Розділ 2. Стилістично забарвлена лексика

Під стилістично забарвленою лексикою розуміють функціонально-стильову та експресивно-емоційну багатозначність слів.

Експресивне забарвлення слів виникає як допоміжний ефект при наявності у слова будь-якої маркованості на загальному нейтральному в будь-якому відношенні тлі (переносне значення, обмеженість сфери вживання тощо). Саме функціональне забарвлення призводить до появи у слова надзвичайної виразності.

Існують різні кваліфікаційні лексики з точки зору її функціональної та жанрової приналежності. Але під час використання забарвлених слів в художньому тексті не завжди можна точно визначити тип забарвлення. При цьому необхідно встановити не приналежність слова до будь-якого стилю мови, а сам факт наявності відповідної

забарвленості слова в порівнянні з тим, що є нейтральним до авторської мови. При цьому не завжди орієнтиром для визначення цього забарвлення можуть слугувати тлумачні словники: Поспішають чарівниці жартувать на вечорниці (Я.Щоголів) Мавки чорноброві ждатимуть твоєї вірності й любові (В. Симоненко) У загальному плані характеристика стильового забарвлення може бути визначена за допомогою термінів “підвищене” та “принижене” забарвлення. [26, c. 145]

Підвищене забарвлення – це загальний відтінок книжності у слові, як характерне для наукових та офіційно-ділових текстів, або стало традиційним для поезії, або пов’язується з урочистими, риторичними творами. Серед такої лексики багато запозиченої, в тому числі старослов’янізмів, в традиційно-поетичній формі. 13

Більшість архаїзмів набуває підвищеної стилістичної забарвленості. Деякі афікси (в основному запозичені із європейських мов або старослов’янської) можуть бути ознакою приналежності до високої лексики.

Принижене стильове забарвлення свідчить про використання слів переважно в розмовному стилі. Межа між нейтральними та розмовними словами в певній мірі умовна. Об’єктивними показниками можуть бути окремі афікси, а також показник оцінності в семантиці слова.

Окреме місце займають слова, що мають народно-поетичний відтінок. Їх не можна віднести ні до високої, ні до низької лексики, так як вони мають деякий розмовний відтінок і є частиною усного мовлення, але, з іншого боку, вони надзвичайно поетичні й виражають окремі відтінки емоцій, що пов’язані з книжною мовою: І в дорогу далеку ти мене проводжала. І рушник вишиваний на щастя, на долю дала А.Малишко

Письменники не завжди використовує стилістично забарвлену лексику у відповідності з встановленими правилами (висока лексика створює відчуття урочистості, а низька – враження звичності, вираження негативних або “побутових” емоцій).

Стилістичне забарвлення може набувати особливих відтінків в контексті, іноді навіть в противагу мовним. Наприклад, книжна лексика може виражати іронічні ставлення до героя, ситуації тощо, а розмовна – передавати найвищі почуття, захват.

Цікавими є ефекти використання високої та низької лексики в одному тексті.

Оцінки та емоції виражаються за допомогою наявних у словниковому складі лексичних засобів, які використовуються у різних функціональних стилях української мови - розмовно-побутовому, що властивий усному мовленню та офіційно-діловому, художньому, епістолярному, які функціонують переважно в писемній формі мовлення.

Стилістично забарвлена лексика, називаючи певні реалії, одночасно дає їм оцінку, вказує на сферу спілкування: сонечко, селюк, плентатись.[29, c. 73]

Офіційно діловий стиль має такі основні ознаки - конкретність, точність, лаконічність, стандартизація висловів, відсутність експресивно оцінних нашарувань, вживання слів тільки у прямому значенні. Офіційно ділова лексика вживається у різних ділових паперах, договорах, угодах. У її межах виділяють терміни юридичної та дипломатичної сфери: ратифікація, апеляція, конвенція; так звані канцеляризми (мовні кліше) - сталі форми словосполучень: дати інструкцію, прийняти резолюцію, вжити заходів; певний відсоток слів, які вже є загальновживаними: посол, прокурор,

Концентроване вживання такого типу слів співвідносить ситуацію з офіційним рівнем людського спілкування.

