Способи вираження волі в правочинах

Вступаючи в правовідносини особи, укладаючи правочини, повинні чітко і ясно виражати свою волю направлену на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. «Волю можно определить как психическое регулирование поведения, заключающегося в детерминированном и мотивированном желании достижения поставленной цели, в выборе решения, разработке путей, средств и применения усилий для их осуществления»[361]. Бажання на встановлення нових цивільних правовідносин, яке було виражене в зовні і доведене до зацікавлених осіб іменується волевиявленням.

Більшість вчених сходяться, що способи волевиявлення можуть бути згруповані за трьома групами:

1) волевиявлення волі може прийняти форму мовчання;

2) непряме волевиявлення, в якому особа, яка бажає укласти правочин, скоює такі дії, з змісту яких виразно бачитимешсь намір укласти правочин. Такі дії звуться конклюдентними [362];

3) безпосереднє волевиявлення, яке здійснюється в усній або письмовій формі.

Мовчання визнається вираженням волі здійснити правочин лише у випадках, прямо передбачених законодавством або домовленістю сторін (п. 3 ст. 205 ЦК України). Мовчання можна вважати вираженням волі остільки, воно при даній ситуації піддається оцінці як прояв волі. Так, наприклад, ст. 764 ЦК України передбачає, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Зрозуміло, що укласти правочин, за яким б обидві сторони виявили волю шляхом мовчання неможливо, тому одна з сторін здійснює волевиявлення будь яким з нижче наведеним засобом, тобто або конклюдентними діями, усно або письмово.

Конклюдентними діями визнається вираження волі звичайними за даними обставинами поведінка особи, з якої ясно випливає його намір (бажання) здійснити правочин на заздалегідь відомих умовах (п. 2 ст. 205 ЦК України). Наприклад, купівля речей в торгових автоматах, проїзд в метрополітену, прийняття верхнього одягу в гардероб, викладення речей на прилавок тощо.

Правочини за допомогою конклюдентних дій можуть відбуватися лише у випадках, якщо законом не встановлений інший спосіб вираження волі стосовно даних правочин.

Зрозуміло, що найбільш кращим засобом довести до іншого свою волю – це повідомити про неї. Тому найпоширеним засобом вираження волі в правочинах залишається словесний (усний чи вербальний) або письмовій спосіб (простій чи нотаріальній) укладання правочинів.

В теорії панує точка зору, що передбачені законом способи вираження волі при здійсненні правочину одночасно є видами форм правочину[363]. Ми можемо погодитись з такою точкою зору.

Переважна більшість правочинів вимагає доказовості їх існування і формалізації підстав проведення певних операцій за ними. Тобто вони потребують документування, або мінімальної легитимізації таких правочинів.

Здебільше мова йде про письмові правочини, для котрих чинним законодавством чи волевиявленням сторін надана письмова форма шляхом складення і підписання, а часом індивідуалізації передбаченого законом чи встановленого учасниками правочину документу.

Письмовий правочин є підвищеною гарантією набуття, зміни та припинення прав, їх формалізації. Так, банк без копії договору і надання відповідних документів не перерахує гроші за придбаний товар. Для юридичних осіб документальна форма правочинів – основа бухгалтерського обліку.

Сьогодні йде мова про новий техніко-юридичний спосіб волевиявлення правочину комп’ютерний. Такі правочини широко застосовуються у інформаційних технологіях, банківській та біржовій діяльності, електронній торгівлі. Такий спосіб здійснюється через команди у певній програмі (системі), що реєструються серверами іншої сторони, спрямовані на набуття, зміну та припинення цивільних прав та обов’язків, мають доказову силу в судах.

Дата добавления: 2015-08-18