|
Читайте также: |
На початку XVIII ст. економічне відставання Росії від західно-європейських країн підсилилося. Країна не мала вільного виходу до моря. Над Балтійським морем безроздільно панувала Швеція. Мануфактури в Росії тільки зароджувалися, виробництво на них було засновано на кріпацькій праці. Російські царі залучали іноземний капітал на пільгових умовах. Наприклад, датчанами і голландцями були побудовані сталеливарні заводи.
Економічне відставання Росії від Заходу і, як наслідок, її військова слабкість погрожували їй утратою національної незалежності. З приходом до влади Петра I економічне, соціальне та духовне життя Росії докорінно змінилися.
В 1693 р. він їде в Архангельськ, де закладає верф для будівництва кораблів. Так зароджується російський флот. З 1696 р. по 1698 р. Петро подорожував у Європі. Для нього ця подорож була останнім етапом самоосвіти. Повернувшись у Росію, він назавжди розстався зі старим порядком і став впроваджувати культурні й економічні нововведення. З 1700 р. Петро почав новий напрямок і в зовнішній політиці, головна справа його зовнішньої політики - шведська війна. Ця війна закінчилася в 1709 р., внаслідок чого Росія отримала вихід до Балтійського моря.
З метою торгівлі зі Сходом, закінчивши війну зі Швецією, Петро І оголошує війну Персії. В 1723 р. був укладений мирний договір із Персією, унаслідок якого Росія привласнила Баку, Дербент і все західне узбережжя Каспійського моря.
Основним джерелом поповнення державної скарбниці Петро бачив зміну грошової системи. Історія грошової реформи Петра розділяється на три етапи:
Перший (1698-1704 р.) - є самим головним: впровадження в грошовий обіг разом із срібною також мідної і золотої монети, зниження ваги срібної копійки, поступовий перехід від ручного карбування до машинного.
Зміст другого етапу (1711-1717 р.) полягає у відмові від карбування дрібних срібних грошей.
Радикальна зміна в грошовій реформі припадає на третій етап (1718-1724 рр.) Цілком припиняється вироблення срібних копійок. Головне місце в карбуванні зайняли монети великої вартості (в основному, карбованцева), це привело до різкого знецінювання мідних грошей. Вироблення мідної копійки припинилося, її заміняє п'ятак. Золота монета також піддається змінам: припиняється випуск червонців високої проби. Замість них стали робити золоті дворублевики.
Значення грошової реформи Петра велике, її результатом була - єдина для всієї країни монетна система, що стимулює економічний розвиток Росії. Також нестача коштів змушувала уряд до підвищення діючих зборів і встановлення нових зборів. Так були винайдені збори з «гербового паперу для подачі прохань», збір «із борід».
З 1704 р. держава бере в монополію продаж солі і тютюну. Торгівля сіллю приносила скарбниці 100%-ий прибуток. Також була монополізована торгівля прядивом, дьогтем, щетиною, ікрою. Прибуток від такої торгівлі надходив державі. Але в 1719 р, усі товари узяті до цього в скарбницю, були надані вільній торгівлі.
Петро організовує купецтво в державну корпорацію і починає вилучати в скарбницю велику частину їхніх прибутків. У 1724 р. застосовується митний тариф, що надійно захищає російську промисловість від іноземних конкурентів. Але головним способом зміцнення державних фінансів - було введення подушної податі. У 1718 р. було зазначено доповісти: скільки в кого в селі душ чоловічої і жіночої статі. Розмір подушної податі визначався виходячи з потреб утримання війська. Вже в 1724 р. подушна подать забезпечила 55 % прибутків скарбниці.
Реформами Петра була створена потужна регулярна армія, торговий і військовий флот, реорганізований державний апарат, створені нові мануфактури. Була перетворена грошова система, досягнуті значні успіхи в розвитку культури. Одним із головних досягнень з'явився вихід Росії до Балтійського моря, підвищення престижу Росії.
3. Під промисловим переворотом розуміють поступовий перехід від мануфактурної форми організації виробництва з ручною працею до фабрично-заводської системи, яка організується на базі машинної індустрії. Промисловий переворот є наслідком промислової революції й тісно пов'язаний з наступним процесом індустріалізації, тобто зі створенням матеріально-технічної бази капіталістичного суспільства. Промисловий переворот й індустріалізацію об'єктивно проходять у своїй історії всі без винятку країни.
Промисловий переворот в Англії цілком закономірно почався раніше, ніж в інших європейських країнах. Уже в середині 18 століття в Англії зложилися умови, необхідні для переходу від ручної праці до машинного, від мануфактури до фабрики. Важливою економічною умовою промислового перевороту було досягнення англійською бавовняною промисловістю певного рівня розвитку. Це була порівняно молода галузь, перенесена з Індії, що працювала, в основному, на колоніальній сировині, що мала найбільш широкий ринок збуту. Англійське сукно не мало конкуренції на європейському ринку. Воно коштувало відносно дорого, але охоче купувалося багатіями у багатьох країнах континенту, а також у самій Англії. В 1700-1770 р. на частку сукнарства доводилося від 1/4 до 1/3 англійського експорту.
