РОЗДІЛ 3 Економічна історія України 3 страница

- оцінювати результати діяльності підприємств по реалізованій продукції, отриманому прибутку (рентабельності виробництва) і по виконанню завдань по поставках найважливіших видів продукції;

- поставити оплату праці працівників промисловості в безпосередню залежність не тільки від результатів їхньої індивідуальної праці, але й від загальних підсумків роботи підприємств;

- розвивати постійні прямі зв'язки між підприємствами-виробниками й споживачами продукції. Підвищити роль господарських договорів.

В Української РСР ця економічна реформа проводилася активно. Якщо в 1966 році на нові методи стимулювання перейшло 100 підприємств (1,5% їхньої кількості в республіці), які давали 8% обсягу виробництва і 18% прибутку, то в 1970 р. таких підприємств налічувалося 8,2 тис.(83%), що давали 92% обсягу виробництва й 90% прибутку.

В Україні вироблення електроенергії збільшилося на 46%, продукції машинобудування - на 80%, хімічної й нафтохімічної промисловості - на 100%. Прогрес відзначався в гірничодобувній промисловості, металургії, машинобудуванні й інших найважливіших галузях промисловості. Питома вага республіки в народному господарстві СРСР становила: по видобутку вугілля - 33%, залізної руди - 57%, виплавці чавуну - 48%, сталі - 40%.

Однак промисловість УРСР ще не повністю задовольняла потреби народного господарства в електротехнічних виробах, залізничних вагонах, гірській техніці, деяких сільськогосподарських машинах, запасних частинах і т.д. Близько 1/3 виробів, випущених у республіці в 1966 - 1970 р. по якості уступало встановленим стандартам. На деяких заводах не повністю використовувалися виробничі потужності, спостерігалися втрати робочого часу, простоювало обладнання.

Висновок. Висловлюються різні судження про цю реформ, але відомо, що ефект реформи виявився нижче очікуваного. Пояснюється це насамперед недостатньою комплексністю заходів, що здійснювалися, і, головне, непослідовністю у виконанні ухвалених рішень. Основний урок полягає в тому, що заходи щодо перебудови економічного механізму необхідно планувати в узгодженні з матеріальними пропорціями, з розподілом ресурсів.

3. Джерела нинішнього перманентно кризового стану економіки в країні не можна відділити від процесів, що відбувалися в СРСР в 1985 р.

З початку 80-х років криза в СРСР поширилася на всі сфери життя. Економіка хронічно не забезпечувала потреби країни. Рік у рік падав рівень життя населення. Зниження цін на нафту й природний газ на світовому ринку й агресія в Афганістані завдали руйнівного удару по й без того критичному економічному становищу. СРСР опинився над прірвою. Стала відчуватися нагальна потреба відновлення всіх сторін суспільства, його економічної основи, соціального життя.

Ця критична ситуація змусила нового генерального секретаря ЦК КПРС М.Горбачова на квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС заявити про зміну економічної, соціальної й зовнішньої політики. Був узятий курс на так звану " перебудову ".

Метою нової політики було підвищення темпів й ефективності розвитку економіки на базі прискорення НТП, технічного переозброєння й реконструкції виробництва, інтенсивного використання створеного виробничого потенціалу, удосконалювання системи керування, господарського механізму й у досягненні на цій основі подальшого підйому добробуту народу.

Але перші кроки перебудови не принесли із собою істотних змін. Тут потрібно констатувати явно виражений занепад - близький до критичного - в економіко-виробничій сфері: неухильне зниження таких показників, як приріст обсягу промислового виробництва, продуктивності суспільної праці, зниження паливно-енергетичного балансу за рахунок зменшення приросту вугілля й нафтопродуктів. Занепад цей обумовлений (у якості однієї з першопричин) тим, що не було базової теорії економічного розвитку на перспективу.

Але справа не тільки у відсутності перспективної програмної лінії. З'ясувалося, що навіть ті близько 2.5 тисяч підприємств, які в 1987 році в порядку спроби працювали в умовах повного госпрозрахунку й самофінансування, точно також як інші, "нормальні", недовиконували план по реалізації продукції.

Крім того, нерентабельним підприємствам надавалася фінансова допомога за рахунок рентабельних. Закон про виробниче підприємство передбачав можливість збереження збанкрутілих виробництв як завгодно довгий час.

