Статистичне вивчення структури, поведінки і результату поведінки покупців

Ø Показники структури покупців.

Ø Визначення базових умов для задоволення потреб покупців.

Ø Аналіз диференціації населення за доходами.

Ø Характеристика поведінки покупців.

Ø Статистичні показники результату поведінки покупців.

Ø Методичні підходи до прогнозування попиту. Теоретичний коефіцієнт еластичності.

6.1. Показники структури покупців

Покупці — це а) виробничі споживачі; б) торговельні посередники; в) кінцеві масові споживачі (соціально-побутові установи, заклади культури, державні установи, тобто сектор загального державного управління та сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства); г) кінцеві індивідуальні споживачі, тобто сектор домашніх господарств.

Якщо для перших покупців характерною є купівля-продаж сировинних або проміжних товарів та послуг, то для домогосподарств — купівля-продаж кінцевих товарів і послуг.

Ринкова економіка починається з кінцевого попиту, тобто з реалізації. Якщо визначати пріоритети в макроекономіці, то таким пріоритетом є регулювання та управління сукупним кінцевим попитом.

Попит — це потреба, забезпечена купівельною спроможністю юридичних та фізичних осіб. Термін «попит» в економічній літературі має багато визначень, але надалі розглядається тільки реалізований попит у вартісному і фізичному виразі. Попит у вартісному виразі відбиває витрати домашніх господарств і витрати підприємств на придбання товарів та послуг. Попит у фізичному виразі (частіше споживання) подається у фізичних одиницях.

Сектор загального державного управління та сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, не створюють додану вартість, а лише виступають у ролі монопольного її розподілу і споживання.

У секторі домашні господарства згруповано фізичних осіб як споживачів та суб’єктів некорпоративної підприємницької діяльності, що включає підсобні сільські господарства населення, дрібні промислові виробництва, індивідуальне виробництво, капітальний ремонт житла та іншу індивідуальну трудову діяльність. Тому показники ресурсів (доходів) цього сектору містять: заробітну плату з нарахуваннями; змішаний дохід; отримані соціальні допомоги (трансферти) і доходи від власності (цінних паперів, нерухомості, відсотки за вкладами) та інші поточні трансферти.

Попит формується під впливом численних факторів. Так, на мікрорівні, тобто домогосподарств, для аналізу використовуються такі важливі змінні фактори, як дохід домогосподарств та ціни на товари. Усі інші фактори розглядаються як сталі величини і об’єднуються в поняття «структура попиту».

Економічна теорія попиту вивчає характер реагування домогосподарств на зміну доходу та цін на товари, причому за умови зміни лише одного з цих факторів та незмінності інших внаслідок інерційності їхнього розвитку, включаючи структуру покупців.

Під поняттям структура покупців розуміється розподіл покупців за певною ознакою, вибір якої обґрунтовується метою дослідження. До основних показників, які характеризують структуру покупців на споживчому ринку, можна віднести: 1) cоціальну структуру населення; 2) cтатевовікову структуру населення в цілому і за регіонами; 3) cтруктуру розподілу домогосподарств за кількістю в них осіб та наявністю дітей; 4) cтруктуру населення за станом у зайнятості (згідно з Міжнародною класифікацією від 1993 року); 5) cтруктуру зайнятих за типом професій (згідно з Міжнародною класифікацією від 1988 року); 6) cтруктуру зайнятих за формами власності; 7) cтруктуру зайнятих за галузями і регіонами; 8) cтруктуру зареєстрованих безробітних за регіонами, за статтю і віком; 9) розподіл працівників за рівнем освіти і за галузями економіки; 10) розподіл населення за доходами та ін.

Розглянемо окремі показники структури покупців. Сучасна наука про суспільство на відміну від марксистсько-ленінської теорії класового суспільства, в основу якої було покладено відносини власності на засоби виробництва, розробила теорію соціальної стратифікації, що ґрунтується на вертикальному поділі суспільства на страти (шари, рівні) відповідно до соціально-економічного статусу людей. Останній визначається цілим рядом ознак, найважливішими з яких є дохід, багатство, влада, освіта та професійний престиж. В економічній літературі пропонується такий поділ суспільства за соціальними стратами:

1) еліта (економічна та політична) –– професійний політик, працівник держапарату; керівник (заступник) підприємства, установи; службовець держапарату (посадова особа); підприємець у великому або середньому бізнесі; науковці;

2) середній клас –– професіонали та фахівці технічного профілю; професіонали та фахівці гуманітарного профілю; працівники правоохоронних органів, військовослужбовці; власники малих підприємств; технічні службовці;

3) «голубі комірці» –– працівники сфери торгівлі та побутових послуг; кваліфіковані працівники сільського господарства, риборозведення та рибальства; кваліфіковані працівники з інструментом; оператори та складальники устаткування і машин; найпростіші професії;

4) маргінали –– люди, які через різні обставини опинилися на узбіччі суспільства, навіть з вищою освітою: безробітні понад один рік; зневірені; пенсіонери, що отримують пенсії, нижчі за межу малозабезпеченості; ті хто перебуває у вимушених відпустках тривалістю понад один місяць; зайняті, що отримують заробітну плату, нижчу за межу малозабезпеченості; жебраки, бродяги.

