Порядок і наслідки визнання правочину недійсними

Не в залежності від підстави визнання правочину недійсним передбачається лише один порядок для цієї дії – судовий. Але поряд з загальним терміном позивної давності для недійсних правочинів законодавець передбачив спеціальні випадки - позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману, позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

В залежності від того, яки умови правочину були порушені юридична доля правочину може бути вирішена різними шляхами. В випадку, якщо істотні умови правочину суперечать положенням нормативно-правових актів, то такий правочин визнається недійсним в цілому. Недійсність окремої частини правочину, яка не відноситься до істотних і не має наслідком недійсності інших його частин або правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, визнається дійсним. Науковці слушно вказують, що при визнанні правочину недійсним визначним є значимість недійсної частини с точки зору сторін. Як що без недійсної частки правочин втрачає зацікавленість для сторін (або сторони), то він повинен визнаватися недійсним в цілому[399].

Головний наслідок визнання правочину недійсними виражаються насамперед у тому, що укладені правочини не створюють для сторін тих юридичних наслідків, пов’язаних з виникненням прав і обов'язків, на встановлення яких вони були спрямовані. Це загальне правило, яке настає за будь-яким недійсним правочином.

Визнання правочину недійсним пов’язано з позбавленням тих майнових наслідків, які виникли в результаті його виконання. Наслідки визнання правочину недійсним можна поділити на основні (головні), додаткові (субсидіарні) та спеціальні (особливі).

В незалежності від вини кожної сторони в правочині основний наслідок полягає у тому, що якщо недійсний правочин, який вбув виконаний, сторонами визнається недійсним і сторони повертаються у первісне становище, яке існувало до моменту укладання правочину, що отримало назву - двостороння реституція, тобто обов'язку для сторін повернути один одному усе виконане по недійсному правочині. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, а не час укладання правочину.

Крім основного наслідку є додаткові, вони застосовуються, коли визнанню правочину недійсним сприяла провина однієї з сторони, тоді двостороння реституція може супроводжуватись додатковими майновими які покладаються на винну сторону. Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Крім цього можна вимагати й витрат на учинення самого правочину.

Зокрема основних і додаткових наслідків вчинення правочину законодавство у виключних випадках, при наявності навмисної вини на укладення протиправного правочину, передбачило застосування спеціальних (особливих) наслідків. Типовим прикладом такого наслідку слугує ч.2 ст.230 ЦК України, яке полягає в двох кратному розмірі відшкодування завданих збитків і можливості стягнути моральну шкоду з сторони, яка застосувала обман.

Одностороння реституція та недопущення реституції як конфіскаційні заходи, що відносяться до публічного правановим ЦК України не передбачається, хоча ці положення збереглися в ЦК країн СНД.

Контрольні питання:

1. Поняття недійсного правочину.

2. Ознаки недійсного правочину.

3. Критерії визнання правочину недійсним.

4. Значення визнання правочину недійсним.

5. Нікчемні правочини.

6. Види недійсних правочинів.

7. Наслідки визнання правочину недійсним.

Лекція 23.Представництво у цивільному праві (Бандурка І.В., Шишка Р.Б.)

План:

1. Поняття та значення представництва.

2. Структура відносин при представництві.

3. Види представництва.

4. Повноваження представника.

Нормативні акти: Конституція України, ЦК України. ЦК УРСР, СК України. ЗУ “Про нотаріат”. Постанова Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.78. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” /Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-К., 1995, Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.

Література: Красько И. Спорные проблемы представительства // Предпринимательство, хозяйство и право. 1998, №1,-С.11; ЛиА.С. Разграничение сделок представительства и посредничества // Законодательство и экомика, 1995. № 11-12.-С. 7-17, Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М., Статут, 1998, 353с. Сєверова Є.С. Представництво за римським приватним правом та його рецепція у сучасному цивільному праві України. Автореф. дис.... канд.. юрид. наук. Одеса. 2004.

Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком Інтер, 2002, Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002; Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996, Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.] – Х., 2000. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб. - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.

Ключова термінологія: представництво, представництво: законне, договірне (добровільне), адміністративне, судове, представник, повірений, третя особа,.

Дата добавления: 2015-08-18