Але в 18 столітті мануфактурна система в найбільш розвинених галузях англійської промисловості зайшла в глухий кут. Позначалася невідповідність між капіталістичною природою мануфактури, що прагне до розширення виробництва, і її вузьким технічним базисом. Хоча мануфактура й забезпечила розчленовування виробництва на окремі операції, але ручна техніка зжила себе. Була потрібна нова технічна база.
В 1785 році Э.Картрайт винайшов механічний ткацький верстат, що замінив до 40 ткачів. Широке застосування цей верстат знайшов в 20-х роках 19 сторіччя. Одне з найважливіших для виробництва винаходів було зроблено Джеймсом Уаттом в 1782 році. Їм був створений перший паровий двигун і незабаром була сконструйована парова прядильна фабрика.
Слідом за бавовняною промисловістю в 60-80-х роках 18 століття з'явилися машини у вовняному, паперовому, поліграфічному виробництвах, а також у харчовій промисловості. Очевидно, технічний ріст одних галузей служить стимулом до розвитку інших. Так, наприклад, швидке зростання текстильного виробництва вимагало радикальної зміни технологічного процесу. Для відбілювання тканин почали застосовувати слабкий розчин сірчаної кислоти. А в 1785 році було відкрито відбілюючу властивість хлору. У результаті процедура відбілювання спростилася й здешевилася.
У даних умовах виявилося, що старі засоби транспорту стали стримувати ріст великої промисловості. Спочатку модернізація транспорту означала будівництво каналів і благоустрій судноплавних рік. Але починаючи з 1825 року в Англії розгорнулося будівництво залізниць. В 40-50-і роки 19 сторіччя промисловий переворот охопив морський флот; почалося будівництво великих океанських пароплавів.
Таким чином, технічна революція відбувалася в металургії, у транспорті, у видобувній промисловості, а головне зародилася й почала розвиватися така галузь народного господарства, як машинобудування. Перші англійські машини були побудовані ще мануфактурним способом. Але оскільки машинобудування мало масовий характер, виникли передумови для винаходу машин, що роблять машини. З’явилися машинобудівні заводи, істотною ознакою яких став випуск засобів виробництва. Народилися нові галузі: електротехнічна, нафтодобувна і нафтопереробна, гумова, верстатобудування. Становлення машинобудування означало, що промисловий переворот в Англії (кінець ХVІІІ – середина ХІХ ст.) завершився.
Зміни не обмежувалися сферою матеріального виробництва, вони спричинили зміни в структурі самого суспільства. З'явилися нові класи - капіталісти, що захопили засоби виробництва, і промислові робітники. Введення машин спричиняло зниження заробітної плати робітників. Заробіток ручних ткачів в 1832-1834 р. у порівнянні з 1795-1804 р. скоротився в 5 разів. Непримиренні протиріччя між двома основними класами, капіталістами й промисловими робітниками, стали основною силою розвитку суспільства. У результаті змін, що відбулися в економіці й у соціальному ладі Англії, ця країна вступила в стадію розвиненого промислового капіталізму.
Завершення промислового перевороту знаменувало остаточну перемогу індустріальної цивілізації над аграрною (феодалізмом).Із завершенням промислового перевороту почався процес індустріалізації: структурні зрушення в національних господарствах окремих країн, внаслідок яких з’являлись нові та модернізувалися старі галузі виробництва, змінювалася їх частка у ВНП (вал.нац.прод.) Завершення індустріалізації забезпечило перевагу промисловості над сільським господарством, важкої індустрії над легкою. Машинне виробництво перемогло в усіх галузях господарства. провідне місце належало системі акціонерного підприємництва. Торговий та промисловий капітал поступався першістю фінансовому. Пара була витіснена електрикою. Почалася електрифікація виробництва, транспорту, побуту.
Темпи та строки індустріалізації залежали від конкретних історичних умов кожної країни, вихідного рівня промислового перевороту, загальносвітового економічного розвитку. Індустріальний розвиток було перервано першою (1914 – 1918 рр.) та другою (1939 –1945 рр.) війнами.
Тема 4 ГОСПОДАРСТВО СВІТУ (ХХ ст.)
1. Подолання економічних наслідків першої світової війни та стабілізація господарства.
2. Світова криза 1929 – 1933 рр. і економічний розвиток у 30 – х роках ХХ ст.
3. Економіка країн світу в роки другої світової війни.
4. Динаміка та структурні зміни господарського розвитку Європи другої половини 40 – 90-х років ХХст. Міжнародні економічні відносини.
5. Нові індустріальні країни: становлення і розвиток.
1. Перша світова війна (1914 – 1918 рр.) дуже дорого обійшлася людству: 10 млн. вбитих, 20 млн. покалічених людей, десятки тисяч спалених міст і сіл, фабрик і заводів, ферм і шкіл. Не витримала напруги й процвітаюча економіка Німеччини, яка до 1914 р. займала друге місце в світі після США. Почалася галопуюча інфляція, зростав державний борг, у 1916 р. в країні розпочався голод, різко скоротилася реальна зарплата. Німеччина програла війну, капітулюючи перед державами Антанти.
По-іншому розвивалося в ті роки господарство США, бо вони вступили у війну тільки в 1917 р. США торгували практично з всіма воюючими країнами, що допомогло США втричі збільшити виробництво промислової продукції. В кінці війни США перетворилися на провідну, економічно могутню країну (½ золотого запасу світу, 1/2 видобутку вугілля,2/3 нафти, 85 % світового випуску автомобілів). Із боржника (2 млрд.дол) США стали кредиторами багатьох країн на загальну суму 15 млрд.дол. Американська валюта посіла панівне місце у світовій фінансовій системі.