Розрахунки, які спираються на дані спеціальних обстежень та поточної статистики, дають змогу зробити висновок, що, наприклад, у 1998 році в Україні налічувалось 17122,1 тис. маргіналів, тобто майже 40 % населення України, старшого за 15 років. Зубожіння населення країни звужує внутрішній ринок споживчих товарів та послуг і поглиблює дефіцит нагромадження капіталу в економіці.

Структуру розподілу домогосподарств України за кількістю їхніх членів та наявністю дітей наведено в табл.6.1.

Як показують дані табл.6.1, в Україні в 2000 році середній розмір домогосподарства становив 2,76 особи, майже половину (49,6 %) домогосподарств становили ті, де кількість осіб 2 та 3, а тих, що мали дітей віком до 14 і 16 років, було 71,6 % усіх домогосподарств. Не мали дітей 9,5 % усіх домогоспорств. Сім’я, за рекомендаціями статистиків ООН, може бути визначена за життєвим циклом як новоутворена, яка розвивається, яка згасає. Ядро сім’ї — це найменше сімейне утворення, що розглядається як нуклеарна сім’я (подружня пара незалежно від того, зареєстрований шлюб чи ні).

Таблиця 6.1

Розподіл домогосподарств за кількістю їхніх членів та наявністю дітей у 2000 році^*

Показник	Усі домогосподарства	У тому числі, які проживають
у міських поселеннях	у сільській місцевості
усього	у великих містах	у малих містах
Усього домогосподарств, тис	17679,6	12171,5	6720,1	5451,4	5508,1
Середній розмір домогосподарства, осіб	2,76	2,70	2,70	2,71	2,89
Частка домогосподарств, які складаються з осіб:	Відсотків до підсумку
однієї	20,9	19,9	19,8	20,1	23,2
двох	27,6	28,2	27,5	28,9	26,2
трьох	22,0	24,6	26,0	22,9	16,3
чотирьох	19,0	19,6	19,5	19,7	17,9
п’яти і більше	10,5	7,7	7,2	8,4	16,4
Частка домогосподарств із дітьми у віці, років:	Відсотків до підсумку
до 3	5,2	4,8	4,8	4,9	6,0
до 7	13,7	12,9	12,7	13,0	15,5
до 14	32,8	33,0	32,9	33,1	32,3
до 16	38,8	39,5	39,5	39,4	37,3

^* За матеріалами обстеження умов життя домогосподарств Держкомстатом України.

Застосування принципу поділу суспільства за статусом зайнятості конкретної особи може базуватись на Міжнародній класифікації за станом у зайнятості (1993 р.): 1) підприємці (мають хоча б одного найманого працівника); 2) самозайняте населення (особи, які працюють за свій власний рахунок); 3) наймані працівники; 4) члени виробничих кооперативів; 5) безкоштовно допомагаючі члени сім’ї; 6) працівники, чиє заняття не піддається класифікації.

Застосування принципу поділу суспільства за типом професій може базуватись на Міжнародній класифікації за типом професій (1988 р.): 1) працівники управління, вищі адміністративні кадри, працівники законодавчої та виконавчої влади; 2) інтелектуальні та наукові професії; 3) проміжні професії (техніки, оператори, медперсонал, служителі культу, соціальні працівники); 4) адміністративний та обслуговуючий персонал); 5) торговельні працівники; 6) сільськогосподарські працівники, рибалки, лісники; 7) ремісники та підсобні працівники (будівельники, шахтарі і т. ін.); 8) оператори машин та устаткування; 9) некваліфіковані працівники (двірники, вуличні торгівці, вантажники та ін.); 10) військовослужбовці.

Для соціально-демографічної характеристики домогосподарств використовуються на практиці такі визначення: діти — особи у віці до 18 років, які не перебувають у шлюбі; дорослі — особи у віці 18 років і старші або ті, що перебувають у шлюбі; особи непрацездатного віку (крім дітей) — чоловіки віком від 60 років і старші, жінки від 55 років і старші; особи працездатного віку (крім підлітків у віці 16––17 років) — чоловіки віком 18—59 років, жінки віком 18—54 роки; пенсіонер — особа, яка отримує пенсію і не працює; працююча особа — особа, яка надала ствердну відповідь на запитання «Чи працюєте в даний час?» Працюючі пенсіонери також належать до категорії «працюючі»; непрацююча особа — особа, яка дала заперечну відповідь на запитання «Чи працюєте в даний час?»; особа, яка очолює домогосподарство, (голова домогосподарства) — визначається відповідно до рішення всіх членів домогосподарства.

Розбіжності у природних здібностях людей, освіті, професійному досвіді зумовлюють різні потреби, нерівності в розподілі доходів, у наявності багатства, майна, цінних паперів і т. ін. Вивчення покупців дає змогу отримати інформацію, яка допоможе продавцям: 1) збільшити обсяг реалізації наявним покупцям, тобто збільшити частку ринку; 2) знайти нових покупців; 3) модифікувати наявні товари і розробити нові; 4) з’ясувати, які товари пропонують конкуренти і за якими цінами.

