До побачення

– Шкода, що я не змогла вам показати качине плем’я, Заводний Птаху, – із щирим жалем сказала Мей Касахара.

Сидячи над ставком, ми поглядали на товстий шар білої криги, що його вкривала. Ставок був великий, і на його поверхні залишилася сила‑силенна слідів від лез ковзанів. Була друга половина понеділка. Спеціально для мене Мей взяла відгул. Я мав намір приїхати в неділю, але через аварію на залізниці запізнився на день. Мей куталась у підбите хутром пальто, на голові – яскраво‑синя вовняна шапочка з геометричним візерунком, вишитим білими вовняними нитками, і круглим помпоном на маківці. Вона вив’язала її сама й обіцяла до наступної зими зробити таку ж і для мене. Її щоки почервоніли, очі стали ясними й прозорими, як повітря. Я радів за неї: їй тільки сімнадцять, у неї все ще попереду.

– Ставок замерз, і все качине плем’я кудись‑інде перебралося. Вони вам, напевне, сподобалися б, Заводний Птаху. Приїдьте сюди ще навесні. Я вас познайомлю.

Я всміхнувся. На мені було не дуже тепле байкове пальто, шия обмотана по саме підборіддя шарфом, руки в кишенях. У лісі холод проймав до кісток. Земля вкрилася панциром примерзлого снігу, і кросівки забавно ковзали по ньому. Треба було купити спеціальне взуття на жорсткій підошві.

– Так ти ще тут побудеш? – спитав я.

– Та, мабуть. Пройде час, і мене, можливо, знову потягне до школи. А може, ні. Або ж раптом вийду за когось заміж… Та навряд. – Мей розсміялася, з її рота вирвалася хмарка білої пари. – В усякому разі, поживу тут ще трохи. Мені потрібен час, щоб подумати. Про те, що хочу робити, куди хочу їхати. Про таке хочеться думати неквапливо.

Я кивнув:

– Можливо, це й правильно.

– А ви, Заводний Птаху, в мої роки думали про такі речі?

– Та хто його знає… Якщо казати чесно, то не дуже багато про це думав. Звісно, трошечки думав, але, здається, глибоко не копирсався… Узагалі‑то я вважав, що все складеться нормально, якщо житимеш, як усі, звичайно. Та, видно, із цього нічого не вийшло. На жаль.

Мей спокійно глянула мені в очі і поклала руки в рукавичках на коліно.

– Так що, Куміко‑сан не випустили на поруки?

– Вона відмовилася виходити на поруки, – пояснив я. – Боїться, що на неї тоді клопоти зваляться, тому воліє лишитися у в’язниці, у тиші й спокої. І зі мною не хоче зустрічатися. Взагалі нікого бачити не хоче, поки все не вляжеться.

– А коли суд?

– Мабуть, навесні. Куміко визнає свою вину і готова прийняти будь‑який вирок. Суд, напевне, довго не триватиме. Є великий шанс, що вирок буде умовним, а якщо навіть її засудять, то не надовго.

Мей підняла камінь з‑під ніг і кинула його на середину ставка. Він зі стуком ударився об кригу й покотився аж до протилежного берега.

– Будете сидіти дома й чекати, коли повернеться Куміко‑сан?

Я кивнув.

– Добре, що так сталося?.. Так?

З мого рота також вилетіла велика біла хмарка:

– Та начебто. Врешті‑решт, так у нас вийшло.

«Але ж могло статися набагато гірше», – подумав я.

Удалині, в лісі, що обступив звідусіль ставок, закричав птах. Я підвів голову, озирнувся навколо, але крик більше не повторився. Навколо ні душі. Тільки десь сухо довбає дятел дерево.

– Якщо в нас з Куміко буде дитина, я назву її Корсика, – промовив я.

– Чудове ім’я! – сказала Мей Касахара.

Ми йшли лісом рука об руку. Мей зняла праву рукавичку і засунула руку в кишеню мого пальта. Поводилась, як Куміко, що так само робила, коли взимку ми виходили на прогулянку. У холодний день ділили на двох одну кишеню. Я потиснув у кишені руку Мей, маленьку й теплу, наче самотня замкнена душа.

