Фонетичні засоби виразності

Фонетичні засоби виразності Фонетичний рівень ніколи не був головним в художньому тексті, але часто саме він допомагає яскраво виразити зміст. Його роль може бути більш чи менш значущою в залежності від багатьох особливостей тексту. Природно, що в поезії він набагато важливіший, ніж у прозі. Поети деяких літературно-художніх напрямів ‑ перш за все символісти ‑ надавали особливого значення звуковому оформленню своїх творів, іноді навіть за рахунок змісту. Широке використання фонетичних можливостей мови або нейтральне відношення до них характеризує індивідуально-авторські особливості стилю. Зміст та особливості форми твору також дають більшу чи меншу можливість для її використання. Проте будь-який довершений художній текст завжди організований фонетично у відповідності з законами мови: він не має немилозвучних сполучень, ритмічно та інтонаційно відповідає змісту. [25, c. 56]

Якщо розуміти фонетичний рівень в широкому смислі ‑ як загальну особливість живого мовлення, то можна зв'язати з ним й спостереження над інтонацією й ритмікою тексту. Інтонаційні можливості української мови розмаїті та недосяжні. Інтонація може бути одноманітно-монотонною ‑ тоді вона створює відповідний настрій під час читання тексту (стан туги, нудьги). Вона може бути різноманітною і тоді у читача виникає відчуття емоційної наснаги, напруги тексту. Інтонація може бути засобом створення мовної характеристики героя, стилізацій тощо. Інтонаційний малюнок тісно пов'язаний з його синтаксичною побудовою.

Під виразністю мови розуміються такі особливості її структури, які дозволяють посилити враження від сказаного (написаного), викликати і підтримати увагу і інтерес у адресата, впливати не тільки на його розум, але й на почуття, уяву.

Виразність мовлення залежить від багатьох причин і умов - власне лінгвістичних та екстралінгвістичних.

Одним з основних умов виразності є самостійність мислення автора промови, що передбачає глибоке і всебічне знання і осмислення предмета повідомлення.

Знання, отримані з будь-яких джерел, повинні бути освоєні, перероблені, глибоко осмислені. Це надає говорить (пише) впевненість, робить

його мова переконливою, дієвою. Якщо автор не продумує як слід зміст свого висловлювання, не осмислює тих питань, які буде викладати, його мислення не може бути самостійним, а мова - виразною.

У значній мірі виразність мовлення залежить і від ставлення автора до змісту висловлювання. Внутрішня переконаність говорить (пише) в значимості висловлювання, інтерес, небайдужість до його змісту надає промови (особливо усній) емоційне забарвлення. Байдуже ж відношення до змісту висловлювання призводить до безпристрасному викладу істини, яке не може впливати на почуття адресата.

При безпосередньому спілкуванні істотні також взаємини мовця і слухача, психологічний контакт між ними, який виникає перш за все на основі спільної розумової діяльності: адресант і адресат мають вирішувати одні й ті ж проблеми, обговорювати однакові питання: перший - викладаючи тему свого повідомлення, другий - стежачи за розвитком його думки. У встановленні психологічного контакту важливе ставлення до предмета мовлення як мовця, так і слухача, їх зацікавленість, небайдужість до змісту висловлювання. [14, c.78]

Крім глибокого знання предмета повідомлення, виразність мови припускає також уміння донести знання до адресата, викликати у нього інтерес і увага. Це досягається ретельним і вмілим відбором мовних засобів з урахуванням умов і завдань спілкування, що в свою чергу вимагає доброго знання мови, її виражальних можливостей і особливостей функціональних стилів.

Однією з передумов мовної виразності є навички, що дозволяють без утруднення вибирати потрібні в конкретному акті комунікації мовні засоби. Такі навички виробляються в результаті систематичної і усвідомленої тренування. Засобом тренування мовних навичок є уважне читання зразкових текстів (художніх, публіцистичних, наукових), пильний інтерес до їхньої мови і стилю, уважне ставлення до мови людей, які вміють говорити виразно, а також самоконтроль (уміння контролювати й аналізувати свою промову з точки зору її виразності). Мовна виразність індивідуума залежить також від свідомого наміру домагатися її, від цільової настанови автора на неї.

До виразних засобів мови зазвичай відносять стежки (переносне вживання мовних одиниць) і стилістичні фігури, називаючи їх зображально-виражальними засобами. Однак виражальні можливості мови цим не обмежуються; в мові засобом виразності здатна стати будь-яка одиниця мови всіх його рівнів (навіть окремий звук), а також невербальні засоби (жести, міміка, пантоміміка). [4, c. 96]

Як відомо, звучить мова є основною формою існування мови.

Звуковий організацією мовлення, естетичної роллю звуків займається особливий розділ стилістики - фоніка. Фоніка дає оцінку особливостям звукового ладу мови, визначаєхарактерні для кожної національної мови умови милозвучності, досліджує різноманітні прийоми посилення фонетичної виразності мовлення, вчить найбільш досконалого, художньо виправданого і стилістично доцільного звуковому вираженню думки.

Звукова виразність мови перш за все полягає в її милозвучності, гармонії, у використанні ритму, рими, алітерації (повторення однакових або схожих приголосних звуків), асонансу (повторення голосних звуків) та інших засобів. У першу чергу фоніка цікавить звукова організація поетичного мовлення, в якій значення фонетичних засобів особливо велике. Поряд з цим досліджується також звукова виразність художньої прози та деяких жанрів публіцистики (перш за все на

радіо і телебаченні). У нехудожньої мови фоніка вирішує завдання найбільш доцільною звукової організації мовного матеріалу, що сприяє точному вираженню думки, так як правильне використання фонетичних засобів мови забезпечує швидке (і без перешкод) сприйняття інформації, виключає різночитання, усуває небажані асоціації, що заважають розумінню висловлювання.

Для швидкості розуміння велике значення має милозвучність мови, тобто таке поєднання звуків, яке зручне для вимови (артикуляція) і приємно для слуху (музикальність). Одним із шляхів досягнення звукової гармонії вважається певне чергування голосних і приголосних звуків. При цьому в більшості поєднань приголосних містяться звуки [м], [н], [р], [л], які мають високу звучність. [8, c.23]

Естетичне сприйняття текстів порушується при вживанні в мові дійсних дієприкметників теперішнього і минулого часу типу тягнучи, тащівшійся, морщащійся, морщиться, скреготливий, так як вони здаються немилозвучними.

Таким чином, кожен носій мови повинен намагатися уникати нав'язливого повторення однакових і подібних звуків, вживання немилозвучних словоформ, слів які важко вимовляються, поєднань звуків при поєднанні слів, вміло використовувати виразні можливості звучала сторони мови.

Дата добавления: 2015-08-09