Повноваження представника

Як вже зазначалось, представник завжди діє від імені особи, яку він представляє, а правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. При цьому він здійснює юридичні дії на основі наданих йому повноважень. Тому виникає запитання що ж представляють собою ці повноваження.

У юридичній літературі немає одностайної думки по цьому питанню. Так, О.С.Иоффе вважає, що повноваження - це юридичний факт, який окреслює межі приєднання до правоздатності особи, яку представляють дієздатності представника.[402] На думку В.А. Рясенцева повноваження - це і є вираження цивільної правоздатності."[403]¹ А.С. Сєргєєв під повноваженнями розуміє міру можливої поведінки представника по відношенню до третіх осіб.'[404]

Звичайно, кожна з цих точок зору має свої плюси та мінуси, але на нашу думку, вірною бачиться позиція авторів Цивільного Кодексу, відповідно з якою повноваження - це є право представника вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, І таким чином створювати, змінювати чи припиняти права та обов'язки для останньої.

Повноваження представника не слід плутати з правоздатністю. Повноваження представника виникають на підставі певних фактів (видачі довіреності, призначення юрисконсультом, укладання договору доручення та ін.), а правоздатність виникає лише на підставі закону. Окрім того характерною ознакою повноважень є те, що вони завжди звернені до третьої особи і від імені особи, яку представляють.

Повноваження представника не слід плутати з «уповноваженням». Уповноваження - це документ (довіреність, ордер, договір і т.п.), який представник пред'являє третім особам для підтвердження своїх повноважень.

ЦКУ встановлює певні межі для вчинення повноважень представника. Так, зокрема, у статті 238 ЦК сказано, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Окрім того, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах абов інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до ст. 240 ЦКУ представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Передавати свої повноваження частково або у повному обсязі іншій особі він може лише за умови, якщо це встановлено законом або договором між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Але у будь-якому випадку, представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання нього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.

Відповідно перепредставництво не може перевищувати зміст представництва та виходити за його межі. Таким чином представник може передати заміснику лише ті повноваження, які має сам і на той строк, який вказано у довіреності чи договорі, адміністративному акті або випливає із самого закону і його імперативів.

За загальним правилом представник повинен вчиняти правочин лише у межах наданих йому повноважень. Вихід за межі цих повноважень, як правило, не створює цивільно-правових наслідків для особи, яку представляють. Виняток зцього правила закріплений у ст.241 ЦКУ, відповідно до якої правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин що вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Характеризуючи повноваження представника слід відзначити також те, що при обов'язковому представництві повноваження представника визначаються законом або адміністративним актом, а при добровільному -особою, яку він представляє. При чому, у першому випадку повноваження представника можуть бути підтверджені спеціальним документом, який видається на основі закону, а у другому - письмовим договором між представником та особою, яку представляють, або довіреністю.

Чинне законодавство передбачає припинення представництва за довіреністю. Між тим припиняється й представництво, яке засноване на законі та на адміністративному акті.

Представництво за законом припиняється у разі набуття предсталяємим повної дієздатності. Представництво, що засноване на адміністративному акті припиняється у разі його відміни, припинення строку дії та скасування. При скасуванні адміністративного акту як незаконного може виникнути ситуація щодо правових наслідків такого представництва.

Представництво може бути припинене в разі втрати статусу професійного представника, наприклад відсторонення адвоката від адвокатської діяльності.

Контрольні питання:

1. Поняття та значення представництва.

2. Підстави та види представництва.

3. Передоручення.

4. Структура правовідносин при представництві.

5. Суб’єкти представництва.

6. Законне представництво.

7. Комерційне представництво.

8. Повноваження представника.

9. Припинення представництва.

Лекція 24. Довіреність [405] у цивільному праві (Р.Б.Шишка)

План:

1. Довіреність: поняття значення та реквізити.

2. Види довіреності.

3. Строк в довіреності.

4. Припинення довіреності.

Нормативні акти: Конституція України, ЦК України, ЦК УРСР, СК України, ЗУ “Про нотаріат”, ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19 червня 2003р., Постанова Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.78. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” /Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-К., 1995, Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.

Література. Эйдинова Э.Б. Сделки в нотариальной и судебной практике. М., 1981. Мічурін Є.О. Правочини з житлом. Науково-практичне видання. СТРАЙД. Х., 2003.,Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М., Статут, 1998, 353с. Невзгодина Е.А. Доверенность по советскому гражданскому праву//Сов. Государство и право. 1976. №19;

Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002; Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996, Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.] – Х., 2000. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб. - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.

Ключова термінологія: довіреність, доручення, форма довіреності, представництво за довіреністю. відміна та скасування довіреності.

Дата добавления: 2015-08-18