В 1987 році капбудівництво й машинобудування залишалися самими слабкими ланками народного господарства. Тому ні про яку стабільну роботу інших галузей не могло бути й мови. Отже, стан економіки в цей період в Україні - кризовий. Це означало, що її розвиток, який довгий час йшов по екстенсивному шляху, вичерпав свої можливості. А якщо додати до цього ще й юридичну безпорадність підприємств, які були зобов'язані виконувати інструктивні вказівки, навіть якщо вони суперечили законодавству, відняти п'яту частину національного доходу, що „заморожувалася” у вигляді незавершеного капітального будівництва, можна зробити висновок - почався некроз (відмирання) реформи.

Уже в 1988 році деякі політики помітили, що в тих умовах, у яких проводилася перебудова, їй гарантована половинчастість і незавершеність, тобто в остаточному підсумку провал і повернення до форм роботи, які давно дискредитували себе, хоча сутність й історична місія перебудови полягала в зламуванні адміністративно-командної системи керування й у переході до переважно економічних методів керівництва народним господарством, до демократизації всіх сторін громадського життя.

Безсистемна й анархічна "перебудова" з ініціативи М.Горбачова протягом п'яти (1986 - 1990) років не тільки не принесла позитивних зрушень, а навпаки, значно погіршила економічну ситуацію. Завершилася горбачовська "перебудова" розвалом СРСР, а разом з ним - і інтеграційних економічних зв'язків між колишніми союзними республіками.

4. Подолання гострої й затяжної кризи економіки України, прискорення її переходу до нових циклічних фаз - економічного пожвавлення й росту – були першочерговою проблемою для майбутнього життя українського народу.

Після багаторічного панування тоталітаризму з тенденцією до скорочення виробництва споживчих товарів економіка України вийшла знесиленою й структурно деформованою. Із цього старту й довелося починати ринкові реформи. При цьому вони протягом 1991 - 1994 р. здійснювалися за гіперінфляційно-руйнівною моделлю перехідного періоду, що була нав'язана постсоціалістичним країнам ззовні й привела їхню економіку до катастрофічного занепаду, а більшість населення - до зубожіння.

Істотно погіршували економічне становище фактори необмеженої доларизації національного грошового обігу, витиснення іноземними конкурентами вітчизняних товаровиробників зі своїх внутрішніх ринків і блокування їхнього виходу на зовнішні.

Дезорганізація виробництва й господарський хаос, відсутність чіткого правового захисту, розкрадання товарних ресурсів, "прихватизация" державної власності супроводжувалися відповідним економічним занепадом. Найбільш відчутно він виявився з 1992 р., коли держава по пропозиціях іноземних експертів і радників по суті відмовилася від функцій по регулюванню процесів економічного реформування, механізм державного регулювання був спрямований на каталіз процесу господарського розвалу, на бурхливе подорожчання по "ланцюговій реакції" усього товарного виробництва, з безперервно зростаючою руйнівною інфляцією й платіжною кризою. Тим самим були створені самі сприятливі умови для зародження й фінансового збагачення нових соціальних структур з посиленням розбіжностей у рівнях життя багатих і бідних.

Дуже важливою складовою економічних реформ є процеси економічного роздержавлення й приватизації, формування дійсного хазяїна, який би мав власний економічний інтерес у сферах товаровиробництва, у його технологічному й організаційному відновленні, створенні гнучких виробничих систем, які б добре адаптувалися до мінливої ринкової кон'юнктури. На початку 1995 року вже більше половини промисловості й близько 70% будівельних структур не було державною власністю. У сільському господарстві понад 90% колгоспів реформовані на принципах паювання майна, і розгорнувся процес земельної реформи. Реформуються також радгоспи. Створені 32 тис. фермерських господарств. Торгівля де-факто вже давно є приватною. Розкрадено й розпродано значну частину державних транспортних засобів. Приватизовано більшість обслуговуючих підприємств, купується й продається державний квартирний фонд, і т.д. Але справа в тому, що від такого бурхливого "приватизаційного" процесу не було реального ефекту.

За підрахунками Європейського центру макроекономічного аналізу України, в 1992 році темпи змін ВВП (в порівнянні з 1990 -100%), в 1991р.- 92,5%, а в 1992р.-83,1%, в 1993р.-76,5%, в 1994р.-57,2%. За перше півріччя 1995 року в Україні зафіксоване зниження ВВП (у порівнянні з першим півріччям 1994 року) ще на 11,4%, тобто виявилася тенденція до послідовного економічного спаду.

