Обчислення строків

Це питання має важливе практичне значення і безпосередньо визначає період (момент) виникнення, існування і припинення певної правової можливості. На відміну від ЦК УРСР 1963 р. ЦКУ врегулював відносини щодо обчислення строків більш детально. Тому строки обчислюються за встановленими у законі правилами.

Відповідно до ст. 252 ЦКУ строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В той та інший спосіб визначення строків безпосередньо зв’язаний із визначенням початку перебігу строків. В доктрині цивільного права це питання вирішене майже однозначно, що й відображене у ст. 253 ЦКУ. Згідно неї перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано її початок. Такий підхід надає учаснику певних правовідносин можливість їх оцінити, усвідомити правові наслідки для себе, за необхідності отримати консультацію, обдумати свої подальші дії і прийняти виважене рішення. Є тут і технічна сторона – однозначність застосування цієї норми. Якщо б пристати на концепцію календарної дати то в її межах необхідно буде звертатися до конкретної години, що само по собі створить додаткові складнощі. У той же час віртуальні технології і комп’ютерні правочини надають змогу точно встановити годину їх учинення.

Другий не менш важливий момент при обчисленні строків – визначення закінчення перебігу строку. Своє закріплення це віднайшло у ст. 254 ЦКУ. Так, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Тобто це за загальним правилом о 24 годині 31 грудня.

До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. При тому строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку – знову ж таки о 24 годині.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

У виробничих відносинах застосовується такий строк як декада – 10 днів, починаючи яз першого число кожного місяця і закінчуючи кратним 10: 10, 20, 30. Для лютого – його останній день. Навіть за того, що цей строк не передбачено у законі до його обчислення слід застосувати загальний підхід законодавця і аналогію закону. Тобто закінчення строку, що визначається декадами – останній день декади – 10, 20 і 30 (для місяців які мають 31 день – 31 числа.

Варто відзначити що законодавець враховує особливість життєвого укладу фізичних осіб і діяльності юридичних осіб. Якщо для фізичної особи строк закінчується о 24 годині, то для юридичної це визначається її операційними можливостями і належним оформленням господарських операцій, наявністю особи яка від імені юридичної особи уповноважена на учинення певних дій: прийняття в установленому порядку матеріальних цінностей, зачислення коштів на рахунок, видача довідок тощо. Здебільше це зв’язано із робочим днем та його режимом для певних категорій працівників.

Більш детально порядок вчинення дій в останній день строку визначено у ст. 255 ЦКУ. Так, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Якщо припинення строку приходиться на неробочий чи святковий день, то він відповідно переноситься на наступний робочий день.

Строк може обчислюватися суцільно, а може обчислюватися сумарно. Окрім зазначених вище випадків сумарні строки мають правове значення у трудовому праві.

Контрольні питання:

1. Поняття строку.

2. Поняття терміну.

3. Значення строків у цивільному праві.

4. Види строків у цивільному праві.

5. Характеристика строків.

6. Особливість обчислення строків.

7. Наслідки перебігу строків.

Лекція 26. Позовна давність у цивільному праві України (Смотров О.І.)

План:

1. Поняття та правове значення позовної давності.

2. Види строків позовної давності.

3. Перебіг строків позовної давності.

4. Вимоги на які позовна давність не поширюється.

5. Наслідки перебігу строків позовної давності.

Нормативні акти: ЦКУ, ГКУ, СКУ, Закон України “Про нотаріат”.. Роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України № 01-6/438 від 16.04.93 “Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів” (Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445від 18.11.97, №04-5/609 від 31.05.2002 р.). Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с. Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с

Література: Луць В.В. Строки у цивільних правовідносинах. Львів. 1992; Болотников И.М. Проблемы исковой давности в советском гражданском праве. Л., 1964; Грибанов В.П. Строки в гражданском праве. М., 1967; Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. М., 1972. С.256-269; Ильиных К.И. Действие исковой давности в советском гражданском праве. Иркутск, 1973; Кириллова М.Я. Исковая давность. М.: Юридическая литература, 1966. – 156 с; Кирилова Н.Я. Последствия пропуска сроков исковой давности //Сов. юстиция. 1976, №7.; Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность. М.: Госюриздат, 1954; Ринг М.П. Действие исковой давности в советском гражданском праве // Советское государство и право, 1953. № 8; М. Ринг. К вопросу об отграничении сроков исковой давности от некоторых других сроков гражданского права. Труды юридического факультета Ростовского университета. Вып. 1, Изд-во Харьковского университета, 1955; Толстой Ю.К. Исковая давность. //Правоведение. 1992. №4,

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002; Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996, Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.] – Х., 2000. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб. - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.

Ключова термінологія: позовна давність, форс мажор, мораторій, призупинення перебігу позовної давності, перерив перебігу позовної давності.

1. Поняття та правове значення позовної давності.

Для захисту порушених цивільних прав важливе значення мають строки позовної давності. Лише в його межах потерпіла від порушення особа може звернутися до суду з вимогою про його захист і отримати в установленому порядку бажане для неї судове рішення.

