Перелік протипедикульозних засобів з вказівками щодо їх виготовлення і засто­сування.

1. Карбофос — застосування у вигляді 0,15 % водної емудвсії. Для виготовлення 1 л 0,15 % емульсії беруть 3 мл 50 % емульгуючого концентрату карбофосу і розво­дять його в 1 л води кімнатної температури. Препарат діє на всіх стадіях розвитку вошей. Зостосовується виключно медичними працівниками. Норма використання на обробку 10—50 мл, експозиція — 30 хв.

2. Бензилбензоат — застосовується у вигляді 20 % водно-мильної суспензії або 20 % емульсії. Для виготовлення 100 мл 20 % водно-мильної суспензії бензилбензо-ату беруть 2 г мила (зеленого або господарського подрібненого), розводять в 78 мл теплої води, потім додають 20 мл бензилбензоату, ретельно змішують. Отриману суспензію наносять на волосся. Використовується медичними працівниками через аптечну мережу, реалізується за рецептами. Норма використання на 1 обробку 10— 30 мл, експозиція — ЗО хв.

3. Водно-мильно-гасова емульсія — застосовується у вигляді 10 % емульсії. Для її виготовлення до 50 г рідкого мила (або твердого попередньо розтопленого на во­дяній бані) при постійному перемішуванні додається невеликими порціями 450 г гасу (можна хлорованого). Отриманий концентрат у кількості 100 г розчиняється в 900 мл теплої води. Норма використання на 1 обробку — 10—50 мл, експозиція — 30 хв, 1 год.

4. Мильно-сольвентова емульсія — використовується у вигляді 50 % емульсії, яка готується з рівних частин мильно-сольвентової пасти і води (50—60 %), при змішуванні яких утворюється однорідна маса.

Необхідно проводити повторну обробку через 7—10 днів. Норма використання на 1 обробку 30—50 мл, експозиція — 30 хв.

5. Лосьйон "Ниттифор" — препарат фабричного виготовлення, норма вико­
ристання на 1 обробку 30—50 мл, експозиція — 30 хв.

Спосіб застосування усіх вищезгаданих препаратів полягає в наступному — на волосся наносять необхідну кількість препарату (в залежності від густоти та довжи­ни волосся), зав'язують голову поліетиленовою хусткою і рушником, витримують відповідний час згідно з інструкцією, промивають проточною водою з милом або шампунем. Після цього на волосся наносять теплий 5—10% столовий оцет або оц­тову кислоту, зав'язують поліетиленовою хусткою і рушником, витримують 30 хв, полощуть у проточній воді, після чого вичісують густим гребінцем загиблих вошей та їхні яйця — гниди.

Короста - це заразне захворювання шкіри, збудником якого є коростяний кліщ. Основний шлях передачі корости - контактний. Паразит потрапляє на шкіру людини з предметів або речей заражених хворим коростою. Контактний шлях зараження коростою особливо поширений в дитячих колективах. Збудником корости є свербіж паразит - коростяний кліщ, або Sarcoptes scabiei. Збудник корости настільки малий за розмірами, що побачити його можна тільки в мікроскоп.

При попаданні коростяних кліщів на поверхню шкіри здорової людини відбувається запліднення самок кліщів. Запліднені самки проробляють в шкірі невеликий отвір і починають «вгризатися» в неї своїми щелепами проникаючи вглиб шкіри і проробляючи коростяві ходи. Коростяві ходи є канали, в яких самки кліщів відкладають потомство.

«Улюбленими» місцями розмноження коростяних кліщів є долоні, стопи, зап'ястя, а також лікті і статеві органи у чоловіків. Причин цього кілька: по-перше, в цих місцях мало волосся, по-друге, ці ділянки мають товстий шар епідермісу, а по-третє, вони забезпечені великою кількістю потових залоз (піт, що виділяється залозами, заповнює коростяві ходи і створює сприятливі умови для розвитку потомства коростявого кліща). Приблизно через 2 тижні розвитку личинки перетворюються на дорослих особин, виповзають на поверхню шкіри, де повторюють цикл розвитку. Розчісуючи сверблячі місця, людина переносить інфекцію на здорову шкіру.

Коростяві канали всередині шкіри містять не тільки яйця та личинки коростявих кліщів, а й продукти життєдіяльності самок коростявих кліщів Ці речовини є чужорідними для організму, тому через деякий час вони викликають стан гіперчутливості (алергічна реакція, що протікає з ознаками запалення) яке з'являється сильні шкірним свербінням. Так як коростяний кліщ найбільш активний вночі, свербіж посилюється до вечора, стаючи нестерпним в нічний час. У дітей короста протікає у важчій формі, ніж у дорослих. Коростяний кліщ може вразити все тіло дитини, включаючи обличчя і волосисту частину голови. У дітей до року при корості в процес можуть залучатися і нігті - вони стають пухкими, товщають і покриваються тріщинами. У дітей частіше, ніж у дорослих до корості може приєднатися інша інфекція, що сильно ускладнює процес лікування.