Європейським центром макроекономічного аналізу наведені дані про виробництво ВВП розраховуючи на душу населення. По цих розрахунках, загальні зміни ВВП розраховуючи на душу населення мають такий вигляд: в 1990 році - 2467 дол.США, в 1991 році - 2143, в 1992 році - 1909, в 1993 році - 1490 й в 1994 році - 912 дол.

На внутрішньому споживчому ринку України в ці роки курс долара штучно завищувався. Той, хто мав долари, міг купувати тут споживчі товари за цінами нижче рівня цін на внутрішніх ринках західних країн. Ціни ж експортних українських товарів на західних ринках, навпаки, штучно занижувалися проти рівня світових. Через це країна втрачала свої валютні ресурси, що фактично занижувало й вартісні показники ВВП.

Характерною рисою виробничого спаду в 1 півріччі 1995 року є, як і колись, одночасне погіршення виробничої структури. Якщо загальний обсяг промислової продукції зменшився за цей час на 13,6%, то виробництво товарів народного споживання - на 22,4%, у тому числі продовольчих - на 18,6% і непродовольчих - на 33,1%. Таким чином, структурні зрушення відбуваються в напрямку, протилежному від соціальної переорієнтації економіки.

Друга риса виробничого спаду пов'язана із продовженням украй негативного процесу подорожчання виробництва товарів, росту їхньої собівартості й цін за принципом "ланцюгової реакції" - починаючи з видобутку й імпорту сировинних і паливних ресурсів і закінчуючи виробництвом продуктів кінцевого споживання. За півроку (базовий грудень 1994 року = 100%) середня оптова ціна промислових виробів підвищилась більш ніж удвічі.

Одночасно в Україні відбувалися процеси обмеження купівельної спроможності основної маси споживачів, із все більшим відставанням її рівня від темпів росту споживчих цін, що викликало черговий параліч процесів економічного кругообігу. Оскільки власні споживачі неплатоспроможні, а вихід на зовнішні ринки - внаслідок дискримінаційної торговельної політики закордонних країн або неконкурентоздатності вітчизняних товарів - не можливий, то, зрозуміло, підсилюється й криза збуту. При цьому створюється зовнішнє враження товарного надвиробництва: у магазинах багато товарів, які ніхто не купує. В Економічній доповіді Президента України 1994 р. відзначено, що номінальні грошові доходи населення за період 1990-1994 р. виросли в 4,9 тис.раз, а рівень реальних доходів населення (внаслідок спаду виробництва й знецінення національних грошей) упав до оцінки 19% у порівнянні з 1991 р.

Радикальна економічна реформа на той час мала два вирішальні напрямки.

1. Реформа валютно-фінансової й кредитної систем:

Вона містить у собі введення конвертованої валюти, активне здійснення комплексу антиінфляційних мір - подолання бюджетного дефіциту, безконтрольної емісії грошей, економічно невиправданої внутрішньої й зовнішньої заборгованості з метою забезпечення стійкого курсу гривні.

Для цього потрібно:

а) наростити виробництво конкурентоздатної продукції (товарів і послуг) як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринків;

б) створити резервний валютний фонд в іноземній валюті а також власний золотий й алмазний фонд, які б страхували стабільність грошової одиниці в умовах досить мінливої кон'юнктури ринку.

Але Україна у той час не мала ні необхідного обсягу конкурентоздатних товарів, ні фонду конвертованої валюти, ні золотого й алмазного запасів, тому держава змушена була починати з випуску власних грошей, які на першому етапі не будуть мати зовнішньої конвертованості.

Однак випуск власних національних грошей, є дійсно ефективним заходом тоді, коли буде гарантуватися стабільність, а також можливість купувати за них будь-який товар або будь-яку послугу без усяких обмежень. Такі гроші здатні мають виконувати величезну стимулюючу функцію в справі підвищення продуктивності праці і розгортання масової підприємницької діяльності.

Одночасно необхідно змінити валютно-фінансову й кредитну політику, підкоривши її стимулюванню підприємництва, забезпеченню рівноваги попиту та пропозиції на товарних ринках.

2. Здійснення корінної зміни економічної й галузевої структури народного господарства, форм і методів господарювання з орієнтацією на потребі мінливого ринку.

Економіка, у якій 70% доводиться на галузі так званої групи "А" і лише 30% на галузі групи "Б" штучно деформована. Структурна перебудова не можлива без відповідного первісного капіталу, потужних економічних стимулів, інвестицій і новітніх технологій, чіткої системи господарського керування на мікро- і макроекономичному рівні.