– Заводний Птаху! Усі, напевне, думають, що ми коханці.

– Можливо, – відповів я.

– А ви всі мої листи читали?

– Твої листи? – перепитав я, нічого не розуміючи. – Вибач, але я жодного листа від тебе не отримав. Про тебе нічого не було чути, а тому подзвонив твоїй матері, і вона дала мені твою адресу і телефон. Заради цього довелося трохи прибрехати.

– Отакої! А я ж вам листів п’ятсот написала, – звівши очі догори, сказала Мей.

Увечері вона поїхала проводжати мене на станцію. На автобусі ми доїхали до містечка, з’їли піцу в пристанційному ресторанчику і стали чекати, коли прибуде дизель‑електровоз з трьома вагонами. У залі чекання стояла велика розпалена піч, навколо якої товклися два‑три чоловіка. Але ми туди не пішли і стояли удвох на холодній платформі. У небі висів наче обледенілий зимовий місяць з різко окресленими краями, як китайський меч. Стоячи під місяцем, Мей піднялась навшпиньки і ледве чутно поцілувала мене в праву щоку. Я відчув її холодні тонкі губи там, де раніше була родимка.

– До побачення, Заводний Птаху! – прошепотіла вона. – Дякую, що спеціально приїхали сюди до мене.

Усе ще не виймаючи рук з кишень, я стояв і дивився на неї. Треба було щось сказати, але я не знав що.

Коли підійшла електричка, Мей стягла з голови шапочку, відступила крок назад і сказала:

– Якщо з вами щось станеться, Заводний Птаху, голосно покличте мене. Мене і качине плем’я.

– До побачення, Мей Касахара.

Електричка рушила, а молодий місяць усе ще висів над головою, то зникаючи, то з’являючись щоразу, коли вона повертала вбік. Коли місяць заховався, я перевів погляд за вікно – на миготливі вогники містечок і селищ, що залишалися позаду. Я уявив собі Мей у своїй синій вовняній шапочці: сидить сама в автобусі, що везе її в гори, назад на фабрику. Уявив собі також, як качки дрімають у тіні трав. А потім подумав про світ, в який повертаюся.

– До побачення, Мей Касахара, – повторив я. – До побачення Мей, і нехай тебе завжди хто‑небудь надійно захищає.

Я заплющив очі і спробував задрімати. Але заснути по‑справжньому я зміг набагато пізніше. Десь далеко від усього і всіх я тихо й миттєво занурився в сон.

[1] Тофу – сир із перекислих соєвих бобів. (Тут і далі – прим. перекладача.)

[2] Місо – густа маса з перекислих соєвих бобів для приготування супу.

[3] Сан – ввічливе звертання до рівної та вищої за віком або соціальним станом людини.

[4] «Пер’є» – торгова марка мінеральної води.

[5] Омікудзі – табличка з передбаченням долі для прочан сінтоїстського храму.

[6] Херб Альперт (нар. 1935 р.) – американський композитор, трубач, автор пісень та співак.

[7] Аллен Ґінзберґ (1926–1997) – видатний американський поет з покоління так званих «бітників»; Кіт Річардс (нар. 1943 р.) – англійський гітарист, автор пісень і співак, один із засновників гурту «Rolling Stone».

[8] Сьодзі – розсувна частина стіни традиційного японського будинку.

[9] Меґуро – район у Токіо.

[10] Котацу – кімнатна жаровня, вмонтована в підлогу й укрита ковдрою.

[11]«NHK» – японська державна телерадіокорпорація.

[12] Токонома – ніша в стіні, де звичайно вішають картину або каліграфічний напис, а також ставлять вазон з квітами.

[13] Інь і ян (тінь і світло) – категорії стародавньої китайської філософії.

[14] «Тема Тари» – музика з фільму «Віднесені вітром»; Тара – назва маєтку батька Скарлет ОʼГара, головної героїні однойменного роману.

[15] Ерік Дольфі (1928–1964) – видатний американський джазмен.

[16] «Ніхон кейдзай сімбун» («Японська економічна газета») – головна газета промислових кіл Японії.

[17] «American Graffiti» (1973) – фільм Джорджа Лукаса про стосунки між випускниками середньої школи під час літніх канікул.

