Тема 2 господарство в добу середньовіччя

РОЗДІЛ 1 ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ СВІТУ.

ПЕРВІСНА ДОБА І СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Тема 1 Господарство первісної доби і стародавніх цивілізацій

(з найдавніших часів до IV ст. н.е)

1. Господарський розвиток за первісної доби.

2. Економічний розвиток стародавніх цивілізацій:

2.1 Особливості східного рабства

2.2 Господарство Стародавньої Греції

2.3 Античний Рим: економічні причини розквіту і занепаду

2.4 Господарство скіфів, грецьких та римських колоній Північного Причорномор’я

Вступ

Економічна історія цивілізації займає особливе місце в системі економічних й історичних наук. Економічна історія займається вивченням того, як йшов пошук людством оптимальних шляхів досягнення економічної ефективності при вирішенні двох основних взаємозалежних питань: виробництво й розподіл. Відомо, що у розвитку людської цивілізації величезне місце грають такі поняття, як економіка, історія, культура, цивілізація. Вони перебувають у прямому взаємозв'язку.

Економіка (гр. oikonomia) - мистецтво ведення домашнього господарства. Під економікою розуміється народне господарство даної країни або його частина, що включає відповідні види виробництва й галузі, відмінні риси окремо взятої країни з її географічним положенням, участю в міжнародному розподілі праці, історичними традиціями, досягнутим рівнем розвитку господарської культури тощо.У той же час економіка характеризується найтіснішим зв'язком з політикою й, навпаки, суспільно-політичний фактор впливає на економіку.

Історія (від грецького hіstorіa - розповідь про минулі події) - наука, яка вивчає минуле людського суспільства у всій його конкретності й різноманітті, що дає розуміння його сьогодення й перспектив у майбутньому. Збирання фактів, їхня систематизація й аналіз зв'язків один з одним є внутрішня основа історичної науки. Галузі історичної науки: політична історія, економічна історія й т.д.

Культура (від латинського cultura - оброблення, виховання ) історично певний рівень розвитку суспільства й людини, виражений в нормах організації життя й діяльності людей, а також у створених ними матеріальних або духовних цінностях. Поняття культура вживається для характеристики матеріального й духовного рівня розвитку певних історичних епох, суспільно-економічних формацій, конкретних суспільств, народностей, націй (наприклад, антична культура, культура майя), а також специфічних сфер діяльності або життя (культура праці, художня культура, культура побуту).

Цивілізація (від латинського cіvіlіs) - цивільний, державний, синонім культури, рівень, щабель суспільного розвитку матеріальної й духовної культури (антична цивілізація; сучасна цивілізація). Поняття "цивілізація" з'явилося в XVІІ столітті в тісному зв'язку з поняттям "культура". Історики нараховують більше 26 цивілізацій, незалежних друг від друга.

На чолі економічного, соціального, політичного та, в цілому, історичного розвитку стоять країни європейської цивілізації. Чому? Відповідь - успішний "капіталістичний" розвиток. "Капіталізм", що у певний момент став найсильнішим каталізатором. Початок цьому було покладено в Західній Європі. Але що таке капіталізм? Капіталістична система? Походження слова "капіталізм" - від слова "капітал", тобто самозростаюча вартість. Французький економіст М.Фламан визначає "капіталізм" як економічну систему, засновану на волі підприємств і ринку. А яку роль у формуванні й розвитку капіталізму зіграла ринкова система? Аналіз даного питання допомагає краще зрозуміти дві центральні для багатьох дослідників проблеми:

1) Чому "капіталізм" як система зародився й одержав розвиток уперше саме в Європі?

2) Чому "капіталізм", неминуча загибель якого була науково доведена основоположниками марксизму, дотепер існує?

Для розуміння цих проблем необхідно коротко ознайомитися з питанням виникнення цивілізацій. Саме цим і займається наука "економічна історія (ЕІ)", яка виникла як самостійна наука в середині ХІХ ст.

