Комунікативна концепція права

Ще однією теорією, що може бути віднесена до інтегративного праворозуміння, є комунікативна концепція права. Дана концепція запропонована російським ученим із Санкт-Петербурга А. В. Поляковим. У її рамках право обґрунтовується як особлива форма комунікації, що має свою специфіку порівняно з іншими варіантами комунікативної дії. Тут слід зазначити, що вона спирається на висновки, уже визнані іншими науками, але поширює їх і на правознавство, являючи собою досвід побудови цілісного, інтегрованого правового знання.

Соціальна реальність уявляється А. Полякову нічим іншим, як сайрою взаємодії суб'єктів, опосередкованого текстами. Отже, ця осмислена взаємодія, і цей зміст задається самими суб'єктами, що створюють тексти культури й інтерпретують їх. А це означає, що соціальне, інтер суб'єктивне й комунікативне - поняття одно порядкові Тому й право, якщо визнавати його соціальну природу, неминуче з'являється як форма комунікації, але зі своєю специфікою в порівнянні з іншими варіантами комунікативної дії.

Ця специфіка виражається в засобах і формах комунікації, тобто в правових текстах й опосередковуючих їх нормативних правах й обов'язках учасників соціальної взаємодії, тобто правової комунікації. Звідси випливає для А. Полякова й основна проблематика комунікативної теорії права: людина і його права.

У рамках комунікативної теорії права виділяється три плани правової реальності: ментальний (психічний), текстуальний (культурологічний) і діяльний (праксіологічний). їхня взаємозалежність і дозволяє характеризувати право як психо-соціокультурну цілісність, створювану безперервністю правової комунікації.

Однак у контексті правової структури право виникає як функціонуючий комплекс нормативних правовідносин.

Неважко помітити, що фактично А. Поляков намагається сполучити нормативну теорію із соціологічним праворозумінням. Це визнає і сам А, Поляков, оскільки для нього право з'являється у разі припису із суб'єктом і перекладі припису в соціальну дію, виправдану й очікувану іншими соціальними суб'єктами, тобто при виникненні правової комунікації. Таке

трактування права, звичайно, з одного боку, відрізняється прагматизмом і реалізмом, але, з другого боку, націлює суб'єкта на самостійні дії заради втілення власних комунікативних ідеалів, у тому числі, правових. Щоправда, слід зазначити, що в розглянутій теорії є елементи властиві і психологічній школі праворозуміння.

Сильні сторони комунікативного розуміння права фактично ті ж, що й у теорій, які воно намагається об'єднати.

Водночас цьому підходу властиві й негативні моменти, зокрема, до них можна віднести:

• зникнення чіткої межі між правом і правовідношенням;

• відсутність ясного й обґрунтованого розмежування соціального й правового регулювання;

• можливий суб'єктивізм тлумачення "лозна-чуваного" (тобто приписання) у процесі перекладу його в соціальну дію;

• значна психологізація правореалізаційного механізму;

• затушовування забезпечувальної (правоохоронної) ролі держави в його розумінні. Це, до речі, відбувається при тому, що інтегрується в розглянутій концепції нормативна теорія права і т. д.

Дата добавления: 2015-08-05