Вирізнення українського народу із давньоруської етнополітичної спільноти

Отже, «український» етнографічний масив існував у складі давньоруського народу як етнополітичної спільноти ще до утворення Київської держави і зберігав особливості впродовж усього періоду її існування. Вважають, що початок формування українського народу як етнічної спільноти, тобто такої, що самоусвідомилась і вирізняла себе у відносинах з іншими спільнотами, припадає на другу половину XII ст. Зменшення ролі Києва як безсумнівного політичного і культурного центру всієї держави після смерті Мстислава Володимировича (1132) був уже викликаний піднесенням нових центрів притягання. В ХІ - першій половині XII ст. формувалися локальні політичні інтереси у Полоцька і Чернігова, Новгорода і Володимира на Клязьмі, Володимира-Волинського та Перемишля (потім Галича), інших міст і земель. У цьому розриві політичної єдності етнічні причини не простежуються. Але так чи інакше політична роздробленість Київської Русі руйнувала етноконвергенційну тенденцію, що мала до цього підтримку в національно-державній свідомості, в єдності панівної у всіх землях князівської династії, єдності літературної мови і професійної культури й ідеології.

Як відомо, визначальним фактором характеру етносу і його розвитку є культура. Тобто, яка культура, такий і етнос. У культурі ж у свою чергу слід розрізняти два пласти: народний і професійний. Очевидно, джерело розвитку чи розквіту професійної культури і мистецтва становить народна культура. Остання також не є індиферентною до професійної. Але генетичний код розвитку етносу міститься в його народній культурі (традиційному способі життя та виробництва, системі духовних, естетичних і етичних цінностей, мові). Внаслідок цього в XII ст., коли відносно єдиний верхній пласт політичних структур і професійної культури зазнав кризи, основою подальшого етнічного розвитку давньоруського народу могли бути лише ті етнографічні масиви, які вже існували. І вони ними стали не лише в другій половині XII ст., а виявились дійсно індиферентними до всіх драматичних зигзагів історії наступних часів, живили етнотворчий процес у період іноземних плюндрувань, окупацій, вікового гноблення і роз'єднання вітчизни.

Чимало істориків, зокрема Ф. Шевченко, пов'язували початок виділення українського етносу із давньоруського народу з першою літописною згадкою про Україну під 1187 р. Видається, однак, що давній літопис, можливо, ще не надавав слову Україна значення етнотопоніма, а як етнотопонім воно поширилося значно пізніше (про це поміркуємо у параграфі про українські етноніми й етнотопоніми).

Проте незалежно від цього «українські» етнодиференційні ознаки, як це було показано вище, існували протягом багатьох століть задовго до XII ст.

На шляху розвитку український народ пройшов чимало відмінних за етнокультурним, політичним і соціально-економічним змістом етапів, кожен з яких по-своєму позначився на його історичній долі, національній свідомості, розселенні, культурі, етнічній психології, характері.

Дата добавления: 2015-09-03