 серпня вона обьявила Німеччині війну. Відповідно в стані войньї з Німеччиною виявилася і вся Британська імперія.

У результаті вже на самому початку серпня в Європі били созданьї три фронти, що зберігали свое значення до самого кон ца войни. З грудня 1914 Західний фронт тягнувся від Північ ного моря до Швейцарії і мав протяжність близько 700 км.

Від Балтійського моря до Румьініі тягнувся Восточньїй, або Рус-ський, фронт, а вздовж річок Дунай і Сава образовапся фронт Балканський, або Сербська.

Під всіхкраїнах-главньїхучастникахразразившейся войньї - її початок супроводжувалося невіданньїм злетом шовіністичних настроєній. Особливо характерно зто бьіло для великих міст, насамперед столиць. Многотьісячньїе толпьі буквально беснова-лісьна плоідадях Берліна і Санкт-Петербурга (перейменованого в Петроград), Парижа, Лондона і Вені. Такі настрої слід прізнатьбольшім досягненням тодішнього пропагандист-ського апарату, бьівшего складовою частиною тих самьіх структур, которьіе, будучи пріведенньїмі в дію, працювали вже за власною логікою.

Широкомасштабне збройне зіткнення європейських держав почалося для більшості сучасників несподівано в серпні 1914 р. Коли серб Гаврило Принцип - учасник боротьби за незалежність югославських народів - 28 червень стріляв в Сараєво в ерцгерцога Франца Фердинанда, присутнього на навчаннях австро-угорських військ в Боснії, ні він, ні які дізналися про сенсацію з газет європейці не думали, що смерть ерцгерцога стане приводом для дій, які через місяць приведуть до світової війни.

Липневий криза. Однак керівники Австро-Угорщини та Німеччини ще до розслідування замаху вирішили використовувати його як привід, щоб, як висловився Вільгельм II, "покінчити з сербами".

Це рішення здавалося вельми обдуманим. Австро-Угорщина повністю покладалася на підтримку Німеччини, яка вже підготувала свої збройні сили до війни. Можна було сподіватися, що ще не готова до війни Росія не зважиться захищати Сербію, але якщо і виступить, то проти Австро-Угорщини та Німеччини не встоїть. Що стосується союзниці Росії - Франції, то німецький Генеральний штаб бачив у ній головного противника, але давно розробив план її блискавичного розгрому. Німецькі генерали, всупереч застереженням Бісмарка, не сумнівалися в перемозі над Росією. При цьому керівники австро-німецького союзу не втрачали надію на нейтралітет

Великобританії, але вважали, що в кожному разі вона, не маючи потужних сухопутних військ, не зможе перешкодити їхнім перемогам на континенті.

Майже місяць керівники держав і громадську думку Європи обговорювали загибель ерцгерцога і можливі наслідки. Уряд Росії рекомендувало Сербії бути поступливішим, але разом з тим почало підготовку до мобілізації. Відвідавши Петербург президент Франції Пуанкаре радив Росії допомогти Сербії і запевнив, що Франція "буде вірна своєму союзницький обов'язок". Уряд Великобританії вважало за потрібне дати відсіч домаганням австро-німецького блоку, але бажала, щоб першими виступили Росія і Франція. Воно остерігатися висловлюватися прямо - не руйнуйте ілюзорні надії німців на його нейтралітет. Керівники Німеччини, випередила інших в озброєннях, вирішили не упускати випадок для розгрому Росії та Франції.

Більшості населення здавалося, що черговий гострий балканський конфлікт закінчиться компромісом. Пацифісти і інтернаціоналісти в парламентах, на мітингах і демонстраціях засуджували агресивність керівників держав і все ж сподівалися на їх розсудливість.

Поклавши відповідальність за сараєвське вбивство на Сербію, уряд Австро-Угорщини за згодою Німеччини пред'явило сербському уряду такі вимоги, прийняття яких означало б втрату Сербією незалежності. Хоча сербський уряд і прийняла більшість цих вимог 28 липня Австро-Угорщина посунула проти Сербії свої війська - почала війну.

Російський уряд відповіло мобілізацією. Керівники Німеччини зажадали її припинення, а коли Росія відхилила їх ультиматум, то 1 серпня Німеччина вступила у війну з Росією.Потім, 2 серпня, німецькі війська зайняли Люксембург, і 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції. Розтоптавши бельгійський нейтралітет, німецькі армії через територію Бельгії рушили до Франції. До досади кайзера на захист нейтралітету Бельгії проти Німеччини виступила Великобританія. Разом з європейськими державами у війну були залучені їх домініони і колонії, і війна вже в серпні стала світовою.

Причини світової війни і цілі її учасників. Причиною першої світової війни було зіткнення інтересів європейських великих держав. Формулюючи ці інтереси, правлячі кола кожної з них пов'язували задоволення потреб народів з прагненнями фінансових олігархій. У Парижі офіційна пропаганда запевняла, що без повернення загублених в 1871 р. територій і навіть перенесення кордону на Рейн не можуть бути задоволені потреби французького народу, тим більше його амбіції - грати провідну роль на континенті. У Лондоні - доводила, що без розтрощення Німеччини як головного конкурента не можуть бути задоволені життєві потреби народу Великобританії. У Петербурзі та Москві нею стверджувалося, що нібито без заходу німецької конкуренції, захисту слов'ян від Австро-Угорщини та розширення впливу на Балканах, аж до чорноморських проток, не може розвиватися Росія. А в Берліні перспективи задоволення потреб німецького народу зв'язувалися з розгромом Великобританії та Франції, об'єднанням держав континенту (Серединної Європи) під керівництвом Німеччини, з колонізацією європейської частини Росії. Офіційна пропаганда у Відні та Будапешті запевняла, що народи Австро-Угорщини не можуть жити спокійно, поки не розгромлені осередки панслов'янського руху на Балканах і його головний оплот - Росія.

