Становище українського етносу в XIX – XX ст.

На кінець XVIII — початок XIX ст. на давньоруській основі часів Київської Русі внаслідок довготривалого історичного розвитку українського етносу і його взаємин з іншими народами та державами склалась етнічна територія українського народу, яка збереглася без істотних змін до революційних подій 1917—1920 pp. Після ліквідації російським царизмом у другій половині XVIII ст. залишків Української козацької держави український народ був позбавлений своєї національної державності, і його землі були роз'єднані в складі Російської та Австрійської монархій. Більша частина української етнічної території сформувалася на основі Лівобережжя, Правобережжя, Слобожанщини та Півдня (Степу), дістала назву Наддніпрянської України і перебувала під владою російських царів, становлячи певну територіальну цілісність. Західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття — були включені до складу Австрійської монархії і, отже, відірвані державним кордоном від природного центру українського народу—Наддніпрянської України. Наприкінці XIX ст. українська етнічна територія мала приблизна 850 тис. км, із яких 9 перебувало під владою Російської імперії, a — Австро-Угорської.

Український дослідник С. Макарчук у своїй праці «Український етнос (виникнення та історичний розвиток)» (К-, 1992) так визначає межі української етнічної території у XIX — на початку XX ст.: від гирла Дунаю через Буджак, вгору по Дністру, через Буковину, Закарпаття і Карпатський хребет і далі на північ західніше Бардіїва, Санока, Перемишля, Любачіва — Грубешова, Холма і Дорогичина через прип'ятське Полісся, далі вгору по Дніпру і на схід від Сожі аж за притоку Десни р. Зноб, на південний схід у напрямі на Рильськ і далі через українсько-російські Слобідські простори нового заселення з поверненням на захід через Путивльський повіт (52,52 % українського населення за переписом 1897 p.), далі знову на схід через Суджанський повіт (47,92 % українців), на південь через Грайворонський (58,88 % українців), знову на схід через Бєлгородський (78,60 % українців), Ново-оскольський (51,02% українців), включаючи Острогозький (90,49 % українців) і майже такою самою мірою Богу-чарський (81,82 % українців), далі через Бірючанський (70,17% українців) і Павловський (41,98% українців) повіти, східніше Роесоші і Кантемирівки вниз східніше 40 меридіана і до Таганрозької затоки Азовського моря. Після переселення в 1792 р. Чорноморського козацького війська на Кубань, на південь і південний схід від Дону, поза р. Кубань аж до Чорного моря сформувалася велика етнічно змішана українсько-російська територія, на якій українське населення від гирла Дону і до середньої Кубані становило переважну більшість (між Єйськом, Ростовом, Тихорецьком, Краснодаром, так само в районі Краснодара і західніше на лівобережжі Кубані). Від Таганрога -і до гирла Дунаю південну межу українських земель омивали Азовське і Чорне моря.

Оскільки української держави тоді не існувало, її частини були підвладні Росії і Австро-Угорщині, межі українських етнічних земель не співпадали з державними кордонами й межами адміністративних одиниць.

Зміцнення територіальної єдності і економічних зв'язків між українськими землями.

Об'єднання в єдиному цілісному масиві абсолютної більшості українських земель — Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя і Півдня — сприяло витворенню їхньої територіальної єдності, що було важливою умовою становлення української нації. Водночас розклад замкнутого натурального і прихід замість нього товарно-грошового, капіталістичного господарства — будівництво капіталістичних підприємств, розвиток залізничного та водного транспорту, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, міст, поглиблення суспільного поділу праці, господарська спеціалізація районів, посилення рухомості населення — зумовлювали розширення економічних зв'язків між окремими місцевостями. Це забезпечувало спільність економічного життя, яка була необхідною передумовою й основою становлення української нації. Хоч східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття перебували під владою Австро-Угорської монархії й залишалися відірваними від Наддніпрянської України, що негативно відбивалося на процесі формування української нації, в цілому розвиток капіталізму і створювана на його основі спільність економічного життя позитивно впливали на формування територіальної єдності і нації взагалі.

Дата добавления: 2015-09-03