Предметом вивчення ЕІ є господарство країн світу в історичному розвитку, різноманітність форм його вияву, що допомагає краще зрозуміти сучасні господарські проблеми та прогнозувати їх наукове вирішення.

*** Актуальність вивчення історії господарства України у світовому контексті пояснюється необхідністю висвітлення і усвідомлення закономірностей економічного розвитку українських земель в умовах незалежності України. Донедавна історія господарства України, як і вся її історія, вивчалася як складова частина історії Росії, що не відповідає історичній справедливості.

*** З часу виникнення історії господарства як науки були різні спроби її періодизації, тобто в основу розподілу історії за періодами різні вчені-економісти покладали, наприклад:

· історію розвитку грошей і грошового обігу, кредиту, історію торгівлі і обміну;

· культуру, релігію

· географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення навіть, клімат, тощо.

У 60 –70- х роках популярним став поділ всесвітньої історії на:

1. доіндустріальне (аграрне)

2. індустріальне

3. постіндустріальне суспільство.

В період “ постіндустріального суспільства “ залежно від рівня техніки в суспільстві послідовно переважає “ первинна “ сфера економічної діяльності (сільське господарство), “ вторинна “ (промисловість), а тепер воно вступає в “ третинну “ сферу – послуг, де провідна роль належить науці і освіті.

*** Кожній стадії властиві специфічні форми соціальної організації:

· аграрному суспільству – церква та армія

· індустріальному – корпорації

· постіндустріальному – університети

Найбільш вдалою періодизацією економічної історії господарства, яка найповніше відповідає розвитку науки та техніки, є така:

1. господарство первісної доби і стародавніх цивілізацій (з найдавніших часів – до IV ст.н.е.)

2. господарство доби Середньовіччя (V - Х V ст.н.е.)

3. господарство індустріальної та постіндустріальної епох (Х VI ст. – до наших днів).

1. Первісна доба була найтривалішою в історії людства. Вважається, що людина з’явилася понад 3 млн.років тому.

Найважливішими рисами первісної доби були перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства, існування роду як господарської одиниці, який поділявся на великосімейні виробничі колективи, та існування спільної власності на землю.

Матеріальна культура первісного суспільства поділяється на:

· кам’яний (палеоліт, мезоліт, неоліт)

· бронзовий

· ранній залізний вік.

Кам’яний вік:

Палеоліт (3 млн – 10 тис.років), найважчий і найдовший період, який збігся з льодовиковим періодом Землі, характеризується так:

· примітивні кам’яні знаряддя (близько 100 видів), використання кістки та рогу;

· головні заняття населення – збиральництво, полювання, рибальство;

· появлення постійного житла, видобування та підтримування вогню;

У мезоліті утвердилися сучасні післяльодовикові природно-климатичні зони. Для нього є характерним таке:

· великі звірі вимерли,люди стали харчуватися дрібними тваринами та птахами;

· поширилося рибальство: винайдені гарпуни, рибальські вудки, тенета тощо;

· перші спроби приручити диких тварин (собака, бик, свиня), виснаження мисливських ресурсів, криза привласнюючого і зародження відтворюючого господарства, яке розпочалося з тваринництва;

· виник найдавніший транспорт – водний (плоти, човни зі стовбурів дерев)

· високий рівень виготовлення знарядь праці, зокрема з’явилися сокири;

· зародження землеробства і виникнення постійних поселень.

Неоліт (новий кам’яний вік) характеризується так:

· відтворююче господарство стало домінуючим;

· використання першого штучного матеріалу – кераміки;

· зародження прядіння, ткацтва, поява ткацького верстату

· виник наземний транспорт: лижі, віз, сани. Тяглова сила – худоба.

· досить розвинена система обміну.

Складовою частиною неоліту був мідний вік.

За мідним віком настав Бронзовий вік (ІІІ –ІІ тис. до н.е.). Його характерні риси:

· подальший розвиток відтворюючого господарства (тваринництво та землеробство);

· високий рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзо-ливарного;

· виникла металургія

· обмін набув постійного характеру; обмінювалися мідь, бронза, золота, фаянс, сіль.