Науковий стиль виконує насамперед інформативну функцію. Його головні ознаки - чіткість, предметність, обєктивність, логічна послідовність, доказовість, лаконічність, однозначність; лексика наукового стилю увиразнюють такі словесні одиниці як різногалузева термінологія та загальнонаукова абстрактна лексика: система, структура, аналіз, доказ, висновок, зумовленість, взаємодія.

Публіцистичний стиль за лексичним складом дуже різноманітний. Хоч він і зачіпає суспільно-значущі питання зі сфери ідеології, політики, моралі тощо, проте розрахований на здійснення емоційного впливу на читача. Цей фактор зумовлює використання у ньому емоційно концентрованих виразів позитивного або негативного звучання поряд із фаховою термінологією. Його основу становлять: слова на позначення суспільно-політичних явищ: демократія, агітація, гуманність, свобода, добробут; слова урочисто-піднесеного звучання: ідея, свобода, героїзм, честь, самовідданість; слова викривальної семантики: запроданець, загарбник, визискувач. Тематика публіцистичних текстів є дуже різноплановою, тому, в залежності від предмета зображення вони можуть містити незначну кількість жаргонізмів,професіоналізмів, термінів тощо.[28, c. 12]

Завдяки значній кількості вживаних засобів ця сфера багата на синоніміку і поєднує в собі лексику різних стилів, у тому числі й усного розмовно-побутового мовлення.

Для розмовно-побутового стилю характерні невимушеність, спонтанність, ситуативна зумовленість. Виразними лексичними ознаками також є вживання розмовних варіантів слів, які мають відповідники в літературній мові.

Розмовному стилю притаманними є: творення слів зі зменшено-пестливим значенням (серденько, мамусю); стилістично знижені, просторічні слова, що іноді перебувають за межами літературної норми (бабище, роззява, дурень, ледащо); утворення синонімічних варіантів для загальновживаних слів (вкрасти - свиснути, потягнути; ударити - заїхати, огріти); стягнення аналітичних (двокомпонентних) назв (електричний поїзд - електричка); велика кількість звертань (котику, сонечку, дядьку, куме).[9, c. 37]

Художньому стилю властиві виразне емоційно-експресивне тло, багата синоніміка і метафорика. Цей стиль базується на взаємодії одиниць усіх функціональних стилів, залежно від тематики твору.

Стилістично забарвлену лексику також поділяють за функціональними принципом на високу (книжну, піднесену) та стилістично знижену.

Книжна (висока) лексика. До неї належать слова, які використовують у літературно-писемному і піднесеному усному мовленні - у книгах, в наукових, публіцистичних, художніх (рідше текстах), офіційному спілкуванні. Це поетична й народно-поетична, наукова, офіційно-ділова лексика та інше. Для книжних слів характерний відтінок піднесеності. Розрізняють такі групи цієї лексики:

Власне книжна лексика - слова, що мають відтінок вибірковості, елітності, мудрості, для оволодіння ними необхідно мати освіту, мовний досвід: інсинуація, ремінісценція, репрезентувати, індиферентний, старанність, поклоніння;

Офіційна лексика - її використовують в офіційних документах, канцелярському мовленні: заява, нарахування, платоспроможний, квартиронаймач.

Висока лексика - до неї належать урочисто-книжні слова, які мають відтінок старовини: заповітний, достоїнство, воїн, торжествувати, обранець, а також поетизми, тобто висока поетична лексика із фольклорним відтінком: вітровіння, борня, блакить.

Професійно-виробнича лексика - охоплює назви професій: електрозварник, сантехнік, космонавт, програміст, механізмів та приладів: екскаватор, комбайн, компютер;

Локальні й темпоральні екзотизми - слова, що відображають реалії життя інших народів і часів: стріт, авеню, бос, лорд, корида, самурай, лучник, кріпак.