Великобританія, хоч і виграла війну, вийшла з неї знесиленою, вона втратила 2/3 торгового флоту, 1/3 національного багатства, заборгувала США 4 млрд.дол., державний борг у порівнянні з 1913 р. зріс у 13 разів.
Франція теж була серед переможців, однак у роки війни ще більше постраждала. Німеччина окупувала 13 найрозвиненіших департаментів Франції, більшість з яких була зруйнована. Франція втратила понад 10 % працездатного населення, північно-східні житниці, тому їй довелося імпортувати багато сільськогосподарської продукції. Але через це Франція змушена була розвивати свої більш економічно відсталі південні райони. Величезні витрати на війну підірвали стабільність французької валюти. Країна перестала бути світовим кредитором, особливо після того, як більшовики відмовилися повернути мільярдні інвестиції, вкладені Францією в Росії.
Японія, як і США, значно зміцнила свій економічний потенціал, бо, як член Антанти, фактично не брала участі у війні. Вона тільки захватила у німців Каролінські, Маршалові та Маріанські острови на Тихому океані і частину одної з китайських провінцій. При цьому Японія нав’язала Китаю в 1915 р. кабальний договір, завдяки якому їй вдалося монопольно займатися в Китаї промисловою та комерційною діяльністю. Це дало можливість Японії подвоїти в роки війни промислове виробництво на основі нових технологій, зайняти 3 місце у суднобудуванні в світі. Але сільське господарство відставало від промисловості, зростали ціни на рис, що призвело до так званих рисових бунтів.
У післявоєнному економічному розвитку країн світу важлива роль належала Версальському договору, підписаному у 1919 р. 27 країнами – переможницями та Німеччиною. Версальська система відрізала від Німеччини 1/8 її території, на якій проживала 1/12 частина населення, було ¾ родовищ залізних руд, 1/3 вугілля та сталі. Так була покарана Німеччина за спробу домогтися світового політичного та економічного панування.
Якщо Великобританія, Франція та Німеччина домоглися відносної стабілізації лише в 1924 р., то США зуміли подолати потрясіння наслідків першої світової війни уже в 1920 р.
2.
Економічна криза 1929 – 1933 рр. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв’язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 р. (небачена паніка на Нью-Йоркській фондовій біржі. Курс акцій стрімко покотився вниз - в 5 разів. Падіння курсу акцій тривало більше трьох років - найбільш катастрофічні наслідки, ніж в інших країнах), далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки. Гігантські масштаби й руйнівна сила кризи 1929-1933 р. пояснюється тим, що це була не звичайна, циклічна криза, які час від часу вражали капіталістичну систему, а криза самої системи монополістичного капіталізму Закони вільного ринку перестали працювати. Монополії, зацікавлені в збереженні високих прибутків, проводили політику високого завищення цін, тобто порушували ринкові закони. У цьому зв'язку варто підкреслити, що рівень монополізації виробництва в США до 1929 року склав близько 70%, а більше 1000 найменувань основних видів промислової продукції вироблялися на 1-2-х підприємствах країни.
За чотири роки кризи розорився 5671 банк, тобто п'ята частина всіх банків країни, збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, близько 1 млн. фермерів. Тому мільйони громадян втратили свої робочі місця, накопичення, майно, стали безробітними, жебраками (у 1933 р. - 17 млн.чол в світі). Депресія виявилася у перевиробництві товарів і, щоб стримати падіння цін, скоротили запаси товарів шляхом їх знищення: спалювали пшеницю, каву, бавовну, молоко виливали в річки. Гігантська руйнівна сила кризи виявилася насамперед у винятково різкому падінні виробництва в промисловості. Виплавка сталі знизилася за 1929 -1932 роки більш ніж у чотири рази. Із 285 доменних печей в США у середині 1932 року діяло тільки 46. Падіння виробництва в автомобілебудуванні склало 80%.
Падіння виробництва в США виявилося більшим, ніж в інших капіталістичних країнах. Загальний рівень промислового виробництва в 1933р. упав у порівнянні з 1929р. на 46%, а виробничі потужності виявилися завантажені всього на одну третину. Промисловість країни була відкинута більш ніж на 20 років тому, до рівня 1911р.
Виникнувши в США, криза став швидко переростати у світову економічну кризу. Позначився великий експорт її капіталу, натиск її промисловості й сільського господарства на світовий ринок збуту, фінансова залежність ряду країн від американських банків, дія міжнародних монополій під егідою фінансових магнатів США. Все це поставило західноєвропейські, південноамериканські й азіатські країни під сильний вплив тих процесів, які відбувалися в економіці США.
Катастрофічне падіння виробництва, ріст числа безробітних привели до підвищення напруженості в суспільстві. Над провідними капіталістичними країнами нависла небезпека соціального вибуху. Активне втручання держави в економіку дозволило провідним капіталістичним державам вийти із кризового положення. Історія знає два варіанти виходу із кризи в 30-х роках 20 століття. Перший з них - установлення фашистської диктатури, повне підпорядкування економіки тоталітарній державі, орієнтування її на військові потреби.