[18]Приблизно 10 тис. доларів США.

[19] Якудза – японські гангстери.

[20] Мадзян – китайська гра в кісточки.

[21] Ґіндза – одна з центральних вулиць Токіо.

[22] Сімбасі, Сіндзюку, Сібуя, Аояма – центральні райони Токіо.

[23] Татамі – мата з рисової соломи; її стандартний розмір – приблизно 1,5 м².

[24] Фуросікі – барвиста хустина, в якій носять дрібні речі.

[25]Або «інцидент на Лугоуцяо» («інцидент на мості Марко Поло») – збройне зіткнення, що сталося 7 липня 1937 р. між японськими й китайськими військами недалеко від Пекіна й переросло у війну між цими двома країнами.

[26] Цінська династія – імператорська маньчжурська династія, що правила Китаєм упродовж 1644–1911 років.

[27]Орган інформації та розвідки японської армії в окупованих частинах Китаю.

[28]У грудні 1937 – січні 1938 р. японська армія вчинила розправу над мирним населенням, унаслідок чого загинуло понад 140 тисяч людей.

[29] Чжан Сюелян – китайський маршал, який правив Маньчжурією до вторгнення туди японців.

[30] 8‑ма армія – військове з’єднання Комуністичної партії Китаю під час війни з Японією.

[31]Гірський хребет на півночі Китаю.

[32]ДПУ (Державне політичне управління) – орган радянської державної безпеки у 1922–23 pp.; цей термін, однак, вживався за кордоном і пізніше для позначення радянського органу державної безпеки незалежно від його назви; зокрема в той час, про який ідеться в романі, цей орган уже називався HKBC (Народним комісаріатом внутрішніх справ).

[33] Ebb Tide (англ.) – морський відплив.

[34] Eight Days a Week (англ.) – вісім днів на тиждень.

[35] «Wild Kingdom» – американський телесеріал про дику природу.

[36] Бенто – їжа в коробці.

[37] Канда – один з кварталів у центральній частині Токіо.

[38] Куруїдзава – курорт у центральній Японії.

[39]Для розуміння цього розділу варто скористатися зауваженням Метью Стречера про те, що вмістилищем душі (у даному романі – підсвідомого) в Японії, на відміну від Заходу, вважається живіт (до речі, звідси бере початок і ритуальне самогубство харакірі). Див. Matthew Stretcher. Haruki Murakami’s «The Wind‑up Bird Chronicle». A Reader’s Guide. The Continuum International Publishing Group Inc. New York – London, 2006.

[40]Ідеться про англійську казку «Jack and the Beanstalk».

[41] Ідзу – півострів недалеко від Токіо.

[42] Камабоко – тушкована або підсмажена терта риба, змішана з яєчним білком та приправлена спеціями.

[43]Way to San losé – Дорога в Сан‑Хосе (англ.).

[44] Цубо – міра площі, 3,3 кв. м.

[45] Дзабутон – подушка для сидіння.

[46]Слова (в англійському оригіналі: «Parsley, sage, rosemary and thyme»), якими починається перший звуковий трек відомого альбому Пола Саймона й Арта Ґарфанкеля «Ярмарок Скарборо», запозичені з однойменної стародавньої англійської народної пісні.

[47] Сінкансен – супершвидкісний поїзд.

[48] Сенсей – шанобливе звертання до вчителя, лікаря тощо.

[49] Тяванмусі – риба або куряче м’ясо, обмазане яйцями з горіхами та іншими приправами, приготовані на парі в окремих горщиках.

[50] Кандзі Ісівара (1889–1949) – японський генерал під час Другої світової війни, винуватець так званого «Мукденського інциденту» 1931 року, що був початком захоплення японськими військами Маньчжурії, пізніше, однак, противник окупації Китаю і нападу на Перл‑Харбор.

[51]Ідеться про кіностудію «Сьотіку», яка згадується в розділі 10 першої частини цього роману.

[52]Див. розділ 10 частини третьої цього роману.

[53] Ронін – самурай, який втратив вождя клану.

[54]Щасливої подорожі! (франц.)

[55]Згадка про знаменитий фільм «Міст Ватерлоо» (1940).

Дата добавления: 2015-07-26