Але економіка України досягне сучасного світового рівня лише тоді, коли всі її ланки очолять фахівці-професіонали із глибоким знанням проблем ринку; коли вони будуть розмовляти зі своїми закордонними колегами одною професійною мовою, знаходити з ними загальні економічні інтереси, зможуть бути конкурентноздатні у своїх економічних й організаційно-управлінських діях.

5. Розпад СРСР породив у колишніх союзних республіках дві протилежні тенденції.

З одного боку, колишні союзні республіки прагнули закріпити свій національний суверенітет ізоляціоністськими мірами в економіці.

З іншого боку, зростала необхідність зберегти раніше існуючі виробничо-технологічні зв'язки з іншими колишніми союзними республіками, і в першу чергу, з Росією. Це обґрунтовувалося наявністю єдиної мережі транспортних комунікацій й інформаційних систем з високим ступенем інтеграції науково-технічного потенціалу, спільністю технічних умов виробництва, єдністю використання стандартів й інших умов.

В 1995 році, як й у попередні кілька років, у колишніх союзних республіках відзначалося постійне погіршення функціонування економіки. Так, у країнах СНД в 1994-1995 роках тривало падіння обсягу валового національного продукту (ВНП), що у середньому склало 16%. В 1995 році обсяг ВНП у цих станах продовжував падати. Дані наведено у таблиці.

Таблиця - Основні економічні показники країн СНД в 1994 році до 1991 року (%, у порівнянних цінах)

	Валовий внутрішній продукт	Промислова продукція	Сільськогосп. продукція	Капітальні вкладення	Індекс споживчих цін (разів)
Азербайджан
Вірменія					12.2
Бєларусь
Казахстан
Молдова
Росія
Туркменістан	49.4			-
Узбекистан
Україна
Всередн. по СНД

Таким чином, до початку 1996 року склалася нагальна потреба спробувати призупинити падіння виробництва й направити торгівлю й економічне співробітництво між країнами СНД і Балтії на нову, ринково орієнтовану основу.

Як показало життя, проблема врегулювання платіжно-розрахункових відносин країн СНД виявилася однією із самих складних у розвитку економічних зв'язків між ними. Розпад карбованцевого простору й введення державами своїх валют лише погіршили ситуацію. У більшості держав СНД валютний ринок створювався за зразком російського й нерідко за допомогою Росії. Це принесло всі недоліки російського валютного ринку в країни СНД, перенесло на їхній валютний простір російську інфляцію, оскільки курс рубля до долара явно економічно необґрунтований, а всі нові м'які валюти, як правило, були ще слабкіше рубля. Як захід з урегулювання платіжно-розрахункових відносин в країнах СНД введено офіційно фіксовані курси валют відносно ВКВ. На сьогодні очевидним фактом є необхідність відновлення зв'язків з колишніми республіками СРСР із метою стабілізації економічної ситуації в кожній з них.

Важливим підсумком відокремлення України та економічних рформ було досягнення в 1996 р. фінансової стабілізації, коли темпи зростання цін зменшилися з 400 % в 1992 р. до 40 %. Зниження інфляції добре вплинуло на стабілізацію курсу національної валюти відносно до долара. У вересні 1996 р. було проведено грошову реформу. Її суть – деномінація карбованця в 1000 тис.разів і заміна його гривнею.

В 1995 р. вперше скорочення ВВП не перевищило рівня попереднього року. Тенденція зберіглася в 1996 р. В 1997 р. темпи падіння ВВП ще уповільнилися – 3.2 % проти 10.1 % в 1996 р. Зарплата з жовтня 1994 р. по 1997 р. зросла з 22 до 90 долларів США. Середньомісячна інфляція у 1997 р. не перевищувала 1 %.

Однак економічну кризу подолати не вдалося. Якщо у 1997 р. ВВП на душу населення становив 1040 дол США, то в 1998 р. – 816, а в 1999 – близько 600 (в розвинутих країнах цей показник становить від 25 до 42 тис.дол США). Протягом 1997-1999 рр. Зарплата виплачувалася вкрай нерегулярно і знизилася до 500 дол.США.

У 2000р. почалося зростання цін (тільки за перші півроку – 118.7 %). За межею бідності опинилися близько половини українських громадян. За даними ООН Україна за індексом людського розвитку, який враховує стан здоров’я, рівень освіти та реальну купівельну спроможність населення, з 1994 по 1999 р. перемістилася з 54 на 102 місце в світі.

