Взаємозалежність еластичності попиту від доходу, частки витрат на певний товар у загальних витратах Домогосподарств і обсягу попиту

еластичність попиту від доходу	значення коефіцієнта еластичності	Витрати домогосподарств (обсяг реалізованого попиту) зі зміною доходу	питома вага витрат на товар у загальних витратах домогосподарств
від’ємна	K ел < 0	витрати зі збільшенням доходу зменшаться і навпаки	низька і зменшиться
додатна	K ел > 0	витрати зі збільшенням доходу збільшаться і навпаки	висока і збільшиться
нульова	K ел = 0	витрати не зміняться, бо впливають інші фактори, не дохід	майже не зміниться

б) ступінь універсальності товару: чим універсальніший товар, тобто можливості його використання, тим вища еластичність попиту;

в) ступінь насиченості потреби: наприклад, на стадії виведення нового товару на ринок еластичність попиту набагато вища, тому навіть незначне зниження ціни може призвести до значного зростання обсягу продажу товару.

г) фактор часу: попит більш еластичний у довгостроковому періоді, ніж у короткостроковому.

Зміни у структурі витрат (структурі попиту) домогосподарств суттєво впливають на виробництво. Галузі, які виробляють споживчі товари і частка яких зменшується у витратах домогосподарств, мають мало шансів на розширення виробництва, і навпаки. Чим вищий коефіцієнт еластичності попиту на певний товар галузі від доходу, тим активніше ця галузь розвивається. За тенденцією розвитку галузі або підприємств-виробників можна класифікувати так: які розвиваються; які розширюються; стабільні; перебувають у стані застою або занепаду; які зникають.

Купівельна активність. Купівельна активність населення характеризує частку його витрат на товари і послуги, які було здійснено під час їх купівлі через офіційні канали споживчого ринку, щодо доходу і розраховується за формулою:

.

За нашими розрахунками, цей показник становив у 1977 році 0,379, у 2000 році — 0,331, тобто в динаміці купівельна активність населення знизилась. Це означає, що в Україні, наприклад, у 2000 році лише 33,1 % середньодушового доходу витрачалось на товари через офіційні канали споживчого ринку — роздрібну торгівлю. Більш коректним буде визначення купівельної активності населення з врахуванням не тільки середньодушового товарообороту, а і середньодушового обсягу реалізації послуг у чисельнику.

Заощадження та інвестиційна активність. Зі збільшенням доходів схильність населення до споживання знижується, а схильність до заощадження зростає (головний психологічний закон Кейнса[1]). Тому сума заощаджень, яка збільшується, має поглинатися зростаючим попитом на інвестиції. Модільяні[2] першим описав життєвий цикл сім’ї, який пояснює закономірності утворення особистих заощаджень: молоді зберігають, а старі — розтрачують. Заощадження населення — це вклади у банки з метою зберігання грошей і отримання доходів у формі відсотків. Розрізняють такі види вкладів (депозитів): а) за умовами відсотка –– до запитання, строкові, цільові на дітей, за виграшем та ін.; б) за видами валют –– у національній валюті, в іноземній валюті. Частка заощаджень в іноземній валюті у 2001 році становила понад 40 % усіх заощаджень населення України. В офіційній статистиці розрізняють три групи заощаджень домогосподарств: а) приріст гривневої готівки в населення; б) приріст готівки в іноземній валюті; в) приріст коштів у банківських вкладах та цінних паперах.

Залежно від форми організації заощадження можна розрізняти: а) за участю фінансових посередників; б) без участі фінансових посередників, тобто в домашніх умовах.

Основні напрями реалізації заощаджень домашніх господарств: житлове будівництво; купівля нерухомого майна; плата за навчання у вищих навчальних закладах; фінансово-кредитні операції, медичні послуги.

До основних аналітичних показників, які можуть характеризувати поведінку споживачів, можна віднести:

.

Варто зазначити, що зареєстрована статистикою розбіжність між сумами грошових доходів і грошових витрат домогосподарств, яка спостерігається з 1991 року, а також тенденція до натуралізації доходів та витрат домогосподарств ускладнюють розрахунки рівня заощаджень.

Державні заощадження як один із основних економічних індикаторів конкурентоспроможності країни на світовому ринку визначається співвідношенням різниці сум між сукупними надходженнями до бюджету і сукупними поточними видатками до ВВП у відсотках. Наприклад, у 1997 році в Україні державні заощадження становили 2,5 % ВВП, а приватні (домашніх господарств) — 17,6 % ВВП. Знаючи рівень заощадження населення, можна визначити мультиплікатор доходу для населення (див. підрозд. 2.3).

Інвестування економічних процесів домогосподарствами може здійснюватись двома шляхами: 1) через надання власних грошових коштів і отримання доходу у вигляді відсотка (до речі, по-англійськи процент — «interest», тобто участь, інтерес; чим більше виявляється участі (інтересу), тим менш важливі відсотки і навпаки); 2) через отримання споживчого кредиту та коштів на житлове будівництво з оплатою відсотків за кредит.

Доповняльними до основних аналітичних показників можуть бути коефіцієнт приросту нагромадження та коефіцієнт потенційного платіжоспроможного попиту населення, які розраховуються за такими формулами:

.

Добровільна схильність до заощадження залежить від дії двох різнонапрямлених факторів — реальних доходів населення та динаміки інфляції. Характер залежності заощаджень від доходів відповідає закону Енгеля для капітальних благ: зі зростанням реальних доходів заощадження збільшуються випереджувальними темпами, тому коефіцієнт еластичності завжди буде додатним і найвищим за своїм значенням порівняно з еластичністю витрат на продукти харчування, непродовольчі товари та послуги.

Нормальними вважаються заощадження, які за міжнародною практикою перебувають із коефіцієнтом еластичності заощаджень від доходу в межах 5––6 %. Але за нашими розрахунками, коефіцієнт еластичності заощаджень від доходу домогосподарств за 1996––1997 роки дорівнював 0,26 % (табл. 6.10).

Таблиця 6.10

Дата добавления: 2015-08-18