Другий шлях - реформування економіки одночасно з рішенням соціальних проблем. Найбільш яскравим прикладом виходу із кризи мирним шляхом, без встановлення диктатури, є "новий курс" президента США Ф. Рузвельта.
З 1929 по 1933 рік у влади в США перебувала адміністрація на чолі із президентом Гувером. Уряд, названий "кабінетом мільйонерів", піклувався в основному про благополуччя монополій й ігнорував соціальні програми. Внутрішня причина кризи – відсутність будь-якого контролю держави за економікою. Адміністрація президента США Г.Гувера вперто відмовлялася від втручання в справи економіки. Натомість в країні було введено “ сухий “ закон, який нібито мав підвищувати купівельну спроможність американців, а отже, пом’якшити дію депресії. Цей захід мав протилежне значення – в США випивали за рік удвічі більше спиртних напоїв, ніж до прийняття “ сухого “ закону. Гувер був рішучим противником ведення державної допомоги безробітним, бо вважав що це принизить “ стійкість американського характеру “. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували соціальний вибух – масові страйки, “ голодні “ походи безробітних на Вашингтон. Становище США стало критичним. У результаті, в 1933 році Гувер програв у боротьбі з іншим кандидатом у президенти - Ф.Рузвельтом. Ще в ході передвиборної кампанії Рузвельт сформував "мозковий трест", що розробив теорію "нового курсу".
Теоретичною базою " нового курсу " з'явилися погляди англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса. Основна ідея - необхідність активного втручання держави в економічне життя, формування такого державного бюджету, доходи якого дозволяли б ефективно втручатися в економічний розвиток, згладжувати соціальні протиріччя.
9 березня 1933 року Рузвельт скликав спеціальну сесію конгресу. Робота сесії тривала більше трьох місяців. За цей час конгрес прийняв безліч законів, які охопили майже всі сторони життя США.
Основу будь-якої економіки становить фінансова система. Тому першим із законодавчих актів, прийнятих конгресом був "Надзвичайний банківський акт". Були закриті всі банки й проведено ретельну ревізію. У результаті одержали право продовжити роботу тільки платоспроможні банки (приблизно 1/3 від існуючих).
Ядром "нового курсу" було реформування промисловості. Згідно прийнятого конгресом "Закону про оздоровлення національної промисловості" була створена Національна адміністрація оздоровлення промисловості на чолі з генералом Джонсоном. Вона провела примусове картелювання промисловості на чолі з генералом. Було створено 17 промислових груп, вони прийняли „ Кодекс чесної конкуренції ”,згідно з яким встановлювали ціни, умови кредиту, обсяг випуску продукції й ринки збуту. Заборонявся продаж продукції нижче встановлених цін.
Був установлений мінімум заробітної плати й максимальна тривалість робочого дня. Укладання колективних трудових договорів стало обов'язковим.
В результаті введення цих законів уже навесні 1934 року почався підйом виробництва в промисловості. Підприємства, що повністю виконували закони, одержували право пільгового збуту продукції. Виконання цих законів дозволило найбільш правильно переорієнтувати економіку з урахуванням можливостей збуту продукції й інтересів держави.
Іншою серйозною проблемою для США була величезна армія безробітних. Для врегулювання цієї проблеми була утворена Адміністрація суспільних робіт на чолі з міністром внутрішніх справ Г.Ікенсом. Навесні 1933 р. почали створюватися трудові табори для безробітних. У них було зайнято понад 10 мільйонів чоловік. На здійснення програми суспільний робіт уряд виділив 13 мільярдів доларів. На початку 1934 року була утворена Адміністрація цивільних робіт на чолі з Г.Гопкинсом. Вона забезпечила роботою ще 4 мільйонів безробітних.
За 4 роки існування трудових таборів, зайняті в них безробітні, працюючи за житло й харчування побудували 755 миль доріг, 75 тисяч шкіл, 584 аеродромів, 3700 стадіонів, 12 мільйонів футів каналізації, безліч ферм. Була проведена повна електрифікація сільської місцевості, облаштованість національних парків.
Створення трудових таборів дозволило безробітним вижити в умовах кризи, зм'якшити соціальну напруженість, і вести роботи, що вимагають великого вкладення робочої сили. Ці ж роботи, виконані будівельними компаніями, коштували б державі набагато дорожче.
В міру підйому виробництва й створення нових робочих місць, програма суспільних робіт припинилася.
Бувув прийнятий закон про соціальне страхування, що встановлював пенсії для робітників старше 65 років, допомоги з безробіття, пенсії інвалідам, сиротам і вдовам, що втратили годувальників тощо.
В ракурсі "нового курсу" проводилася й зовнішня політика США. З ініціативи Рузвельта в жовтні 1933 року були встановлені дипломатичні відносини та режим найбільшого сприяння в торгівлі зі СРСР. Цей крок дозволив США придбати перспективного й чесного зовнішнього партнера.
Таким чином, політика "нового курсу", проведена американською адміністрацією на чолі із президентом Рузвельтом з'явилася ефективним способом подолання економічної кризи. "Мозковому тресту" Рузвельта вдалося зрозуміти необхідність активного втручання держави в економіку країни, і зробити це, уникнувши соціальних потрясінь. Вперше в історії США було прийнято широкомасштабні акції державного контролю над економікою країни, зокрема Закон про відновлення національної промисловості та Закон про регулювання сільського господарства. Вже в 1934 р. США подолали кризу.