Значення цих цілей підкреслювалося правлячими колами в кожній країні тим рішучіше, чим більше вони прагнули згуртувати населення і подолати внутрішні відцентрові тенденції, придушити соціалістичну і націоналістичну опозицію.

Головним осередком протиріч була Європа, хоча правлячі кола кожної з великих держав не упускали з виду розширення за рахунок супротивників своїх заморських володінь і сфер впливу на Близькому Сході, в Китаї та Африці. У ході війни ними розроблялися різноманітні плани радикального переділу всього світу. o

Висуваючи різні цілі війни, правлячі кола великих держав апелювали до інтересам народів своїх країн, але підкоряли їх імперіалістичним прагненням олігархій і династій. Заради реалізації цих устремлінь вони, не вичерпуючи мирних засобів вирішення конфліктів, авантюристично зважилися на війну, поставивши на карту життя і добробут сотень мільйонів людей. Справедливої ​​війна була лише з боку Бельгії та Сербії, вимушених відстоювати саме своє існування.

Більшість населення в кожній європейській країні бачило в державі виразника спільних інтересів народу, не відрізняло свої дійсні потреби від устремлінь олігархій і не мало інших уявлень про шляхи їх задоволення, ніж запропоновані правлячими колами. Частина людей була заражена націоналізмом і навіть шовінізмом. Звичайно, багато хто сумнівався, що цілі держав недосяжні без війни, і не хотіли воювати. Але правлячі кола залучили їх на свою сторону, звалюючи відповідальність за розв'язання війни на противника і виступаючи проти його очевидних негативних рис: Німеччині - мілітаризму, Франції - реваншизму, Великобританії - гегемонізму і підступності, Росії - реакційності царизму, Австро-Угорщини - гноблення слов'ян.

Цьому не могли перешкодити ні пацифісти, ні соціалісти. Їх антивоєнні заклики потонули в потужній хвилі націоналістичних

виступів і шовіністичних демонстрацій. Більшість їх лідерів не могли відрізнити дійсні інтереси країн від амбіцій правлячих кіл, висунути переконливу альтернативу рішенням міжнародних протиріч силою зброї.

Побачивши, що свідомість національно-державної спільності людей набагато сильніше інтернаціональної солідарності пролетаріату, багато з цих лідерів стали підтримувати уряди своїх країн, використовуючи авторитет робочих партій і профспілок. Соціал-демократична фракція німецького рейхстагу проголосувала за військові кредити і разом з керівництвом профспілок заради згуртування населення у війні проголосила "громадянський мир". Керівники австрійської соціал-демократії закликали всіх "на бій з царизмом".Французькі соціалісти невдовзі після вбивства полум'яного противника війни Ж. Жореса проголосували в парламенті за військові кредити, а їхні лідери вступили в уряд. У Великобританії тред-юніони оголосили "мир в промисловості", а деякі лідери соціалістів закликали народ "боротися проти німецького імперіалізму".

Така відмова найбільших робочих організацій вступили у війну держав від інтернаціональної солідарності і класової боротьби означав їх ідейно-політичну переорієнтацію і призвів до розпаду II Інтернаціоналу. Ніхто не міг скликати ні намічений новий його конгрес, ні Міжнародне соціалістичне бюро. Розпалося і пацифістський рух.

Тільки деякі революційні інтернаціоналісти ряду країн, насамперед більшовики, оголосили війну імперіалістичної з боку всіх її основних учасників, засудили підтримку соціалістами урядів своїх країн як соціал-шовінізм і в дусі довоєнних резолюцій Інтернаціоналу закликали трудящих розпочати громадянську війну за повалення капіталізму. Але відгуку мас їм довелося чекати більше двох років.

Тим часом війна розгоралася і масштаби її розширювалися. Наприкінці серпня війну Німеччині оголосила Японія. Її цілі були очевидні: вона захопила німецькі колонії на Далекому Сході і Тихому океані. Восени керівники Османської імперії пропустили в Чорне море військові кораблі Німеччини, які обстріляли береги Росії.

Під тиском німців Османська імперія була втягнута у війну проти Антанти. Росія змушена була створити фронт у Закавказзі, а її зв'язок з союзниками через протоки перервався.На боці Антанти проти Османської імперії виступив контролювався англійцями Єгипет.В цілому людські та матеріальні ресурси Антанти і її союзників багаторазово перевищували ресурси Німеччини та Австро-Угорщини. Після мобілізації Антанта мала в своєму розпорядженні майже 11 млн. бійців, у тому числі близько 5,5 млн. виставила Росія, а Німеччина і Австро-Угорщина разом мали тільки 6,1 млн. Але австро-німецький блок розраховував на розвал Антанти, використовуючи компактність і мобільність своїх сил, прагнув розбити противників нарізно і зміг ціною власного виснаження нанести їм важкі втрати.

Дата добавления: 2015-08-21