В ст. 256 ЦКУ на кінець міститься легальне визначення позовної давності як строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В цивільних правовідносинах (абсолютних та відносних) суб’єкти наділені певними правами та несуть певні обов’язки. Суб’єктивне матеріальне право та обов’язок складають зміст цивільного правовідношення. Виконання свого обов’язку боржником задовольняє інтерес кредитора, в наслідок чого цивільні правовідносини припиняються. Невиконання боржником свого обов’язку (вчинити дію або утримуватися від здійснення дій) або виконання його неналежним чином, порушує права кредитора. І якщо ці суб’єктивні матеріальні права не відновлені у претензійному чи оперативному порядку, управоможена особа може звернутися за їх захистом до суду. Таке звернення, що містить одночасно вимогу до відповідного органу про захист порушеного права (права, що оспорюється) або інтересу та матеріально-правову вимогу до боржника в цивільно-правовій науці називається позовом. Виходячи з цього розрізняють право на позов у процесуальному значенні (право заінтересованої особи звернутися до суду з вимогою про розгляд і вирішення матеріально-правового спору з відповідачем з метою захисту порушеного права (права, що оспорюється) або інтересу),[409] та право на позов у матеріальному значенні (право на примусове здійснення позовного захисту порушеного цивільного права управоможеної особи).

Отже закріплюючи можливість звернення з вимогою про захист порушених цивільних прав шляхом примусових заходів до боржника, закон встановлює певні строки, в межах яких може бути здійснений захист. Строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу називається позовною давністю (ст. 256 ЦК України). Іншими словами, позовна давність – це строк, після збігу якого погашається можливість примусового здійснення порушеного цивільного права за допомогою цивільного позову. Причому під захистом цивільного права або інтересу, розуміється не сам процес як форма, в якій відбувається розгляд питання про захист, а саме реальний результат цієї форми – задоволення вимог позивача, які він пред’являє до боржника.[410]

В загальній класифікації строків (термінів) у цивільному праві строк позовної давності відноситься до строків захисту цивільних прав, тобто таких строків, у межах яких особа, право якої порушене може вимагати примусового здійснення або захисту свого права.[411] Оскільки основною формою захисту цивільного права є позов, то цей строк отримав назву строку позовної давності.[412] Таким чином, словосполучення “позовна давність”, з одного боку, відображає зв’язок з формою захисту порушених прав (позов), а з другого – з тривалістю захисту права у часі (давність).[413]

В цивілістичній літературі була відзначена схожість строків позовної давності з преклюзивними строками. Ця схожість виражається в тому, що закон зі сплином і строку позовної давності, і преклюзивного строку пов’язує погашення тих можливостей, які заложені в суб’єктивному праві. В той же час зазначені строки відрізняються один від одного тим, що преклюзивні строки – це строки існування суб’єктивного права в його непорушеному стані, строки ж позовної давності – це строки, під час яких допускається примусове здійснення порушеного суб’єктивного права.[414] Практичне значення розмежування цих строків полягає у тому, що сплив строку позовної давності погашає можливість примусового здійснення самого матеріального права і не тягне його припинення, сплив же преклюзивного строку припиняє існування цього права. Тому, як вірно відзначається в літературі, до пресікальних строків не застосовуються багато правил про позовну давність (про зупинення, переривання та інші).[415]

Інститут позовної давності має цивільно-правову природу, оскільки визначає строки для захисту порушеного цивільного матеріального права або інтересу за допомогою примусових заходів, що застосовуються до боржника.[416] Відповідно, сплив строку позовної давності погашає не право на пред’явлення позову, а можливість здійснити у примусовому порядку само порушене суб’єктивне право. Цей висновок знаходить своє підтвердження і в сучасному цивільному законодавстві. Зокрема, в п. 2 ст. 267 ЦК України закріплено положення, згідно з яким заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Таким чином, законодавець чітко визначив, що дія строку позовної давності не розповсюджується на право пред’явлення позову до суду (у процесуальному значенні), що не можна сказати про право на позов в матеріальному значенні, тобто права на примусове здійснення порушеного цивільного суб’єктивного права за допомогою цивільного позову.

Призначення інституту позовної давності визначається роллю та задачами цивільного права в цілому. По-перше, зазначений інститут стимулює договірну дисципліну, активність сторін при здійсненні своїх прав та обов’язків, посилює взаємний контроль за виконанням останніх. По-друге, він упорядковує майнові відносини, вносить ясність і визначеність в існування, припинення та зміну цивільних правовідносин. По-третє, інститут позовної давності полегшує встановлення судами об’єктивної істини по справі і таким чином, сприяє винесенню вірних судових рішень.

За загальним правилом, позовна давність поширюється на всі цивільні правовідносини. В той же час об’єктивна природа деяких суб’єктивних прав або особлива зацікавленість держави в забезпеченні підвищеної охорони деяких прав виключає можливість застосування до них позовної давності. Згідно зі ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; на вимоги вкладників до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю; на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право; на вимоги страхувальників (застрахованих осіб) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування. До цього треба додати, що наведений перелік не є вичерпним; законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давніть (п.2 ст. 268 ЦК України).

---

Дата добавления: 2015-08-18