Причинами такого становища були: низька якість економічної політики, зниження бюджетних витрат, відсутність оптимальної податкової системи тощо. Взагалі ж хибна податкова система (60-80 % від доходу підприємства) стала головним блокуючим механізмом економічної активності і сприяла формуванню „тіньової економіки”. Така економіка має дві складові; а) це економіка, в якій громадяни діють цивілізованими методами, але приховують свій прибуток від оподаткування; б) кримінальний сектор (на думку окремих спеціалістів вона становить не менше половини обсягів тіньової економіки). На 1999-2000 рр. в „тіні” оберталося 10-12 млрд.дол.США і більше 6 млрд.грн (близько 60 % ВВП). Лише з 1991 по 1995 рр. з України було нелегально вивезено 15-20 млрд.дол., які осіли в іноземних банках. Отже, ”тіньовий” капітал не спрямовувався на інвестування НГК, не міг бути використаним для підтримки соціальної інфраструктури, сприяв зростанню податкового пресу, що в свою чергу ще більший обсяг економіки заганяло в „тінь”. Відповідно держава втрачала можливості реального управління економікою, оскільки більше половини економічної діяльності мало неофіційний характер, функціонувало стихійно чи під прямим контролем кримінальних структур.

Негативним фактором став величезний зовнішній борг. Протягом 1994-1999 рр. він зріс майже втричі і становив 12.5 млрд.дол США при ліквідних валютних резервах у 768 млн.дол. При цьому додалася зростаюча внутрішня заборгованість з виплати зарплати, стипендій, пенсій тощо, загальна сума якої збільшилася з 36 млн.грн у 1994 р. до 12 млрд.грн у 1999 р.

Катастрофічних розмірів набуло фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів (60-70 %). Тому за показниками конкурентоспроможності продукції Україна посідала 58 – ме місце серед 59 країн, за якими веде спостереження Світовий економічний форум.

6. Приріст промислового виробництва за січень-листопад 2004 р. склав 13.4 %, за листопад –грудень – 11.3 % (до відповідного періоду 2003 р.). Найбільший приріст серед основних видів промислової діяльності у листопаді мала харчова промисловість (22,5% до листопаду 2003р.) – такого значного зростання у галузі не спостерігалось з минулого року. Одночасно відбулось сповільнення темпів зростання виробництва у машинобудуванні. Хоча темпи сповільнення у деяких галузях виявились дещо вищими, ніж очікувалось на початку року, зростання промислової продукції за рік відбулося на рівні 13,3%, а за І квартал 2005 року прогнозується 8–9%. Галузями-лідерами залишатимуться машинобудування, металургія і харчова промисловість.

Динаміка випуску промислової продукції 2004 р. формувалася під впливом як високого зовнішнього попиту на продукцію експортоорієнтованого сектора (металургійної і хімічної галузей), так і інтенсивного нарощування виробництва капітальних товарів інвестиційного комплексу (машинобудування). Частка експортної продукції машинобудування, металургійної та хімічної галузей у 2004 року склала 67,1% загального обсягу експорту. Покращання умов торгівлі експортними товарами призвело до суттєвого підвищення позитивного сальдо торгового балансу до 3206,2 млн. доларів США і стало фактором розширення внутрішніх доходів економіки.

Види промислової діяльності	в % до 2003 р. в % до 2004 р.
	2004 рік	прогноз на І кв. 2005року
Промисловість в цілому	13,3	8–9
машинобудування		16–18
металургія та оброблення металу		7–8
хімічна та нафтохімічна промисловість		8–9
харчова промисловість		13 –14
легка промисловість		7–9

Зростання обсягів виробництва продукції досягатиметься шляхом створення сприятливих умов для вітчизняного виробництва і захисту його від недоброякісного імпорту, впровадження високих наукомістких конкурентоспроможних технологій, розвитку внутрішнього ринку та активізації інвестиційного попиту. Збільшення обсягів виробництва відбудеться у транспортному, важкому, електротехнічному, електронному та сільськогосподарському машинобудуванні. Очікується сприятлива кон’юнктура на традиційних зовнішніх ринках української машинобудівної продукції: передбачаються стабільні поставки продукції авіаційної промисловості на ринки Росії, Китаю, Ірану, країн Африки, Азійського регіону, поступове збільшення експорту електронного устаткування до країн СНД.

Зовнішній попит, як і досі, відіграватиме найбільшу роль для металургії. Основними споживачами її продукції будуть Китай, країни СНД, Близького Сходу та Європейського Союзу.