Перехід до виробництва заліза на межі ІІ – І тис.до н.е. дав початок Ранньому залізному віку. Він тривав до початку нашої ери. Його характерні риси:

· розвиток ремісничих професій – ковалі, зброярі, гончарі, будівельники;

· серед виробів – ножі, наконечники стріл, бронзові браслети, шпильки, посуд, кераміка, амфори.

2.1 Історія стародавніх цивілізацій охоплює період з IV тис. до н.е. до падіння Західної Римської імперії у V ст.н.е. склалися 2 типи господарської організації – східне і античне рабство. Східне рабство виникло в IV тис. до н.е. в Стародавньому Єгипті. Його економічному розвитку сприяло вигідне географічне положення (поливні землі долини Нилу).

· Найбільше господарське досягнення єгиптян – зрошувальна система - давало високі врожаї в землеробстві (ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, фігові (інжир) та фісташкові дерева, яблука).

· Стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові вироби, виробляти тонке льняне полотно, прикраси з золота та срібла.

· Високого рівня розвитку досягла обробка каменю (нас вражають єгипетські піраміди).

· Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні – землеробство, то між цими областями виникла жвава торгівля (золото, срібло, мідь, олово, шкіри, слонова кістка, деревина, а також - раби).

· Грошовий обмін був нерозвинений, а справжні монети (у формі шматочків срібла з печаткою) з’явилися лише у V ст. до н.е.

Економіка східного рабства характерна також і для Месопотамії (Міжріччя, тобто між Тигром та Євфратом; у кінці ІІІ тис. до н.е. в Месопотамії утворилося могутнє Вавілонське царство), для Стародавньої Індії, Китаю.

2.2 Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавілонського царства та Єгипту, які стали жертвою персидських завоювань. У світовій історії розпочався новий період, відомий під назвою античний (лат.antiquus – давній). Він охоплює першу половину І тис. до н.е. – першу половину І тис. н.е.

· В період античності рабовласництво набуло повного розквіту.

· Кожна община на території Стародавньої Греції відокремлювалася численними маленькими островами, гірськими хребтами, затоками та гаванями, і виступала як окрема держава (у той час там жили представники народів, Європи, Азії та Африки). Місто – держава по-грецьки – поліс.

· Розвиток обміну між районами Греції зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців.

· Розвивалося ткацтво, гончарство, будівництво, кораблебудування і мореплавство, ювелірна справа.

· Найяскравіший приклад полісу Стародавньої Греції – Спарта. Але з точку економіки Спарти нецікава, бо для спартанців праця була принизливим заняттям, їхня справа – війна. Гроші – з заліза, тому грошовий обмін не набув розвитку.

· Економіка прогресувала, але нерівномірно: ремесло та торгівля – менше, ніж сільське господарство. Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв (олія – головна стаття доходу грецького експорту).

· Держава намагалася регулювати ціни, але торгівля все ж таки була вільною.

· Кожне місто – поліс мало свій вид монети, що ускладнювало торгівлю. Тому з’явилося лихварство, а лихварі (рос. “ ростовщики “) поступово перетворювалися на банкірів, тобто посередниками при торгових операціях.

2.3 Історія Риму – яскрава сторінка розквіту і загибелі рабовласницького господарства. Його еволюція має три періоди:

1. царський – VІІІ - VІ ст. до н.е.

2. республіканський – 509 – 31 рр. до н.е.

3. імператорський – 31 р. до н.е. – 476 р. н.е.

Характерні риси економіки Риму:

· поява приватної власності на землю

· у сільському господарстві провідна роль належала виноградарству, городництву, вирощуванню маслин, пшениці, птахівництву, тваринництву

· з І ст. до н.е. в ремеслі відбулися глибокі структурні зміни, яскравим прикладом яких є будівництво небачених до того (за розмірами) споруд – Колізей в Римі, розкішні палаци, лазні, водогони. Шосейні шляхи, що зв’язували Рим з районами Стародавньої Італії, збереглися до наших днів.