У Великобританії економічна криза почалася у 1929 р. вперше з’явилися труднощі в одержанні кредитів, важче реалізовувалася продукція. Тому на ринках нагромаджувалися товари, ціна на які різко знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття. За 1929 – 1933 рр. промислове виробництво скоротилося на 25 %, виплавляння чавуну - на 50%. Занепад господарств тривав до 1933 р.
Франція уникнула в 1929 р. руйнівної сили світової кризи, однак її симптоми з’явилися у 1930 р. спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися на відбудову зруйнованих війною департаментів. Найбільше капіталовкладень пішло на спорудження “ лінії Мажіно “: за 1929 – 1934 рр. будували 750 ти кілометрову залізнобетонну фортецю на кордоні між Францією та Німеччиною. (відомо, що ці витрати були марними, бо гітлерівські війська, обійшовши фортецю з флангів, захопили її без бою). Безробітних було значно менше, ніж у США та Великобританії (близько 1 млн.чол). За роки кризи випуск промислової продукції знизився на 1/3, збанкрутувало понад 10 тис.підприємств, 100 тис. торгових фірм, рівень життя народу знизився втроє. Уряду Франції вдалося встановити контроль над Французьким банком, націоналізувати ряд галузей промисловості, у т.ч. воєнну. Криза тривала в деяких галузях до 1936 р.
Для Німеччини, як і для США, криза 1929 – 1933 рр. була катастрофічною. Вже в 1932 р. виробництво скоротилося на 50 %, банкрутами стали понад 30 тис. дрібних виробників, налічувалося близько 8 млн. безробітних. Лише на 25 % були завантажені автомобільна, машинобудівна, на 20 % - будівельна, металургійна галузі. Стурбовані станом Німеччини, уряди США, Великобританії, Франції та інших країн – переможниць у війні вирішили надати їй допомогу: передбачалося зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм контролю над економічними справами Німеччини. Лише на початку 1934 р. почалася помітна стабілізація її економіки.
Нацистська держава не шкодувала грошей на випуск військової техніки, а також металургійній, гірничодобувній галузям. Ці галузі були основою гітлерівського воєнного арсеналу. Готуючи пресловутий “ дранг нах остен “, завоювання світу, Німеччина в 1939 р. стала ініціатором другої світової війни.
3. Друга світова війна (1939 – 1945 рр.) була небаченим лихом в історії людства. Економісти та історики й досі не можуть остаточно підрахувати матеріальні та людські втрати. У роки війни в більшості країн господарство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою, що не лише не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 р. сильною державою, були США. Обсяг виробництва значно зріс. У 1939 –1944 рр. виплавка сталі збільшилася на 70 %, виготовлено 296 тис.літаків, 86 тис. танків, 233 тис. гармат та багато іншої зброї. Продуктивність праці у воєнній промисловості зросла на 35 %. У 1943 р. порівняно з 1937 р. обсяг промислового виробництва подвоївся.
Технічний прогрес стимулював підвищення продуктивності праці. У 1940 р. один фермер США забезпечував продуктами харчування 11 % жителів країни, тому сільськогосподарська продукція експортувалася в десятки країн світу.
Великобританія. Людські втрати - близько 520 тисяч вбитих та покалічених людей, державний борг зріс у 3 рази, втрачено ¼ національного багатства. Німецькі підводні човни знищили 1/3 англійського торгового флоту. В 1944 р. видобуток кам’яного вугілля порівняно з 1938 р. знизився більше ніж у 4 рази, залізної руди – у 12 раз. США витіснила союзників – Великобританію та Францію - з колоній Близького Сходу, Індії, Азії. Загальні витрати Великобританії на війну – 25 млрд.ф.ст. Знесилена війною Британська імперія розвалилася.
Франція до 1939 р. була одною з найрозвиненіших держав світу. Спираючись на високий промисловий потенціал, уряд міг захистити країну від гітлерівців, але він самовпевнено надіявся на оборонну “ лінію Мажіно “. Тому не було налагоджено масового випуску озброєння, крім того, не був вироблений стратегічний план ведення війни. За роки війни Франція втратила вбитими 1,1 млн.чол., 600 тисяч французів вивезли в Німеччину на каторжні роботи. Рівень промисловості в 1944 р. порівняно з довоєнним становив 38 %, більшість підприємств було зруйновано, втрачений весь торговий і військовий флот, розпадалася колоніальна система. Загальні військові збитки склали 1 440 млрд. довоєнних франків.
Фашистська Німеччина, головний винуватець другої світової війни, зазнала більших втрат, ніж США та всі західноєвропейські країни разом узяті. Німеччина дуже серйозно готувалася до війни: великі запаси продовольчих товарів, з 1933 по 1939 рр. літакобудування зросло у 23 рази, перше місце в світі у виплавці алюмінію. Спад у воєнній промисловості настав уже в 1942 р. у 1944 р. випуск промислової продукції скоротився на 10 –65 %, не допомогли 7.5 млн. іноземних робітників – полонених. У березні 1945 р. настала енергетична криза, припинився видобуток кам’яного вугілля, подавання на заводи електроенергії, виробництво авіаційного бензину. На фоні глобальних поразок на фронтах всі галузі господарства країни були паралізовані. 8 травня 1945 р. Німеччина капітулювала.