Ринок Північної Америки став відчинятися і для українців. Країни торгової асоціації NAFTA відчувають дефіцит сталі, унаслідок чого ціни на готовий прокат там стабілізувалися на найвищому рівні у світі. У пошуках більш дешевого продукту споживачі металу із США, Мексики та Канади звернули свої погляди на Україну. Крім того, у 2004 р. Верховна Рада ратифікувала угоду про торгово-економічне співробітництво між Україною і Мексикою, що дає шанс на спрощення доступу вітчизняних товарів на мексиканський ринок.

Тема 8 Сучасна економіка України. Інтеграційні процеси (2004-2011 роки)

1. Пріоритети зовнішньоекономічної політики України

2. Об'єктивні основи зовнішньополітичних зв'язків України

3. Товарно-грошові відносини на сучасному етапі

4. Співпраця України з міжнародними економічними організаціями та інтеграційними об'єднаннями, перспективи розвитку.

1. Одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, що розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій є співробітництво України в рамках Світової організації торгівлі (СОТ).

Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності.

Під впливом складних неоднозначних світових процесів опинилася і Україна. Прояви кризових явищ в галузях економіки, спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами почали значно гальмувати розвиток країни.

Держава зацікавлена в збільшенні експортних потоків, що дозволять покращити сальдо платіжного балансу та залучити в національну економіку іноземну валюту, яка потрібна їй для проведення ефективної власної монетарної політики.

Для ефективної і організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв'язки необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні передумови.

Основні політико-правові передумови інтеграції:

- політичне визначення України;

- забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки;

- безумовне виконання міжнародних зобов'язень, особливо в сфері прав людини;

- пряма участь у регіональних і глобальних політичних процесах;

- формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання.

Економічні передумови інтеграції формуються завдяки таким чинникам:

- економічному та інституаційному забезпеченню суверенитету;

- оцінці економічного потенціалу і напрямів структурної перебудови;

- розробленню та реалізації обгрунтованої програми переходу до ринкових відносин з пріоритетом роздержавлення й приватизації, соціального захисту населення;

- оцінці експортного потенціалу, виробленню експортно-імпортної стратегії та адекватного механізмурегулюваннязовнішньо-економічноїдіяльності;

- включенням національної грошової одиниці в систему міжнародних розрахунків.

До основних соціально-культурних передумов інтеграції належать:

- відродження і виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України;

- формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи народної освіти;

- розвиток контактів з українцями, які проживають за межами України.

Формування інфраструктурних передумов насамперед пов'язане з

розвитком транспортних комунікацій, необхідних для нормальної життєдіяльності суверенної державитарозвитком сучасних інформаційно-комунікаційних систем з включенням їх до міжнародних систем.

Формуючи інтеграційну стратегію і тактику, слід ураховувати особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань:

- недосконалість політико-правових регуляторів та інструментів;

- нерозвиненість ринкових відносин;

- інерція погіршення економічного стану;

- запас соціальної витримки населення, який виснажується.

Значний вплив на інтеграційну мотивацію та політику України справляють такі чинники:

- збіг періодів дезінтеграційних та інтеграційних процесів;

- розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня;

- конкурентність щодо аналогічних інтересів країн Східної Європи;

- негативний досвід Інтеграції в рамках СРСР і РЕВ.

Докорінних змін потребує структурна політика в Україні. Йдеться про створення широкої мережі малих і середніх підприємств, які займалися б різноманітними видами діяльності з виробництва товарів та послуг, створюючи значну кількість робочих місць.

Для порівняння можна навести приклад країн Європейського союзу, де малі й середні підприємства (з кількістю працюючих до 500 чол.) становлять 95 % господарських організацій, забезпечуючи приблизно дві треті зайнятості. В Японії відповідні показники більш вражаючі: фірми, де працює до 300 чол., становлять 99,3% загальної чисельності. При цьому вони виробляють 68 % ВВП, забезпечуючи 4/5 робочих місць. У США так звані індивідуальні ділові підприємства (а їх понад 17 млн.) становлять 95 % робочих місць приватного сектору. Причому 80 % заново створюваних робочих місць припадає на фірми з персоналом до 100 штатних одиниць.

Отже, необхідною передумовою проведення ефективної інтеграційної політики України є синхронізація відповідних процесів із масштабами і темпами розвитку національної економіки під впливом внутрішньоекономічних факторів.

Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитися з відповідними середньо- та довгостроковими пріоритетами, виходячи із сучасних умов ефективного функціонування національної економіки.

Дата добавления: 2015-07-24