· Розкопки Помпеї (засипана вулканічним попелом Везувію у 79 р. н.е.) показали, що майже при кожному домі була невелика майстерня для виготовлення вовняних тканин, ламп з бронзи та глини, предметів з заліза та скла, а також найрізноманітніші інструменти – хірургічні, ковальські, столярні, слюсарні, ваги тощо. Також розкопками виявлено ювелірні, парфумерні та скульптурні майстерні.

· Процвітання ремесла в Італії тривало недовго. З ІІ – ІІІ ст.н.е провінційні ремісники перевершили в майстерності італійських ремісників, що призвело до поступового занепаду італійських майстерень. Причини: труднощі з перевезенням готової продукції, наявність у провінціях дешевої робочої сили і сировини.

· На відміну від Греції в Римській імперії заняття ремеслом не було престижним. Воно вважалося справою рабів та бідних. Великі капітали не йшли у промисловість.

· Торгівля приносила більше прибутків, ніж промисловість. Відбувалися ярмарки – центри внутрішньої торгівлі. Також інтенсивною була морська та караванна торгівля з провінціями (Сирія, Єгипет, Іспанія, Германія, Британія, Індія тощо), причому різниця у цінах “ на місці “ та в Римі досягала 100 разів. В оптову торгівлю вкладалися значні капітали.

· Розвивалася банківська справа, за законом позиковий процент був 6 – 48 %, а фактично – значно більший.

· Для господарства Римської імперії в ІІІ – V ст.н.е. визначальним є: аграризація економіки, послаблення економічних позицій міст, дестабілізація грошової системи, посилення податкового гніту. Поступово Східна та Західна частина імперії роз’єдналися щодо управління, столицю було перенесено з Риму на схід у Візантію. В 476 р.н.е. Західна римська імперія перестала існувати.

2.4 З елліно-римською історією тісно пов’язана доля народів Північного Причорномор’я, тобто південних степів України.

Скіфи (VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст.н.е.)жили на степових просторах від Кубані та Дону до Дніпра та Дунаю. У V ст.до н.е. давньогрецький історик Геродот писав, що населення Скіфії поділяється так:

- скіфи – хлібороби: жили осіло, займалися сільським господарством, ловили у Борисфені (Дніпро) рибу (осетра);

- кочові скіфи: розводили та випасали незлічені стада худоби;

- царські скіфи: верхівка державного об’єднання, яка збирала данину з підлеглих племен, їх основне заняття – військова справа.

Ймовірно, скіфів –хліборобів можна вважати прапредками українського народу.

· В осілих скіфів дуже рано з’явилося ремесло (виплавка міді, заліза, золото, срібло), про це свідчать знахідки у так званих царських курганах. Там же знайшли золоті та керамічні речі грецького походження, що підтвердило факт широкої торгівлі між Скіфією та Грецією. Одночасно розпочалася грецька колонізація у Північному Причорномор’ї (знайомі нам Херсонес (Севастопіль) та Феодосія).

· У V ст.до н.е. на Кримському півострові утворилося Боспорське царство, до якого ввійшла і Феодосія, і скіфи. Головне в його економіці – землеробство. Азовське море та річки, що в нього впадають, сприяли промисловому рибальству.

· Основний торговий партнер – Афіни.

· Загальна криза рабовласництва у ІІ – ІІІ ст.н.е. спричинила економічний занепад античних держав Північного Причорномор’я. Гуннська навала ІV ст. н.е призвела до остаточної загибелі античних держав Північного Причорномор’я.

· Вичерпавши свої можливості, господарство, засноване на жорстокій експлуатації рабів, пережило себе і тому зазнало краху. В Європі, як і в усьому світі, зароджувалися нові феодальні відносини.

Тема 2 ГОСПОДАРСТВО В ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

(ЄВРОПА V – ХV ст.)

1. Землеволодіння та сеньйорії.

