Я пройшов крізь стіну.

Я сидів на підлозі, застеленій килимом, притулившись спиною до стіни, оббитої тканиною, і поклавши руки на коліна. Пробудження виявилося настільки ж яскравим, наскільки глибоким був сон. Відмінність була такою різкою, що я не відразу звик до нового стану. Серце сильно гупало, то скорочуючись, то розширюючись. Сумніву не було. Я перебував у цій кімнаті. Нарешті зумів сюди проникнути.

У темряві, ніби вкритій кількома шарами прозірчастого серпанку, кімната мала такий же вигляд, як і колись. Так коли очі звикли до неї, я побачив у ній деякі відмінності. По‑перше, телефон змінив положення – зі столика біля ліжка перемістився на подушку, утонувши в ній під своїм тягарем. Крім того, значно поменшало віскі в пляшці – залишилося трошки, на самому денці. Лід у відерку розтанув, перетворившись у несвіжу каламутну воду. Склянка зсередини висохла і вкрилася білим пилом – я в цьому переконався, коли торкнувся його пальцями. Підійшовши до ліжка, я взяв телефон і приклав слухавку до вуха. Телефонна лінія німувала. Видно, кімнату давно покинули й забули. У ній не лишилося ознак присутності людини. І тільки квіти у вазі так само дивно зберігали свіжість.

До мого приходу на ліжку хтось лежав – простирадло, укривало й подушка були зім’яті. Я відгорнув укривало й переконався, що постіль охолола. Запаху парфумів ніяких. Очевидно, відколи хтось звідси пішов, минуло багато часу. Сівши на край ліжка, я ще раз уважно оглянув кімнату, напружив слух. Але нічого не почув. Кімната скидалася на стародавню гробницю, з якої грабіжники винесли поховану людину.

У цю мить зненацька задеренчав телефон. Моє серце завмерло, наче зляканий кіт. Коли повітря дрібно затремтіло, квітковий пилок заворушився, а пелюстки піднялися трошки догори. Телефон? Але ж щойно він лежав мертвий, як закопаний глибоко в землю камінь. Вирівнявши дихання і вгамувавши серцебиття, я переконався, що все ще перебуваю в тій же кімнаті. Простягнув руку до телефонної слухавки й, трохи повагавшись, підняв її. Телефон продзвонив три чи чотири рази.

– Алло! – Слухавка завмерла, як тільки я підняв її. Тягар безповоротної смерті скидався на мішок з піском у руці. – Алло! – повторив я, але мій хрипкий голос повернувся назад, ніби відбившись від грубої стіни. Я поклав слухавку на своє місце, потім знову притулив до вуха. Тиша. Я присів на край ліжка й, затамувавши подих, чекав, коли телефон задзвонить знову. Але він мовчав. Я спостерігав, як пилинки завмирали й розчинялися в темряві. Спробував відтворити в голові телефонний дзенькіт. Та чи справді він звучав? Я в цьому сумнівався. І якщо далі так робитиму, то кінця‑краю цьому не буде. Треба десь уже підвести риску. Бо інакше навіть моя присутність у цій кімнаті буде під запитанням. Телефон справді дзвонив. Це точно. Подзвонив, але вмить завмер. Я кашлянув, однак і цей звук розтанув у повітрі.

Уставши з ліжка, я обійшов кімнату. Обдивився підлогу, поглянув на стелю, присів на стіл, притулився спиною до стіни. Знічев’я спробував покрутити ручкою дверей, поклацав вимикачем торшера. Ручка, звісно, не ворушилася, лампочка не запалювалася. Вікно було забите ззовні дошками. Я прислухався, але тиша оточувала мене звідусіль високою гладкою стіною. І все ж мені здавалося, ніби хтось тут намагається мене обдурити. Затамувавши подих, він притискається до стіни, маскується, щоб я його не помітив. А тому я вдавав, що нічого не помічаю. Ми спритно обманювали один одного. Я ще раз легенько кашлянув і приклав пальці до губ.

Я вирішив ще раз оглянути кімнату. Клацнув вимикачем торшера – світло не спалахнуло. Відкрив пляшку віскі, понюхав. Запах той самий. «Cutty Sark». Пляшку закрив і поставив назад на стіл. На всякий випадок ще раз підняв слухавку, приклав до вуха. Гробова мовчанка. Пройшовся по килиму, приклав вухо до стіни і зосередився – чи не чути чогось. Звісно, дарма. Підійшов до дверей і, нічого не сподіваючись, взявся за ручку. Вона легко повернулася вправо. Та я ще довго не розумів, що сталося. Адже ще недавно вона не ворушилася, ніби залита цементом. Я спробував повторити все спочатку. Відпустив ручку, знову взявся за неї, покрутив ліворуч‑праворуч. Вона вільно поверталася. Я мав дивне відчуття – ніби язик розбухав у роті.

Дата добавления: 2015-07-26