У 1944 р. в США (Бреттон –Вудс) відбулась міжнародна фінансова конференція, в роботі якої взяли участь 45 членів ООН, а також міністри фінансів 16 країн. Для відбудови економіки країн Західної Європи на основі підписаних там угод було створено Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Якщо за роки першої світової війни фінансові трати всіх воюючих країн становили 208, то під час другої – 962 млрд.дол. Для того, щоб ліквідувати її жахливі наслідки знадобилися роки напруженої праці, значні фінансові та матеріальні ресурси.
4. Після другої світової війни в розвитку індустріальної цивілізації відбулися зміни, пов’язані із збільшенням території та населення соціалістичної системи, розпадом колоніальної системи та утворенням незалежних держав. Світове господарство мало три підсистеми: економічно розвинені країни, соціалістичні країни та країни, що розвиваються.
Економічно розвинені країни вступили в фазу інтенсивного розвитку, сформувалася світова інфраструктура – комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій тощо). Економічне зростання національних господарств залежало від ступеня входження їх у всесвітні господарства.
Економічна інтеграція - це процес зближення й взаємопереплетення економік декількох країн з однорідними соціально-економічними системами, націлений на створення єдиного господарського організму.
Основними ознаками інтеграції є:
· взаємопроникнення й переплетення національних виробничих процесів;
· на цій основі відбуваються глибокі структурні зміни в економіці країн-учасниць;
· необхідність і цілеспрямоване регулювання інтеграційних процесів; виникнення міждержавних (наднаціональних або наддержавних) структур.
Умови інтеграції:
1. розвинена інфраструктура;
2. наявність політичних рішень уряду (політична й економічна база);
Рівні інтеграції:
1. макроекономічний (державний рівень);
2. мікроекономічний (міжфірмовий – ТНК –транснаціональні компанії).
Існують у даний час:
Регіональні економічні угруповання:
- ЄС - Європейське співтовариство
- НАФТА - Північноамериканська угода про вільну торгівлю
- АСЕАН - Асоціація держав Південно-Східної Азії
- Латиноамериканська асоціація інтеграції
- Карибська співдружність і загальний ринок (КАРИКАМ)
- Співдружність Незалежних держав (СНД)
Галузеві економічні угруповання:
- Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)
- Європейське об'єднання вугілля й стали (ЕОУС)
- Європейське співтовариство по атомній енергії (ЄВРАТОМ)
Важливою датою, що відкрила нову сторінку в історії Західної Європи, вважається 1 січня 1958 року, коли почали функціонувати ЄЕС і Євроатом. В 1967 році, після злиття трьох раніше самостійних регіональних організацій ЄЕС, Евроатома, а також Європейського об'єднання вугілля й сталі були організовані - "Європейські співтовариства" (ЄС) або так звані країни "Загального ринку". Спочатку до складу ЄС входили Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Голландія й Люксембург. В 1973 році до них приєдналися Великобританія, Данія та Ірландія, в 1981 році - Греція, а в 1986 році - Іспанія й Португалія. З "шістки" воно перетворилося в "дюжину". Зараз у ЄС входять 15 найбільш економічно розвинених країн Європи. Важливим етапом у розвитку "Загального ринку" з'явилося створення Європейської валютної системи.
Інтеграційна стратегія Співтовариства виходить із таких послідовних етапів розвитку:
а) зона вільної торгівлі, коли учасники ліквідують митні бар'єри, але кожен учасник зберігає власний тариф проти "третіх" країн;
б) загальний ринок, вільне пересування громадян і капіталів усередині об'єднання;
в) повна інтеграція в економічний союз, єдина економічна політика (узгодження валютної, фіскальної сфери, кредит, кон'юнктурна політика).
І, як мета, - подальше перетворення регіону у своєрідні Сполучені Штати Західної Європи, тобто прихід до створення економічно й політично єдиного регіонального комплексу.
З 1 листопада 199З г. дванадцять держав Європейського Співтовариства (ЄС) усунули їхні митні границі, що розділяли, забезпечили волю пересування й проживання своїх громадян на всій території ЄС.
Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) діє з 1984 року і є самим великим регіональним об'єднанням. Чисельність населення 373 млн. чіл., у ЄС - близько 345 млн. НАФТА базується на принципах, відмінних від ЄС, основними з яких є:
Безумовна ініціатива й лідерство в створенні НАФТА належить США, також в угоду входять Канада й Мексика: поєднання високого науково-технічного потенціалу з низькими витратами на заробітну плату (у Мексиці середня зарплата в 1985 році становила 14% від ЗП в США).
НАФТА характеризується наступними ознаками:
1. Асиметричний характер, що виникає з того, що на США доводиться близько 85% ВВП і промислового виробництва трьох країн.
2. Асиметрія рівнів розвитку між високо розвиненими країнами (США й Канада) і Мексикою, що розвивається.
3. Економічний ефект НАФТА заснований на різкому збільшенні американського експорту, а звідси збільшення зайнятості (в 1994 році американський експорт зріс на 17.5% лише від створення НАФТА). Переніс трудомістких, наукомістких і брудних виробництв у Мексику дозволяє знизити витрати виробництва й підвищити конкурентноздатність товарів (GM, FORD, Crysler мають намір підвищити капіталовкладення в Мексику, тим самим підвищити прибуток більш ніж на 10%).
Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) створена в 1967 році як договір 5 країн - Сінгапур, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Індонезія. В 1984 році в асоціацію вступив Бруней, а в 1995 році - В'Єтнам. АСЕАН є самим впливовим угрупованням серед країн, що розвиваються. Серйозне економічне співробітництво початок розвиватися з 1976 року й мало на увазі 2 головні сфери взаємного економічного співробітництва:
1. Співробітництво в сфері торгівлі (спільний вихід на зовнішні ринки й ринки третіх країн);
2. Виробниче співробітництво;
Співдружність незалежних держав (СНД) створено 8 грудня 1991 року. Угода про його створення підписали керівники Бєларусь, Російської Федерації й України. 21 грудня 1991 року в Алма-Аті глави одинадцяти суверенних держав (крім прибалтійських держав і Грузії) підписали Протокол до цієї Угоди, у якому підкреслили, що Азербайджан, Вірменія, Бєларусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан й Україна на рівноправних початках утворять Співдружність Незалежних Держав. Пізніше, у грудні 1993 року, до Співдружності приєдналася Грузія.
У вересні 1993 року глави держав Співдружності Незалежних Держав підписали Договір про створення Економічного союзу, у якому закладене розуміння його учасниками необхідності формування загального економічного простору, заснованого на вільному переміщенні товарів, послуг, робочої сили, капіталів; вироблення погодженої грошово-кредитної, податкової, цінової, митної, зовнішньоекономічної політики; створення сприятливих умов для розвитку прямих виробничих зв'язків.
Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) - добровільна міжурядова економічна організація, завданням і головною метою якої є координація й уніфікація нафтової політики своїх держав-членів. ОПЕК шукає шляхи забезпечення стабілізації цін на нафтопродукти на світовому й міжнародному ринках нафти з метою запобігання коливань цін на нафту, що мають шкідливі наслідки для держав-членів ОПЕК. Основною метою є також повернення державам-членам їхніх інвестиційних капіталовкладень у нафтовидобувні галузі промисловості з одержанням прибутку.
В 1960 році в Багдаді головні постачальники нафти на світовий ринок - Венесуела, Ірак, Іран, Кувейт і Саудівська Аравія - заснували Організацію експортерів нафти (ОПЕК), яку було зареєстровано в ООН в 1962 р. На частку ОПЕК зараз доводиться близько 40% світового виробництва нафти. Спочатку штаб квартира ОПЕК перебувала в Женеві (Швейцарія), але потім перебралася у Відень (Австрія).
Пізніше в ОПЕК увійшли Катар (1961 р.), Індонезія й Лівія (1962 р.), ОАЭ (1967 р.), Алжир (1969 р.), Нігерія (1971 р.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975р.). У цей час в ОПЕК складаються 11 держав (Габон припинив своє членство в 1995 році, а Еквадор в 1992 році).
На сучасному етапі існування всіх перелічених організацій стало фактором концентрації й централізації капіталу, сприяло розширенню ринку й міжнародному поділу праці, "модернізації фінансового капіталу".
5. Сутність феномену нових індустріальних країн (НІК) полягає в тому, що в багатьох державах, що розвиваються, відходить в небуття аграрно-сировинна спеціалізація економіки, формується диверсифікований промисловий комплекс, налагоджується модель "відкритого господарства", здатного адаптуватися до міжнародних ринків. До першого покоління індустріальних країн відносять Бразилію, Аргентину, Мексику, Південну Корею, Тайвань, Сінгапур, Гонконг, до другого - Малайзію, Таїланд, Філіппіни, Індію, Пакистан, Туреччину, Єгипет, Туніс, Марокко, Колумбію, Чилі.
Ядром НІК є "чотири дракони" Південно-Східної Азії: Тайвань, Сінгапур, Південна Корея, Гонконг.
Освоєння електронних технологій в економіці нових індустріальних країн Азії - приклад успішної дії її перебудови. На рубежі 70-80-х років підвищення вартості робочої сили, жорсткість міжнародної конкуренції, митний протекціонізм країн з розвиненою ринковою економікою загрожували підірвати експортну орієнтацію економіки цих держав. Для освоєння електронних технологій були необхідні інженерні кадри й кваліфікована робоча сила, здатна до постійного перенавчання, і налагоджений конкурентний механізм у сучасному секторі економіки. "Чотири дракони" мали все це, тому у другій половині 80-х років вони стали міжнародними експортерами електронних товарів.
До кінця 70-80-х років Сінгапур і Гонконг перетворилися в найбільші фінансові центри Східної Азії, у яких міжнародний монополістичний капітал знайшов партнера в особі китайської буржуазії.