2. Середньовічне місто, розвиток ремесла.

3. Торгівля, кредит, фінанси.

1. Господарство Середньовіччя характеризується такими загальними ознаками:

· Панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода (умовно-службове спадкове надання), що дало назву системі господарства - феодалізм.

· Монополія феодалів на землю за принципом: “ Немає землі без сеньйора “

· Ієрархічна структура, яка грунтувалася на васальних зв’язках

· Протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським виробництвом

· Особиста, поземельна, судово-адміністративна і військово-політична залежність селянина від землевласника

· Рентна форма експлуатація селянства

· Переважання натурального господарства та другорядна роль обміну

· Сеньйорія, ремісничий цех та торгова гільдія – головні господарські форми

· Аграризація економіки зумовила назву Середньовіччя в науковій літературі – “ аграрна цивілізація “.

Отже, в V – Х ст. у країнах Європи формувалося феодальне господарство на основі приватної власності феодала на землю та залежності селян від феодала. Цьому сприяли війни, зовнішня експансія, законодавча та податкова політика держав, придушення опору селян.

В ХІ – Х V ст. практично в усіх країнах Європи феодальні відносини мали зрілу класичну форму і майже не відрізнялися. На першому етапі розвитку (ХІ – ХІІІ ст.) феодальна земельна власність виступала у трьох видах – королівська, світська, духовна. Основними господарськими одиницями стали сеньйорії. Вони були різними за розмірами (від великих на кілька тисяч наділів до найдрібніших на 5 – 10 наділів). Селянин мав самостійне господарство, яке передавалося в спадщину, а сеньйор – земельну ренту (від третини до половини селянських доходів). Крім того селяни платили десятину на користь церкві та державні податки. Більшість селян були вільні від особисто-спадкової залежності.

В ХІV - ХV ст. у різних регіонах відбувся аграрний переворот, що змінив господарську структуру феодальних сеньйорій. Цьому сприяли такі причини:

► з початку ХІ V до кінця Х V ст. фактично всі країни Європи охопила демографічна криза – від чуми (1347 – 1350 рр.) загинуло 40 % населення Франції, третина в Англії, четверта частина в Німеччині. Взагалі в середині ХV ст. населення Європи порівняно із серединою ХІV ст. зменшилося на третину.

► через це спустошувалися орні землі, які заростали лісом, перетворювалися на пасовиська.

► населення мігрувало до міст, обсяг сільськогосподарського виробництва різко зменшився

► погіршували становище війни, феодальні усобиці, економічні можливості феодального маєтку вже не задовольняли потреби феодалів і селян.

► з розквітом міст господарський розвиток сеньйорій став підпорядковуватися ринковим відносинам.

На землях Київської держави з другої половини ХІІ ст. внаслідок її феодального роздроблення утворилися самостійні феодальні державні утворення, що розвивалися в умовах залежності від Золотої Орди.

2. У феодальному господарстві економічна діяльність людей виявилася в синтезі ремесла та сільського господарства. Відомі три організаційно-виробничі центри селянського ремесла: замок сеньйора, село та господарства окремих селян, в яких виготовлялася більша частина продукції. Але ремісників-професіоналів було небагато, тому селяни багато промислових товарів виготовляли самі для себе і своїх сеньйорів.

З ХІ ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації – відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Лондон, Бонн) і утворення нових міст (Гамбург, Лейпціг, Магдебург). Головною причиною зростання їх господарського значення стало те, що

невелике феодальне помістя вже не могло розв’язати свої промислові проблеми.

Розвиток ремесла набув бурхливої динаміки в ХІІІ ст. Так, у Парижі в той час налічувалося до 300 різних ремісничих спеціальностей.

Якщо в Західній Європі більшість майстерень перебувала у приватній власності вільних ремісників, то, наприклад, у Константинополі (Візантійська імперія) були також державні майстерні: монетний двір, зброярні, майстерні з виготовлення предметів розкоші, дорогих тканин тощо.