Книжні слова мають різний ступінь піднесеності, наприклад: бос, сантехнік. Вони використовуються не тільки в писемному мовленні, а й усному.

Усно-розмовна (знижена) лексика. Вона обєднує слова зі зниженим відтінком. Зниження може мати різний характер. Виокремлюють такі групи усно-розмовної лексики:

Розмовна лексика - справляє враження мовної розкутості, відкрито демонструє почуття мовця: дурниці, розбишака, замазура, маніжитись, пристаркуватий, а також застосування розмовно-побутової та просторічної лексики. Вирізняється великою кількістю діалектизмів, вульгаризмів і жаргонізмів. Оскільки цей стиль є розмовним, то він обслуговує здебільшого неформальне усне спілкування.[8, c. 87]

Використовується у невимушеному побутовому спілкуванні. Розмовна лексика близька до нейтральної, однак в офіційному мовленні неприпустима. Вона не виходить з а межі літературної;

Просторічна лексика - характеризується згрубілістю і є переважно конотативною, а не денотативною: пузо, варнякати. Її використовують не стільки для називання. Скільки для оцінювання, здебільшого негативного. Просторічна лексика є поза літерною, має відповідники у нейтральній і розмовній лексиці: пика - обличчя, баньки - очі;

Лайлива лексика - крайній вияв просторічних слів, що характеризується відтінком грубості і образливості: сволота, падлюка, стерво. Лайлива лексика також не є літературною. Суспільство накладає на цей лексичний шар заборону, однак у сучасній художній літературі це табу нерідко порушується;

Діалектна лексика - слова, які поширені лише на певній території: піскіт - «писк, крик», уритно -«сумно». Цей лексичний шар знаходиться за межами літературної мови. При стабілізації лексичних норм діалектизми активно входять в літературну мову, збагачуючи її (трембіта, полонина). Це стосується переважно етнографічних діалектизмів, які називають специфічні предмети: особливі форми одягу (гуня, бурнус, кептар), страви (бануш, потапці) тощо. Більшість діалектизмів не стають літературними словами, оскільки за межами конкретного діалекту не відомі й не зрозумілі носіям мови: жалива (кропива), маржина (худоба).

Жаргонізми й арготизми - слова, притаманні певному колективу, обмеженому професійно або соціально: буштирака - «палиця», висулька - «яблуко»(лірницьке арго). Цей шар лексики є засобом спілкування, не розрахованого на стороннє розуміння. Обмеження може доходити аж до конспіративності, наприклад, у лірницькому жаргоні української мови ХІХ ст.. існували слова хаза - «хата», лавда - «голова», дулясник - «вогонь».[18, 135]

Усі групи усно-розмовної лексики, крім розмовних слів, не входять до літературної мови. Розмовна, просторічна, лайлива і діалектна лексика, а також жаргонізми й арготизми вживаються певними соціальними верствами у певних ситуаціях.[14, c. 65]

Використання кожної групи книжної й усно-розмовної лексики не обмежене одним функціональним стилем. У художньому стилі представлені всі стилістичні

групи лексики. Доречне поєднання, комбінування їх залежно від теми, настрою, зображувальних ситуацій є основою майстерності письменника.

Поділ лексики за належністю до окремих функціональних стилів не є

абсолютним, оскільки й самі стилі не є чітко фіксованими, розмежованими та непроникними. Лексика суспільно-поетична знаходить місце серед приватних побутових розмов на політичну тематик, публіцистичний стиль вільно поєднує використання жаргонізмів та вузькоспеціальної термінологій. А художній стиль інкорпорує і творчо переосмислює словесний запас, належний до усіх функціональних сфер.[14, c.63]

Лексика не може чітко поділитися на емоційно та стилістично наповнену, ці поняття є дифузними: тяжіння слова до одного зі стилів може зумовлювати наявність або відсутність у нього експресії, або ж емоційне тло лексеми зумовлює її належність до одного з функціональних різновидів мови.

Дата добавления: 2015-08-09