Для розв’язання цих завдань необхідно поєднувати аналіз статистичних даних та спеціальних маркетингових досліджень.

6.2. Визначення базових умов для задоволення потреб покупців

Потреби — передумова виробництва товарів і послуг і формування споживчого ринку. Існують, як відомо за А. Маслоу, потреби фізіологічні; потреби в самозбереженні; потреби в любові; потреби в повазі; потреби в самоствердженні. Фізіологічні потреби (харчування, одяг, житло) є, зазвичай, першочерговими.

Для оцінювання фізіологічних потреб населення в економічній практиці використовується нормативний метод, в основу якого покладено визначення потреб у товарах та послугах згідно з науковими уявленнями про рівень їх споживання. З цією метою використовуються два типи еталонів: раціональний бюджет, який базується на раціональних нормах, та прожитковий,або гарантований, мінімум матеріальної забезпеченості, що відповідають верхньому та нижньому рівням добробуту населення України.

Стосовно продовольчих товарів визначено, що для нормального функціонування організму людини потрібна енергія в середньому на добу 2500 ккал, у тому числі для чоловіка — 2700 ккал, для жінки — 2100 ккал. Критична маса за світовим рівнем — 2000 ккал, тобто норми калорійності залежать від статі, віку людини, професії (груп фізичної активності), і перебувають у межах від 2500 до 4500 ккал. В Україні в середньому на добу на душу населення рекомендовано ВАТ УкрНДІ харчування 2775 ккал, фактично було у 2000 р. — 2559 ккал.

Велика калорія (ккал) — це кількість теплоти, яка витрачається на нагрівання 1 кг води на 1°С. У міжнародній практиці з 1978 року замість калорії використовується термін «джоуль». Одна ккал дорівнює 4,1868 кДж. Потреба в енергії для людини задовольняється за рахунок білків, жирів, вуглеводів. При згорянні в організмі людини 1 г білків чи 1 г вуглеводів утворюється 4,1 ккал, а при згорянні 1 г жиру утворюється 9,3 ккал.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2000р. №656 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» встановлені такі норми калорійності та вмісту білків, жирів та вуглеводів для працездатних і непрацездатних осіб на добу:

норма калорійності для працездатних осіб — 2790,8 ккал;

норма калорійності для непрацездатних осіб — 2008,9 ккал;

вміст білків: норма для працездатних осіб — 87,1 г;

норма для непрацездатних осіб — 58,6 г;

вміст жирів: норма для працездатних осіб — 98,4 г;

норма для непрацездатних осіб — 65,7 г;

вміст вуглеводів: норма для працездатних осіб — 388,1 г;

норма для непрацездатних осіб — 295,8 г.

Скільки потрібно білка, наприклад, конкретній людині? Потрібно поділити свою масу в кілограмах на коефіцієнт 1,4 — це і буде денна норма білка, виражена у грамах (наприклад, 76 кг: 1,4 = 54 г білка на добу). Сучасні раціональні норми калорійності передбачають надходження щонайменше 20 % енергії за рахунок тваринного походження і 80 % — за рахунок рослинного походження.

ВАТ УкрНДІ харчування рекомендує такий середньодушовий нормативний рівень споживання в середньому на добу, кг на рік: м’ясо та м’ясопродукти — 83; молоко та молокопродукти — 395; яйця (шт.) — 291; риба та рибопродукти — 20,1; цукор — 38; олія та інші рослинні жири — 13,4; картопля — 124; овочі та баштанні — 161; плоди, ягоди, виноград, горіхи — 90; хліб і хлібні продукти — 101.

Мінеральні речовини надходять в організм з повітрям, водою та харчуванням. В організмі людини виявлено понад 80 хімічних елементів. Ще в 1916 році В. І. Вернадський писав, що елементний склад усіх живих організмів перебуває в тісному взаємозв’язку зі складом земної поверхні і вперше поділив неорганічні речовини внутрішнього середовища організму на макроелементи, мікроелементи та ультрамікроелементи.

Потребу дорослої людини в мінеральних елементах та вітамінах унаочнює табл. 6.2. Зауважимо, що представники нетрадиційної медицини вважають ці норми заниженими в десятки і сотні разів. Концентрація мікроелементів в живих організмах 0,001—0,00001 %, ультрамікроелементів — 0,00001 % та нижча. При цьому 15 із них (залізо, йод, мідь, цинк, кобальт, хром, молібден, нікель, ванадій, селен, марганець, миш’як, фтор, кремній, літій) визнані есенціальними, тобто життєво необхідними, чотири інших — кадмій, свинець, олово, рубідій — є кандидатами на есенціальність.

Вітаміни людина не виробляє, а має отримувати їх з рослинною їжею. Нестача їх в організмі призводить до захворювань, авітамінозів (див. табл. 6.2).

Таблиця 6.2

---

Дата добавления: 2015-08-18