Значна частина візантійських ремісників і купців була об’єднана у корпорації. Поза корпораціями залишалися майстри, що були не в змозі придбати майстерні та змушені були працювати просто на вулиці. Корпорації перебували під пильним контролем держави: ціни на хліб, м’ясо та рибу суворо фіксувалися, заборонялося створювати запаси з метою спекуляції. Контроль держави за виробництвом і торгівлею гальмував розвиток корпорацій.

У ХІV - ХV ст. в Європі виникла нова, вища форма виробництва – мануфактура (від лат. – “ ручна праця “). Дійсно, все виконувалося вручну, але став застосовуватися поділ праці, що сприяло збільшенню випуску товарів, поліпшенню їх якості. Головною фігурою виробництва стає найманий робітник. Головною організаційною формою ремесла був цех.

3. Розвиток ремесла, міст сприяв зростанню торгівлі. У Венеції, Генуї та Флоренції виникло власне виробництво шовку, скла, бавовняних тканин. Італійські купці забезпечували феодалів Західної Європи товарами Сходу, отримуючи казкові прибутки. Наприклад, 1 г перцю коштував 1 г золота.

Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу, Лондону, Бремену. Згодом утворився союз приморських міст під назвою Ганза (об’єднання, спілка) - ХІІ ст. – ХVІІ ст.

У ХІV – ХV ст. до Ганзейського союзу входили 160 міст, у тому числі Великий Новгород, Рига. Ганза охороняла своїх членів. Купці союзу мали ряд привілеїв:

· на ярмарках ніхто не мав права конфіскувати їх товари

· їх не могли заарештувати за злочини

· купець не відповідав за дії своїх компаньонів

· влада не могла розпоряджатися майном купця, який помер на ярмарку

· ніхто, крім ганзейських купців, не смів перевозити товари Балтійським і Північним морями.

У середні віки розвинулася також і сухопутна торгівля. Відомий шовковий шлях від Китаю до Європи простягнувся на кілька тисяч кілометрів. Каравани верблюдів, навантажених товарами, перетинали азіатський та африканський континенти. У Європі сухопутна торгівля теж розвивалася, але з цим виникали труднощі. Справа в тому, що в Європі не було битих шляхів, їх ніхто не ремонтував. Власники земель, по яких проходив купецький шлях, навмисно пошкоджували його. Адже у ті часи діяв знаменитий закон – “ що з воза впало, те пропало “. На розбитих шляхах часто ламалися вози, товари падали на землю, їх зразу привласнювали місцеві феодали за допомогою озброєних слуг. Купці на кожному кроці сплачували мита: на річкових переправах, мостах, кордонах феодальних володінь. Та, де не було річок, феодали ставили митні шлагбауми в чистому полі. За таких обставин товар дорожчав у десятки разів і все ж сухопутна торгівля зростала, була прибутковою.

Торгівля, як відомо, без грошей нормально розвиватися не може. В середні віки в Західній Європі була велика кількість різноманітних монет з золота та срібла (вагою до 30 г). Діловим людям було незручно і небезпечно перевозити велику кількість грошей. На допомогу їм прийшли міняйли, які поступово перетворилися на банкірів. Вперше вони з’явилися в італійській провінції Ломбардії (звідси термін “ ломбард “). Банкіри об’єднувалися в асоціації, компанії, товариства. В містах Італії: Флоренції, Венеції, Генуї, де зростав торговий і позиковий капітал, розвивалася банківська справа. У Венеції зародилася сучасна бухгалтерія.

Разом з появою банківської системи виник кредит. У середні віки банківський процент був не менший як15 –25 %. часто банківські асоціації розорялися, бо їх клієнтами були королі чи імператори, які могли дозволити собі замість сплати боргу - фізично розправитися з кредиторами.

Товаризація сільського господарства, розклад цехового ладу, зростання внутрішньої та зовнішньої торгівлі свідчили про те, що феодальне господарство вичерпало себе і людство вступило в індустріальну добу.

Дата добавления: 2015-07-24