Під час огляду на коросту звертають ува­гу на ділянки тіла, найбільш схильні до уражен­ня: кисті рук, нижня частина живота, внутріш­ня поверхня стегон. У дітей трапля­ються нетипові локалізації коростяного кліща. У разі виявлення корости проводять сані­тарну обробку спеціальними засобами.за інс­трукцією:

• аерозоль "Спрегаль" (есдепалетрин і піперонілу бутоксид);

• аерозоль "Спрей-пакс" (екстракт піретруму і піперонілу бутоксиду);

• лосьйон або аерозоль "Ітакс" (3 % розчин фенотрину);

• шампунь "Нікс" (3 % розчин перметри-ну);

• 20 % суспензія водно-мильна бензилбензоату (10—30 мл);

• 10—20 % мазь бензилбензоату.

Транспортування хворих дітей. Із приймального відділення хворих дітей транс­портують у відділення враховуючи їхній загальний стан. Транспортування у відділення здійснюють:

а) пішки, у супроводі медпрацівника;

б) у кріслі-каталці;

в) на ношах;

г) на руках у батьків або медперсоналу.

Питання про вид транспортування вирішує лікар залежно від стану хворої ди­тини. Якщо стан задовільний, дитину старшого віку у відділення супроводжує ме­дичний працівник пішки. Деяких хворих доцільно доставити у відділення в кріслі-каталці. Тяжкохворих транспортують на ношах, застелених чистим простирадлом і ковдрою (залежно від пори року) та встановлених на спеціальну каталку.

У палаті дитину, яка в тяжкому стані, перекладають з носилок на ліжко. Якщо дитину старшого віку переносить одна людина, то треба підвести одну руку під ло­патки, а другу — під стегна; при цьому бажано, щоб дитина охопила за шию того, хто її несе. Якщо хвору дитину переносять 2 людини, то одна з них підводить руки під лопатки дитини ближче до шиї і під поперек, друга — під сідниці та гомілки. Для перенесення різко ослаблених і тяжкохворих потрібна третя людина: перша тримає голову і груди, друга — поперек і стегна, третя — гомілки.

Стаціонар складається із спеціалізованих відділень, призна­чених для пацієнтів із захворюваннями одного профілю. Спеціалізо­ване відділення є найважливішим функціональним елементом лікарні. Якщо в ньому міститься понад ЗО ліжок, його організовують із па­латних секцій і розташованих між ними приміщень, які є спільними для всього відділення.

Згідно із сучасною світовою наукою і практикою, ліжковий фонд стаціонару поділяється на чотири класи:

1. Ліжка 1-го класу призначені для реанімації та інтенсивного лікування: їхня частка сягає 20 % щодо всіх ліжок. Це найбільш вартісні й оснащені ліжка і потребують відповідного штатного за­безпечення.

2. Ліжка 2-го класу - для відновлювального лікування. Орієн­товно їхня частка становить 45 % усього ліжкового фонду.

3. Ліжка 3-го класу - для тривалого лікування хворих із хроніч­ною патологією. Складають 20 % усього ліжкового фонду.

4. Ліжка 4-го класу - для медико-соціального призначення, їх найменше - 15 %. Ліжка 2-го і 3-го класів становлять дві третини всього ліжкового фонду (65 %). Вони можуть бути організовані у вигляді денних стаціонарів або стаціонарів удома.

Такий розподіл ліжкового фонду вважається найбільш економіч­но вигідним.

Основним функціональним підрозділом кожної лікарні є лікар­няне відділення, що існує для хворих з однорідними захворюваннями і складається з окремих палатних секцій. Палатна секція - основна структурна одиниця лікувального відділення, головним зав­данням якої є збереження гігієнічного комфорту і зручності обслу­говування хворих. Вона розрахована на 30 ліжок, зокрема одно-ліжкові (площею 9 м2), дво- та чотириліжкові (площею 7 м² на одне ліжко) палати. У палаті повинно бути не більше 4 ліжок. Цей по­казник є оптимальним як у технологічному, так і гігієнічному відно­шенні. У таких палатах найбільш зручно розташовувати ліжка па­ралельно до світлоносної стіни. Це покращує огляд хворих, прове­дення різних медичних маніпуляцій, зміну постільної білизни, догляд за пацієнтами, створює однакові параметри бактеріологічного за­бруднення повітряного середовища й інсоляції. У палатах відстань між ліжками повинна бути не меншою ніж 0,8-1,0 м.

Місткість палат для дітей старше 1 року й дорослих мусить бути трохи більше 4 ліжок. Місткість палат для дітей до 1 року, соціальній таобсервационномакушерском відділенні мусить бути лише на 2 ліжка.

У дитячих відділеннях для дітей до 1 року варто передбачити відсіки на 8 ліжок.

У відділенні для новонароджених слід передбачити відсіки лише на 20 ліжок.

Допускається розміщувати палати новонароджених між палатамиродильниц. І тут перед входом до палати новонароджених слід передбачити шлюз.

Дата добавления: 2015-08-03