З початку 70-х років Малайзія, Сінгапур, Південна Корея й Тайвань першими в Азії відмовилися від політики імпортозаміщення й перейшли до політики - "відкриті двері": форсований розвиток за допомогою іноземного капіталу, експортних галузей економіки. Активно перебудовуючи структуру своєї економіки відповідно до вимог світових ринків країни Азії приступилися до модифікації старих і створенню нових для себе галузей, орієнтуючи їх на зовнішні ринки: зборка електроніки й автомобілів, суднобудування, текстильна, взуттєва й кустарна промисловість, виробництво іграшок. При цьому головною перевагою в конкурентній боротьбі за ринки деяких торговельних товарів стала їхня робоча сила, що відповідала вимогам ринкової кон'юнктури: дешева, досить освічена й високопродуктивна. Сукупний обсяг зовнішньої торгівлі НІК Азії виріс із 2,7 млрд. дол. в 1965 р. до 176,9 млрд. дол. в 1995 р., причому не тільки за рахунок трудомістких галузей, але й за рахунок капіталомісткої продукції. Їхня частка у світовому експорті з 1960 по 1995 р. збільшилася більш ніж утричі - з 2,5 до 9,3%.
Сінгапур за останні два десятиліття домігся самого вражаючого прогресу в економіці- середній щорічний обсяг виробництва склав майже 9% у рік. У цій країні найвищий у світі відсоток заощаджень - 42% ВВП і найвищий в Азії (крім Японії й Брунею) дохід на душу населення. Частка зовнішньоторговельного обігу у ВВП також є найвищою у світі. В економіці Сінгапуру важливе місце займає торгівля, переробка й транспортування нафти, при відносно невеликій частці обробної промисловості Майже всі галузі обробної промисловості(суднобудівна, гумовотехнічна, електронна, легка) орієнтується на зовнішній ринок. Питома вага експортного виробництва досягла 69 %. Росте роль Сінгапуру як регіонального центра збору, обробки й передачі комерційних даних й інформації, консультативних і рекламних послуг, інжинірингу й т.д. Серйозні й скоординовані зусилля вживають держава й приватний бізнес по розвитку туризму, що перетворився в третє за значенням джерело надходження валюти. В економіці країни велике значення продовжує грати транспорт. Сінгапурський морський порт - третій у світі за обсягом оброблюваних у ньому вантажів. Однак Сінгапур - перший у світі порт, оснащений сучасною комп'ютерною системою, що повністю контролює хід навантаження й розвантаження контейнерів, розміщення їх на причалах, зберігання й т.д. Інтенсивний економічний ріст сприяв зниженню рівня безробіття(з 6,5% в 1988р. до 2,6% в 1994р.).
Гонконг - зараз це третій фінансовий центр світу після Нью-Йорка й Лондона, країна із процвітаючою торгівлею, банками, комунікаційною мережею, морським транспортом. Можна виділити текстильну, легку промисловість, а також електроніку, виробництво іграшок й електротехнікові, при тім, що важка промисловість практично не розвинена. Переваги економіки полягають у відкритості ринків, вільному підприємництві, відсутності обмежень на торгівлю й заохоченні закордонних капіталовкладень. В останні роки в Гонконгу найбільший розвиток одержали сфера послуг, а також випуск виробів електронної промисловості й приладобудування.
Тайвань - досить швидко переходить від виробництва текстилю, іграшок і взуття до випуску товарів, що вимагають більш високого рівня технології, таких, як автомобілі. У цю галузь уже вклали гроші "Форд", "Ніссан" й "Міцубісі моторс". У перспективі Тайвань ставить метою перехід до виробництва наукомісткої продукції. За короткий строк із сировинного придатка Японії острів перетворився у виробника широкої номенклатури товарів легкої промисловості, тут створений потужний науково-інформаційний потенціал. Починаючи з 60-х років більш вагому роль у промисловому виробництві й відповідно в експорті острова почали грати електроніка й електротехніка. Висока якість, сучасний технологічний рівень і привабливі ціни експортної продукції забезпечили Тайваню міцні позиції на провідних світових ринках.
Південна Корея посідає друге місце у світі по суднобудуванню, четверте по виробництву телевізорів, восьме по випуску сталі, десяте по виробництву електронної продукції, одинадцяте по сумарній потужності атомних реакторів, дванадцяте по обсязі експорту. Дві південнокорейські компанії "Хюндай" й "Самсунг" в 1989 р. входили до числа ста найбільших компаній миру. Фірми Південної Кореї не тільки випускають товари під своїми товарними знаками, які стають відомими в усім світі - "Хюндай", "Самсунг", "Дейвоу" й ін., але й роблять товари під марками інших країн. Важливі якісні зміни відбулися в структурі експортних товарів, уперше продукція електронної промисловості стала головною статтею експорту, відтіснивши текстиль на друге місце. Південна Корея наполегливо намагається знайти нові ринки збуту, джерела сировини, напівфабрикатів, техніки й технологій. У цьому плані примітним є збільшення експорту до сусідніх "драконів": у Сінгапур - на 46%, у Гонконг - на 61%, на Тайвань - майже на 70%. В 90-х рр. курс на децентралізацію керування економікою, її приватизацію, усіляке стимулювання НТП тривав.
Отже, економіка азіатських НІК функціонує на основі всілякого залучення іноземного капіталу й технологій, на використанні закордонних знань і досвіду в організації й керуванні виробництвом, на закупівлі патентів і ліцензій, іноземних інвестицій у вигляді участі в спільних підприємствах, філій іноземних фірм.
Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 79 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| ТЕМА 3 ГОСПОДАРСТВО КРАЇН ЄВРОПИ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ДОБИ | | | РОЗДІЛ 3 Економічна історія України 1 страница |