Характеристика історичної школи права.

Ще однією концепцією вузького розуміння права є історична школа права. Ця течія виникла в першій чверті XIX ст. і майже повністю витіснила пануючу на той час природну школу. Відомими представниками цієї школи права були німецькі юристи Г. Гуго, К. Савін'ї, Г. Пухта. Були прихильники історичної школи права і в Російський імперії, взагалі ця школа мала значний вплив на вітчизняну юридичну науку.

У межах історичної школи критикувалась та не визнавалась думка природно-правової течії про те, що існують загальне для усіх народів право, яке корениться в людському розумі, і запропонували нове бачення права. Відповідно до історичної школи права, немає єдиного, загальнолюдського права. У кожного народу є своє, властиве тільки йому право, як і своя мова. Представники цього погляду стверджували, що право є результатом історичного процесу. Але К. Савін'ї, і, зокрема Г. Пухта, в історичному процесі вбачали незакономірно зумовлені зміни суспільних відносин, а "саморозвиток народного духу". Відповідно суспільне життя кожного народу визначається особливим народним духом, який притаманний цьому народу. Право кожного народу, як прояв цього народного духу, створюється поступово і самостійно, як і мова кожного народу.

Розвиток права історична школа розглядає як мирний, спокійний процес, без стрибків, проривів і боротьби. її представники заперечували проти всяких суттєвих змін діючого права під приводом, що законодавче втручання в розвиток права суперечить народному духу, який встановлює потрібні правові форми. Вони вважають, що звичаї і давні закони існують, витікаючи з народного духу. Тому вони і є найкращою формою права.

Думка про те, що вирішальна роль в утворенні права належить регулюванню зверху, оголошувалося "юридичним марнотратством". Акти законодавчої влади доповнюють діюче право, але "створити" його цілком вони не можуть. Законодавство безсиле боротися зі злом, що зустрічається в житті.

Із цих позицій історична школа права відстоювала право, яке діяло в Німеччині і закріплювало застарілі феодально-кріпосницькі інститути, різко виступала проти будь-яких змін і нових віянь, зокрема проти пропозицій щодо створення загально-німецького цивільного кодексу. Призначення юридичних інститутів - служити опорою зовнішнього порядку, яким би цей порядок не був.

Історична школа права зробила значний вплив на наступний розвиток правової думки, особливо па психологічну й соціологічну теорії.

До слабких сторін історичної школи права можна віднести:

• фактичне ігнорування змістовної сторони права;

• існуюче правове регулювання (у цьому випадку слід читати: правові звичаї) завжди в більшому або меншому ступені не відповідає реально існуючим у суспільстві відносинам. Нормативне регулювання, як правило, при такому підході буде відставати від потреб існуючих й/або необхідних суспільних відносин;

• затушовується політико-ідеологічний аспект у правовому регулюванні;

• ігнорується самостійне значення суб'єктивного права тощо.

А до її сильних сторін:

• історична школа права звернула увагу на необхідність вивчення історії права, дослідження пам'яток права;

• чітко зрозумілий механізм захисту й реалізації права, що дає підставу говорити про забезпечений характер права;

• право (як правовий звичай) може розглядатись, як засіб протидії режиму сваволі й беззаконня з боку окремих представників держави, а іноді й держави в цілому;

• право забезпечує стабільний порядок у суспільстві, а суб'єкти правовідносин одержують чітку модель бажаного з погляду права (у цьому випадку слід читати: "народного духу" і правового звичаю) поводження;

• чітко окреслено коло прав й обов'язків учасників правовідносин тощо.

Дата добавления: 2015-08-05